Читайте также:
|
Для гасіння використовується вода й водяна пара, хімічна і повітряно-механічна піна, інертні і негорючі гази, азот і вуглекислота, галоген вуглеводневі сполуки, сухі порошки, пісок (земля), щільна тканина — повсть, азбест і ін.
В наш час не існує універсального вогнегасного засобу, а при використанні окремо кожного із названих, вогнегасний ефект не буде однаковим. Тому для припинення процесу горіння однієї і тієї ж горючої речовини у ряді випадків використовуються різні вогнегасні засоби.
15.Види горiння
Горіння може бути повним і неповним.
Повне — при достатній або надлишковій кількості окислювача і при такому горінні виділяються нетоксичні речовини.
Неповне — відбувається при недостатній кількості окислювача. При неповному горінні утворюються продукти неповного згорання, серед яких є токсичні речовини (чадний газ, водень).
Залежно від швидкості хімічної реакції та утворення горючої суміші горіння може відбуватися у вигляді:
тління – швидкість до кількох см/с;
власного горінні – швидкість до кількох м/с;
вибуху – швидкість кілька сотень м/с;
детонації – швидкість до декількох тисяч м/с.
Залежно від швидкості розповсюдження полум’я горіння буває:
дефлаграційне, що відбувається з дозвуковими швидкостями (від кількох см до декількох метрів за секунду);
детонаційне, що має надзвукові швидкості.
Горючі системи можуть бути хімічно однорідними і неоднорідними, внаслідок чого горіння буває:
гомогенним – це така горюча система, в якій горюча речовина рівномірно перемішана з повітрям (гази, пари, пил). Таке горіння називають ще кінетичним – це горіння заздалегідь підготовленої суміші.
гетерогенне або дифузійне – це процес горіння, який лімітується дифузією кисню у зону полум’я, коли речовини перебувають у різних агрегатних станах (рідкі і тверді горючі речовини). Дифузія як процес протікає повільно.
16.Показники вибухопожежонебезпечності речови та матеріалів
Відповідно до ГОСТ 12.1.044-84 оцінку пожежовибухо-небезпечності усіх речовин та матеріалів проводять залежно від агрегатного стану: газ, рідина, тверда речовина (пил виділено в окрему групу). Тому і показники їхньої пожежовибухонебезпечності будуть дещо різні
Перш за все визначають групу горючості даної речовини. За цим показником всі речовини та матеріали поділяються на негорючі, важкогорючі та горючі.
Негорючі — речовини та матеріали не здатні до горіння на повітрі нормального складу. Це неорганічні матеріали, метали, гіпсові конструкції.
Важкогорючі — це речовини та матеріали, які здатні до займання в повітрі від джерела запалювання, однак після його вилучення не здатні до самостійного горіння. До них належать матеріали, які містять горючі та негорючі складові частини. Наприклад, асфальтобетон, фіброліт.
Горючі — речовини та матеріали, які здатні до самозаймання, а також займання від джерела запалювання і самостійного горіння після його вилучення. До них належать всі органічні матеріали. В свою чергу горючі матеріали поділяються на легкозаймисті, тобто такі, які займаються від джерела запалювання незначної енергії (сірник, іскра) без попереднього нагрівання та важкозаймисті, які займаються від порівняно потужного джерела запалювання.
Температура спалаху — найнижча температура горючої речовини, при якій над її поверхнею утворюються пари або гази, здатні спалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння.
За температурою спалаху розрізняють:
— легкозаймисті рідини (ЛЗР) — рідини, які мають температуру
спалаху, що не перевищує 61 °С у закритому тиглі (бензин, ацетон,
етиловий спирт).
— горючі рідини (ГР) — рідини, які мають температуру спалаху
понад 61 °С у закритому тиглі або 66 °С у відкритому тиглі (мінеральні
мастила, мазут, формалін). Температура спалахування — найнижча температура речовини, при якій вона виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалення виникає стійке горіння.
Температура самоспалахування — найнижча температура речовини, при якій відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що призводить до виникнення полум'янистого горіння Температури спалаху та спалахування належать до показників пожежовибухонебезпечності лише рідин та твердих речовин.
Важливими показниками, що характеризують пожежовибухо-небезпечні властивості газів, рідин та пилу є концентраційні межі поширення полум'я (запалення). Нижня (НКМ) та верхня (ВКМ) концентраційні межі поширення полум'я — це мінімальна та максимальна об'ємна (масова) доля горючої речовини у суміші з даним окислювачем, при яких можливе займання (спалахування) суміші від джерела запалювання з наступним поширенням полум'я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання.
Суміші, що містять горючу речовину нижче НКМ чи вище ВКМ горіти не можуть. Наявність областей негорючих концентрацій речовин та матеріалів надає можливість вибрати такі умови їх зберігання, транспортування та використання, при яких виключається можливість виникнення пожежі чи вибуху.
Значну вибухову та пожежну небезпеку становлять різноманітні горючі пиловидні речовини в завислому стані. Залежно від значення нижньої концентраційної межі поширення полум'я пил поділяється на вибухо- та пожежонебезпечний. При значенні НКМ менше 65 г/м3 пил є вибухонебезпечним (пил сірки, муки, цукру), а при інших значеннях НКМ — пожежонебезпечним (пил деревини, тютюну).
Розрізняють також нижню (НТМ) та верхню (ВТМ) температурні межі поширення полум'я газів та парів в повітрі. НТМ та ВТМ — це такі температури речовини, за яких їх насичені пари утворюють в даному окислювальному середовищі концентрації, рівні відповідно НКМ та ВКМ. Температурні межі поширення полум'я використовують зокрема для вибору температурних умов зберігання рідин у тарі, за яких концентрація насичених парів буде безпечною з точки зору пожежовибухонебезпеки. Існують і інші показники для оцінки пожежної та вибухової небезпеки речовин та матеріалів, які визначаються за стандартними методиками.
17. Пожежна сигналізація
Система пожежної сигналізації — сукупність технічних засобів, призначених для виявлення пожежі, обробки, передачі в заданому вигляді повідомлення про пожежу, спеціальної інформації та (або) видачі команд на включення автоматичних установок пожежогасіння і включення виконавчих установок систем протидимного захисту, технологічного та інженерного обладнання, а також інших пристроїв протипожежного захисту.
Установки і системи пожежної сигналізації, оповіщення та управління евакуацією людей при пожежі повинні забезпечувати автоматичне виявлення пожежі за час, необхідний для включення систем оповіщення про пожежу з метою організації безпечної (з урахуванням допустимого пожежного ризику) евакуації людей в умовах конкретного об'єкта.
Системи пожежної сигналізації, оповіщення та управління евакуацією людей при пожежі повинні бути встановлені на об'єктах, де вплив небезпечних факторів пожежі може призвести до травматизму та (або) загибелі людей.
18. Первинні засоби пожежогасіння
До первинних засобів пожежогасіння належать:
вогнегасники;
пожежні крани-комплекти, ручні насоси
лопати, ломи, сокири, гаки, пили, багри;
ящики з піском, бочки з водою;
азбестові полотнища, повстяні мати та ін.
Первинні засоби пожежогасіння розміщують на пожежних щитах, які встановлюють на території об'єкта з розрахунку один щит на 5000м2. Вони мають бути пофарбовані у червоний колір, а пожежний інструмент у чорний.
Серед первинних засобів пожежогасіння найважливішу роль відіграють вогнегасники різних типів: водяні, водо-пінні, порошкові, вуглекислотні, газові.
Залежно від способу транспортування вони бувають: переносні (до 20 кг) та пересувні (до 450 кг).
Залежно від об'єму вогнегасники бувають малолітражні (до 5л), ручні (до 10 л), пересувні (понад 10л).
Вогнегасники маркують буквами, що означає їх вид та цифрами, що визначають їх об'єм.
Найбільш перспективними є порошкові вогнегасники, які застосовують для гасіння лужних металів, ЛЗР і ТР, електрообладнання, що горить під напругою до 1000В, твердих та газоподібних речовин.
Найбільш розповсюдженими є:
ОП-1, ОП-2, ОП-9, ОП-10 — переносні;
ОПА-50, ОПА-100 — пересувні.
Вони відрізняються між собою лише складом порошку та пристроєм для його подачі.
Вуглекислотні вогнегасники застосовуються для гасіння загорянь на машинах, автомобілях і для невеликих об'ємів нафтопродуктів, а також електроустановок під напругою до 1000В.
У корпусі вогнегасника міститься вуглекислий газ у рідкому стані під високим тиском 6мПа (ручні) і 15 мПА (переносні). У горловині балону змонтований спеціальний пусковий пристрій із сифонною трубкою, який приводиться у дію за допомогою вентильного або пістолетного пристрою. Виходячи з балону назовні, зріджений двооксид вуглецю перетворюється на снігоподібну масу за температури - 80?С.
Вибір типу вогнегасника визначається розмірами загоряння і можливих осередків пожеж.
19. Спринклернi i дренчернi установки.
Спринклерні – автоматичні, дренчерні – напівавтоматичні установки гасіння пожеж.
Спринклерні установки можуть бути водяні, повітряні і змішані. Це система труб, прокладених по стелі. Вода в труби потрапляє із водогінної мережі. Спринклерні головки закриті легкоплавкими замками, що розраховані на спрацювання при температурі 72, 93, 141 та 182ºС. Площа змочування одним спринклером становить від 9 до 12 м2, а інтенсивність подачі води – 0,1 л/с м2. важлива частина установки – контрольно-сигнальний клапан, котрий пропускає воду в спринклерну мережу, при цьому одночасно подає звуковий сигнал, контролює тиск води до і після клапана. Водяні спринклерні установки використовуються в опалювальних приміщеннях.
Повітряна система спринклерної установки застосовується в неопалюванних приміщеннях. Трубопроводи в таких системах заповнені не водою, а стисненим повітрям. Вода в них лише досягає клапана, а у випадку зривання головки спочатку виходить повітря, а потім вода. Змішані системи влітку заповнені водою, а взимку – повітрям.
Дренчерні установки обладнуються розбризгувальними головками, які постійно відкриті. Вода подається в дренчерну систему вручну або автоматично при спрацюванні пожежних датчиків, котрі відкривають клапан групової дії (давачі – теплові, світлові, димові). Дренчерні установки використовують в опалювальних і неопалювальних приміщеннях, (складах). Сигнал надходить до диспетчера і він відкриває засувки.
20.Функції органів держпожнагляду
В системі МНС державний пожежний нагляд є спеціальною службою, яка здійснює заходи запобігання пожеж у населених пунктах та об’єктах господарювання.
Центральним органом Держпожнагляду є Державний департамент пожежної безпеки МНС (ДДПБ), якому підпорядковуються територіальні управління, відділи і частини органів Держпожнагляду.
Завдання, функції і права органів Держпожнагляду визначені Положенням про Державну пожежну охорону, ДДПБ, інструкцією з організації роботи органів ДПН.
Основні завдання Держпожнагляду полягають у вдосконаленні роботи щодо запобігання пожеж, забезпечення захисту від них міст, населених пунктів і об’єктів господарської діяльності, підвищення ефективності боротьби з вогнем, здійснення контролю за виконанням профілактичних заходів і вимог, встановлених Правилами пожежної безпеки.
Контролююча діяльність органів Держпожнагляду визначається наступними функціями:
здійснення контролю за додержанням проектними і будівельними організаціями протипожежних вимог, передбачених відповідними державними нормами і правилами при проектуванні, будівництві і реконструкції будівель, споруд і підприємств;
перевірка стану готовності пожежних підрозділів і служб населених пунктів, окремих підприємств та об’єктів господарювання;
участь у роботі державних комісій по прийняттю в експлуатацію будівель, споруд і підприємств;
розробка, разом із заінтересованими організаціями, правил пожежної безпеки при експлуатації будівель і виконанні будівельних робіт;
проведення пожежно-технічного обстеження об’єктів підприємств, небезпечних у пожежному і вибухопожежному відношенні;
розробка загальнодержавних правил пожежної безпеки, погодження проектів державних і галузевих стандартів, нормативно-технічних документів про пожежну безпеку;
проведення експертизи проектів на забудову об’єктів щодо їх відповідності нормативним актам з пожежної безпеки, випробовування нових зразків пожежонебезпечного обладнання і ін.;
перевірка стану профілактичної роботи на підприємствах і на окремих об’єктах.
21.Види, вогнегасникiв, та їх призначення.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 89 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |