Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Участь населення

Головними дійовими особами в громаді можуть виступати різні групи або так звані агенти. Скажімо, у територіальній громаді ви­діляють: 1) місцевих жителів; 2) державні органи (включно з дер­жавними соціальними службами); 3) інших зовнішніх дійових осіб, які представляють національні благодійні організації, комерцій­ний сектор, релігійні організації, профспілки тощо.

Безумовно, що планування та впровадження соціальних про­грам у громаді (територіальній чи за інтересами) має спиратися на участь населення. Британський практичний соціальний працівник та автор відомих книжок із соціальної роботи А. Твелветріз вва­жає, що робота в громаді - це насамперед процес допомоги у са­мовдосконаленні громад через організацію колективних дій [12].

У соціальній роботі існує поняття «місцевих або громадських ініціатив» (community initiatives), які відрізняються різним ступе­нем спонтанності та формалізованості. Класифікація Уіллмотта [13]:

«Місцеве життя» або «сусідська модель» (neighborhood life) - ця назва для повсякденної активності у її чисто спонтанних формах. Наприклад, мешканці невеликої географічної зони підтриму­ють деякі свої сусідські інтереси. Завдання соціального працівника -допомогти сформувати цільові групи захисту таких інтересів, спря­мувати їхню діяльність. Це можуть бути мешканці, поєднані за та­кою ознакою, як обмежена мобільність і потреба зробити спуск для інвалідних візочків у громадську будівлю, або протест проти будів­ництва автотраси на території їхнього району. Деякі місцеві ініціа­тиви спрямовані на стимулювання контактів поміж людьми, котрі є запорукою підтримання здорового мікросоціального клімату.

«Дії всередині громади» (community action) також зароджуються спонтанно, але мають більш організований характер. Це може бути обладнання дитячого майданчика або створення ради мікрорайо­ну. У більшості країн такі місцеві ініціативи підтримують. Внутріш­ня активність громади вигідна для суспільства, бо вона зводить до мінімуму необхідність його втручання.

«Розвиток громади» (community development) має передумовою співробітництво ентузіастів та професіоналів у справі активізації різних сторін місцевого життя. Як правило, програми такого роду передбачають наявність зовнішньої підтримки. Наприклад, прове­дення фестивалю мистецтв або створення клубу.

«Місцева/громадська політики» (community policy) ~- комплекс програм, спрямованих на залучення членів громади до досягнен­ня певних цілей. Прикладом може бути створення групи людей, що є сусідами, з метою охорони власності один одного й профі­лактики правопорушень, допомога поліції у виконані її функцій. Сюди також можна віднести надання допомоги й підтримки з боку громади (community care) інвалідам та самотнім людям похилого віку та, насамперед, ідею створення неформальної системи індиві­дуального догляду за людьми, які потребують довготермінового догляду, силами самих членів громади.

В Україні зроблено спробу регламентувати участь населення у житті територіальної громади, незважаючи на фактичну відсутність нормативного забезпечення соціальної роботи в громаді. Ухвале­ний у липні 2001 року Закон «Про органи самоорганізації насе­лення» визначає доволі жорсткі рамки отримання дозволу на ство­рення таких органів, реєстрації, діяльності, делегування повноважень тощо. На думку автора статті, це може бути небезпечно для вже висунутих, розпочатих в Україні громадських ініціатив, оскі­льки сутність громади є досить суперечливою: вона є засобом ство­рення соціального порядку, який опирається спробам вплинути на нього зовні, а тим більше підпорядкувати зовнішнім структу­рам управління. Більше того, це може призвести до конфліктів у громаді, бо може спричинити появу інших «ініціатив», що вини­катимуть як альтернатива формалізованим (зареєстрованим) ут­воренням.

М. Пейн стверджує, що реальна громада як живий соціальний організм опирається намаганням використати його як інструмент офіційної політики для підтримки бюрократичної організації [14]. З огляду на це й практичні соціальні працівники, і фахівці з місце­вого самоврядування, й законодавці мають зважені підходи до ре­гулювання громадських ініціатив, стимулюючи, але не обмежую­чи участі населення в житті громади.