Читайте также:
|
1. Державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом.
2. З метою запобігання монопольному становищу окремих суб’єктів господарювання на ринку створення, реорганізація та ліквідація суб’єктів господарювання, придбання їх активів, часток (акцій, паїв) господарських товариств, а також утворення об’єднань підприємств або перетворення органів влади в зазначені об’єднання у випадках, передбачених законодавством, здійснюються за умови одержання згоди на це Антимонопольного комітету України. Підстави для надання згоди на концентрацію суб’єктів господарювання визначаються законом.
3. У разі якщо суб’єкти господарювання зловживають монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комітет України має право прийняти рішення про примусовий поділ монопольних утворень. Строк виконання такого рішення не може бути меншим шести місяців.
4. Примусовий поділ не застосовується у разі:
неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств або структурних підрозділів;
наявності тісного технологічного зв’язку підприємств, структурних підрозділів, якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства (об’єднання тощо) становить менше тридцяти відсотків.
5. Реорганізація монопольного утворення, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на розсуд суб’єкта господарювання за умови усунення монопольного становища цього утворення на ринку.
6. Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у встановленому законом порядку розглядають справи про недобросовісну конкуренцію та інші справи щодо порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, передбачені законом.
7. Рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень можуть бути оскаржені до суду. Збитки, завдані незаконними рішеннями Антимонопольного комітету України або його територіальних відділень, відшкодовуються з Державного бюджету України за позовом заінтересованих осіб у порядку, визначеному законом.
15.Правове регулювання аудиторської діяльності.
Правове регулювання аудиторської діяльності передбачено законами України «Про господарські товариства», «Про аудиторську діяльність», які є основними законодавчими актами цієї сфери та визначають місце аудиту в фінансово-господарській діяльності.
Другий рівень системи нормативного регулювання аудиторської діяльності представлений стандартами (положеннями) Національних нормативів аудиту та Кодексу професійної етики аудиторів України. Дотримання аудиторських стандартів у процесі здійснення аудиторської діяльності гарантує певний рівень якості аудиту та надійності його висновків.
(Стаття 362. Аудиторська діяльність
1. Аудиторською діяльністю визнається діяльність громадян та організацій, предметом якої є здійснення аудиту, організаційне і методичне забезпечення аудиту та надання інших аудиторських послуг.
2. Аудиторська діяльність регулюється цим Кодексом, законом про аудиторську діяльність та іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.)
16.Поняття і значення патентування підприємницької діяльності.
Правове регулювання – Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23.03.96
Патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності чи його структурного підрозділу займатися видами підприємницької діяльності, що зазначені в Законі. Ознаки: поширюється лише на СПД та зменшує оподаткування (включається до складу валових витрат).
Види діяльності, що підлягають патентуванню:
- Торговельна діяльність за готівкові кошти.
- Діяльність з обміну готівкових валютних цінностей.
- Гральний бізнес – казино, ігрові автомати з грошовим або майновим виграшем, лотереї (крім державних).
- Надання побутових послуг – надання платних послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівкові кошти,з використанням кредитних карток.
Торговий патент видається за плату суб'єктам підприємницької діяльності державними податковими органами за місцезнаходженням цих суб'єктів або місцезнаходженням їх структурних (відокремлених) підрозділів, суб'єктам підприємницької діяльності, що провадять торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі), - за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання побутових послуг, а суб'єктам підприємницької діяльності, що здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу, - за місцем реєстрації цих суб'єктів.
17.Біржові угоди, поняття, види, порядок укладення.
Біржова угода – це угода про взаємну передачу прав та обов’язків у відношенні біржового товару, допущеного до обороту на біржі, що знаходить відображення в біржовому договорі, укладеному учасниками біржової торгівлі в ході біржових торгів.
Біржові угоди за різними критеріями поділяються на види. Найбільш загальним критерієм поділу є час виконання угоди. Згідно з цим критерієм е угоди:
• з негайним виконанням («угоди на реальний товар» або «касові угоди»). Така назва угод зумовлена тим, що придбання або відчуження товару передбачає у цьому разі саме «негайне» виконання угоди. За такою угодою товар має знаходитися на одному з вказаних біржею складів і передаватися покупцеві негайно. Конкретний термін визначається Правилами біржової торгівлі;
• термінові (угоди на строк). Згідно з такими угодами організація-продавець передає у певний, визначений сторонами строк у власність (повне господарське відання) організації покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар на умовах (щодо строку платежу, ціни), встановлених договором. По суті, це договори поставки біржового товару, строки виконання яких визначаються наперед, на майбутнє. Оскільки йдеться про поставки в майбутньому, така біржова угода називається угодою на строк, або форвардною угодою.
Форвардний контракт - це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту.
Ф'ючерсний контракт визначається Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» як стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.
18. Державне регулювання цін та ціноутворення.
Ціна є одним з найбільш важливих інструментів регулювання економіки, її регулюючий вплив на економіку охоплює багато напрямків. Зокрема, за допомогою цін виробництво підпорядковується суспільним потребам, вираженим у формі платоспроможного попиту, ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення якості товарів і тощо.
Державне цінове регулювання в Україні регламентується спеціальним законодавством: Законами «Про ціни і ціноутворення», «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» тощо. Закони в галузі ціноутворення встановлюють основні правила формування та застосування цін в країні, порядок контролю за цінами, відповідальність за його порушення, права та обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення. Для практичного виконання зазначених Законів, вони доповнюються й конкретизуються спеціальними рішеннями парламенту, указами Президента чи постановами уряду.
19.Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності.
Порядок державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності регулюється Законом України від 15 травня 2003 р. № 755-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Відповідні норми щодо порядку здійснення державної реєстрації містяться і в ст. 58 ГК України, проте, зважаючи на те, що загальні норми цього Кодексу у цьому питанні суперечать нормам спеціальним, що містяться в означеному вище Законі, застосовуються правила саме Закону про державну реєстрацію.
Згідно зі ст. 4 Закону про державну реєстрацію державною реєстрацією юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців вважається засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:
20.Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Зовнішньоекономічна діяльність – це діяльність субєктів гоподарювання України та іноземних субєктів, побудована на взаємовідносинах між ними та така, що має місце як на території України так і за її межами.
Субєкти ЗД: Господарські організації; громадяни України, іноземці; філії, представництва, підрозділи (структурні одиниці) іноземних субєктів господарювання.
ЗД потребує ліцензування: генеральна, разова, відкрита (індивідуальна), антидемпінгова, компенсаційна, спеціальна.
Законом України "Про економічну самостійність України" від З серпня 1990 р. встановлено, що Україна самостійно здійснює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю, бере безпосередню участь у міжнародному поділі праці та розвиває економічне співробітництво з іншими державами на основі принципів заінтересованості, рівноправності і взаємної вигоди. Підприємства і організації мають право вступати у прямі господарські зв'язки та співробітничати з підприємствами та організаціями інших держав, створювати з ними спільні підприємства, асоціації, концерни, консорціуми, союзи, інші об'єднання (ст. 12 Закону).
Зовнішньоекономічна діяльність підприємства, як зазначається у ст. 25 Закону України "Про підприємства в Україні", є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України. Чільне місце серед цих законів посідає Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р., який визначає зовнішньоекономічну діяльність як діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудовану на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.
21.Поняття та види господарських товариств.
Порядок створення та порядок діяльності окремих видів господарських товариств регулюються ГК (гл. 9), ЦК (гл. 8) Законом України «Про господарські товариства» та іншими актами законодавства.
Стаття 113. Поняття та види господарських товариств (ЦК)
Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. 2. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.
В Україні найбільш поширеними суб'єктами підприємницької діяльності є господарські товариства, зокрема товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерні товариства. Це зумовлено цілою низкою факторів. По-перше, ця форма дозволяє об'єднати капітал та зусилля декількох (а інколи навіть тисяч) осіб для досягнення загальної мети. По-друге, здійснення діяльності через такі господарські товариства обмежує відповідальність учасників товариств по боргах самого товариства.
Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.
Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.
Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.
Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.
Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов’язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).
22.Види, зміст установчих документів господарських товариств.
Види:
1.Установчий договір:
Узгоджена діяльність учасників цивільних правовідносин може бути спрямована на досягнення спеціальної мети - створення нового суб’єкту цивільного права (юридичної особи), яку вони наділяють необхідним майном і якому вони визначають предмет діяльності. За наявності у юридичної особи декількох засновників вони повинні погодити свої взаємовідносини, в тому числі вид (характер) і предмет діяльності створюваної організації, розмір і порядок передачі у її статутний фонд майнових внесків, порядок спільної діяльності по створенні юридичної особи та інші умови. Для цього і використовується установчий договір.
За загальним правилом юридична особа створюється згідно з рішенням власника або уповноваженого ним органу. Якщо власників або уповноважених ним органів два або більше, то таким рішенням є установчий договір. За своєю юридичною природою установчий договір господарського товариства є багатосторонньою угодою консенсуального і оплатного характеру.
Договір повинен заключатися у письмовій формі. Підписи фізичних осіб потребують нотаріального засвідчення, а підписи керівників юридичних осіб повинні завірятися печаткою.
Предметом установчого договору господарського товариства є створення господарського товариства.
У відповідності до частини 2 статті 4 Закону України “ Про господарські товариства “ установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації та реорганізації товариства. Закон передбачає інші обов’язкові умови, в залежності від виду господарського товариства.
Статут
Співвідношення установчого договору і статуту є таким, що останній по суті можливо розглядати як частину договору - адже він затверджується учасниками (засновниками) в якості одного із основних результатів їх угоди. Тому зміст статуту господарського товариства може частково перекриватися змістом договору (або навпаки), наприклад порядок розподілу між учасниками прибутків та збитків, управління діяльністю створеної ними юридичної особи, виходу із її складу може встановлюватися не тільки в установчому договорі, а також і у статуті. Однак деякі принципові положення про взаємовідносини учасників (засновників), насамперед - їх воля на створення нової організації, можуть бути відображені тільки в договорі про її створення, а ряд конкретних положень, що стосуються статусу цієї організації, наприклад компетенція її органів, - тільки в статуті.
Загальними обов’язковими умовами, які повинні зазначатися в статуті є вид товариства, найменування та місцезнаходжкення, склад засновників та учасників, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства, порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.
Статут господарського товариства затверджується зборами засновників (установчими зборами) господарського товариства, прошнуровується, нумерується; на статуті робиться відмітка про державну реєстрацію господарського товариства.
23.Правове регулювання інвестиційної діяльності.
Правове регулювання діяльності, яка пов’язана з інвестиціями, здійснюється відповідно до норм Господарського кодексу України та Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91. Згідно з цим Законом інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.
Залежно від об’єктів інвестування розрізняють такі форми інвестиційної діяльності:
1) інноваційна діяльність
2) капітальне будівництво — інвестиційна діяльність, що здійснюється з метою створення нових і відтворення діючих основних фондів, в які вкладаються кошти;
3) лізинг — підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів.
4) корпоративна (в тому числі акціонерна) форма інвестування — вкладення коштів в акції підприємств, що мають форму акціонерних товариств, і в статутні фонди (майно) інших підприємницьких організацій корпоративного типу (господарські товариства).
Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.
24.Правове регулювання лізингу, його види.
Регулюється ЗУ "Про банки і банківську діяльність", "Про оподаткування прибутку підприємств", «Про фінансовий лізинг», ЦК.
Під лізинговою операцією цей Закон розуміє господарську операцію фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) під процент та на визначений строк. Лізингові операції за цим Законом здійснюються у вигляді оперативного лізингу, фінансового лізингу та зворотного лізингу.
Оперативний лізинг - це господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає передачу орендареві права користування основними фондами на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням таких основних фондів їхньому власникові після закінчення строку дії лізингової угоди. Основні фонди, передані в оперативний лізинг, залишаються у складі основних фондів орендодавця.
Фінансовий лізинг (лізинг з повною окупністю) - це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем на замовлення орендаря основних фондів з подальшою передачею їх у користування орендареві на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів з обов'язковою передачею права власності на такі основні фонди орендареві.
Зворотний лізинг - господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає продаж основних фондів фінансовій організації (лізинговій компанії) з одночасним зворотним отриманням цих основних фондів такою фізичною чи юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг. Видом лізингу, здатним задовольнити як підприємства - орендарів, так і лізингові компанії, є компенсаційний лізинг.
25.Види господарсько-правової відповідальності.
Види господарсько-правової відповідальності розрізняють залежно від видів господарських правопорушень і санкцій, встановлених за ці правопорушення. За цим критерієм у теорії господарського права розрізняють:
1. відшкодування збитків - застосовується як майнова санкція;
2. штрафні санкції - у вигляді штрафних економічних санкцій;
3. оперативно-господарські санкції;
4. конфіскація;
5. господарсько-адміністративні штрафи;
6. планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції;
7. господарсько-організаційні санкції.
26.Відшкодування збитків як форма господарсько-правової відповідальності, склад
збитків.
Відшкодування збитків як вид відповідальності різнобічне врегульовано законом. По-перше, визначено юридичні підстави його застосування: "В разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані ним збитки". По-друге, визначено види втрат кредитора, які визначаються як збитки. Це витрати кредитора; втрата або пошкодження його майна; доходи, які він одержав би, якби боржник виконав зобов'язання. По-третє, законодавець застосовує офіційне тлумачення збитків та певні способи визначення їхнього розміру.
Відшкодування збитків застосовується як майнова санкція, виходячи з аналізу відповідних статей Цивільного кодексу та інших законодавчих актів:
27.Договір комерційної концесії.
За договором комерційної концесії одна сторона (правовласник) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за платню (роялті) право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.
Суть відносин, що виникають внаслідок договору комерційної концесії полягає в тому, що одна сторона передає іншій стороні за платню на певний строк чи безстроково права на використання торговельної марки, фірмового найменування, ноу-хау тощо, надає їй консультаційну чи технічну допомогу у виробництві і реалізації продукції, виконанні робіт і наданні послуг. Така схема дає великим компаніям можливість розширювати ринки збуту, а маленьким та середнім — ефективно здійснювати підприємницьку діяльність, використовуючи при цьому засоби індивідуалізації, ноу-хау, репутацію та діловий досвід перших.
За розподілом прав і обов'язків у зобов'язанні, що виникає за ним, договір є двостороннім — права і обов'язки мають обидві сторони.
За способом укладення договір комерційної концесії є консенсуальним — він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов.
Сторонами у договорі виступають суб'єкти підприємницької діяльності.
28.Підстави господарсько-правової відповідальності.
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 148 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |