Читайте также:
|
|
Ступінь розвитку науки визначається рівнем вивчення її історії.
Становлення економічного аналізу, як спеціальної галузі знань, було зумовлено об'єктивними вимогами та умовами.
Першим поштовхом для розвитку наукової думки в сфері економічного аналізу можна вважати те, що з 70-х років XIX ст. у банкірів виникла необхідність у вмінні читати баланси клієнта для вирішення питання про надання кредиту. Першим теоретиком, який спробував відповісти на подібні питання, став англійський вчений кінця XIX ст. Джеймс Кеннон. Він писав: "звіт для банкіра - як карта для мандрівника - вказує І робить зрозумілими моменти та обставини, які в інших випадках вважалися б випадковими та загадковими". Для кращого розуміння банкірами фінансової звітності Дж. Кеннон сформулював три правила;
1) економічною базою позики можуть бути лише ліквідні активи (гроші, цінні папери, дебіторська заборгованість);
2) основні засоби не змінюють суму ліквідних активів при розрахунку забезпечення позики;
3) кредит не повинен перевищувати половини суми ліквідних оборотних засобів.
Після появи цих правил вони почали критикуватися вченими у зв'язку з тим, що: 1)не можна вважати, що підприємство ліквідується, необхідно виходити з того, що воно функціонуватиме невизначено тривалий час;
2) величина кредиту базується не на обсязі оборотних засобів фірми, а на довірі кредитора до свого боржника. Але, не дивлячись на критику, коефіцієнт ліквідності був і до сьогодні залишається найважливішим показником платоспроможності підприємства. Однак критика не пройшла даремно: дослідники почали шукати інші відносні величини - фінансові коефіцієнти. Сам Дж. Кеннон запропонував 9 коефіцієнтів, а відомий дослідник Хетфілд вказав, що головний показник - не ліквідність по суті, а те, з якою швидкістю зараховуються платіжні засоби в актив балансу порівняно з сумами зобов'язань, які виникають (кредиторською заборгованістю).
Подальша еволюція поглядів була спрямована на пошук системи коефіцієнтів, які б дозволили передбачити імовірність банкрутства. Перехід від ідей, пов'язаних з конструюванням і трактуванням балансу, до його аналізу став значним досягненням німецької школи.
Деякі сучасні вчені обґрунтовано пов'язують виникнення аналізу зі становленням бухгалтерського обліку, з балансоведенням. Цей оригінальний напрям почав формуватися в кін. XIX - поч. XX ст. у межах бухгалтерського обліку.
У спробах поглибити вивчення балансу можна виділити три напрями: перший пов'язаний із виділенням економічного аналізу (П. Герстнер, Ф. Ляйтнер, Р. Штерн, І.Ф. Шер та ін.), другий розвивав аналіз юридичний і призвів до створення бухгалтерської ревізії (Р. Байгель, К. Порциг, Рьомер та ін.), третій популяризував знання про баланс серед акціонерів (Брозіус, Т. Губер, М. Шенвандт та ін.). У бухгалтерський облік аналіз одним з перших ввів І.Ф. Шер, при чому аналіз розглядався ним як органічна складова бухгалтерського обліку.
Вчені першого напряму приділяли увагу питанням аналізу ефективності діяльності підприємств. Вони стверджували, що необхідно розрізняти суб'єктивну рентабельність і рентабельність господарську. 1) прибуток, отриманий за рік, не може включатися повністю до фінансового результату, так як його частина вже увійшла до складу капіталу, а отже, вплинула на загальнорічну суму прибутку; 2) прибуток отримують не лише на свій, а й на залучений капітал. Отже, рентабельність повинна визначатися для всього капіталу, що використовується на підприємстві.
Французький вчений Ф. Батардон в частині аналізу балансу наполягав на побудові динамічних рядів.
Слід також відмітити погляди ТІ. Меньо, який стверджував, що бухгалтерський облік, будучи засобом отримання інформації, не може бути самоціллю, адже облік дає інформацію для аналізу. Його мета - виявити причини невідповідності господарських процесів наміченим цілям.
Такими були підходи вчених Європи. У СІЛА на початку XX ст. найбільша увага приділялася аналізу фінансової звітності компанії.
Американська практика складання балансу на той період значно випереджала європейську. Американські аналітики мало цікавилися питаннями теорії, однак намагалися розробити такі способи аналізу балансу, за допомогою яких в одній таблиці можна було б представити стан справ і тенденції їх розвитку з таким ступенем наочності, щоб кожен адміністратор зміг у найкоротший термін отримати необхідні відомості.
Першим російським бухгалтером, що справді оцінив роль економічного аналізу та його взаємозв'язок з бухгалтерським обліком, був А.К. Рощахівський (XX ст.). Він ввів поняття "внутрішня продуктивна сила" підприємства. Він не проводив аналізу балансу в сучасному розумінні, але добре знав, як його оцінювати та Інтерпретувати за допомогою відносних і середніх величин. Відносні величини вчений поділив на дві групи: 1) відношення балансових статей одна до одної (вертикальний аналіз); 2) відношення статей активу до суми кредиторської заборгованості (горизонтальний аналіз).
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 132 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |