Читайте также:
|
Мова є найважливішим засобом людського спілкування та інтелектуального розвитку особистості, визначальною ознакою держави, безцінною і невичерпною скарбницею культурного надбання народу.
Мова - це ідеальна система матеріальних одиниць (звуків, слів), яка існує поза часом і простором. Це певний код, шифр, відомий всім представникам мовного колективу, незалежно від їх віку, статі або місця проживання. Мова вироблена багатовіковим досвідом певного народу.
Народ, або грецькою мовою етнос - це історично сформована людська спільнота, яка відрізняється від сусідів окремою власною територією (батьківщиною), культурою, мовою, психічним складом та самосвідомістю. Народ, що історично дозрів до створення власної держави, називають нацією. Отже, нація - це вища стадія розвитку етносу, на якій останній творить - національну державу. В сучасному світі народ може цивілізовано існувати лише у формі нації, тобто у власній державі.
Національна мова – це мова окремої нації, якою говорить переважна більшість народу якоїсь окремої країни.
Національна мова – це мова, що є засобом усного і писемного спілкування нації. Поняття національної мови охоплює всі засоби спілкування нації, а саме: літературну мову та діалектну. Територіальний діалект є засобом спілкування людей, об’єднаних спільною територією, а також елементами матеріальної і духовної культури. Соціальний діалект – відгалуження загальнонародної мови, вживаної в середовищі окремих соціальних, професійних, вікових тощо груп населення.
Українська національна мова - це тип національного мислення, тип національної культури, філософії і психології, що може реалізуватися у різноманітних варіантах мовної, мовленнєвої діяльності.
Українська національна мова існує:
1 У найвищій формі загальнонародної мови - сучасній українській літературній мові.
2 У нижчих формах загальнонародної мови - її діалектах.
Літературна мова – це оброблена, відшліфована, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності.
Вона не протиставляється національній мові, а є найвищим досягненням культури мовлення народу, виступає важливим чинником консолідації нації.
За функціональним призначенням це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації.
Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, увібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч.
Зачинателем нової української літературної мови був І.П.Котляревський – автор перших великих художніх творів українською мовою («Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»). Він першим використав народно-розмовні багатства полтавських говорів і фольклору.
Активними учасниками процесу творення української літературної мови на народній основі були Г. Квітка-Основ'яненко, А. Метлинський, Л.Боровиковський, Є. Гребінка та інші.
Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Т.Г.Шевченка. В основу української літературної мови деякі письменники й до Т. Шевченка намагалися покласти живу народну мову, але це мало переважно діалектний характер: мова І.Котляревського спиралася на полтавську говірку; мова Г. Квітки-Основ'яненка – на харківську тощо. Тарас Шевченко уперше «своєю творчістю підніс мову на високий рівень суспільно-мовної та словесно-художньої культури, заклав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови… У мові творів Шевченка знайшли глибоке відображення народнопоетична творчість, усно-розмовні форми народної мови». Він поповнив її іншомовними словами, новотворами, добирав досконаліші граматичні норми, створив унормовану мовностилістичну систему української літературної мови.
Традиції Шевченка у розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості Марко Вовчок, І.Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М.Коцюбинський та інші письменники.
Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов'язкових для всіх літературних норм.
Літературна мова взаємодіє з іншими формами національної мови, зазнає впливу усної розмови, практики, пристосовуючи літературні норми до адекватного вираження думки й почуттів.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 142 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |