Читайте также:
|
Відповідно до ГОСТ 12.1.044-84 оцінку пожежовибухо-небезпечності усіх речовин та матеріалів проводять залежно від агрегатного стану: газ, рідина, тверда речовина (пил виділено в окрему групу). Тому і показники їхньої пожежовибухонебезпечності будуть дещо різні
Перш за все визначають групу горючості даної речовини. За цим показником всі речовини та матеріали поділяються на негорючі, важкогорючі та горючі.
Негорючі — речовини та матеріали не здатні до горіння на повітрі нормального складу. Це неорганічні матеріали, метали, гіпсові конструкції.
Важкогорючі — це речовини та матеріали, які здатні до займання в повітрі від джерела запалювання, однак після його вилучення не здатні до самостійного горіння. До них належать матеріали, які містять горючі та негорючі складові частини. Наприклад, асфальтобетон, фіброліт.
Горючі — речовини та матеріали, які здатні до самозаймання, а також займання від джерела запалювання і самостійного горіння після його вилучення. До них належать всі органічні матеріали. В свою чергу горючі матеріали поділяються на легкозаймисті, тобто такі, які займаються від джерела запалювання незначної енергії (сірник, іскра) без попереднього нагрівання та важкозаймисті, які займаються від порівняно потужного джерела запалювання.
Температура спалаху — найнижча температура горючої речовини, при якій над її поверхнею утворюються пари або гази, здатні спалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння.
За температурою спалаху розрізняють:
— легкозаймисті рідини (ЛЗР) — рідини, які мають температуру
спалаху, що не перевищує 61 °С у закритому тиглі (бензин, ацетон,
етиловий спирт).
— горючі рідини (ГР) — рідини, які мають температуру спалаху
понад 61 °С у закритому тиглі або 66 °С у відкритому тиглі (мінеральні
мастила, мазут, формалін). Температура спалахування — найнижча температура речовини, при якій вона виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалення виникає стійке горіння.
Температура самоспалахування — найнижча температура речовини, при якій відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що призводить до виникнення полум'янистого горіння Температури спалаху та спалахування належать до показників пожежовибухонебезпечності лише рідин та твердих речовин.
Важливими показниками, що характеризують пожежовибухо-небезпечні властивості газів, рідин та пилу є концентраційні межі поширення полум'я (запалення). Нижня (НКМ) та верхня (ВКМ) концентраційні межі поширення полум'я — це мінімальна та максимальна об'ємна (масова) доля горючої речовини у суміші з даним окислювачем, при яких можливе займання (спалахування) суміші від джерела запалювання з наступним поширенням полум'я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання.
Суміші, що містять горючу речовину нижче НКМ чи вище ВКМ горіти не можуть. Наявність областей негорючих концентрацій речовин та матеріалів надає можливість вибрати такі умови їх зберігання, транспортування та використання, при яких виключається можливість виникнення пожежі чи вибуху.
Значну вибухову та пожежну небезпеку становлять різноманітні горючі пиловидні речовини в завислому стані. Залежно від значення нижньої концентраційної межі поширення полум'я пил поділяється на вибухо- та пожежонебезпечний. При значенні НКМ менше 65 г/м3 пил є вибухонебезпечним (пил сірки, муки, цукру), а при інших значеннях НКМ — пожежонебезпечним (пил деревини, тютюну).
Розрізняють також нижню (НТМ) та верхню (ВТМ) температурні межі поширення полум'я газів та парів в повітрі. НТМ та ВТМ — це такі температури речовини, за яких їх насичені пари утворюють в даному окислювальному середовищі концентрації, рівні відповідно НКМ та ВКМ. Температурні межі поширення полум'я використовують зокрема для вибору температурних умов зберігання рідин у тарі, за яких концентрація насичених парів буде безпечною з точки зору пожежовибухонебезпеки. Існують і інші показники для оцінки пожежної та вибухової небезпеки речовин та матеріалів, які визначаються за стандартними методиками.
Попередження розповсюдження пожежі. Планування та розташування приміщень і виробництв з урахуванням вимог пожежної безпеки.
Розповсюдження пожежі може відбуватися всередині будівлі по поверхні горючих речовин, по будівельним конструкціям, а також між будівлями й спорудами.
На стадії проектування передбачається поділ будівель на пожежні відсіки та секції протипожежними стінами, перегородками або перекриттями, облаштування приміщень протипожежними дверима, а також протипожежними проміжками між будівлями.
До протипожежних перешкод встановлюються нормативними документами відповідні конструктивні вимоги.
Наприклад, протипожежні стіни – являють собою глуху стіну з цегли, бетону або шлакоблоку з межею вогнестійкості біля 3 годин, що перетинає по вертикалі всі конструктивні елементи будівлі. Вони зводяться для ізоляції небезпечних у пожежному відношенні виробничих приміщень від основної будівлі. Вони мають виступати над покрівлею понад 60см. Якщо хоча б один з елементів покриття (за винятком покрівлі) виконано з горючих матеріалів, й не менше як на 30см, якщо ці елементи виконано з вогнетривких матеріалів.
Для поділу будівлі на пожежні відсіки іноді замість брандмауерів влаштовують протипожежні зони.
Протипожежні зони – це вставки, які поділяють будівлю на пожежні відсіки по всій її ширині й висоті. Ширину протипожежної зони приймають 6-12м з межею вогнестійкості її стін150 хв., а покриття – не менше 45хв.
У межах протипожежної зони забороняється використовувати або зберігати горючі матеріали і речовини, виконувати технологічні процеси з утворенням горючого пилу.
Площу пожежних відсіків і поверховість будівлі встановлюється залежно від ступеня її вогнестійкості з урахуванням категорії розміщених в нійприміщень.
Щоб попередити розповсюдження пожежі нормативами регламентується допустиме пожежне навантаження у будівлі або приміщені.
Допустиме пожежне навантаження – це таке розрахункове навантаження, за якого температура в конструкціях будівлі зростає до значень, при перевищенні яких вони не втрачають несучої здатності.
Допустиме пожежне навантаження визначається за тривалістю пожежі, протягом якої конструкції витримують теплову дію при різних температурних режимах.
Вимоги щодо попередження розповсюдження пожеж між промисловими будівлями регламентують найменші відстані між пожежо- й вибухонебезпечними об’єктами, а також правила їх взаємного розміщення.
Щоб унеможливити перекидання вогню з одного промислового корпусу на інший, між будівлями має бути вільний від забудови протипожежний розрив шириною щонайменше 10-20м, а для складських приміщень від 24 до 50м, залежно від ступеня вогнестійкості будівель й горючості матеріалів, які в них зберігаються.
Вогнестійкість – це здатність будівельних конструкцій зберігати свої робочі функції під дією високих температур за умов пожежі.
Будівельні конструкції виконують загороджувальну, теплоізоляційну та несучу функції.
Втрата несучої здатності конструкції призводить до того, що вона – залежно від її типу – обвалюється або прогинається.
До основних будівельних конструкцій належать зовнішні та внутрішні несучі стіни (перегородки), колони, балки, плити, настили та ін.
Для несучих конструкцій вогнестійкість визначається тільки за втратою несучої здатності (зовнішні стіни, перекриття, балки, ферми, колони).
Загороджувальна здатність будівельних конструкцій характеризує можливість утворення в конструкції наскрізних отворів або тріщин, через які в сусідні приміщення проникає полум’я або продукти горіння.
Теплоізолююча функція конструкцій залежить від їх здатності до прогрівання. За теплоізолюючою здатністю вогнестійкість визначається підвищенням температури конструкції в будь-якій точці з необігрітого боку поверхні більше ніж на 190°С порівняно з температурою до нагріву.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 193 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |