Читайте также:
|
ГЛАВА XVII. ЗЛОВЖИВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИМИ ПРАВАМИ
| Розгляд питань зловживання процесуальними правами ведеться, як правило, в двох, не виключаючих один одного, напрямках - |
| 1)З точки зору оцінки зловживання як негативного процесуального явища або аналізу окремих форм зловживань процесуальними правами. | 2)З`являються і дослідження, в яких заперечується правомірність конструкції зловживання процесуальними правами. |
| Проблема зловживань процесуальними правами | ||
Проблема зловживань процесуальними правами органічно пов`язана з питаннями поняття та ознак цивільних процесуальних правопорушень і цивільної процесуальної відповідальності, хоча існування цих конструкцій в процесуальній науці також не є безспірним.
Початком дослідження цих проблем слід вважати спільну роботу Н. О. Чечиної та П.С.Елькінд, присвячено кримінальній та цивільно – процесуальній відповідальності, в якій вперше було вживано поняття «цивільна процесуальна відповідальність».
|
| Зловживання процесуальними правами | ||||||||||
è Явище «зловживання правом», як не парадоксально, само по собі можна розцінити як юридичний парадокс.
Його внутрішня суперечливість була підмічена М.М.Агарковим, який звернув увагу на те, що наявність у особи суб`єктивного права унеможливлює ним зловживання за визначенням, а дії, які називають зловживанням правом, насправді вчиняються поза межами права.
Не всі вчені розділяли такий підхід, оскільки яка б не була ступінь конкретизації дій, що входять до змісту суб`єктивного права, вона не може вичерпати всі можливі його прояви і відповідна норма права залишається загальним правилом поведінки. Тому і виникає необхідність визначити межі здійснення суб`єктивного права, тобто встановити критерій, яким слід керуватися при оцінці правомірності тих чи інших дій носія цього права».
Головний аргумент вчених, які вважають, що можливість зловживання процесуальними правами не має під собою будь-яких підстав, зводиться до того, що усі процесуальні дії, умови і порядок вчинення кожної з них повинні бути вказані законодавцем. Отже, якщо певна поведінка дозволена процесуальним законом, то немає ніяких підстав розцінювати її в якості зловживання правом. Визнається також, що в цивільному процесі може мати місце певна «незручна» поведінка, що дає суб`єкту необґрунтовані переваги (наприклад, визначення підвідомчості та підсудності цивільної справи в результаті маніпулювання особою, що порушує цивільну справу, суб`єктним складом учасників спору), однак унеможливлення цього бачиться не в боротьбі з такими ефемерними зловживаннями, а виключно в удосконаленні процесуального законодавства.
Подібний підхід викликає заперечення наступного плану: Законодавець в силу об`єктивних причин не в змозі передбачити та врегулювати усі ситуації, які можуть виникнути в цивільному процесі і в яких може мати місце недобросовісна поведінка. Неможливо створити абсолютно ідеальний порядок вирішення спорів, який не давав би учасникам цивільних процесуальних правовідносин деяких не застережених законом «можливостей» для обходу закону.
Наприклад, ст. 3 ЦПК дає позивачу право на подання позову, однак це не означає, що позивач має право звернутися до суду з завідомо безпідставними позовними вимогами.
Особа, що бере участь у справі, наділена правом заявляти клопотання (ст. 27 ЦПК), однак це не дає їй право заявляти клопотання з метою затягування цивільного процесу. Не можна також допускати, що особи, які за процесуальним законом мають право оскаржувати судові рішення в апеляційному чи касаційному порядку, можуть оскаржувати судові рішення «просто так», будучи повністю впевненими в їх правильності.
Такі випадки можна продовжити, але слід зауважити, що формальна відповідність поведінки субєкта цивільного судочинства вимогам процесуального закону ще не означає правомірності такої поведінки. У випадку, якщо суб`єкт цивільних процесуальних правовідносин зловживає своїми процесуальними правами, то це має мати певні процесуальні наслідки і може виникнути питання про застосування до нього заходів процесуального примусу.
èНезважаючи на те, що зловживання процесуальними правами тяжіє до процесуальних правопорушень, феномен зловживання процесуальними правами полягає також в тому, що само зловживання не може бути однозначно визначено в якості типічного цивільного процесуального правопорушення. Зловживання процесуальними правами слід віднести до особливої форми цивільного процесуального правопорушення. Основна ознака: зловживання процесуальними правами заключається в тому, що дії, які її складають, вчиняються на зовні законній юридичній підставі.
Механізм зловживання процесуальними правами полягає в тому, що: особа, яка бажає отримати певний юридичний результат (наприклад, відкласти судове засідання, добитися зупинення провадження у справі тощо), вчиняє процесуальні дії (бездіяльність), зовні «подібні» на ті юридичні факти, з якими пов`язується настання необхідного результату. Такі дії, одначе, мають повністю штучний характер, подібно тому, як удавана угода в цивільному праві вчиняється лише для цілей прикриття іншої угоди.
З функціонального точки зору такі дії є ніщо інше, як імітація. Наприклад, імітація тяжкого майнового положення з метою отримання відстрочки або розстрочки сплати державного мита у справі, імітація незадовільного фізичного стану з метою відкладення судового засідання за «хворобою» та ін. Апелювання до відсутності того чи іншого компонента судового процесу - доволі розповсюджений мотив зловживання процесуальними правами, зазвичай націлений на скасування судового рішення, прийнятого «проти» особи (наприклад, створення видимості свого неповідомлення про час і місце розгляду справи як привід для скасування судового акту).
Зловживання процесуальними правами завдає шкоди: 1) як інтересам правосуддя, 2) так і правам осіб, які беруть участь у цивільній справі і вчиняються з умисною формою вини. Виходячи також з логіки поняття «зловживання правом», припуститися зловживання може особа, яка наділена певним комплексом суб`єтивних цивільних процесуальних прав, до числа яких в першу чергу слід віднести осіб, які беруть участь у справі, та їх представників.
è Феномен зловживання процесуальними правами, як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення, полягає також в тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб’єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав.
Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого субєктивного процесуального права.
Н: Так, право на звернення до суду з позовними вимогами надано позивачу для захисту своїх порушених чи оспорюваних суб`єктивних прав. Очевидно, що звернення до суду в сутяжничних цілях, хоча й не суперечить змісту існуючого права на звернення до суду, але явно здійснюється всупереч до його функціонального значення.
Іншою нормативно-закріпленою умовою здійснення суб`єктивних процесуальних прав є сумлінність. Враховуючи як раз це, в процесуальному законодавстві містится фундаментальне положення, що особи, які беруть участь у справі, повинні сумлінно користуватися усіма належними ним процесуальними правами (ч. 3 ст. 27 ЦПК). Хоча ніякої конкретизації цього закон не містить, одначе очевидно, що воно має тлумачитися як принцип і засадниче положення у механізмі реалізації суб`єктивних прав.
|
Egrave;Феномен зловживання процесуальними правами полягає також у тому, що: різні форми поведінки, які пропонується віднести до зловживання процесуальними правами, не тільки не засуджуються, а, навпаки, возносяться до рангу процесуальних дій, що вчиняються на виконання принципів цивільного процесуального права.
Так, нерідко принцип змагальності трактується як допустимість абсолютно любих процесуальних прийомів, направлених на «перемогу» над процесуальним противником, а диспозитивність розуміється як абсолютна свобода в розпорядженні своїми процесуальними правами. Однак принципи змагальності і диспозитивності, як і всі принципи цивільного процесу, не мають абсолютного и всеоб`ємлюючого значення. В умовах змагального і диспозитивного цивільного процесу активність суду ніяк не виключається. Інша справа, що вона проявляється в тій ступені і в тих формах, які необхідні для досягнення мети цивільного процесу. Навряд чи можливо заперечувати допустимість такої активності суду, яка б перешкоджала різним зловживанням з боку осіб, які беруть участь у справі. Якщо, наприклад, суд встановить, що надані стороною на обґрунтування причин своєї неявки документи є підробними, то така сторона не зможе апелювати до того, що суд порушив баланс прав сторін в доказуванні та надав допомогу одній стороні спору на шкоду інтересів іншої сторони.
Зловживання процесуальними правами завдають шкоди як:
1) інтересам правосуддя, що мають публічний характер;
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 226 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |
