Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Архаїчні джерела української культури

Читайте также:
  1. Internet-джерела
  2. В чому ви вбачаєте здобутки та прорахунки української дипломатії у сучаснихгеополітичних перетвореннях?
  3. Взаємодія української літературної мови з територіальними діалектами та іншими слов’янськими мовами.
  4. Видатні діячі української діаспори та їх внесок у розвиток культури.
  5. Вібрація, джерела її виникнення.
  6. Вібрація: джерела утворення, джерела утворення, дія на організм, засоби захисту
  7. Відродження національної культури в сучасній Україні.
  8. Гіпотези про походження української мови.
  9. Громадянська війна:Криза Української козацьої держави60-80-ті роки ХУІІст

У сучасній культурології розрізняють власне первісну культуру, яка існувала від часу виникнення людини приблизно до ІІІ тис. до н.е., і традиційну первісну культуру – культуру народів, які, незважаючи на досягнення цивілізації, й зараз ведуть первісний спосіб життя.

Первісна культура – це етап, через який пройшли всі без винятку культури. Її образно називають «дитинством людства». Набутий у дитинстві життєвий досвід становить основу світогляду дорослої людини. На основі первісної культури сформувалися всі культури наступних епох. Отже, зрозуміти феномени світової культури можна, наблизившись до її витоків.

Вивчаючи особливості ментальності представників тієї чи іншої культури, неможливо обійти увагою той факт, що первісна культура була саме тим етапом, на якому закладалися підвалини людської свідомості, мисленнєвої діяльності. Швейцарський психолог і культуролог К.Юнг, досліджуючи людську психіку, виявив у ній глибинні структури – архетипи колективного несвідомого, які, на його думку, успадковані людиною з прадавніх часів. Архетипи колективного несвідомого – це своєрідне відображення первісного духовного досвіду людини, це прадавні образи, які становлять суттєвий елемент психіки сучасної людини. Наприклад, архетип «священного», за К.Юнгом, це відчуття чогось величного, таємничого, такого, що викликає страх і водночас є нестримно привабливим; архетип «тіні» – це темний несвідомий двійник нашого «Я». Усі свідомі смисли, за К.Юнгом, мають архетипічну основу. Наша психіка ґрунтується на архетипах подібно до того, як на осях кристалічної решітки формується в насиченому розчині кристал. Найдавнішою формою психічного досвіду є міф, тому всі архетипи так чи інакше пов’язані з міфологічними образами й переживаннями. Міф становить основу людської душі, зокрема – й душі сучасної людини, – такий висновок випливає з теорії К.Юнга. Отже, щоб сучасній людині зрозуміти саму себе, їй треба ознайомитися з особливостями міфологічного світогляду.

Міфологічний світогляд є визначальною ознакою первісної культури. Розглядаючи первісну культуру, важливо усвідомлювати, в якому значенні використовується слово міф у сучасній культурології, чим був міф для первісної людини. Для людини сучасної міф асоціюється з розповіддю (майже казкою) про давно минулі події. При цьому історія, що переповідається, не сприймається як правда, а сам оповідач є ніби сторонннім спостерігачем зображених у міфі подій. Для представника первісної культури міф – сакральна (священна) історія, це правдиве пояснення всіх реалій навколишнього світу, відповідь на питання: «Як виник світ?», «Звідки взялися на Землі люди?», «Звідки взялося моє плем’я?». Первісна людина не може бути звичайним оповідачем міфу: виконуючи його під час священного ритуалу, вона немовби випадає з реального часу й переноситься до часу сакрального, стає учасником відтворених у міфі подій, повторюючи дії своїх предків чи ототожнюючи себе з ними, – інакше кажучи, людина сама живе в міфі й не може подивитися на нього оком стороннього спостерігача. Отже, міф не просто виконується первісною людиною, а щоразу переживається заново під час виконання. У сучасній культурології міф – це форма культури (порівняно з іншими – найбільш рання), спосіб людського буття. Коли міфологічний світогляд вичерпав себе, міф втратив функції сакрального знання й, поступово обростаючи новими сюжетами, перетворився на казку. Отже, в казках (а також інших фольклорних творах) можна простежити залишки міфологічного світогляду.

Характерною рисою міфологічного світогляду є відчуття людиною її спорідненості з природою. Первісна людина надзвичайно тісно пов’язана зі світом природи. Під впливом природного середовища (клімату, рельєфу тощо) формуються уявлення про час і простір, певні стереотипи поведінки. Не виділяючи себе зі світу природи, людина не припускає різниці між собою й звіром, рослиною, явищем природи, тому переносить усі свої почуття на природні об’єкти. Відповідно, Всесвіт може уявлятися велетенською істотою, вогонь чи річка можуть гніватися, відчувати голод або задоволення тощо. Таке світовідчуття давало людині можливість вижити серед грізних і небезпечних природних стихій. Про це дуже влучно сказав З.Фрейд: «З безликими силами неможливий контакт, вони залишаються вічно чужими для нас. Але … якщо повсюди в природі тебе оточують істоти, відомі тобі з досвіду твого суспільства, ти полегшено зітхаєш, почуваєшся як вдома серед жаху, можеш психічно обробляти свій страх… А може, ти й не беззахисний, чому б тобі не використати проти сил зовнішньої природи ті ж засоби, до яких ми вдаємося у своєму суспільстві; чому б не спробувати їх заклясти, умилостивити, підкупити…». Саме таке сприйняття навколишнього світу становить першооснову міфологічного світогляду. Відчуття спорідненості людини з природою спонукало людину до магічних дій, а також знайшло відображення у таких віруваннях як анімізм, тотемізм, фетишизм.

Оскільки міф – це певне світовідчуття, він пов’язаний з уявленнями людини про час і простір. У всіх народів існували космогонічні міфи – міфи про створення світу. Незважаючи на різноманітні сюжети, такі міфи мають спільну ознаку: у них втілена ідея виникнення з первинного Хаосу сакрального Комосу. Зауважимо, що слово Космос (від грецького kosmos – порядок) у цьому контексті означає світовий порядок. Визначальними ознаками Космосу, без яких він не мислиться, є цілісність і впорядкованість. Космос як результат творчого акту асоціюється з буттям і протиставляється небуттю – Хаосу. Сам акт впорядкування (зародження) Всесвіту є сакральним (так само міфологічним світоглядом сакралізується сама ідея народження). У космогонічних міфах реалізується міфологічна модель світу – уявлення людини про впорядкований час і простір (точніше, часо-простір, оскільки на цьому етапі розвитку свідомості час і простір не відокремлюються). Міфологічна модель світу є універсальною в тому плані, що, незважаючи на різноманітність сюжетів космогонічних міфів, у них можна простежити уявлення про: а) першостихію – стихію, з якої починалося зародження Всесвіту, наприклад, це може бути безмежний водяний простір; б) першоелемент – предмет, який виник першим і зумовив виникнення інших реалій світу, наприклад, яйце, зернина, ікринка – те, з чим пов’язана ідея народження нового життя; в) сакральних творців – безпосередніх учасників акту створення світу, наприклад, тотемних тварин, якихось обожнюваних істот; г) наявність чотирьох просторових координат, пов’язаних із чотирма сторонами світу по горизонталі; ґ) наявність трьох просторових координат – «верх» – «середина» – «низ» по вертикалі, а також вертикальної осі, яка підтримує впорядкований простір і забезпечує його цілісність. Універсальними для всього людського суспільства образами впорядкованого на три частини світу є Світове Дерево, в якому виділяються верх (крона), середина (стовбур), низ (корені), а також гора, стовп; д) сакральні числа, які є своєрідним кодом впорядкованого простору: 3 – три виміри по вертикалі, 4 – чотири виміри по горизонталі, 7 – сума трійки й четвірки, 12 – добуток трійки й четвірки. Отже, числа 7 і 12 символізують цілісність світу. Простір вважається впорядкованим, якщо він оцінений за сімома координатами: верх, середина, низ, вперед, назад, ліворуч, праворуч. Показово, що в центр цієї просторової моделі людина поміщає себе, тобто міфологічна модель світу пов’язана з самосвідомістю. Виступаючи кодом сакрального простору, числа 7 і 12 водночас пов’язані з категорією часу – з сонячним і місячним календарем і семиденним тижнем. В українській старовинній загадці простежується співвідношення між просторовою структурою дуба (символа Світового Дерева) та часовою структурою Космосу: «Дуб – дуб – довговік, на йому 12 гіллів, на кожнім гіллі по 4 гнізді[1], а в кожному гнізді по сім яєць, кожному ім’я є» (дуб – рік, гілля – місяць, гніздо – тиждень, яйце – день тижня). Сакральним у міфологічній моделі є також число 2, яке відображає дуалізм у світогляді первісної людини, який передбачає класифікацію явищ навколишньої дійсності за бінарним принципом, принципом «так» і «ні». Згідно з такими уявленнями простір набуває оцінного значення й поділяється на «свій» – позитивний і «чужий» – негативний, ворожий людині. Важливим в упорядкуванні простору є відмежування «свого» простору від «чужого». Своєрідною межею, що окреслювала «свій» простір і відділяла його від «чужого», часто було коло (аналогічно в хаті такою межею був поріг, з яким пов’язано чимало прикмет, заговорів, загадок). Усе, що перебувало за межею, сприймалося як щось вороже, некультурне, чуже. За таким самим принципом набували оцінного значення опозиції «верх» і «низ», «праворуч» і «ліворуч», «схід» і «захід», «південь» і «північ». У більшості народів «позитивним» напрямком є правий, «позитивними» сторонами світу – схід і південь. Дуалізм простежується також в протиставленні неба і землі, першостихій води й вогню, які могли ототожнюватися з чоловічим і жіночим, батьківським і материнським початком. Так, земля й вода часто асоціюються з жінкою, небо й вогонь за принципом опозиції – з чоловіком. Число 1 також є сакральним. Це – і першостихія, й першоелемент, і цілісність, нескінченність буття. В такому розумінні одиниця співвідноситься з колом.

Важливо, що уявлення про сакральний цілісний Космос вимагали від людини активних дій, спрямованих на підтримання світового порядку. Первісна людина відчувала особисту відповідальність за створений предками світ і регулярно здійснювала обряди оновлення, які передбачали виконання (= переживання заново) космогонічних міфів. Певні магічні дії повинні були забезпечити перемогу позитивних сил над негативними – тими, що могли зруйнувати Космос. У цих обрядах відображається циклічне сприйняття часу – передбачається повторюваність подій. Час замкнений у коло. Кожного разу рух по колу повертає людину до початку – того моменту, з якого починалося творення світу. Щоб це коло не розірвалося (щоб не зруйнувався Космос), треба точно відтворити все те, про що розповідає міф.




Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 46 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав