[фрагменти]
...У методологічному плані базою всього вчення Миколи Кузанського послужила ідея збігу протилежностей, яку він використовував і в теоретичному аспекті, і прагнув застосувати на практиці, як обґрунтування політики об’єднання усіх віруючих заради припинення воєн і чвар. На думку Кузанця, весь світ витканий з протилежностей. Однак протилежності не просто протистоять один одному, але ― і це вкрай важливо! ― збігаються. Саме збіг протилежностей є найважливішою умовою появи конкретних речей, кожна з яких і являє собою певне поєднання протилежностей. Наприклад, живу протилежність представляє власне людина, бо вона скінчена в якості тілесної істоти і нескінченна у вищих прагненнях свого духу до осягнення божественного абсолюту.
З ідеї збігу протилежностей Микола Кузанський виводив усі інші свої положення про єдність і нескінченність всесвіту, і, насамперед, положення про єдність і нескінченність Бога. Так, Бог ― це абсолютний максимум: максимум буття і істини, «максимум, без якого нічого не може бути». Але абсолютний максимум з необхідністю містить у собі і абсолютний мінімум, інакше він не був би максимумом. Отже, у Богові максимум і мінімум збігаються, їх протилежність перестає бути актуальною, бо «максимум найвищою мірою є мінімум». Більш того, виходячи із висловленого положення, Бог присутній і в ідеальному, і в реальному світі і як максимум, і як мінімум, тим самим влаштовуючи єдність всього світу у всіх його проявах.
З цих міркувань Микола Кузанський виводив і тезу про те, що Бог присутній у всіх конкретних речах, інакше кажучи, знову стверджував збіг протилежностей ― єдність нескінченного Бога і світу скінчених речей. Недарма він багаторазово повторював платонівську, а в принципі, похідну ще від орфічних вчень, формулу про божественну тріаду: Бог ― це початок, середина і кінець всіх речей. На думку багатьох сучасних дослідників, в даному випадку можна вести мову про пантеїзм: «Буття Бога у світі є ніщо інше, як буття світу в Богові», ― казав Микола Кузанський...
Божественна присутність у світі забезпечує єдність всього світу. У роботах Миколи Кузанського неодноразово можна зустріти міркування про «дивовижну єдність речей», що є наслідком єдності, цілісності світу. Розмірковуючи над цією найважливішою якістю природи, Микола Кузанський, який використав у своїй філософії математичні моделі, прийшов до висновку, що всесвіт являє собою космічну «машину світу», що ніби має всюди центр і ніде окружність, бо «її окружність і центр є Бог, який усюди і ніде».
Невід’ємною частиною природи, створеної Богом, є і людина. Роздуми про сутність людини у Миколи Кузанського сповнені справжнього гуманістичного пафосу, прагнення до обожнювання самої людини. На його думку, людина ― це «малий світ», «мікрокосм», в якому поєднуються всі якості «макрокосму»: «Людська природа така, що піднесена над усіма створіннями Бога і трохи поступається ангелам, згортає у собі і розумну і чуттєву природи, поєднує всередині себе всі в світі і за те справедливо іменується древніми філософами мікрокосмом, малим світом». Таким чином, Кузанець відступає від традиційного християнського розуміння сутності людини, підкреслюючи популярну в епоху Відродження ідею про єдність духовного і плотського начал в людині. Розвиваючи своє уявлення про людину, Микола Кузанський пише про те, що весь світ має «трискладову» побудову: «малий світ» ― це сама людина; «великий світ» ― універсум, всесвіт; «максимальний світ» ― Бог, божественний максимум. І далі мислитель стверджує ідею збігу «малого світу» і «максимального світу», тобто людини і Бога: «Людина є Бог, тільки не абсолютно, коли вона людина; вона ― людський Бог (humanus Deus)». В людині, в згорнутому вигляді, присутнє все: «всередині людської потенції є по-своєму все». А в людстві, яке також з’єднується з божественним максимумом, все досягає своєї вищої міри.
Найважливішою властивістю людини є «ум», який Кузанець вважав «образом Божественного ума», найпростішим «серед образів Божественного згортання». Тому ум є «першообраз Божественного згортання, що охоплює у своїй простоті і силі всі образи згортання». Ум людини володіє різними здатностями пізнання, головними з яких є три: чуття, розсудок і розум. На відміну від попередньої схоластичної традиції, як, втім, і на відміну від неоплатонізму, Кузанець великого значення надає чуттєвому пізнанню. Чуттєві відчуття (sensus) відіграють роль свого роду ініціатора пізнання, бо чуттєві уявлення приводять в дію сили ума. Недарма він казав, що «в розумі немає нічого, чого раніше не було у відчутті».
Розсудок (ratio) ― це здатність до раціонального, логічного мислення на основі чуттєвих відчуттів. Микола Кузанський казав, що «логіка є ніщо інше, як мистецтво, в якому розгортається сила розсудку». На основі абстрактно-розсудкових (раціональних) міркувань, людина здатна до наукового пізнання світу речей, універсуму. З усіх наук сам Кузанець надавав особливого значення математиці, яка для нього була найвірогіднішою з наук, бо число виникає як «розгортання розсудку». До речі, саме на силі розсудку, на думку мислителя, заснована й уся схоластична філософія.
Але вищою формою пізнавальних здатностей людини є розум (intellectus). Від почуттів і розсудку розум відрізняється двома важливими якостями: по-перше, розум не пов’язаний зі сферою чуттєво-тілесного, «не належить ані часу, ані світові, будучи абсолютно вільним від них»; по-друге, розум «осягає лише загальне, нетлінне і постійне». Таким чином, розум ― це здатність людини пізнавати божественне, нескінченне, абсолютне і тим самим наближатися до Бога.
По суті справи, розум, з погляду Миколи Кузанського, являє собою здатність до містичного осяяння, або ― інтуїцію. Це загадкова, таємнича і разом з тим глибинна сила, дарована Богом людині. Саме в розумі, тобто інтуїтивно, людина може пізнати головна якість світу ― збіг протилежностей. Розсудкове, раціональне мислення, навпаки, нездатне впоратися з протилежностями і прагне усунути їх. Власне кажучи, інакше як за допомоги містичної інтуїції неможливе й наближення до Бога, адже Бог ― принципово непізнаваний. У цьому відношенні, Кузанець повністю слідує за вченням про апофатичну теологію, викладеним у «Ареопагітіках».
Втім, виходячи з загального методологічного переконання у збігу протилежностей, Микола Кузанський приходить до висновку про творче взаємодоповнення одне одним різних пізнавальних властивостей людини. Якщо почуття слугують основою розсудкового пізнання, то й розсудок є певним посередником між почуттями і розумом. У свою чергу, якщо розсудок має панувати над почуттями, управляти ними, то й розум має направляти розсудок.
У підсумку, знову ж ґрунтуючись на ідеї збігу протилежностей, Микола Кузанський формулює концепцію «вченого незнання». Суть концепції полягає в тому, що пізнаваність світу реалізується на визнанні непізнаваності Бога. Інакше кажучи, жодна, навіть найглибше наукове знання, не усуває незнання. Більш того, найглибша вченість з необхідністю призводить людину до осмислення свого незнання: «Знає по-справжньому той, хто знає своє незнання», ― казав Микола Кузанський.
«Вчене незнання» доступне лише розуму і недоступне розсудку. Тому розум, що осягає збіг протилежностей і керується концепцією «вченого незнання», повністю позбавлений обмеженості розсудку, адже «розум відноситься до розсудку, як Сам Бог до розуму». На думку Миколи Кузанського, завдання використання здатностей розуму і полягає в подоланні догматичної обмеженості розсудку, бо приводить людину до розуміння процесу пізнання істини як процесу все більшого поглиблення знання на шляху до принципово непізнаваного Бога, що є найвищою, абсолютною істиною.
Антологія філософії Середніх віків та доби Відродження (2001)
1. Що собою являє, згідно з Кузанцем, людський ум і з чого він складається?
2. Чому саме математика, згідно з Кузанцем, найкраще допомагає розуміти різноманітні божественні істини?
3. В чому полягає гуманістичний зміст філософії Кузанця?
4. Що таке «вчене незнання» в філософії Кузанця?
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 77 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |