Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Покуття

- історико-географічна область України, східна частина сучасної Івано-Франківської області. У джерелах XVІІ-XVІІІ ст. Покуття називали південно-західний "кут" Галичини між рр. Дністром, Черемошем та Карпатами, включаючи Гуцульщину, а з ХІХ ст. - лише рівнину частину цієї території. Покуття у різні періоди історії перебувало під владою західноєвропейських країн - Польщі, Австро-Угорщині. У 1939 р. Покуття разом з іншими західноукраїнськими землями увійшов до складу УРСР.

Правобережна Україна (Правобережжя)

- історико-географічна назва частини території України на правому березі Дніпра. Займала територію сучасних Волинської, Рівненської, Вінницької, Житомирської, Кіровоградської, Київської та частково Черкаської й Тернопільської областей. Термін Правобережна Україна зустрічається в історичних документах XVII ст. За Андрусівським перемир'ям (1667) залишалася у складі Речі Посполитої (за винятком Києва та округи). Унаслідок укладання Бучацького мирного договору 1672 р. землі Правобережжя було поділено на три частини: Поділля зайняла Туреччина, Брацлавщина і Південна Київщина знаходилася під владою правобережного гетьмана П.Дорошенка, решта території Правобережної України належала Польщі. Також її території поділялися за Бахчисарайським мирним договором (1672) Туреччині відійшла Південна Київщина, Брацлавщина та Поділля. За Карловицьким миром (1699) Правобережна Україна знову повністю відійшла до складу Речі Посполитої. За умовами Ризького мирного договору 1921 р. частина земель Правобережжя була анексована Польщею, у складі якої вони перебували до 1939 р.

Скіфія

- скіфи – кочові іраномовні племена, які жили в VII-ІІІ ст.. до н.е. в степах Північного Причорномор'я. Грецький історик Геродот присвятив Скіфії 4-ту книгу своїх „Історій”, в якій описав їхню територію, заняття, побут, звичаї, релігію та похід проти них перського царя дарія І. Скіфи прийшли у Північе Причорномор'я зі сходу, під їх вплив у V-ІV ст. до н.е. потрапили землі лісостепової смуги Лівобережної та Правобережної України, землі на захід від Дністра – Велика Скіфія. Населення Великої Скіфії не було однорідним. У V-ІV ст. до н.е. скіфи доягли значної військової та економічної могутності. Після появи сарматів між Доном і Дніпром, а згодом на захід від Дніпра скіфська державність, яка трималася на військовій силі, занепала. Крім того, існувала – Мала Скіфія на території Молдови і Румунії. Ці державні цивілізації Північного Причорномор'я і являла собою європейські елліністичні держави. Скіфія залищила багату і різноманітну культуру. У культурі осілих племен Скіфії значною мірою зберігалися традиції місцевих племен. Скіфи залишили глибокий слід у давній історії України, деякі їхні традиції були успадковані пізнішими народами.