Читайте также:
|
В юридичній науці, законодавчих і підзаконних актах, нормативно-правових договорах та інших джерелах (формах) права вживаються терміни "людина", "особа", "індивід", "індивідуальність", "громадянин". Здавалося б, це те саме, але тільки на перший погляд.
Людина є біосоціальною істотою. Як біологічна істота вона є продуктом біологічної еволюції живих організмів. Біологічні (природні) властивості людини, що характеризують внутрішній - нервово-психічний механізм її організації, є універсальними. У біологічній організації людини, в її природі закладено можливості майбутнього її психічного розвитку. Біологічне в людині виявляється у її статі, віці, складі психіки, психічних властивостях, організації вищої нервової діяльності (розум, пам'ять, мислення, емоції, почуття, характер, темперамент, мотивація, воля).
Особиста природа людини визначилася так, що людина живе в суспільстві і, отже, є соціальною істотою, пов'язана з громадським життям, усвідомлює свою роль у ньому. Суспільство слугує середовищем формування свідомості, мислення, інтелекту, почуттів людини, її мови. Соціальні властивості людини характеризують набутий нею соціальний досвід, ступінь залученості в різноманітні види суспільних відносин. Але те, що людина живе в певному, а не в якомусь іншому суспільстві, від її особистої природи не залежить. Різниця суспільств є продуктом культури. Соціальний характер людини всюди однозначний. Суспільства, держави, їхні культури всюди різні. Становлення людини відбувається тільки в конкретних суспільних умовах. Яке суспільство, його культура - така й людина. Вимоги суспільства визначають моделі поведінки, критерії оцінки цієї поведінки та ін.
Термін "індивід" - це неподільна цілісна частка людства, окремий представник біологічного роду homo sapiens. Цей термін підкреслює, що людська істота, яка володіє тільки їй властивими природними психічними і фізичними якостями, відрізняється від іншої такої самої істоти. Індивід стає людиною тільки завдяки соціальній наступності в процесі діяльності - освоєння досвіду попередніх поколінь: системи суспільних відносин, матеріальної і духовної культури, знань, традицій. Звідси терміни "людина" й "індивід" є певною мірою взаємозамінними, коли словом "індивід" позначається представник людського світу. В людині, людському індивіді природне (біологічне) й соціальне є невіддільними, але все-таки соціальне відіграє ключову роль і саме воно відображується поняттям "особа".
Особа - це людина як суб'єкт відносин і свідомої діяльності (тобто особа в широкому розумінні слова), котра розвинулася в суспільстві, пройшла етапи соціалізації в усіх аспектах (економічному, політичному, ідеологічному, правовому) та набула здатності чинити свідому, вольову діяльність. Терміном "особа" визначається соціальна якість людського індивіда, залученого в громадські відносини, активність якого виявляється в його життєвій позиції, в усвідомленні свого положення і місця в суспільстві, що розвивається. Особою може бути тільки людина, хоча й не кожна (новонароджений нею не може бути).
У термін "людина" вкладається більш широкий зміст, ніж у поняття "особа". Людина - це категорія спільної властивості, що поєднує в собі і поняття "індивід", і поняття "особа". Це і біологічна особа, і соціально-організована діяльна істота. В юридичному сенсі людина як суб'єкт права ототожнюється з поняттям "особа". Головне в юридичному понятті особи - це соціальна цінність людини, завдяки якій вона визнається суб'єктом різноманітних прав і обов'язків.
Термін "громадянин" вказує на юридичний зв'язок особи (людини) з певною державою, який передбачає наявність в особи і держави взаємних нормативно закріплених прав, обов'язків, відповідальності. Цей зв'язок відображається поняттям "громадянство" - належність до постійного населення певної держави, членство в державі. Історично термін "громадянство" походить від лат. "civis" - житель міста (звідси - цивілізація). Не всі жителі суспільства за давніх часів були громадянами, тобто мали право громадянства ("civilitas" - право громадянства). Нині такі обмеження в наданні громадянства мають інший характер. Вони не залежать від соціального становища людини, як це було, скажімо, у Давній Греції чи Давньому Римі, і врегульовані на законодавчому рівні (наприклад, у країнах Прибалтики законами встановлені строки одержання громадянства для росіян, котрі там мешкають).
Терміни "особа", "людина", "громадянин" - складова частина мови закону. Вони використовуються в конституції, інших законах, підзаконних актах, нормативно-правових договорах країни. "Особа" і "людина" вживаються в юридичних текстах та нормативно-правових документах як взаємозамінні, тотожні поняття. Так, у Конституції СРСР 1977 р. був розділ під назвою "Держава і особа". Поряд із терміном "людина" в законодавчих актах іноді вжито слово "громадянин", коли йдеться про таку категорію міжнародного права, як "права людини". Декларація прав людини і громадянина Франції 1789 р. нині входить до складу чинного конституційного законодавства цієї держави. У Конституції України 1996 р. Розділ П має назву "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". Розгляд прав людини одночасно з правами громадянина - підстава для: а) визначення її законних, юридичних можливостей (свобод) у державі; б) встановлення відповідності законодавства країни правам людини.
У соціальному аспекті терміни "особа", "людина", "громадянин" позначають членів суспільства. У політичному аспекті, відповідно до конституції, особа виступає як громадянин, особа без громадянства, іноземний громадянин, а також біженець або примусовий переселенець.
У поетапному розвитку людина спочатку є витвором природи, далі - членом суспільства, а потім - громадянином держави. Цивілізована людина поєднує у собі якості соціальної і правової людини.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 158 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |