Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ПРОБЛЕМИ

Слід сказати, що встановлення опіки (піклування) не є обов’язковим, якщо дитина, яка потребує опіки (піклування), проживає з особою, яка наділена правом здійснювати захист дитини (наприклад, бабуся щодо онуки, мачуха щодо падчерки, що врегульовано СК – це відносини з фактичного виховання). 269 ст. СК дещо ускладнює можливість фактичного виховання дитини, тому що зобов’язує осіб, у сім’ї яких виховувалась дитина, надавати цій дитині матеріальну допомогу, якщо ці особи можуть її надати. Таким чином, у цій нормі за словами проф. Г.К. Матвєєва закріплено „покарання за добро”. Адже особа, яка взяла у сім’ю дитину без усиновлення, не в змозі відмовитися від її утримання. Обов’язок тут виникає з самого факту прийняття дитини в сім’ю.

Дієздатним фізичним особам, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов’язки, надано права згідно ст.78 ЦК обрати собі помічника, який реєструється органом опіки та піклування. Він здійснює ряд дій в інтересах фізичної особи, яка потребує допомоги, і, як правило, за плату. На сьогодні ж опіка і піклування здійснюються безоплатно, хоча можливість платного виконання таких послуг у перспективі передбачена ст. 73 ЦК. Безоплатність опіки (піклування) сьогодні негативно впливає на здійснення повноважень опікуна (піклувальника).

У ЦК та СК недостатньо, неповно виписані вимоги до опікуна (піклувальника). Тому слід звертатися до Правил опіки та піклування, де містяться більш конкретні вимоги, зокрема, не може бути опікуном (піклувальником), згідно Правил, особа, яка перебуває на обліку або лікується у психоневрологічних та наркологічних закладах, раніше була опікуном чи піклувальником та з її вини опіка (піклування) були припинені, засуджена за вчинення тяжкого злочину. На мою думку (з лекції), і цих вимог не достатньо. А як бути в разі наявності у минулому судимості в особи за грабіж? А чи доцільно передавати дитину в опіку гомосексуалісту? Адже ч.2 ст. 64 ЦК стосовно вимог до опікуна (піклувальника) сформульована досить узагальнено: „поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування ”. Тому на практиці можливе виникнення неоднозначних ситуацій.

Немає чітко визначеного у законодавстві і віку опікуна (піклувальника). За ч.2 ст.63 ЦК вимагається лише повна цивільна дієздатність. А така дієздатність може бути надана у зв’язку із записом матір’ю або батьком дитини, у зв’язку із досягненням 16-ти років та роботою за трудовим договором, у зв’язку із бажанням займатися підприємницькою діяльністю (ст. 35 ЦК). Із вступом у шлюб неповнолітній теж набуває повної цивільної дієздатності (ст. 34 ЦК). Згідно ст.22, ст.23 СК – це 17-річні особи жіночої статі та за рішенням суду неповнолітні з 14 років. Хоча стосовно опіки (піклування) дітей діє спеціальна норма СК – ч.1 ст. 244 – опікуном (піклувальником) дитини може бути повнолітня дієздатна особа. Думається, оцю вимогу щодо повноліття опікуна (піклувальника) слід перенести і в ЦК.

У ч. 5 ст. 63 ЦК передбачена можливість призначення одразу кількох опікунів (піклувальників). Це може призвести до проблем на практиці, особливо при вирішенні питань про укладення угод в інтересах підопічного. Ситуація ускладниться, якщо опікуни (піклувальники) конкуренти або конфліктують між собою. Неврегульованість даного питання – прогалина законодавства.

Негативним є і те, що немає донині окремого закону про органи, на які покладено здійснення опіки та піклування (про такий закон йдеться у ст. 56 ЦК), немає встановлених законодавчо вимог і до членів опікунської ради. В Україні не приділена увага такій категорії дітей, як соціальні сироти – діти, батьки яких з тих чи інших причин (найчастіше заробітчани) покинули дітей на родичів і не займаються ні їх вихованням, ні їх утриманням.

Чинне законодавство не регулює питання про врахування волі батьків при встановленні опіки (піклування) та при виборі опікуна (піклувальника). Це важливо не лише для батьків, які позбавлені батьківських прав, а й, наприклад, для тих, які перебувають під слідством або відбувають покарання. Органи опіки та піклування намагаються брати до уваги їх побажання, але не завжди ці побажання з’ясовуються або виконуються саме згідно висловленої волі батьків.

Зарубіжне законодавство передбачає можливість встановлення опікуном (піклувальником) особи, вказаної батьками чи одним з батьків у заповіті або у спеціальній заяві перед нотаріусом (Угорщина, Франція). Така норма була б позитивною і для України.

У разі встановлення опіки (піклування) над фізичною особою встановлюється опіка і над її майном. Це зобов’язання покладено на органи опіки та піклування за місцем знаходження майна (ст. 74 ЦК). Згідно ст. 44 ЦК опіка над майном особи, місце знаходження якої невідоме, встановлюється нотаріусом „за останнім місцем її проживання”. Як зауважує З.В. Ромовська, місце знаходження майна і місце проживання особи можуть не сходитись. Вона рекомендує за принципом розумності (ст.3 ЦК) встановлювати нотаріусу опіку за місцем знаходження майна.