Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Соціальне страхування від нещасних , випадків і професійних захворювань

Загальнообов’язковим є державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Під час здійснення працівником своїх трудових функцій існує ризик професійного травматизму та захворювання.

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» усі працівники підлягають обов’язковому соціальному страхуванню власником підприємства, організації та установи незалежно від форм власності та видів їх діяльності від нещасних випадків і професійних захворювань.

У разі ушкодження їх здоров’я власник зобов’язаний відшкодувати працівникові збитки, заподіяні йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків.

Сучасна економічна криза, скорочення обсягів виробництва, погіршення умов праці неодмінно призводить до збільшення порушень нормативів з охорони праці та зростання кількості нещасних випадків на виробництві й професійної захворюваності.

У нашій країні досі не створено системи медичної професійної та соціальної реабілітації постраждалих від нещасного випадку на виробництві. Немає механізму для відшкодування збитків постраждали у разі фінансової неспроможності, банкрутства чи ліквідації їхніх підприємств.

Розв’язати ці проблеми можливо лише шляхом створення системи соціального страхування від нещасних випадків, передбаченої Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування та Законом України від 23 вересня 1999 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Цей Закон чинний з 1 січня 2001 року.

Відшкодування збитків, медична, професійна та соціальна реабілітації будуть проводитися Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Страхування від нещасного випадку е самостійним видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, за допомогою Якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їхньої трудової діяльності. Внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків сплачують тільки роботодавці.

Закон визначає такі завдання страхування від нещасного випадку (ст. 1):

вжиття профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві;

відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків;

відшкодування матеріальної й моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Найголовнішим завданням вважається не відшкодування шкоди від нещасного випадку, як випливає з назви Закону, а завдання щодо вжиття профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та профзахворюванням на виробництві.

Для страхування працівника від нещасного випадку не потрібні його згода або заява. Страхування здійснюється в безособовій формі. Сам факт вступу на роботу або до навчального закладу людини свідчить про те, що вона застрахована незалежно від фактичного виконання роботодавцем своїх зобов’язань щодо сплати страхових внесків. Застрахованій особі видається свідоцтво встановленого зразка.

Фонд Грошові суми цих виплат складаються із:

страхової виплати втраченого заробітку залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;

страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому

страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому;

страхової виплати пенсії у зв’язку з утратою годувальника;

виплати дитині, яка народилася інвалідом унаслідок травмування на виробництві та професійного захворювання її матері під час вагітності;

страхових виплат на медичну й соціальну допомогу.

10. Основні принципи страхування від нещасного випадку є:

паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;

своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;

обов'язковість страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності;

надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків;

формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі;

диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

економічна заінтересованість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;

цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

Завданнями страхування від нещасного випадку є:

проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;

відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я, їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей.

Об’єктом страхового захисту в разі страхування від нещасних випадків є майнові інтереси застрахованої особи, які пов’язані з тимчасовим чи постійним зниженням доходу або додатковими втратами через смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку.

Страхування від нещасних випадків — це ризиковане страхування, яке, на відміну від накопичувального довгострокового страхування життя, передбачає виплату страхової суми лише в разі настання страхового випадку (у повному розмірі або певної її частини). Виплата страхової суми або повернення сплачених внесків по закінченні терміну дії договору страхування не передбачається.

За видами страхування від нещасних випадків поділяється так:

індивідуальне — у даному разі страхувальником є фізична особа, яка укладає договір стосовно самої себе або іншої фізичної особи, а сплата страхових платежів здійснюється за рахунок застрахованих;

колективне — коли страхувальником є юридична особа (підприємство або організація), яка укладає договір страхування на користь своїх працівників, і сплата страхових платежів здійснюється за рахунок організацій, з якими застраховані перебувають у трудових або інших передбачених законом відносинах.

Обов’язкові види страхування запроваджуються законами України. З метою захисту інтересів не лише окремих страхувальників, а й усього суспільства в цілому та його складових зокрема здійснюється обов’язкове страхування в порядку та за умовами, що їх затверджує Кабінет Міністрів України.

Добровільне страхування здійснюється на підставі договору між страхувальником і страховиком. Умови та порядок проведення страхування визначаються правилами, які встановлюються страховиком самостійно, але з урахуванням чинного законодавства.

Новою редакцією Закону України «Про страхування» обов’язковими видами страхування є:

страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов’язків;

страхування спортсменів вищої категорії; життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної медицини;

страхування від нещасних випадків на транспорті;

страхування працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади;

страхування життя і здоров’я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;

страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров’я та державних наукових установ, на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов’язаного з виконанням ними професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження;

страхування персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання.

Обов’язковому особистому страхуванню медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов’язків, а також настання інвалідності або смерті від СНІД підлягають працівники, які подають медичну допомогу населенню, проводять лабораторні та наукові дослідження і виробляють вірусні препарати.

11. Фонд соціального страхування від нещасних випадків. Фінансування, тарифи, виплати.

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд со­ціального страхування від нещасних випадків – некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затвер­джується її правлінням. Розділ дев'ятий Закону про соціальне страхування розглядає питання фінансування страхування.

Фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснюється за рахунок:

• внесків роботодавців: для підприємств - із віднесенням на валові витрати виробництва; для бюджетних установ та організацій - з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення;

• капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників;

• прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках;

• коштів, одержаних від стягнення відповідно до законодавства штрафів і пені з підприємств, а також штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці;

• добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.

Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються:

для роботодавців – у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витра­ти на виплату основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці»;

— для добровільно застрахованих осіб – у відсотках від мінімальної заробітної плати.

Страхові внески нараховуються у межах граничної суми за­робітної плати (доходу), що встановлюється Кабінетом Міністрів України та є розрахунковою величиною при обчисленні страхо­вих виплат (10035 грн).

^ Для підприємств і організацій, створених громадськими організаціями інвалідів, страхові тарифи встановлюються у розмірі 50% страхових внесків, передбачених законом.

До таких підприємств і організацій належать підприємства і організації, майно яких є власністю громадських організацій інвалідів, де чисельність інвалідів серед працівників становить не менш ніж 50%, а частка створюваного інвалідами фонду опла­ти праці перевищує 25%.

Для фізичної особи, що використовує найману працю інвалідів, фонд на оплату праці яких перевищує 25%, страхові тарифи встановлюються в розмірі 50%, передбачених законодав­ством страхових тарифів.

^ Добровільно застрахована фізична особа сплачує внесок до ФСС НВВ у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, вста­новленої на день сплати страхового внеску.

^ Страхові внески сплачуються:

• 
  юридичними особами – в день одержання коштів на оплату праці в установах банків, а при проведенні оплати праці з готівкової виручки чи натуроплатою платники зобов'язані не пізніше наступного дня після здійснення виплат подати до установи банку платіжне доручення на перерахування страхових внесків до ФСС НВВ;
• 
  фізичними особами – суб'єктами підприємницької діяль­ності, фізичними особами, які використовують найманих працівників, щомісяця не пізніше 10-го числа, наступного за місяцем, за який сплачена заробітна плата;
• 
  добровільно застрахованими особами – у строки, передба­чені для сплати цими особами податків.

12. Права та обов’язки застрахованої ОСОБИ

Застрахована особа має право:

1) отримати в установленому законодавством порядку свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

2) отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, у тому числі в письмовій формі;

3) вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку;

4) отримувати безоплатно у виконавчих органах Пенсійного фонду відомості, внесені до її персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку, в тому числі інформацію про пенсійні активи, що обліковуються на її накопичувальному пенсійному рахунку, та про призначення і здійснення пенсійних виплат за формою, встановленою правлінням Пенсійного фонду, та в порядку, визначеному цим Законом;

5) звертатися із заявою до територіального органу Пенсійного фонду про уточнення відомостей, внесених до персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку;

6) обирати або змінювати в порядку, визначеному законом, страхову організацію, яка здійснює виплату довічних пенсій;

7) обирати порядок здійснення виплати пенсії;

8) оскаржувати в установленому законодавством порядку дії страхувальника, виконавчих органів Пенсійного фонду, їх посадових осіб та інших суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

9) на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом;

10) залишатись учасником системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування в разі тимчасового припинення до досягнення пенсійного віку сплати страхових внесків з дотриманням вимог цього Закону;

11) достроково розривати договір про добровільну участь у порядку, визначеному цим Законом;

12) інші права відповідно до цього Закону.

2. Застрахована особа зобов'язана:

1) пред'являти свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на вимогу страхувальника, посадових осіб виконавчих органів Пенсійного фонду;

2) надавати на вимогу страхувальника, територіального органу Пенсійного фонду документи, що засвідчують відомості, які мають бути занесені або містяться в її персональній обліковій картці в системі персоніфікованого обліку;

3) повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду про зміну даних, що вносяться до її персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку, виїзд за межі держави та про обставини, що спричиняють зміну статусу застрахованої особи, протягом десяти днів з моменту їх виникнення;

4) укладати договір страхування довічної пенсії з обраною страховою організацією та не розривати цей договір протягом життя (крім випадків зміни страхової організації згідно із цим Законом);

5) виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом, а також нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

13. Права та обов’язки роботодавця як страхувальника.

Роботодавець як страхувальник має право:

1) брати участь на виборній основі в управлінні страхуванням від нещасних випадків;

2) вимагати від Фонду соціального страхування від нещасних випадків виконання обов'язків Фонду щодо організації профілактики нещасних випадків і професійних захворювань та соціального захисту потерпілих;

3) оскаржувати рішення працівників Фонду соціального страхування від нещасних випадків у спеціальних комісіях з питань вирішення спорів при виконавчій дирекції Фонду та при її робочих органах;

4) брати участь у визначенні знижок чи надбавок до страхового тарифу на підприємстві;

5) захищати свої права та законні інтереси, а також права та законні інтереси застрахованих, у тому числі в суді (ст. 45).

Роботодавець як страхувальник зобов'язаний:

1) своєчасно реєструватися у Фонді соціального страхування від нещасних випадків;

2) своєчасно та повністю сплачувати в установленому порядку страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків;

3) інформувати робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків: а) про кожний нещасний випадок або професійне захворювання на підприємстві; б) про зміну технології робіт або виду діяльності підприємства для переведення його до відповідної групи тарифів небезпеки; в) не пізніше як за два місяці - про ліквідацію підприємства;

4) щорічно подавати робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків відомості про кількість працівників, річну суму заробітної плати, річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), кількість нещасних випадків і професійних захворювань на підприємстві за минулий календарний рік;

5) безоплатно створювати всі необхідні умови для роботи на підприємстві представників Фонду соціального страхування від нещасних випадків;

6) повідомляти працівникам підприємства адресу та номери телефонів робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, а також лікувально-профілактичних закладів та лікарів, які за угодами з цим Фондом обслуговують підприємство.

14. актуальні проблеми охорони праці в галузі (те що вибив Інтернет)

1. Лабораторія повинна бути забезпечена водопроводом, каналізацією, електрикою, опаленням, вентиляцією і теплопостачанням для повітронагрівачів припливних установок.

2. Витяжні установки, які обслуговують заразні зони, витяжні та ламінарні шафи обладнуються ультрафіолетовими стерилізаторами повітря.

4. Приміщення, в якому розташовується витяжна установка з брудної зони повинна бути оснащена УФ-опромінювачем для стерилізації повітря в період чищення / заміни фільтру і чищення спиртом ламп канального УФ-стерилізатора.Усі приміщення лабораторії повинні мати природне і штучне освітлення в залежності від виду робіт відповідно до вимог діючих нормативних документів.

5. Приміщення лабораторії повинні бути розділені на "заразну" і "чисту" зони. Планувальні рішення і розміщення обладнання повинні забезпечувати потоковість просування ПБА і виконання вимог вищевказаного переліку Санітарних правил.

6. Лабораторії повинні мати набір робочих кімнат та інших приміщень, у відповідності з виробничою потужністю і номенклатурою виконуваних досліджень.

7. У лабораторіях, які проводять дослідження з БПА IV групи патогенності, в "заразній" зоні розташовуються:

· кімната для посівів;

· кімната для проведення досліджень з БПА;

· кімната для знезараження та стерилізації;

8. У знов будуються і реконструюються лабораторіях слід передбачити:

· обладнання душовою з санітарним тамбур-шлюзом;

· пристрій автономної припливно-витяжної вентиляції з установкою систем очищення та знезараження повітря, особливо що викидається з "заразною" зони (або обладнання цих приміщень боксами біологічної безпеки);

· припливно-витяжні системи вентиляції рекомендується проектувати з рекуператором тепла з проміжним теплоносієм або тепловим насосом; забороняється використання рекуператорів роторного або пластинчастого типу;

· очищення і дезінфекцію повітря робочих приміщень;

· при розміщенні в одному блоці декількох профільних лабораторій загальними для них можуть бути кімната прийому їжі, автоклавні, мийні, кімнати для приготування поживних середовищ та інші допоміжні приміщення.

9. При наявності в установі на одній території декількох лабораторій дозволяється організація централізованих автоклавних і стерилізаційних.

11. Внутрішнє оздоблення приміщень повинна бути виконана у відповідності з їх функціональним призначенням. Поверхня підлоги, стін, стелі в лабораторних приміщеннях "заразною" зони повинна бути гладкою, без щілин, легко обробляється, стійкою до дії миючих і дезінфікуючих засобів, підлоги не повинні бути слизькими.

12. Фальшпотолки при проектуванні нових лабораторій не допускаються. Всі інженерні мережі виконуються в кабель каналах, стійких до УФ-випромінювання і дії дезінфектантів.

13. Вентиляційні мережі виконуються з повітроводів 2 класу герметичності, типу спірально-навитих з ніпельними сполуками на манжетних ущільнювачах або силіконовому герметиці. Не допускається застосування фланцевих або рейкових з'єднань повітроводів.

14. Вікна і двері приміщень "заразної" зони лабораторії повинні бути герметичними.

15. Наявна витяжна вентиляція з "заразною" зони лабораторії повинна бути ізольована від інших вентиляційних систем і обладнана системами тонкого очищення і знезараження повітря або системами попередньої фільтрації та ультрафіолетової стерилізації повітря.

16. Експлуатація вентиляційних пристроїв проводиться відповідно до Інструкціями постачальника устаткування по експлуатації та контролю ефективності вентиляційних пристроїв на об'єктах охорони здоров'я.

17. В умовах жаркого клімату дозволяється установка припливних установок з охолодженням повітря або медичних

15. наукова база і фінансування охорони праці в галузі

Науковою базою охорони праці є:

*теоретичні та експериментальні дослідження явищ, що призводять до травматизму і захворювань на виробництві;

*всебічний аналіз виробничого травматизму, професійних захворювань, отруєнь, пожеж і вибухів;

• дослідження природи небезпеки і шкідливості речовин, матеріалів і виробів, що застосовуються у виробництві і зберігаються на підприємстві;
• науковий аналіз умов праці на виробництві;
• порівняльна оцінка, з погляду техніки безпеки і виробничої санітарії, виробничих процесів, які застосовуються або рекомендуються до запровадження і передбачають застосування механізації, автоматизації, дистанційного керування, блокувальних пристроїв, телемеханіки тощо.

16. основні законодавчі та нормативно-правові акти з охорони праці в галузі

Основою законодавства України з охорони праці є Конституція України, що гарантує громадянам право на безпечні й здорові умови праці й система законодавчих актів України, спрямованих на реалізацію цього конституційного права.
Основними законодавчими актами цієї системи є наступні Закони України:
«Про охорону праці».
«Про охорону здоров'я».
«Про пожежну безпеку».
«Про обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, що привели до втрати працездатності».
«Про використання ядерної енергії і радіаційний захист».
«Про забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення».
«Про цивільну оборону».

Державні нормативно-правові акти з охорони праці
Державні нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП) – це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов’язкові для виконання.

Підсистема джерел трудового права з охорони праці у цілому відповідає структурі та характеристикам усієї системи джерел трудового права України. Проте вона має певні особливості. Так, поряд з основоположними нормативно-правовими актами, які визначають політику України у сфері правового регулювання охорони праці, питання охорони праці регулюються великою кількістю підзаконних нормативно-правових актів. Підзаконні нормативно-правові акти у сфері охорони праці різняться видами і мають певну специфіку щодо змісту відображених у них вимог. За напрямками забезпечення охорони праці нормативно-правові акти прийнято групувати на такі види: організаційно-технічні; санітарно-гігієнічні; соціально-економічні; лікувально-профілактичні; реабілітаційні.

Нормативно-правові акти з охорони праці охоплюють правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов’язкові для виконання. В нормативно-правових актах представлені різні види норм права (охоронні, регулятивні, захисні, дефінітивні та ін.).

Нормативно-правові акти з охорони праці є обов’язковими для виконання у виробничих майстернях, лабораторіях, цехах, на дільницях та в інших місцях трудового і професійного навчання, облашто-ваних у будь-яких навчальних закладах.

У Реєстрі ДНАОП кожному нормативному акту присвоєно відповідний код - для можливості машинного обліку і зручності користування ними.

В Україні створено державний реєстр нормативно-правових актів з охорони праці (реєстр НПАОП). ДСТУ 2293-99. Охорона праці. Терміни та визначення основних понять.
ДСТУ 2272-93. Пожежна безпека. Терміни та визначення.
ДСТУ 4050-2001. Спецодяг сигнальний. Жилети. Технічні умови.
Крім наведених вище, питання охорони праці регламентовані державними будівельними нормами – ДБН, основними з яких є:
ДБН, В. 2. 5. – 28– 2006. Природне і штучне освітлення.
ДБН А.3.2-2-2009. ССБТ. Охорона праці та промислова безпека у будівництві. Основні положення.
ДБН В.1.2-12-2008. Будівництво в умовах ущільненої забудови. Вимоги безпеки.
ДБН А.3.1-5-2009. Організація будівельного виробництва.

17. державне управління охороною праці

Державне управління охороною праці здійснюють Кабінет Міністрів України; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. Їхня компетенція та повноваження у сфері охорони праці визначені Законом України ” Про охорону праці”. Повноваження у сфері охорони праці асоціацій, корпорацій, концернів та інших об’єднань визначаються їхніми статутами або договорами між підприємствами, які утворили об’єднання. Для виконання делегованих об’єднанням функцій в їхніх апаратах створюються служби охорони праці.

Кабінет Міністрів України:

- забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

- подає на затвердження Верховної Ради України загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

— спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади Щодо створення безпечних і здорових умов праці та нагляду за охороною праці;

— запроваджує єдину державну статистичну звітність з питань охорони праці.

З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці створюється Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр України.

Державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють:

— Державний департамент промислової безпеки охорони праці та гірничого нагляду (Держпромгірнагляд);

— спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки;

— спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки;

Управління охороною праці в країні поділяється на рівні:

— загальнодержавний;

— — регіональний (обласний, районний, міський, районний у місті, селищі, селі);

— — галузевий;

— - виробничий (рівень підприємств).

18. система управління охороною праці в галузі, складові СУОПГ

Система управління охороною праці в галузі (СУОПГ) — сукупність органів управління галуззю, які на підставі чинних нормативно-правових актів здійснюють цілеспрямовану планомірну діяльність з виконання завдань охорони праці в галузі, скерованих на усунення неприпустимих ризиків;.

Об'єктом управління охороною праці в галузі е діяльність керівництва галуззю, структурних підрозділів і функціональних служб щодо здійснення правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів з виконання законодавства і нормативних вимог з охорони праці в галузі.

Завдання управління охороною праці в галузі — це заходи, які необхідно виконувати в обумовлений термін. Вони випливають з усієї управлінської, виробничої та іншої діяльності Міністерства і його структурних підрозділів (нижче подається перелік основних завдань охорони праці в галузі):

— підвищення кваліфікації і перевірка знань з охорони праці посадових осіб керівного складу об'єднань, облуправлінь та організацій галузі;

— забезпечення об'єднань, облуправлінь і організацій правилами, нормами, стандартами та іншими нормативними актами з питань охорони праці;

- пропаганда охорони праці, видання галузевої нормативної і навчальної літератури, літератури з передового досвіду, плакатів, інструкцій, наочних посібників та інших методичних матеріалів з охорони праці;

— розроблення рекомендацій, типових положень та іншої нормативної і методичної літератури з охорони праці;

— проведення організаційної роботи з підвищення рівня охорони праці на підвідомчих підприємствах;

— створення галузевих підприємств з виготовлення засобів індивідуального, колективного захисту для лісового господарства;

— впровадження у виробництво досягнень науки і техніки, прогресивної технології, вітчизняного і зарубіжного досвіду з охорони праці;

— підготовка статистичних звітів та інформації з питань охорони праці;

— розслідування та облік групових і смертельних нещасних випадків, а також аварій І і II груп на підвідомчих підприємствах;

— страхування працівників галузі від нещасних випадків і профзахворювань;

— проектування підприємств, розроблення конструкцій нового обладнання і сучасної технології з урахуванням вимог чинних нормативних актів з охорони праці;

- виготовлення нового обладнання, машин і механізмів відповідно до вимог чинних нормативних актів з охорони праці й одержання сертифікатів безпеки на них;

— постачання і забезпечення підприємств засобами індивідуального й колективного захисту;

— розроблення і впровадження безпечної організації праці на підприємствах;

— проведення наукових досліджень з питань охорони праці.

В свою чергу СУОП може складатися з таких основних складових:

1) цілі і завдання, спрямовані на забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці;

2) методи та засоби досягнення цих цілей;

3) структура і системи взаємодії адміністрації і працівників для досягнення цих цілей. Ці складові повинні мати певний взаємозв'язок як у будь-який системі регулювання будь-яких процесів. Цей взаємозв'язок будується через елементи системи.

19. функції і завдання управління охороною праці в галузі

Основними завданнями управління охороною праці є:

1) опрацювання заходів щодо здійснення державної політики з охорони праці на регіональному та галузевому рівнях;

2) підготовка, прийняття та реалізація заходів, спрямованих на забезпечення:

- належних, безпечних і здорових умов праці;

- утримання в належному стані виробничого устаткування, будівель і споруд, інженерних мереж, безпечного ведення технологічних процесів;

- необхідних засобів індивідуального захисту для працівників;

- організації і проведення навчання працівників з питань охорони праці;

- пропаганди охорони праці;

- обліку, аналізу та оцінки стану умов і безпеки праці; -професійного добору працівників окремих спеціальностей;

- страхування працівників від нещасного випадку на виробництві та профзахворювань;

3) організаційно-методичне керівництво на регіональному та галузевому рівнях;

4) стимулювання інтеграції управління охороною праці в єдину систему загального управління організацією виробництва;

5) широке впровадження позитивного досвіду у сфері охорони праці.

Основні функції управління охороною праці:

а) організація та координація робіт у галузі охорони праці;

6) облік, аналіз та оцінка показників стану умов та безпеки праці;

в) планування та фінансування робіт;

г) контроль за дотриманням вимог нормативно-правових актів з питань охорони праці.

Управління охороною праці має забезпечувати виконання таких основних функцій:

· організація планування та координація робіт у галузі охорони праці;

· контроль за станом охорони праці та функціонуванням системи;

· аналіз, оцінка, облік показників стану охорони праці;

· стимулювання діяльності в галузі охорони праці.

Організація робіт з охорони праці передбачає формування органів управління, визначення обов’язків й порядок взаємодії осіб, які беруть участь в управлінні, а також реалізацію управлінських рішень (наказів, розпоряджень та ін.).

Планування має вирішальну функцію в управлінні охороною праці, бо визначає завдання структурним службам підприємства в поточних, оперативних і перспективних планах.

Контроль за станом охорони праці, передбачає перевірку стану умов праці з метою виявлення можливих відхилень від нормативних вимог та чинного законодавства.

Облік, аналіз та оцінка показників стану охорони праці спрямовані на розробку й прийняття відповідних рішень на підставі даних про нещасні випадки й професійні захворювання, паспортів про санітарно-технічний стан умов праці та розпоряджень державних органів нагляду.

Стимулювання охорони праці може передбачати будь які види морального та матеріального заохочення за активну працю та ініціативу в здійсненні заходів щодо підвищення рівня безпеки та поліпшення умов праці.

20. система управління охороною праці в організації та установі

Власники і керівники підприємств, установ та організацій зобов'язані забезпечити в їх діяльності виконання правил техніки безпе-ки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони здоров'я, перед-бачених законодавством, не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей. На роботодавців покладається обов'язок надавати робочі місця, механізми та обладнання, організовувати виробничі процеси, які від-повідають встановленим нормативам і не загрожують здоров'ю пра-цюючих, вживати заходів щодо створення відповідних служб, на які покладаються комплексні функції управління охороною праці; співп-рацювати з представниками працівників шляхом надання необхідної інформації, проведення консультацій з охорони праці; попереджувати виникнення виробничого травматизму та проводити розслідування й облік нещасних випадків і професійних захворювань; проводити на-вчання працівників з питань охорони праці та ін.

Законодавство України відображає значну частину міжнарод-них стандартів з організації управління охороною праці на різних рівнях. Закон України «Про охорону праці» містить окремий роз-діл про організацію охорони праці, її управління на підприємствах, в установах, організаціях. Система управління охороною праці пе-редбачає:Трудове право України

а) створення роботодавцем відповідних служб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці;

б) досягнення встановлених нормативів з охорони праці шляхом впровадження прогресивних технологій, додержання вимог при проектуванні, будівництві та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва;

в) проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці та надання пільг і компенсацій за результатами їх проведення;

г) проведення обов'язкових медичних оглядів певних категорій працівників, навчання з питань охорони праці з метою попередження виробничого травматизму;

ґ) усунення причин, що призводять до нещасних випадків, профе-сійних захворювань, здійснення їх розслідування й обліку та ін. На виробництві можуть впроваджуватися й інші заходи з ор-ганізації охорони праці. До кола питань по управлінню охороною праці включають: навчання працюючих безпеці праці, забезпечення безпеки виробничого устаткування, виробничих процесів, будівель та споруд, нормалізацію санітарно-гігієнічних умов праці, забезпе-чення працюючих засобами індивідуального захисту, встановлення оптимальних режимів праці та відпочинку працюючих, санітарно-побутового обслуговування працюючих та їх професійний відбір за окремими спеціальностями.

21. Планування заходів з ОП. Види планування та контроль стану ОП.

Функція планування, в основі якої лежить прогностичний аналіз, має вирішальне значення в СУОП. Планування роботи з охорони праці поділяється на перспективне, поточне та оперативне.

Перспективне планування охоплює найбільш важливі, трудомісткі й довгострокові за терміном виконання заходи з охорони праці, виконання яких, як правило, вимагає сумісної роботи кількох підрозділів підприємства. Можливість виконання заходів перспективного плану має бути підтверджена обґрунтованим розрахунком необхідного матеріально-технічного забезпечення і фінансових витрат із зазначенням джерел фінансування. Основною формою перспективного планування роботи з охорони праці є розроблення комплексного плану підприємства (на 3—5 років) щодо покращення стану охорони праці.

Поточне планування здійснюється у межах календарного року шляхом розроблення та включення відповідних заходів до розділу "Охорона праці" колективного договору.

Оперативне планування роботи з охорони праці здійснюється за підсумками контролю стану охорони праці у структурних підрозділах і на підприємстві в цілому або перевірок органів державного нагляду. Оперативні заходи щодо усунення виявлених недоліків зазначаються у наказі роботодавця.

Контроль за охороною праці може бути:

• відомчим, що здійснюється посадовими особами, повноважними представниками та службами міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади, а також асоціації, корпорації, концерну чи іншого об'єднання підприємств;

• регіональним, що здійснюється посадовими особами, повноважними представниками та службами місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

• громадським, що здійснюється виборними органами та представниками професійних спілок, інших громадських організацій;

• страховим, що здійснюється страховими експертами з охорони праці Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

• внутрішнім, що здійснюється в межах підприємства (установи, організації) відповідними службами, посадовими особами та громадськими інспекторами (уповноваженими трудових колективів) цього підприємства.

Надзвичайно важливе значення має внутрішній контроль, який на відміну від інших видів контролю проводиться значно частіше і від дієвості якого вагомо залежить стан охорони праці на підприємстві. Внутрішній контроль поділяється на: оперативний (повсякденний); такий, що здійснюється службою охорони праці підприємства; громадський; адміністративно-громадський триступеневий.

Адміністративно-громадський триступеневий контроль проводиться на трьох рівнях (ступенях). На першому рівні контролю начальник виробничої дільниці (майстер) спільно з громадським інспектором профгрупи щоденно перевіряють стан охорони праці на виробничій дільниці. На другому рівні — начальник цеху разом з громадським інспектором та спеціалістами відповідних служб цеху (механіком, електриком, технологом) два рази в місяць (згідно із затвердженим графіком) перевіряють стан охорони праці в цеху. На третьому рівні контролю щомісячно (згідно із затвердженим графіком) комісія підприємства під головуванням керівника (головного інженера) перевіряє стан охорони праці в цілому на підприємстві. До складу комісії входять: керівник служби охорони праці, голова комісії з охорони праці (або представник профкому), керівник медичної служби, працівник пожежної охорони та головні спеціалісти підприємства (технолог, механік, енергетик). Результати роботи комісії фіксуються в журналі триступеневого контролю і розглядаються на нараді. За результатами наради видається наказ по підприємству.