Читайте также:
|
Проте позитивний вплив нової аграрної політики більшовиків позначився не відразу. Продподаток мав стягуватися з урожаю 1921 р., а попередній закон про продрозкладку з урожаю 1920 р. залишився в силі, тільки обсяг розкладки незначно зменшувався. Стягнення продподатку на практиці здійснювалося традиційними насильницькими методами, що викликало обурення селян.
Ще тяжчою перешкодою у процесі відновлення сільського господарства став голод 1921-1923 рр. Велика посуха та неврожай у 1921 р. охопили основні зернові центри - Поволжя, Північний Кавказ, Південь України. Деградоване продрозкладкою сільське господарство не змогло протистояти великомасштабному стихійному лихові. Голод охопив близько 30 млн. чоловік, з них на Україні - до 7 млн. чоловік. У Запорізькій губернії, наприклад, голодувало 100% населення, в Одеській - 90%. Сотні тисяч селян гинули від голоду та епідемій.
Для боротьби з голодом при ВЦВК (Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет) була створена Центральна комісія допомоги голодуючим (Допгол) на чолі з М.І.Калініним, на Україні головою республіканської комісії став Г.І.Петровський. гозгорнули свої благодійницькі акції зарубіжні представники в особі місії Ф.Нансена, Американської адміністрації допомоги (АРА), "Міжнародного комітету робітничої допомоги" (Міжробдоп). Проте допомога подавалася лише голодуючим Поволжя. Голод в Україні замовчувався, і офіційно вважалося, що її продовольче становище цілком задовільне. Дійсно, у більшості місцевостей Лівобережжя і Правобережжя урожай видався непоганий. Його справедливий перерозподіл у межах республіки на користь південних губерній міг би запобігти поширенню демографічного лиха. Проте керівництво КП(б)У майже до весни 1922 р. слухняно виконувало інструкції Москви і надсилало вагони зпродовольством з України за тисячі кілометрів до промислових центрів Росії, в голодуюче Поволжя. Незважаючи на неврожай, на Півдні України продовжувалися хлібозаготівлі, конфіскації продовольства. Тільки з середини 1922 р. голодуючі українські губернії почали одержувати необхідну допомогу, що дещо загальмувало зростання числа людських втрат. Остаточно наслідки голоду було ліквідовано в 1923 році.
Зрушення в господарстві. Впровадження нової економічної політикигосподарстві хоча й повільними темпами, але стабілізувало продовольче становище суспільства. В 1925 р. посівні площі в Україні становили понад 23 млн. гектарів, тобто досягли рівня 1913 р. Валовий збір зерна в 1925 р. досяг 172 млн. центнерів (91 % довоєнного рівня). Застосування об'єктивних ринкових законів у аграрній сфері дозволило більшовикам вирішити і важливу політичну проблему. Протягом кількох роківуреспубліці припинилися селянські повстанські рухи. Населення пристало на бік радянської влади і почало відвертатися від повстанців. Нестор Махно, що втратив соціальну опору, в серпні 1921 р. після запеклої сутички з червоноармійцями був змушений з боями прориватися до Румунії. Остання акція прибічників С.Петлюри підняти антибільшовицьке повстання на Правобережній Україні – рейд Тютюнника з Польщі в листопаді 192] р. - також закінчилася крахом.
Після березня 1921 р. Інтереси аграрного сектора для держави вийшли на перший план. Але новий соціально-економічний курс більшовиків проходив більш успішно в містах. Для практичного втілення принципів непу у промисловості особливе значення мав "Наказ Ради Народних Комісарів про впровадження в життя засад нової економічної політики". Згідно з ним передбачалося зосередити в руках держави переважно великі підприємства. На дрібних заводах і фабриках допускалося приватне господарювання, участь іноземного капіталу у формі концесій. Була легалізована приватна торгівля, відновлена підприємницька діяльність. З метою забезпечення ефективного функціонування економічної системи країни в 1922-1924 рр. запроваджено грошову реформу, наслідком якої стала фінансова стабілізація як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Держава всіляко підтримувала розвиток різноманітних форм кооперації, створювала умови для подальшого зміцнення зв'язків між містом та селом.
Відродження ринкових відносин, відмова від натуральних форм обміну зумовлювали необхідність перебудови управління народним господарством. Підкидаючи принципи жорсткої централізації, мобілізації, з весни 1921 р. було взято курс на ліквідацію головних управлінь (главків), підприємства були підпорядковані місцевим раднаргоспам. Було створено трести-виробничі об'єднання переважно однорідних підприємств, що працювали на принципах господарського розрахунку (самоокупність, прибутковість виробництва, певна юридична самостійність). Найбільшими на Україні стали трести "Донвугілля", "Хімвугілля", "Південсталь", "Цукротрест". Властива "воєнному комунізму" так звана зрівнялівка в системі оплати серед робітників і службовців відходила в минуле: замість натуральних форм (продпайки) вони стали одержувати відрядну оплату праці. Матеріальне заохочення як підприємств, так і працюючого на ньому персоналу, забезпечення сталості валюти дозволили прискорити темпи відбудови веливдї промисловості. Найвужчим місцем була кам'яновугільна промисловість Донбасу, на відродження якої уряд звертав особливу увагу. Фінансова, матеріально-технічна допомога галузі призвела до зростання виробничих показників. У 1925-26 господарському році Донецький басейн дав майже 20 млн. т вугілля, що становило 78% довоєнного рівня. Позитивні зміни відбувалися також в електроенергетиці (споруджувалися Штерівська, Чугуївська ДРЕС), машинобудуванні, металургії. У 1925-26 господарському році обсяг промислового виробництва в Україні досяг 99% від рівня 1913 р.
Лібералізація внутрішньої політики. НЕП викликав певні зрушення внутрішній політиці. Повернення комуністичної влади до товарно-грошових відносин вивело з підпілля так звану нову буржуазію (орендарі, маклери, комісіонери, торговці, оптовики, промисловці). В умовах зміцнення одноосібних селянських господарств в аграрному секторі практично припинилося заснування нових колгоспів і радгоспів. На деякий час більшовицький режим послабив ідеологічний прес та загальмував репресивно-каральну машину. Припинилися масові розстріли, було проголошено амністію решткам повстанців і членам некомуністичних партій. Українській політичній еміграції гарантувалося вільне повернення до Батьківщини. Але при цьому в РКП(б) саме в цей час посилювалися диктаторські тенденції, юридично було утворено однопартійний політичний режим, недоторканною залишалася командно-адміністративна система управління економікою. Неп, що мав позитивні соціально-економічні та політичні наслідки, став тактичним засобом з боку більшовиків і не означав повного повернення до ринкової економіки. Його обмеженість і непослідовність згодом полегшили Сталіну повернення до "воєннокомуністичних" методів.
Україна і створення Союзу РСР. Революційні події 1917-1920 рр., як закінчилися встановленням в Укра'їні так званої "радянської державності". За Конституцією 1919 р. Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР) вважалася юридично незалежною державою. Формально вища влада в республіці належала радам робітничих, солдатських і селянських депутатів. Проте реальна роль рад поступово знижувалась і зрештою дійшла до декоративних функцій. Уся повнота влади зосередилася в руках ЦК Комуністичної партії (більшовиків) України та вищого органу виконавчої влади — Ради Народних Комісарів УСРР- Суверенітет Української СРР був дуже вузьким і обмеженим, бо повністю підлягав і спрямовувався центральною владою в особі РКП(б), складовою частиною якої була КП(б)У, Червоною армією, каральними органами (ЧК) і Вищою Радою Народного Господарства РСФРР. Контроль центру над новоствореними національними республіками спочатку пояснювався необхідністю спільної боротьби проти зовнішніх і внутрішніх ворогів. Влітку 1919р.державна партія під виглядом "воєнно-політичного союзу" провела об'єднання найважливіших сфер життєдіяльності радянських республік під наглядом Москви. Фактично УСРР перетворювалася на автономний регіон унітарної держави, який задовольняв потреби центру в людських та матеріальних ресурсах в умовах громадянської війни.
Початок мирного етапу розвитку вимагав певних змін в національно-державній сфері, розширення прав радянських республік. 28 грудня 1920 р. представники Російської Федерації В.Ленін і Г.Чичерін, з одного боку, і представник УСРР X. Раковський - з другого підписали Союзний робітничо-селянський договір про воєнний та господарський союз, за яким об'єднували комісаріати військових і морських сил, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів, пошти і телеграфу та вищі ради народного господарства. Об'єднані наркомати входили до складу Раднаршму РСФРР, при українському уряді мали своїх уповноважених. На V Всеукраїнському з'їзді рад (лютий-березень 1921 р.), де проти договору виступили представники Української Комуністичної партії (УКП) та українські ліві есери, документ було ратифіковано.
Аналогічні угоди були складені Радянською Росією і з іншими республіками. Так виникла договірна федерація радянських держав, де роль загальнофедеративних інститутів влади виконували органи державної влади і державного управління Російської Федерації. Ця обставина викликала невдоволення з боку населення, керівників національних республік, що відстоювали ідеї суверенітету. Своєрідним виразником опозиції щодо планів поглинення України Російською Федерацією став X.Раковський, який очолював український радянський уряд з 1919 по 1923 рр. Всіляко протистоячи політиці обмеження суверенних прав республіки, він розвинув активну зовнішньополітичну діяльність. На початку 1921 р. УСРР підписала мирні угоди з Литвою, Польщею, Латвією, Естонією, в 1922 р. - з Туреччиною, Глава уряду Раднаркому України став також ініціатором щодо конкретизації відносин між РСФРР і УСРР,
Дата добавления: 2015-04-26; просмотров: 105 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |