Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Ямайська валютна система.

Міжнародна конференція, що відбулася в 1976р. в столиці Ямайки – Кінгстоні визначила нові принципи регулювання світової валютної системи, тобто започаткувала так звану Ямайську валютну систему, яка означала перехід до девізного (паперово-валютного) стандарту.

Ямайська валютна система. У січні 1976 р. на черговій нараді МВФ в Кінгстоні (Ямайка) у вигляді другої поправки до Статей Угоди МВФ були визначені основи нової світової валютної системи, суть якої – в проголо­шенні повної демонетизації золота у сфері валютних відносин. Був відміне­ний офіційний золотий паритет, офіційна ціна на золото та фіксація масшта­бу цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць, знято будь-які об­меження у його приватному використанні.

МВФ припинив публікацію даних про золотий вміст окремих валют. Золото перетворилось на звичайний товар, ціна якого у паперових (кредитних) грошах визначається на ринку залежно від попиту та пропозиції. Відповідно до цього у Нью-Йорку, Чикаго, Токіо та інших світових фінансових центрах сформувалися міжнародні ринки золота.

Центральні банки, отримавши дозвіл на здійснення на ринку вільних операцій з купівлі-продажу золота, залишили його у своїх запасах. Як наслідок, втративши статус світових грошей, золото залишається особливим товарним ліквідним активом, який можна завжди продати за відповідну валюту.

На Ямайській конференції було введено стандарт СДР (англ. SDR (special drawing rights) – спеціальні права запозичення (СПЗ)) з метою зробити їх основним резервним валютою і зменшити роль інших резервних валют.Спеціальні права запозичення були створені МВФ в 1969 р. як простий кредитний інструмент. Однак потім була поставлена задача перетворити СДР в "голов­ний резервний актив міжнародної валютної системи", в альтернативу як зо­лоту, так і доларові.

Спочатку одиниця СДР прирівнювалась до золота, що відповідало золото­му вмістові долара (1970 p.). З липня 1974 p., у зв'язку з переходом до пла­ваючих валютних курсів був відмінений золотий вміст СДР. Курс СДР визначався на основі валютного кошика – середньозваженого курсу 16 валют країн, зовнішня торгівля яких становила не менше 1 % світової торгівлі.

Валютний кошик – це метод зіставлення середньозваженого курсу однієї валюти щодо певного набору інших валют. З 2001 р. курс СДР розраховується на базі чоти­рьох валют. За станом на 01.01.2002 р. структура валютного кошика була такою: долар США – 45 %, євро – 29, єна – 15, фунт стерлінгів – 11 %.

За підсумками Ямайської конференції валютні відносини між країнами ґрунтуються на плаваючих курсах. Водночас країнам надано право вибору будь-якого режиму валютного курсу, тобто йдеться не просто про "плаваючі", а про "регульовано-плаваючі" валютні курси.

Ямайська валютна система розвивається за принципами поліцентризму: вона, з одного боку, підпорядкована централізованим регулюючим діям (відпо­відно до Статуту МВФ), з іншого – має досить розвинену мережу автономних (регіональних) валютних структур.

Втілення у життя Кінгстонських угод не підтвердило можливості повного витіснення долара з позиції ключової міжна­родної валюти. Більше того, у період з 1981 p., на етапі рейганоміки, США вдалося здійснити ряд стабілізаційних заходів, що сприяли зміцненню міжна­родних позицій долара.

Цьому не змогли завадити ні введення євро, ні події 11 серпня 2001 p., коли відбувся терористичний напад на Світовий торго­вельний центр у Нью-Йорку. Тому і в нині діючій валютній системі долар залишається реальною основою міжнародного валютно-фінансового механіз­му. Сьогодні американська валюта обслуговує близько 2/3 міжнародних роз­рахунків, становить понад 60 % офіційних світових валютних резервів. З огляду на це можна констатувати, що Кінгстонська система функціонує за принципами не паперово-валютного, як це передбачалось угодою, а паперово-доларового стандарту.

В рамках Ямайської валютної системи діють регіональні валютні системи, в тому числі і Європейська валютна система, рішення про створення якої було прийнято в 1979р. Європейська валютна система становить собою договірно-правову форму організації валютних відносин між країнами ЄС, кінцевою метою якої є перехід до єдиної грошової політики, створення єдиного центрального банку і введення єдиної валюти.

В становленні Європейської валютної системи прийнято виділяти три етапи. Перший етап започатковано в липні 1990 року. Він характеризувався повним зняттям обмежень на рух капіталу між країнами ЄС і поступовим зближенням головних макроекономічних показників їх економік. Він тривав до листопада 1993р.

Другий етап становлення Європейської валютної системи охоплює листопад 1993-1999рр. Його започатковано Маастріхтською угодою (від міста Маастріхт в Голландії) про Європейський Союз. На цьому етапі з метою зближення національних господарств в галузі державних фінансів, довгострокових ставок і валютних курсів до країн, які претендують на участь в валютному союзі, були висунуті такі вимоги:

· їх бюджетний дефіцит не повинен перевищувати 3% ВВП, а загальний урядовий борг – 60% ВВП;

· інфляція споживчих цін не повинна перевищувати інфляцію в трьох країнах-учасницях з найнижчою інфляцією більш ніж на 1,5 процентних пункти;

· процентні ставки по довгострокових боргових цінних паперах уряду не повинні перевищувати більш ніж на 2 процентних пункти такі ставки в трьох країнах – членах з найнижчою інфляцією;

· коливання курсів національних валют не повинне бути більше ніж встановлене для Європейської валютної системи протягом двох років перед приєднанням до валютного союзу.

Третій етап становлення Європейської валютної системи розпочався з 1999 року і його головним завданням є перехід до єдиної валюти – євро. Цей перехід планується здійснювати поступово шляхом реалізації цілого комплексу заходів валютно-фінансового характеру. За здійснюваними заходами третій етап умовно можна поділити на три стадії. Перша -розпочавшись з моменту визначення учасників валютного союзу, буде тривати до взаємної фіксації їх валютних курсів. На цій стадії: 1) ліквідуються всі існуючі механізми валютної системи в тому числі і розрахункова валютна одиниця екю; 2) повноваження грошової політики передаються Європейській системі центральних банків, головну роль в якій відіграватиме Європейський центральний банк; 3) в результаті цих дій появиться можливість здійснювати повністю координовану грошову політику, яка призведе до припинення коливання курсів національних валют відносно один до одного; 4) євро буде використовуватися лише як безготівкова валюта, і фінансова підтримка з метою забезпечення стабільності курсів національних валют буде здійснюватися в євро.

Друга стадія триватиме з моменту фіксації валютних курсів і до зняття з обігу національних валют. На цій стадії безготівковий євро буде в обігу поряд з готівковими національними валютами, але всі операції Європейська система центральних банків здійснюватиме виключно в євро.

Третя стадія, за розрахунками країн-учасниць, розпочнеться не пізніше 1 січня 2002 року. Її результатом буде випуск в готівковий обіг євро у вигляді банкнот і монет. Заміна екю на євро відбудеться за курсом 1:1, тобто курс євро до інших валют країн-членів буде відповідати їх курсу до екю. Реалізація завдань третьої стадії буде означати утвердження якісно нового рівня валютно-фінансової інтеграції країн ЄС.

Введення єдиної валюти принесе країнам-учасницям валютного союзу певний виграш, оскільки, по-перше, дозволить щороку економити до 26 млрд. доларів тільки на витратах по обміну валюти; по-друге, позбавить валютного ризику інвесторів і цим самим сприятиме надходженню нових інвестицій та зростанню темпів економічного зростання; по-третє, захистить економіку країн ЄС від руйнівних наслідків потенційно можливих зовнішніх потрясінь.