Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Матеріальна відповідальність роботодавця

Роботодавець зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану пра­цівникові при виконанні трудових обов’язків. Шкода, завдана роботодавцем працівнику, полягає у повній чи частковій втра­ті заробітної плати, яка зумовлена:

¨ незаконним звільненням, переведенням, відстороненням працівника від виконання трудо­вих функцій;

¨ порушенням роботодавцем законодавчо встанов­леної процедури розірвання трудового договору;

¨ затримкою виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника;

¨ недотримання вимог законо­давства про охорону праці, що призвело до трудового каліцтва або іншого ушкодження здоров’я працівника.

Матеріальна відповідальність роботодавця також може бути наслідком псування, знищення або крадіжки особистих речей працівника під час роботи.

Законодавством про працю передбачено можливість від­шкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику. Так, ст. 237-1 КЗпП передбачає відшкодування роботодавцем мораль­ної шкоди працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Матеріальна відповідальність працівника та роботодавця різ­няться розміром відшкодованої шкоди, порядком відшкодуван­ня, характером правових норм, що їх регулюють. Так, обсяг матеріальної відповідальності працівника за загальним прави­лом визначається розміром завданої шкоди в межах середнього заробітку працівника (зобов’язання повного відшкодування ви­никає у випадках, прямо зазначених у КЗпП). Роботодавець відшкодовує завдану працівнику шкоду в повному обсязі не­залежно від свого фінансово-економічного стану.

Форма та вид вини впливають на вид матеріальної відповідальності працівника, а отже — на розмір та порядок відшкодування шкоди. Форма вини роботодавця для притягнення його до матеріаль­ної відповідальності значення не має.

Роботодавець зобов’язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним із виконанням трудових обов’язків. Таке відшкодування складається з:

1) виплати втраченого заробітку або відповідної його частини залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;

2) виплати в установлених випадках одноразової допомоги;

3) компенсації витрат на медичну і соціальну допомогу;

4) компенсації за моральну шкоду. Відшкодування моральної шкоди проводиться власником, якщо небезпечні умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушили його нормальні життєві зв’язки і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

3. Правові питання охорони праці. Відповідальність за порушення правил охорони праці.

Охорона праці — це система правових, соціально-економіч­них, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової ді­яльності.

Включає в себе техніку безпеки, виробничу санітарію, охорону праці неповнолітніх, молоді та жінок, організацію охорони праці тощо.

Правове регулювання охорони праці працівників здійсню­ється КЗпП України, Законом України «Про охорону праці» від 14.10.1992 р. та іншими нормативними актами.

Гарантії права працівників на охорону праці включають комп­лекс правомочностей, зокрема права:

¨ на безпечні умови праці під час роботи на виробництві;

¨ на соціальне страхування від нещасних випадків та професій­них захворювань;

¨ на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці;

¨ на забезпечення спецодягом та іншими засобами індивідуаль­ного захисту, миючими та знешкоджуючими засобами;

¨ на компенсацію власником матеріальної та моральної шкоди працівникові в разі ушкодження його здоров’я.

Загальними нормами охорони праці є:

1) відповідність вимогам, які гарантують здорові та безпечні умови праці будівель, споруд та устаткування;

2) захист працюючих від впливу шкідливих умов праці;

3) дотримання санітарних норм у приміщеннях;

4) експлуатація устаткування у відповідності до правил;

5) наявність і функціонування санітарно-побутових приміщень;

6) дотримання техніки безпеки;

7) дотримання пожежної безпеки.

Роботодавець зобов’язаний забезпечити належні умови праці на кожному робочо­му місці, безпеку технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, належний стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівниками, а також санітарно-побутові умови, які повинні відповідати нормам, встановленим законом та іншими нормативно-правовими актами з охорони праці (норми з охорони праці).

Правова організація охорони праці на виробництві передбачає широку систему заходів, до найголовніших з них належать:

1. Управління охороною праці на підприємстві та обов’язки влас­ника.

Конкретне забезпечення охорони праці цього напряму здій­снюється за допомогою таких заходів:

Ø створення відповідних служб і призначення посадових осіб з питань охорони праці; затвердження інструкцій про їх обов’язки тощо;

Ø розробки за участю профспілок заходів з охорони праці та ре­алізація прогресивних технологій тощо;

Ø розробки і затвердження положень та інструкцій з охорони праці, що діють у межах підприємства, тощо.

Одним з елементів управління охороною праці на підпри­ємстві є створення служби охорони праці. Служба охорони праці створюється на всіх підприємствах, в установах, орга­нізаціях. Вона може функціонувати в різних організаційних формах залежно від чисельності працюючих, а її ліквідація допускається лише у разі ліквідації самого роботодавця.

2. Визначення обов’язків працівника виконувати вимоги норм і правил з охорони праці.

Одним із важливих обов’язків працівників є медичний огляд, який поділяється на три види:

· попередній (під час прийняття на роботу);

· періодичний (протягом трудової діяльності);

· позачерговий (з ініціативи працівника чи власника), якщо працівник вважає, що умови праці спричинили погіршення його здоров’я.

Суттєвим обов’язком сторін трудового договору є навчання з питань охорони праці, що здійснюється шляхом проведення інструктажів, які умовно поділяються на три види:

1. попередній інструктаж під час прийняття на роботу (його про­ходять усі працівники);

2. періодичний інструктаж із питань охорони праці (працівни­ки, зайняті на роботах із підвищеною небезпекою, проходять його один раз на рік);

3. додатковий інструктаж з питань охорони праці (проводиться на прохання працівника).

3. Фінансування охорони праці та додержання вимог щодо охо­рони праці під час проектування, будівництва та реконструкції підприємств.

4. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних за­хворювань і аварій, які покладаються на власника підприємства.

Процедура розслідування і обліку нещасних випадків передбачає повідомлення відповід­них суб’єктів про нещасний випадок, що трапився, надання необхідної допомоги потерпілим та вжиття превентивних заходів щодо запобігання виникненню інших нещасних випадків, ство­рення комісії з розслідування нещасних випадків; проведення розслідування нещасних випадків, оформлення його результатів та облік нещасних випадків.

Обов’язки працівника щодо охорони праці:

Ø знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробни­цтва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

Ø дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я людей, які його оточують, під час виконання робіт чи перебування на території підприємства, установи, організації;

Ø проходити в установленому законодавством порядку періодичний медичний огляд;

Ø співпрацювати з роботодавцем у справі організації безпечних і здорових умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-якої виробничої си­туації, яка створює загрозу його життю чи здоров’ю або людей, які його оточують, і довкіллю; негайно повідомляти про виявлену небезпеку і нещасні випадки свого без­посереднього керівника, роботодавця або спеціалістів служби охорони праці; надавати невідкладну допомогу іншим працівникам, які опинилися в загрозливому для життя чи здоров’я стані.

Працівник має право на здорові і безпечні умови праці та належні санітарно- побутові умови, що відповідають нормам з охорони праці. При цьому він не несе ніяких витрат на заходи з охорони праці.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася вироб­нича ситуація, небезпечна для його життя, здоров’я або для людей, які його оточують, чи для виробничого середовища або довкілля.

Для окремих категорій працівників (у випадках, передбачених законодавством) додатково:

ü видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також миючі та знешкоджувальні засоби;

ü працівники забезпечуються молоком чи іншими рівноцінними харчовими про­дуктами на роботах із шкідливими умовами праці;

ü працівники гарячих цехів і виробничих ділянок забезпечуються газованою со­лоною водою.

Фінансування заходів з управління охороною праці здій­снюється роботодавцем, працівники не несуть жодних мате­ріальних витрат. З метою доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог та подальшого підвищення рівня охорони праці на виробництві роботодавець відраховує кошти, розмір яких визначається колективним договором.

Контроль за дотриманням вимог охорони праці, створення здорових і безпечних умов праці, покладається на адміністрацію підприємства — керівника і головного ін­женера, а в цехах на начальників цехів, майстрів.

Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці здійснюють два види органів — державні та громадські.

Органи державного нагляду за охороною праці:

1) центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

2) спеціально уповноважений державний орган з питань радіа­ційної безпеки;

3) спеціально уповноважений державний орган з питань пожеж­ної безпеки;

4) спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, суб’єктів підприємництва, об’єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законодавства про працю здійснюється Генеральним Прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснює державна інспекція праці.

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їх об’єднання в особі своїх виборних органів і представників.

У разі порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці залежно від конкретних обставин винні працівники притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної або кримінальної відповідальності.

За порушення законодавства про охорону праці та невиконання приписів (розпоряджень) посадових осіб органів виконавчої влади з нагляду за охороною праці юридичні та фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, притягаються органами виконавчої влади з нагляду за охороною праці до сплати штрафу в порядку, встановленому законом. Сплата штрафу не звільняє юридичну або фізичну особу, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, від усунення виявлених порушень у визначені строки.

Контрольні питання:

1. Що таке матеріальна відповідальність? Які підстави та умови її настання?

2. Охарактеризуйте види та випадки матеріальної відповідальності.

3. Який порядок покриття шкоди, заподіяної роботодавцю працівником?

4. Що ви знаєте про охорону праці? Яких обов’язків повинні дотримуватися робітники і власник (роботодавець) у сфері охорони праці?

5. Яку систему заходів передбачає правова організація охорони праці на виробництві?

6. Що ви знаєте про державний і громадський контроль за додержанням законодавства про працю?

7. Яка відповідальність настає за порушення правил охорони праці?