Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Жовтень 1954р. у Парижі підписані угоди про розширення Брюссельського пакту і утворення Західноєвропейського союзу(ЗЄС).

Жовтня 2013 року в МЗС України відбулосяXІVзасідання Національної комісії України у справах ЮНЕСКО.

Головну увагу учасниками засідання було приділено стану виконання рішень ХІІІ засідання Національної комісії України у справах ЮНЕСКО (11 квітня ц.р.) у контексті відповідних доручень Президента України В.Ф.Януковича та Кабінету Міністрів України, а також визначення головних завдань діяльності Нацкомісії на короткострокову перспективу у світлі оновлених пріоритетів програмної діяльності ЮНЕСКО, відображених у проектах Середньострокової стратегії цієї організації на період 2014-2021 рр. та її Програми і бюджету на 2014-2017 рр., ухвалення яких відбудеться в рамках 37-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (5-20 листопада ц.р., м. Париж).

Члени Нацкомісії особливо позитивно відзначили ефективність запровадженого на ХІІІ засіданні, за ініціативи Голови Національної комісії України у справах ЮНЕСКО Руслана Демченка, принципу секторальної діяльності Нацкомісії.

З 5 по 20 листопада 2013 р. у Парижі проходила 37-а сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО.

Згідно з розпорядженням Президента України №332/2013–рп від 5 листопада 2013 р. у Генконференції взяла участь офіційна делегація України на чолі із Першим заступником Міністра закордонних справ України, Головою Національної комісії України у справах ЮНЕСКО Р.М.Демченком.

Головним здобутком України на 37-й сесії Генконференції ЮНЕСКО стало обрання нашої держави до складу Виконавчої ради ЮНЕСКО на період
2013-2017 рр.

Протягом 2013 року проводилась активна робота щодо подальшого просування українського елемента «Петриківський розпис – українське декоративно-орнаментальне малярство ХІХ-ХХІ ст.» з метою його включення до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства.

У рамках реалізації заходів щодо популяризації у світі мистецтва Петриківського розпису Секретаріат Національної комісії України у справах ЮНЕСКО надавав сприяння керівництву Дніпропетровської області у проведенні відповідних виставкових заходів у низці країн (зокрема, Азербайджані, Бельгії, Болгарії, Великій Британії, Греції, Іспанії, Киргизстані, Китаї, Кувейті, Марокко, Німеччині, Польщі, Узбекистані,Франції, Чехії, Японії).

Грудня 2013 року в ході 8-ї сесії Міжурядового комітету держав-учасниць Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини, яка проходила в м. Баку, український елемент - «Петриківський розпис - українське декоративно-орнаментальне малярство ХІХ-ХХІ ст.» було включено до Репрезентативного списку нематеріальної спадщини людства.

Магате

Україна є фундатором і членом МАГАТЕ з моменту створення цієї міжнародної організації. Українська сторона бере активну участь у роботі МАГАТЕ. Міністерство енергетики та вугільної промисловості, Державна інспекція ядерного регулювання та Державне агентство з управління зоною відчуження України визначені центральними органами виконавчої влади України, які вповноважені на здійснення державної політики у відносинах з Агентством.

21 вересня 1995 року Україна підписала та 22 січня 1998 року ратифікувала Угоду з МАГАТЕ про застосування гарантій у зв’язку з ДНЯЗ. 15 серпня 2000 року Україна підписала та 24 січня 2006 року ратифікувала Додатковий протокол до цієї Угоди. Зазначені документи є правовою та технічною основою для співробітництва з Агентством.

Україна є стороною таких важливих документів МАГАТЕ як Угода про привілеї та імунітети Агентства, Віденська конвенція про цивільну відповідальність за шкоду внаслідок ядерної аварії, Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу (Україна також ратифікувала Поправку до неї), Конвенція про раннє повідомлення про ядерну аварію, Конвенція про надання допомоги у випадку ядерної або радіаційної аварії, Конвенція про ядерну безпеку, Об’єднаний протокол щодо застосування Віденської конвенції у повному обсязі, Об’єднана конвенція про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та радіоактивними відходами, Протокол з поправками до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за шкоду внаслідок ядерної аварії, Переглянута додаткова угода щодо надання технічної допомоги МАГАТЕ, Конвенція про боротьбу з актами ядерного тероризму.

Основними напрямками співпраці України з МАГАТЕ є:

- використання технічної допомоги Агентства з метою подолання наслідків Чорнобильської катастрофи (технологічні аспекти) шляхом імплементації національних та регіональних проектів щодо виведення з експлуатації енергоблоків ЧАЕС, поводження з відпрацьованим паливом на площадці станції та радіологічної підтримки відновлення територій, постраждалих від аварії на ЧАЕС;

- удосконалення інфраструктури ядерної та радіаційної безпеки в Україні та відповідних національних стандартів, покращення екологічного радіаційного моніторингу;

- управління життєвим циклом АЕС та подовження строків їх експлуатації;

- безпечне поводження з відпрацьованим паливом та радіоактивними відходами на ядерних об’єктах;

- розвиток регуляторної інфраструктури у галузі ядерної захищеності;

- модернізація послуг променевої терапії;

- управління знаннями у ядерній галузі;

- участь у Міжнародному проекті з інноваційних ядерних реакторів та паливних циклів (ІНПРО).

Україна також бере активну участь у регіональних та міжрегіональних проектах Агентства. Зокрема, в рамках циклу Програми технічного співробітництва (ПТС) МАГАТЕ на 2012-2013 роки в Україні було успішно реалізовано п’ять національних проектів щодо удосконалення управління знаннями в ядерній галузі та покращення освіти у сфері застосування ядерної техніки, розробки та запровадження національної системи контролю за якістю в сфері медичної фізики та променевої терапії, удосконалення системи ядерної та радіаційної безпеки та чорнобильський проект щодо надання допомоги в знятті з експлуатації ЧАЕС та безпечному поводженні з радіоактивними відходами на площадці станції. На зазначені проекти Агентством було виділено більше 1 млн. євро. Українська сторона також продовжує співробітництво з МАГАТЕ на напрямку проведення всеохоплюючої оцінки безпеки радіоактивних відходів (класифікація, опис характеристик, екологічна експертиза).

На 2014-2015 роки для України передбачено в рамках нового дворічного циклу чотири нових національних проекти основної частини ПТС. Нові національні проекти для України охоплюють такі сфери діяльності, як удосконалення дозиметричної лабораторії вторинних еталонів для дозиметричних досліджень в променевій терапії, визначення цілей в галузі безпеки та стратегій регулювання для нових АЕС та АЕС, що знаходяться в довгостроковій експлуатації, створення інфраструктури для дезактивації, рекультивації та реконструкції діючих уранових шахт та колишніх об’єктів з видобутку урану, а також допомога в поводженні з радіоактивними відходами та виведенні АЕС з експлуатації. Сума відповідної технічної допомоги становитиме 597,400 євро. Україна також братиме участь в реалізації 20 регіональних проектів ПТС для Європи на наступний дворічний період.

Крім нових проектів для нашої країни, в 2014-2015 роках продовжуватиметься реалізація низки діючих регіональних проектів, зокрема щодо підтримки зняття з експлуатації та поводження з відходами на ЧАЕС, Ігналінській АЕС та АЕС А-1 та підтримання повернення територій, які знаходяться під впливом аварії на ЧАЕС, до нормальних радіологічних умов навколишнього середовища. На зазначені проекти Агентством планується виділити загалом 371,771 євро.

У контексті створення за участю МАГАТЕ багатосторонніх механізмів постачання ядерного палива країнам, які відмовилися від створення власних збагачувальних потужностей та дотримуються зобов’язань щодо нерозповсюдження ядерної зброї, Україна бере участь в діяльності Міжнародного центру зі збагачення урану в Ангарську (Росія). Наша країна, в рамках МАГАТЕ, також підтримала створення резерву низькозбагаченого урану для потреб Агентства, самого Банку низькозбагаченого палива МАГАТЕ та низки додаткових механізмів гарантування постачань ядерного палива та послуг.

Станом на червень 2014 року у Секретаріаті МАГАТЕ працюють 19 громадян України, в т.ч. 5 фахівців інспекторами Агентства. Україна чотири рази обиралася до складу Ради керуючих МАГАТЕ. Останній раз Україна була членом цього важливого політичного та виконавчого органу Агентства протягом 2009-2011 років

3. Світова організація торгівлі (СОТ) — це міжнародна організація, метою якої є розробка системи правових норм міжнародної торгівлі та контроль за їх дотриманням. Головними цілями Організації є забезпечення тривалого і стабільного функціонування системи міжнародних торговельних зв’язків, лібералізація міжнародної торгівлі, поступове скасування митних і торговельних обмежень, забезпечення прозорості торговельних процедур.

СОТ являє собою організаційно-правову основу системи міжнародної торгівлі. Організація формує міжнародні правила, яких країни-члени повинні дотримуватися при здійсненні торговельних відносин, а також забезпечує умови для проведення багатосторонніх переговорів, направлених на глобальну лібералізацію торгівлі.

СОТ була створена у січні 1995 року після підписання відповідної багатосторонньої угоди у м.Маракеш (Марокко) 15 квітня 1994 року. СОТ стала правонаступницею Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) - організації, яка проіснувала з 1947 по 1994 рік і нараховувала 128 членів. У рамках ГАТТ було проведено вісім раундів багатосторонніх переговорів, спрямованих на лібералізацію торгівлі, скасування тарифних обмежень та зниження митних зборів. У ході переговорів було укладено 28 угод, які сьогодні є головною складовою нормативно-правової бази СОТ.

Основні з них:

· Генеральна Угода з тарифів та торгівлі (ГАТТ);

· Генеральна Угода з торгівлі послугами (ГАТС);

· Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС);

· Угода про вирішення спорів;

· Угода про сільське господарство;

· Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів;

· Угода про технічні бар'єри в торгівлі;

· Угода про правила походження;

· Угода про процедури імпортного ліцензування;

· Угода про пов'язані з торгівлею інвестиційні заходи;

· Угода про субсидії та компенсаційні заходи;

· Угода про захисні заходи.

На даний момент членами СОТ є 160 країн світу, 23 країни ведуть переговори щодо вступу до СОТ. Членство у СОТ передбачає обов’язкову участь у всіх багатосторонніх угодах, крім декількох з обмеженим колом учасників.

Країни-члени СОТ сплачують індивідуальні внески, які розраховуються на основі часток цих країн у загальному обсязі світової торгівлі.

Вищим органом СОТ є Міністерська Конференція, яка скликається раз на 2 роки і приймає найбільш важливі рішення у сфері торгівлі. Керівний орган - Генеральна Рада СОТ. Засідання цього органу проводяться кожні два місяці для здіснення нагляду за функціонуванням організації і виконанням відповідних угод. Генеральна Рада також виступає в якості вищого органу для розв'язання спорів і проведення огляду торговельної політики країн-членів.

Секретаріат СОТ розміщується у Женеві, його очолює Генеральний директор, якому допомагають 4 заступники.

З 1 вересня 2013 року Генеральним директором СОТ є Роберто Азеведо (до обрання обіймав посаду Постійного представника Бразилії при СОТ та інших міжнародних економічних організаціях у Женеві).

Офіційними мовами СОТ є англійська, французька та іспанська.

СОТ має свою сторінку в Інтернеті http://www.wto.org.

Україна і СОТ

Україна розглядає членство у СОТ як системний фактор подальшого розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі і створення передбачуваного прозорого середовища для залучення іноземних інвестицій.

Процес вступу України до СОТ розпочався 30 листопада 1993 року, коли до Секретаріату ГАТТ було подано офіційну заявку Уряду України про намір приєднатися до ГАТТ.

В ході переговорного процесу з приєднання України до СОТ було проведено 17 офіційних та низку неофіційних засідань Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до цієї організації (РГ).

Загалом переговорний процес щодо вступу України до COT передбачав дві головні складові: завершення двосторонніх переговорів з доступу до ринків товарів та послуг з країнами-членами РГ та гармонізацію законодавства України відповідно до вимог угод COT.

25 січня 2008 року у ході останнього засідання країн-членів РГ було схвалено проект Звіту Робочої групи разом з консолідованим розкладом по тарифах та специфічними зобов’язаннями України у сфері послуг.

5 лютого 2008 року у Женеві відбулося засідання Генеральної Ради СОТ, на якому було підписано Протокол про вступ України до СОТ.

10 квітня 2008 року Верховна Рада України прийняла законопроект «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі».

16 квітня 2008 року Закон про ратифікацію був підписаний Президентом України. Згідно з процедурами СОТ, з 16 травня 2008 року Україна набула повноправного членства у цій Організації.

Основні напрямки подальшої роботи в умовах членства України в СОТ

У рамках реформування торговельного режиму з метою подальшого приведення його у відповідність до норм та принципів СОТ держава спрямовуватиме свої зусилля на:

· запровадження чіткої, взаємної та ефективної співпраці між урядом України та СОТ;

· забезпечення співробітництва з відповідними комітетами СОТ, участь в двосторонніх та багатосторонніх переговорах у рамках СОТ;

· забезпечення виконання зобов’язань України, взятих в рамках вступу до СОТ;

· ефективне застосовування системи моніторингу для забезпечення відповідності правилам СОТ з метою запобігання можливим суперечкам з країнами − членами СОТ;

· реалізацію заходів, спрямованих на інформування громадськості та підтримку бізнесу у використанні системи переваг від членства в СОТ;

Відповідальним за співробітництво України з СОТ центральним органом виконавчої влади визначене Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

4. На сучасному етапі важко уявити будь – яку країну світу, як розвинену, так і ту що розвивається, яка не бере участі в міжнародних економічних відносинах, знаходиться осторонь процесів міжнародного економічного співробітництва та не задіяна у міжнародному поділі праці.
Міжнародні фінансові відносини, зокрема у сфері міжнародних кредитів, сформувалися історично. І сьогодні одним із найважливіших для економістів різних країн світу є питання розвитку та становлення міжнародного державного кредиту як особливого важеля регулювання основних економічних процесів.
Питанням діяльності міжнародних, у тому числі економічних, організацій в літературі присвячується багато уваги. Питання діяльності міжнародних економічних організацій знаходяться в полі наукового пошуку В. Ігнатенка, С. Малініна, В. Опришка, Т. Гордєєвої, Е. Шибаєвої [1, с. 143].
Найактивніше Україна співпрацює з Міжнародним Валютним Фондом (МВФ). Співробітництво було започатковане у 1992 році і спрямовувалося на підтримку ринкової трансформації економіки України, макроекономічної стабільності та збалансованості національної валюти.
Співробітництво країни з МВФ викликає неоднозначну оцінку як економістів, так і політиків в Україні. Залучення кредитів МВФ дало позитивні загальноекономічні результати: сприяло макроекономічній стабілізації, поточному обслуговуванню державного зовнішнього боргу, зменшенню дефіциту платіжного балансу [2, с. 113].
На думку деяких аналітиків, кредити МВФ створюють швидше довгострокову залежність, ніж надають допомогу в короткостроковому періоді. Згідно зі Статутом МВС кредити Фонду повинні мати короткостроковий характер, однак більшість країн стають постійними «клієнтами» Фонду протягом тривалого періоду.
Новим імпульсом у сфері співробітництва України та МВФ стала фінансова криза, тобто її наслідки, які негативно позначились на економічній ситуації в державі. Україна стала третьою країною в Європі (після Ісландії та Угорщини), яка знаходиться на межі дефолта. За таких умов врятувати ситуацію в країні може лише черговий кредит з боку МВФ.
В квітні 2010 року відновилась співпраця України з МВФ. В останніх числах квітня відбулися переговори між Президентом України, прем’єр-міністром та представниками МВФ у рамках нової програми співпраці. Україна уклала договір відповідно до якого Україні буде надано 19 мільярдів доларів. На початку травня 21010 року до України прибуде комісія, яка уточнить деякі аспекти співпраці.
Досвід співпраці з МВФ свідчить про неоднозначність її результатів для окремих країн. Упродовж 40 років позики фонду отримували 90 країн. У 32 із них ВВП за роки співробітництва знизився на 15 %. У період свого становлення та за часів нафтових криз серед реципієнтів фонду були й такі країни, що нині належать до індустріально розвинутих (Мексика, Бразилія, Аргентина та країни Центральної і Східної Європи) [2, с. 115].
Ефект від роботи з МВФ полягає не так в отриманні коштів для струк турної трансформації економіки, як у створенні фондом “економічної репутації” для країни. Детально проаналізу вавши діяльність міжнародних фінан сових організацій та інвесторів, можна простежити певну залежність: ні вели кий інвестор, ні міжнародна чи регіо нальна організація не спрямують у країну кошти, якщо вона не має досвіду співробітництва з МВФ.
На нинішньому етапі входження України до європейської спільноти співробітництво з МВФ необхідно продовжувати, оскільки ця організація є провідною аналітичною установою у світі, яка “тестує” країни на предмет можливості співпраці з інвесторами. Також слід зазначити, що кредитні відносини країни є реформостимулюючим фактором[3, с. 56].
Також пріоритетним у відносинах нашої держави з міжнародними фінансовими організаціями є питання пошуку альтернативних джерел де шевого довгострокового запозичен ня. Основними напрямами у цій сфері повинні бути:
— розширення співпраці з Міжна родною фінансовою корпорацією. МФК, на відміну від МВФ та МБРР, надає свої фінансові послуги виключ но приватним компаніям (як правило — високорентабельним). Основним принципом діяльності МФК є допов нення та підтримка інвестицій приватного капіталу з метою сприяння розвит ку приватного підприємництва. В по рядку реорганізації діяльності МФК передбачається тісніша співпраця з уря дами країн-реципієнтів, особливо на стадії визначення пріоритетних напрямів фінансування. На мій погляд, таке співробітництво можна було б ви користати для прискорення розвитку в Україні іпотечного кредитування;
— розширення співпраці з ЄБРР. Ця фінансова організація здійснює зовнішнє пряме та спільне фінансування інвестиційних проектів. На відміну від інших міжнародних фінан сових інституцій, ЄБРР зосеред жується насамперед на кредитуванні приватного сектору та об’єктів ключо вої інфраструктури;
—розширення співробітництва з Європейським інвестиційним банком,
який є фінансовою установою Євро пейського Союзу і, як правило, обмежує
свою співпрацю країнами — членами ЄС. Враховуючи європейський век тор зовнішньої політики України, слід розширювати співпрацю з Європейським Союзом та його фінансовими інституціями — Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) та іншими організаціями.

5. Рада Європи (РЄ) – найстаріша загальноєвропейська організація, яка була створена 5 травня 1949 року з метою «досягнення більшого єднання між її членами для збереження і втілення у життя ідеалів і принципів, які є їх спільним надбанням, сприяння їх економічному та соціальному прогресу». Основною статутною умовою для приєднання країн до РЄ є визнання державою-кандидатом принципу верховенства права, її зобов'язання забезпечити права та основоположні свободи людини всім особам, які знаходяться під її юрисдикцією. Вступ країни до РЄ свідчить про її демократичний вибір, спрямованість на захист прав людини та зміцнення демократичних інститутів. Саме тому 14 липня 1992 р. Україна заявила про своє бажання приєднатися до РЄ. 9 листопада 1995 р. відбулася урочиста церемонія вступу України до РЄ, у Страсбурзі на площі перед Палацом Європи було піднято Державний прапор України.

Україна зацікавлена у посиленні ролі Ради Європи в процесах європейської інтеграції та підвищення її міжнародного авторитету. При цьому у рамках РЄ наша держава виходить з необхідності захисту національних інтересів та довгострокового стратегічного бачення власної європейської перспективи.

Участь України у керівних органах РЄ

Відповідно до Статуту РЄ, Україна представлена в усіх головних органах РЄ. Міністр закордонних справ України представляє нашу державу у Комітеті міністрів Ради Європи (КМ РЄ) - керівному органі цієї Організації.

Постійне представництво України при Раді Європи забезпечує представництво нашої держави у повсякденній роботі КМ РЄ, його комітетів та робочих груп.

Важливу місію спрямування діяльності Ради Європи на вирішення пріоритетних питань загальноєвропейського розвитку Україна виконувала під час свого головування в Комітеті міністрів РЄ у травні-листопаді 2011 року.

У Парламентській асамблеї Ради Європи (ПА РЄ), яка визначає основні напрямки діяльності Організації та має консультативний статус, наша держава представлена Постійною делегацією Верховної Ради України у складі 24 народних депутатів (12 основних членів та 12 їх заступників). ПА РЄ є форумом, де українські парламентарі мають можливість брати участь у розробці концептуальних основ діяльності РЄ шляхом підготовки відповідних доповідей.

Рада Європи завжди визнавала значимість демократичних засад на місцевому і регіональному рівнях. Захист та зміцнення органів місцевої і регіональної влади є одним з ключових пріоритетів діяльності Організації і, зокрема її Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи (КМРВ РЄ). Конгрес є консультативним органом. Згідно з Статутом, він представляє місцеві і регіональні органи влади країн-членів Ради Європи. 24 представники України входять до складу делегації України у КМРВ РЄ. Завдяки участі у роботі Конгресу, делегація України бере участь в обговоренні спільних проблем та обміні досвідом на рівні представників органів місцевої і регіональної влади європейських країн та своєю діяльністю забезпечує вплив України на розвиток місцевої демократії на загальноєвропейському рівні.

У рамках РЄ діє одна із найефективніших міжнародних інституцій із захисту прав людини – Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ). До компетенції Суду належить розгляд справ на основі індивідуальних звернень фізичних осіб, груп осіб або недержавних організацій про порушення державою-учасницею Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ) їх прав, гарантованих цією Конвенцією.

Україна підписала ЄКПЛ 9 листопада 1995 року. Після її ратифікації Верховною Радою України 17 липня 1997 року та з набранням нею чинності для України наша держава визнала для себе обов’язковою юрисдикцію ЄСПЛ. Представництво України в ЄСПЛ здійснює Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини.

Серед основних питань, що є причиною звернень українських громадян до ЄСПЛ є такі:
невиконання або тривале виконання рішень національних судів;
надмірна тривалість провадження досудового слідства у кримінальних справах і судового розгляду цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних справ;
незабезпечення права на належний судовий захист, неефективність розслідування кримінальних справ правоохоронними органами за скаргами на неналежне поводження з боку представників органів держави;
порушення майнових прав;
неналежні умови тримання та лікування осіб, які перебувають під вартою.

Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія) є незалежним консультативним органом, який було утворено у 1990 році згідно з Резолюцією 90(6) КМ РЄ про Часткову угоду, яка заснувала цю інституцію. Венеціанська комісія є загальновизнаним європейським та світовим консультативним юридичним органом. Особливого значення мають висновки Комісії з питань, які стосуються відповідності європейським стандартам проектів законодавчих актів або законів. Відповідно до Статті 2 Статуту до складу Венеціанської комісії входять незалежні експерти, які отримали міжнародне визнання завдяки своєму досвіду роботи в демократичних інститутах або через свій внесок у зміцнення права та розвиток політичних наук. Члени комісії діють в індивідуальній якості та не отримують від будь-кого жодних інструкцій.

Іншим практичним внеском у підтримання та розвиток співпраці України і РЄ та забезпечення активної ролі нашої держави у стандартотворчій діяльності Організації роблять українські фахівці, які представляють Україну у численних профільних міжурядових експертних комітетах РЄ.

Внесок України у посилення ролі РЄ в загальноєвропейському контексті та співробітництво України з РЄ в різних сферах

Україна є активним учасником діяльності Ради Європи. Важливим напрямком в рамках участі України у діяльності РЄ є залучення нашої держави як країни-члена Організації до процесу інституційного реформування РЄ, а також зміцнення співробітництва між Радою Європи та Європейським Союзом. Основні пріоритети та ключові галузі співробітництва двох структур визначені у Меморандумі про взаєморозуміння між РЄ та ЄС (2007р.), метою якого є посилення співпраці РЄ та ЄС у сферах, що становлять спільний інтерес, зокрема, таких як забезпечення прав людини та основних свобод, демократичний розвиток, міжкультурний діалог, освіта, соціальна сфера, молодіжна політика.

У рамках імплементації цього документа наша держава у співпраці з РЄ провела у 2008 р. дві Європейські міністерські конференції - з питань міграції (Київ, 4-5 вересня 2008 р.) та з питань молодіжної політики (Київ, 8-10 жовтня 2008 р.). У ході зазначених заходів були ухвалені програмні документи, які визначають політику та пріоритети діяльності РЄ у зазначених галузях на наступні роки.

21-23 жовтня 2009 р. у Києві відбулась 5-та сесія Форуму Ради Європи "За майбутнє демократії", присвячена темі „Виборчі системи: зміцнення демократії у XXI-му столітті”. Висновки Форуму дозволяють започаткувати роботу всіх інституцій РЄ для вироблення рекомендацій з поширення досвіду найкращих європейських виборчих практик та їх оптимізації. Саме тому київський Форум може розглядатися як важливий етап у контексті універсалізації демократичних стандартів РЄ у сфері виборчих систем.

Україна також бере активну участь у реалізації програм та проектів РЄ у сфері освіти та культури. На постійній основі проводиться робота з просування інтересів України в культурно-гуманітарній сфері делегаціями України в КМ РЄ, ПА РЄ та КМРВ РЄ.

Основною платформою взаємодії у сфері культури є започаткована у 2006 р. регіональна програма Ради Європи „Київська ініціатива за демократичний розвиток через культуру в Азербайджані, Вірменії, Грузії, Молдові та Україні”. Метою програми є розвиток міжкультурного діалогу як важливого інструменту забезпечення толерантності, примирення і демократичної стабільності на європейському просторі. „Київська ініціатива” одразу здобула широку підтримку з боку держав-членів Організації. Країнами-партнерами є Австрія, Болгарія, Греція, Італія, Франція, Румунія та Туреччина. Реалізація „Київської ініціативи” має такі практичні результати для України як популяризація своєї культури, забезпечення позитивного міжнародного іміджу України, отримання експертної та фінансової підтримки з боку Ради Європи.

Україна є учасником спільного проекту Європейської Комісії і Ради Європи – Дні європейської спадщини. Щороку у вересні на загальнонаціональному рівні історичні монументи і будівлі, зазвичай закриті для широкого загалу, безкоштовно відкриваються для відвідувачів. Проводяться екскурсії, виставки, концерти та інші акції, які демонструють місцеві традиції і промисли, архітектуру і витвори мистецтва. Дні європейської спадщини покликані привернути увагу до культурної спадщини та її ролі у розвитку сучасного суспільства.

6. Найактивнішу роль у пропаганді ідеї об'єднаної Європи після І світової війни відіграв Панєвропейський союз, заснований 1923 р. у Відні, що передбачав збереження за Європою провідної ролі на противагу як зростаючому впливу більшовицької Росії, так і економічному домінуванню США.

У квітні 1948р. для ефективного розподілу американської допомоги (12 березня 1947р. – "Доктрина Трумена'- допомога Греції, Туреччині; 5 червня 1947 –план Маршала (держсекретаря)- допомога 16 європ. кр.) 16 західноєвропейських країн утворили Європейську організацію економічного співробітництва(ЄОЕС)

1948р. – Брюссельський договір про утворення Західного союзу.

Березень 1951р. – утв. Європейського об'єднання вугілля і сталі Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу.

Жовтень 1954р. у Парижі підписані угоди про розширення Брюссельського пакту і утворення Західноєвропейського союзу(ЗЄС).

Березень 1957р. в Римі підписані договори про утворення 2 нових міжнародних державно-монополістичних об'єднань – Європейського економічного співтовариства ("Спільного ринку') та Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатому).

1960 – утв. Європейської асоціації вільної торгівлі (внутрішня торгівля продукцією промисловості).

Європейський союз – економічне і політичне обєднання 15 європейських країн, утворене 1 січня 1993р. на основі Європейських співтовариств. Угоди про утворення ЄС були підписані на засіданні Європейської Ради в Маастрихті (Голландія) 7 лютого 1992р.

1 травня 2004р. 10 країн втупили в ЄС: Польща, Угорщина, Чехія, Славаччина, Словенія, Литва,Латвія, Естонія, Кіпр,Мальта.

В 90-ті роки викристалізувалася зовнішньополітична орієнтація України в напрямку інтеграції до європейської спільноти. Європейський вибір від­криває нові перспективи для співробітництва України з розвиненими країна­ми континенту, економічного розвитку, соціального й інтелектуального про­гресу, зміцнення позицій держави в міжнародній системі координат. Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, підвищення конкурентоспро­можності вітчизняного товаровиробника, можливість виходу на єдиний внутрішній ринок ЄС. У політичному аспекті європейська інтеграція детер­мінує модернізацію правового поля української держави, демократизацію її політичної й інституціональної систем. Співробітництво з ЄС сприятиме на­ближенню соціальних умов України до високих європейських стандартів, підвищенню рівня життя й добробуту населення. У культурно-цивілізаційному аспекті євроінтеграція - це шлях до активізації взаємообміну між українською й західноєвропейською гуманістичною культурами, одночасне ста­новлення України як інтегрованої частини глобального суспільства, так і на­ціональної держави. Нарешті, членство в ЄС гарантує зміцнення національ­ної безпеки України, захист її від агресії і територіальних претензій.

Водночас, у процесі зближення України з ЄС неминуче діятимуть і нега­тивні фактори євроінтеграції. Серед них: неспроможність нести фінансовий тягар внесків до ЄС; зростання конкуренції боку фірм країн-членів ЄС у процесі лібералізації і збільшення відкритості національної економіки, що супроводжуватиметься ліквідацією неконкурентоспроможних підприємств із негативними соціальними наслідками. Однак, потенційні переваги євро­пейської інтеграції суттєво перевищують можливі втрати і ризики, що було переконливо доведено досвідом усіх європейських країн, які обрали цей шлях. "Повернення до Європи" було проголошено ключовим напрямком полі­тики України від початків унезалежнення. Уже у Постанові Верховної Ради УРСРвід 25 грудня 1990 р. "Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України у сфері зовнішніх зносин" Уряду було доручено "спрямува­ти зусилля на забезпечення безпосередньої участі Української РСР у загаль­ноєвропейському процесі та європейських структурах". У 1993 р. Верховна Рада України прийняла постанову "Про основні напрями зовнішньої політи­ки України", де вперше була сформульована позиція України щодо ЄС на законодавчому рівні: "перспективною метою зовнішньої політики є членст­во України у Європейських співтовариствах... З метою підтримки стабіль­них відносин І Європейськими співтовариствам!! Україна укладе з ними Угоду про партнерство та співробітництво, здійснення якої стане першиметапом просування до асоційованого, а згодом - до повного її членства у цій організації".

Бажання України стати повноправним членом ЄС було висловлено Пре­зидентом України Леонідом Кравчуком 14 червня 1994 р. в Люксембурзі під час підписання Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС (УПС). Дату підписання УПС можна умовно вважати завершенням початко­вого етапу становлення відносин між Україною і ЄС, протягом якого відбу­лося визнання незалежної української держави з боку ЄС і країн-членів. Роз­виток двосторонніх відносин на цьому етапі ускладнювався вимогами Брюс­селя щодо набуття Україною без'ядерного статусу. ЄС ставив головною умовою розвитку співробітництва й підписання УПС виведення з України ядерної зброї і приєднання її до Договору про нерозповсюдження ядерноїзброї. Іншими гострими проблемами, які викликали занепокоєння ЄС, були закриття Чорнобильської АЕС і забезпечення ядерної безпеки нових реакто­рів. Укладення в Москві в січні 1994 р. Угоди між США, Росією і Україною про виведення ядерної зброї з України відкрило шлях до підписання УПС і розширення співробітництва між Києвом і Брюсселем.

Про поступову активізацію стосунків між Україною і ЄС свідчило від­криття в Києві Представництва Комісії Європейських співтовариств (жов­тень 1993 р.) і у Брюсселі Представництва України при Європейських спів­товариствах (липень 1995 р.), а також початок двосторонніх переговорів із деяких напрямків галузевої кооперації і торговельних відносин (1994 р.).Важливим механізмом реалізації європейського курсу України був (із 1993 р.) Міжвідомчий комітет у справах Європейських співтовариств як дер­жавний орган узгодження і координації політики України щодо Європейських співтовариств, підзвітний Кабінету Міністрів України. З березня 1995 р. почав діяти Спільний комітет, утворений сторонами і призначений для моні­торингу економічного і торговельного співробітництва.

Другий етап розвитку відносин між Україною і ЄС завершився прийнят­тям на Європейській раді з Гельсінкі Спільної стратегії ЄС щодо України. (10 грудня 1999 р.). Під час цього періоду (друга половина 90-х років) від­булися події, які стали етапними у процесі зближення України з ЄС. Серед них - набуття Україною членства у Раді Європи й ОБСЄ; членство в програмі "Партнерство заради миру"; підписання в Мадриді в липні 1997 р. Хартії про особливе партнерство України з НАТО; ратифікація Україною Європейської конвенції з прав лю­дини; початок переговорів щодо вступу України у СОТ. Україна послала ми­ротворців на Балкани, виступила гарантом миру у Молдові. Під час саміту ЄС у Флоренції (липень 1996 р.) Україна була визнана країною з перехідною економікою. Політичним сигналом підтримки України з боку ЄС був План дій, прийнятий Радою ЄС 6 грудня 1996 р., який визначав напрямки взаємо­дії ЄС із Україною і окреслив шляхи сприяння її розвитку. 5 вересня 1997 р. відбувся перший саміт Україна-ЄС, під час якого знову було підтверджено значення двосторонніх стосунків, а також відбувся обмін думками щодо іс­нуючих проблем і шляхів співробітництва у майбутньому.

Указом Президента від 24 лютого 1998 р. створено Українську частину Ради з питань співробітництва між Україною і ЄС, яку очолив прем'єр-міністр України. Указом передбачено формування з усіх органах державної влади підрозділів співробітництва з ЄС. Створено та­кож Національне агентство України з питань розвитку та європейської інте­грації. 11 червня 1998 р. Указом Президента України було затверджено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу, у якійсформульова­ні основні напрями співробітництва України з ЄС. Стратегія визначила дер­жавні структури України, відповідальні за забезпечення інтеграційного про­цесу, а також шляхи організаційного, фінансового, правового, інформацій­ного забезпечення інтеграції України до ЄС. Під час Кельнського саміту ЄС (3-4 червня 1999 р.) у Висновках головуючої в ЄС Німеччини було відзначе­но досягнення якісно нового рівня у стосунках Євросоюзу з Україною.

Прийняття Спільної стратегії ЄС щодо України під час Гельсінського са­міту засвідчило, що співробітництво з Україною становить особливий інте­рес для країн-членів ЄС. Спільна стратегія ЄС, ухвалена на базі УПС, визна­чила пріоритетні напрямки політики країн-членів, а також інституцій Євро­союзу щодо України на чотирирічний термін. Спільна стратегія вперше за­декларувала політичне визнання Євросоюзом європейських прагнень України, а також підтвердила курс на стратегічне партнерство з нею.

Інтеграція України в ЄС була проголошена ключовим зовнішньополітич­ним пріоритетом в інавгураційній промові Президента Леоніда Кучми (лис­топад 1999 р.) і визначена в урядовій програмі (початок 2000 р.) стратегіч­ною метою держави. Саме ці дати можна вважати початком нового етапу розвитку відносин України з ЄС. Урядова програма, прийнята кабінетом міністрів Віктора Ющенка терміном до 2004 р. ("Реформи для процвітання") визначила голов­ними стратегічними цілями України будівництво відповідної основи для членства України в ЄС і формування проєвропейської більшості у суспільст­ві.

Були визначені наступні етапи просування України до членства в ЄС:

1. Набуття членства в СОТ, що передбачає приведення українського за­конодавства у відповідність до стандартів країни з ринковою еконо­мікою.

2. Входження України в ЄАВТ і ЄЕЗ. Реалізація УПС.

3. Створення зони вільної торгівлі Україна - ЄС.

4. Набуття статусу асоційованого члена ЄС (можлива модель Євро­пейської партнерської угоди, яка відкриває перспективу майбутньо­го членства в ЄС, або модель відносин асоціації, які Співтовариство у 70-х роках установило з Туреччиною, країнами Близь­кого Сходу).

Головне призначен­ня органу - здійснення нагляду за виконанням УПС, надання рекомендацій, визначення пріоритетних напрямків співробітництва. Українська частина Ра­ди під головуванням прем'єр-міністра України була створена Указом Прези­дента України від 24 лютого 1998 р. Українська частина Ради складається із членів Уряду України, частина ЄС - із членів Ради ЄС і ЄК. Засідання Ради проводяться не менше одного разу на рік. Посаду Голови Ради обіймають по черзі представники ЄС і уряду України. Рада співробітництва самостійно ви­значає правила процедури своєї діяльності. На першому засіданні Ради з пи­тань співробітництва між Україною та ЄС, яке відбулося 8-9 червня 1998 р. у Люксембурзі, було визначено, що початку переговорів про створення зони вільної торгівлі між Україною і ЄС має обов'язково передувати вступ Украї­ни до СОТ.

Угода про партнерство і співробітництво доповнювалась галузевими уго­дами, укладеними між Україною і ЄС:

• Угода між Європейськими співтовариствами й Україною про торгів­лю текстильними виробами (5 травня 1993 р.);

• Угода між урядом України й Комісією Європейських співтова­риств про створення Контактної групи по вугіллю і сталі (8 червня 1994р.);

• Угода між ЄСВС і урядом України про торгівлю сталеливарними виробами (15 липня 1997 р.);

• Багатостороння рамкова Угода INОGАТЕ між Україною і ЄС щодо створення правових засад міжнародного співробітництва по забез­печенню енергоносіями країн Західної Європи (22 липня 1999 р.);

• Угода про співробітництво між урядом України і Євратомом у галу­зі керованого термоядерного синтезу (23 липня 1999 р.);

• Угода про співробітництво між урядом України і Євратомом у галу­зі ядерної безпеки (23 липня 1999 р.);

• Угода про безквотову торгівлю текстильною продукцію на 2001-2004 роки (грудень, 2000 р.).

Продовжується робота по підготовці Угоди про науково-технічне співро­бітництво між Україною і ЄС, а також Угоди про співробітництво між Євра­томом і урядом України у сфері мирного використання атомної енергії, включаючи торгівлю ядерними матеріалами.

Таким чином, УПС заклала основу для широкого економічного, фінансо­вого, соціального і культурного співробітництва, розвитку політичного діалогу між Україною і ЄС. Угода містить взаємні зобов'язання, які мають неодмінну юридичну силу і повинні забезпечити динамічний розвиток тор­гівлі й інвестицій. Угода являється інструментом підтримки переходу України до ринкової економіки і формування громадянського суспільства.

Рішення і документи ЄС щодо України

В офіційних документах ЄС, принаймні до 2000 р., не висловлювалася точка зору щодо членства України в цій організації. Спільна позиція країн ЄС щодо України зводилася до підтримки розвитку демократії у цій країні, економічного реформування, поглиблення економічної взаємодії. Серед пер­ших документів, прийнятих ЄС щодо України, було надання Україні перевагГенералізованої схеми преференцій з 1 січня 1993 р., а також затвердження Стратегії ЄС щодо України у квітні 1994 р.

З метою демонстрації українському керівництву зростаючої підтримки з боку ЄС, а також для активізації співробітництва України з ЄС і країнами-членами Євросоюз у другій половині 90-х років прийняв низку відповід­них документів. Серед них Спільна позиція ЄС щодо України (28 листопада 1994 р.), яка містить зобов'язання країн-членів підтримувати незалежність,територіальну цілісність і суверенітет України. У Спільній позиції вислов­лювалась зацікавленість ЄС у розвитку в Україні демократії і ринкової еко­номіки, а також її інтеграції у світовий економічний порядок. У Декларації ЄС щодо України (травень 1996 р.) підкреслювалось, що незалежність, тери­торіальна цілісність і суверенітет України - ключовий елемент безпеки в Єв­ропі.

6 грудня 1996 р. Рада ЄС, враховуючи проголошення Україною курсу на європейську інтеграцію, прийняла План дій щодо України. План дій перед­бачив шість головних напрямків діяльності ЄС і країн-членів щодо України:

• підтримка політики макроекономічної стабілізації, а також сприян­ня поглибленню економічних реформ в Україні;

• сприяння входженню України у європейську систему безпеки;

• підтримка трансформації українського суспільства, допомога в про­веденні адміністративної й законодавчої реформ;

• підтримка регіонального співробітництва: сприяння розвитку спів­робітництва України з сусідами, зокрема, асоційованими членами ЄС, а також підтримка співробітництва країн Чорноморського ба­сейну;

• допомога в реформуванні енергетичного сектора: сприяння втілен­ню стратегії енергозбереження, реструктуризація вугледобувної га­лузі, диверсифікація джерел постачання палива, підвищення рівня безпеки атомних електростанцій, закриття Чорнобильської АЕС. Важливою подією у відносинах між ЄС і Україною стало прийняття під час грудневої сесії Європейської ради у Гельсінкі (1999 р.) Спільної стра­тегії ЄС щодо України. Принципово важливим у Спільній стратегії є ви­знання Євросоюзом європейських прагнень і європейського вибору України, хоча вона і не визначена у Стратегії країною-кандидатом на членство в ЄС. Стратегічне партнерство з Україною розцінювалось як життєвий фактор ру­ху до миру, процвітання й стабільності в Європі. Спіль­на стратегія визначила наступні завдання стратегічного партнерства:

• підтримка процесу демократичних і економічних перетворень в Україні;

• вирішення спільних проблем європейського континенту;

• підтримка зміцнення співробітництва між Україною і ЄС у контекс­ті його розширення.

Стратегія ЄС, укладена на чотирирічний термін, залишаючись винятково внутрішнім документом Євросоюзу, доповнила УПС конкретними проекта­ми і запропонувала нові сфери й можливості для поглиблення співробіт­ництва України й ЄС. Конкретні ініціативи стосувались трьох сфер діяль­ності: торгово-економічної, юстиції і внутрішніх справ, зовнішньої політики й політики безпеки. Значний потенціал для розвитку співробітництва між Україною і ЄС закладено Стратегією в зовнішньополітичній сфері.

Спільна стратегія установила середньострокову основу для подальшого розвитку відносин між Україною і ЄС, врахувавши той факт, що у зв'язку з процесом розширення Україна стане безпосереднім сусідом ЄС, узгодила дії країн-членів ЄС, а також послідовність застосування різноманітних інстру­ментів ЄС.

Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу

Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу (11 червня 1998 р.) визначила головні пріоритети діяльності органів виконавчої влади па період до 2007 р., протягом якого мають бути створені передумови, необ­хідні для набуття Україною членства в ЄС. Вона має забезпечити входження держави до європейського економічного, політичного і правового простору іотримання на цій основі статусу асоційованого члена в ЄС, що є головним зовнішньополітичним пріоритетом України в середньостроковому вимірі. Стратегія визначила основні напрямки співробітництва України з ЄС:

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС полягає у збли­женні із сучасною європейською системою права, що забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави, а також сприятиме зростанню доб­робуту громадян, приведенню його до рівня, що склався у країнах-членах ЄС. Цей процес має охопити приватне, митне, трудове, фінансове, податкове законодавство, законодавство про інтелектуальну власність, охорону праці, охорону життя і здоров'я, довкілля, захист прав споживачів, технічні прави­ла й стандарти, транспорт.

Економічна інтеграція і розвиток торговельних відносин між Україною і ЄС полягає у лібералізації і синхронізованому відкритті ринків ЄС і Украї­ни, у взаємному збалансуванні торгівлі, наданні на засадах взаємності режи­му сприяння інвестиціям з ЄС в Україну та українським експортерам на рин­ках ЄС, у запровадженні спільного правового поля і єдиних стандартів у сфері конкуренції та державної підтримки виробників.

Важелем просування українських інтересів у відносинах з ЄС має стати визнання з боку ЄС важливого значення України у формуванні нової архі­тектури європейської безпеки. Одним з головних чинників інтеграції Украї­ни до ЄС Стратегія визнала розширення співробітництва між Україною і ЗЄС - провідною структурою у сфері оборони і безпеки ЄС.

Важливим напрямком інтеграційного процесу Стратегія визначила полі­тичну консолідацію і зміцнення демократії.

Адаптація соціальної політики України до стандартів ЄС полягає в ре­формуванні систем страхування, охорони праці, здоров'я, пенсійного забез­печення, політики зайнятості та інших галузей соціальної політики відповідно до стандартів ЄС, поступовому досягненні загальноєвропейського рівня соціального забезпечення і захисту населення.

Особливе місце серед напрямів європейської інтеграції України стратегія відводить культурно-освітній і науково-технічній інтеграції, яка охоплює галузі середньої і вищої освіти, перепідготовку кадрів, науку, культуру, мис­тецтво, технічну й технологічну сфери. Інтеграційний процес у цих напря­мах полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіту, науку й техніку, поширенні власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС, що підвищить в Україні європейську культурну ідентичність, сприятиме її інтеграції до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науко­во-технічного середовища.

Стратегія наголошує на необхідності доповнення загальноєвропейського виміру співробітництва регіональною інтеграцією і поглибленням галузевого співробітництва України і ЄС. Регіональна інтеграція передбачає встановлення і поглиблення прямих контактів між окремими регіонами України, країн-членів і кандида­тів у члени ЄС.

До створення безпечного і сприятливого для людини загальноєвропейсь­кого екологічного простору має принести співробітництво в галузі охорони довкілля.