Читайте также:
|
1. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
2. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.
3. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.
4. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.
5. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.
6. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.
Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.
Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.
7. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
6 Захист честі, гідності та ділової репутації у цивільному праві.
З часу введення в дію ст. ст. 7, 440 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції Закону України від 6 травня 1993 р. — далі ЦК) в судовій практиці збільшилась кількість справ за позовами фізичних та юридичних осіб про захист честі, гідності та ділової репутації до засобів масової інформації. Про це свідчить аналіз статистичних даних по судах загальної юрисдикції по Одеській області і в цілому по Україні.
Як зазначається в Узагальненні судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України судової практики в справах за позовами до засобів масової інформації про захист честі, гідності та ділової репутації і компенсацію моральної шкоди найбільше таких позовів в 1997 р. надійшло і розглянуто Київським міським, Львівським, Рівненським, Полтавським, Чернігівським обласними судами, Верховним судом Автономної Республіки Крим. Незначна кількість зазначених позовів розглядалася судами Сумської, Чернівецької, Тернопільської та інших областей.
Право людини на захист від посягань на честь і репутацію, право на повагу до особистого і сімейного життя закріплено у таких відомих актах про права людини як Загальна декларація прав людини, Європейська Конвенція з прав людини та інших актах. Згідно зі ст. 12 Загальної декларації прав людини ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань. Ст. 8 Європейської Конвенції з прав людини передбачається, що кожна людина має право на повагу до п особистого і сімейного життя, житла і таємниці листування. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.
Норми національного законодавства в цій галузі повністю відповідають міжнародно-правовим стандартам. Правовими підставами розгляду та вирішення позовів до засобів масової інформації про захист честі, гідності та ділової репутації і компенсацію моральної шкоди є Конституція України, Цивільний кодекс Української РСР, Закони України "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", а відповідні роз'яснення з зазначених питань містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України N 4 від 31 березня 1995 р., "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"та N 7 від 28 березня 1990 р. "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" зі змінами від 4 червня 1993 p., 31 березня 1995 p., 25 грудня 1996 р. та 3 грудня 1997 р.
Згідно зі ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Конституцією України кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Загальною правовою нормою, яка визначає правовідносини щодо захисту честі, гідності та ділової репутації і пов'язану з цим компенсацію матеріальної і моральної шкоди, є ст. 7 ЦК.
Відповідно до ст. 23 Закону України "Про інформацію" інформація про особу — це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу. Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім'я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого і регіонального самоврядування в межах своїх повноважень.
Забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом. Кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраної про неї. Інформація про особу охороняється Законом. Ст. 47 Закону України "Про інформацію" передбачена відповідальність за використання і поширення інформації стосовно особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов'язків.
Ці вимоги Закону не були враховані, наприклад, судом при розгляді позову Б. до Іллічівського морського торгового порту, редакції газети "Іллічівець" про захист честі, гідності і ділової репутації, відшкодування моральної шкоди. Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив, що 2 листопада 1996 р. газета "Іллічівець", яка є структурним підрозділом Іллічівського морського торгового порту, під рубрикою "Хто є хто" надрукувала інформацію відділу кадрів порту про дані його особистого життя. У статті зазначені адреса, дата, місце народження, національність, які згідно зі ст. 23 Закону України "Про інформацію" е основними даними про особу і охороняються законом. Публікація основних даних про особу без її згоди заборонена. В цій статті також зазначено про зміну прізвища. Крім того, йому були приписані дії, які він не скоював. Посилаючись на те, що інформацію про особисте життя надрукували без згоди позивача, крім того, йому приписали дії, які мають закінчений склад злочину, що порочить його честь, гідність і ділову репутацію, позивач просив суд задовольнити його позов, а також відшкодувати моральну шкоду в сумі 15 тис. гривень. Представники порту та редакції газети "Іллічівець" в судовому засіданні позов визнали частково і пояснили, що публікація надрукована без згоди позивача, моральна шкода складає біля 200 гривень і погодились вибачитись перед позивачем.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що факти зміни позивачем прізвища, скоєння злочину відповідають дійсності. Тому, на погляд суду, правдива інформація про громадянина не порушує його прав і законних інтересів. Це відповідає ст. 32 Конституції України, яка гарантує судовий захист права спростувати недостовірну інформацію та права на відшкодування моральної шкоди, завданої цією інформацією. Тому суд визнав безпідставними докази позивача про публікацію даних про нього без його згоди, оскільки вони правдиві й не спричиняють моральної шкоди. Судова колегія погодилась з висновками суду, зазначивши в ухвалі, що згідно з Законом особа має право вимагати спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво. Оскільки відомості, викладені в публікації за підписом "відділ кадрів", відповідають дійсності, судова колегія визнала за необхідне залишити рішення суду без змін. У порядку нагляду постановлені судом рішення не переглядались.
Погодитися з такими висновками суду неможливо, так як вони не відповідають вимогам ст. 32 Конституції України, ст. 7 ЦК, ст. ст. 23, 47 Закону України "Про інформацію". В позовній заяві позивач посилався як на публікацію даних, які відповідають дійсності, але поширені без його згоди, так і даних, які не відповідають дійсності і порочать його честь, гідність і ділову репутацію як заступника голови незалежної профспілки. Однак суд не розмежував вимоги про захист честі, гідності і ділової репутації, пов'язані з поширенням інформації, з іншими порушеннями прав громадян і юридичних осіб в сфері інформаційної діяльності та не враховуючи це вирішив спір по суті.
У відповідності з п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1990 p. N7 (з наступними змінами) якщо позов пред'явлено про спростування відомостей, опублікованих в пресі або поширених іншими засобами масової інформації (по радіо, телебаченню), як відповідачі притягаються автор та відповідний орган масової інформації (редакція, агентство, інший орган, що здійснив випуск інформації). При публікації або іншому поширенні відомостей без позначення автора орган масової інформації за вимогою суду зобов'язаний назвати особу, яка надала відомості, про спростування котрих пред'явлено позов. Встановивши, що автор використав у публікації відомості, одержані з офіційного джерела, суд має обговорити питання про притягнення до участі у справі як відповідача організацію або службову особу, які надали оспорюванні позивачем відомості. При опублікуванні вказаних відомостей без зазначення автора (наприклад, в редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск масової інформації.
В окремих випадках суди, які вирішували позови про захист честі, гідності і ділової репутації, притягували до відповідальності по стягненню моральної шкоди лише редакцію газети. Не звернули увагу на те, що інформація, яка міститься у статті, подана офіційними джерелами, не притягували до участі в справах посадову особу, агентство, прес-центр, які подали інформацію, що оспорюється позивачем.
Так, при розгляді справи Малиновським районним судом м. Одеси за позовом виконкому Одеської обласної ради до редакції газети "Чорноморські новини" про захист честі, гідності і ділової репутації та стягнення моральної шкодисуд не дав оцінку повідомленню прес-служби облвиконкому, яке згідно зі ст. 21 Закона України "Про інформацію" е офіційною інформацією та не обсудив питання про притягнення до участі у справі представника прес-служби облвиконкому і не визначив його процесуальний стан у справі.
Згідно зі ст. 203 Цивільно-процесуального кодексу України (далі: ЦПК) у формі рішення виносяться ті постанови суду першої інстанції, якими справа вирішується по суті. Закон не передбачає включення до резолютивної частини рішення висновків з питань, не пов'язаних з вирішенням справи по суті. Тому в ній неприпустимо вирішувати питання про виділення частини вимог в самостійне провадження або про закриття провадження по них, залишення заяви без розгляду тощо. Висновки з таких питань викладаються у формі ухвал (ст. 232 ЦПК), які виносяться у вигляді самостійного процесуального документа і можуть постановлюватися одночасно з рішенням (п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України N 4 від 29 грудня 1976 р. "Про судове рішення" із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24 квітня 1981 р. та від 25 грудня 1992 р.).
Ці вимоги процесуального закону судами часто не виконуються і в резолютивну частину рішення включаються висновки, не пов'язані з вирішенням спору по суті.
Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 вересня 1990р. в п. 22.1 роз'яснив судам, що згідно з п. 10 ст. 65 ЦПК ціна позову, який складається з кількох самостійних вимог, визначається загальною сумою цих вимог, за винятком вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Тому вимоги про відшкодування моральної шкоди, заявлені у справі за позовом про захист честі, гідності і ділової репутації, а також вимоги, заявлені самостійно, оплачуються державним митом за ставками, встановленими для позовів немайнового характеру.
Однак суди ці вимоги Закону не завжди виконують, не завжди правильно визначають ціну позову в справах даної категорії. Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21 січня 1993 р. (з наступними змінами і доповненнями) вимоги про захист честі, гідності та ділової репутації підлягають оплаті в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. А вимоги про відшкодування моральної шкоди, які заявлені одночасно з вимогами про захист честі, гідності та ділової репутації, підлягають оплаті в розмірі 0,05 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Згідно зі ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Статтею 9 ЦПК встановлено, що судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості.
Всі вивчені справи розглянуті російською мовою, лише по двох справах ухвали касаційної інстанції викладені українською мовою.
Практика свідчить, що справи зазначеної категорії перебували в провадженні районних судів тривалий час, внаслідок чого окремі позови втратили актуальність, і сторони втратили до них інтерес. Тому рішення по більшості справ залишаються невиконаними.
Вважаємо, Ідо застосування норм діючого законодавства про захист честі, гідності та ділової репутації фізичних або юридичних осіб у випадках розповсюдження інформації про особисте і сімейне життя, яка відповідає дійсності, без їх згоди, а також відомостей, які порочать їх честь, гідність та ділову репутацію, аналіз помилок при розгляді судами справ цієї категорії, привернуть увагу не лише практичних працівників, а й теоретиків з метою удосконалення законодавства у цій області та більш ефективного захисту прав та свобод людини і громадянина, проголошуваних як в міжнародно-правових актах, так і в нормах національного законодавства.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 85 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |