Читайте также:
|
Будь-яка процесуальна норма, що управомочує суб’єкта на вчинення тих чи інших дій, може породжувати різні зловживання тією свободою, якувона надає. Відповідно, будь-яке суб’єктивне процесуальне право може бути використано в супротив зі своїм призначенням. Звідси слідує, щоопис абсолютно усіх процесуальних зловживань є завданням нездійсненим. Немає ніякої необхідності у створенні якогось «зводу» або«каталогу» зловживань процесуальними правами.
Процесуальний закон, як відзначалось, не містить загального поняття зловживання процесуальними правами і, як правило, з тим чиіншим ступенем конкретизації йде шляхом переліку дій, які можуть бути розцінені як зловживання процесуальними правами. Стаття 90 ЦПК передбачає можливість застосування заходів процесуального примусу до осіб, які порушують встановлені в суді правила абопротиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства.
Спеціальні випадки відповідальності за зловживання процесуальними правами сформульовані стосовно справ окремого провадження. Так, суд, встановивши, що особа, що подала заяву у справі про визнання особи недієздатною, діяла несумлінно в цілях завідомо безпідставного обмеження або позбавлення дієздатності громадянина, стягує з такої особи усі витрати, пов’язані з розглядом справи (ч. 3 ст. 240 ЦПК). Згідно із ч. 2 ст. 406 ЦПК якщо мета звернення до суду, зазначена заявником при відновленні втраченого судового провадження, не пов’язана із захистом його прав та інтересів, суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження у справі про відновлення провадження або залишає заяву без розгляду, якщо провадження було відкрито. Окремі форми зловживань процесуальними правами необов’язково повинні бути поіменовані законом як зловживання. Частіше направленість на попередження недобросовісних процесуальних дій випливає з запропонованої норми правила поведінки. І навіть якщо такі дії не мали місце, регулюючий потенціал норми все одно «спрацьовує». Н1: Так, обов’язок осіб повідомити суд про зміну адреси під час провадження у справі (ч. 1 ст. 77 ЦПК) може не тільки зупинити можливі зловживання сторони, що змінила місце проживання і не повідомила про це суду, яка б апелювала до свого неповідомлення про час і місце судового засідання як до підстави для скасування судового акту, але й усунути перешкоди до розгляду справи, які неминуче виникли, якщо б суд був вимушений здійснювати пошук нового місця проживання особи. Н2: Аналогічним чином обов’язок особи повідомляти суд про всі судові рішення у його справі і про незавершені судові провадження (ч.3 ст.131 ЦПК) розрахований не тільки на ситуації, при яких несумлінна особа може ініціювати подібний спір або добитися скасування невигідного рішення з мотиву неврахування судом преюдиційно встановлених в іншому процесі фактів, але й на випадки, при яких суд позбавляється від необхідності повторного дослідження обставин справи, вже бувших предметом розгляду в іншій справі (ст. 61 ЦПК).
|