Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Види розумової відсталості

Читайте также:
  1. Диференціація розумової відсталості від подібних станів
  2. Ознаки розумової відсталості

В залежності від часу виникнення розумову відсталість поділяють на два види – олігофренію та деменцію.

Олігофренія – це вид розумової відсталості, який виникає внаслідок органічного пошкодження мозку у пренатальний, натальний або ранній (до 3-х років) період дитинства і проявляється у тотальному психічному недорозвитку.

Важливо зазначити, що олігофренія визначається не етіологічними чинниками, а раннім впливом цих чинників на мозок. Тобто дуже різноманітні спадкові, вроджені, набуті шкідливості в пренатальний та ранній постнатальний період зумовлюють загальний психічний недорозвиток. Клінічні прояви олігофренії не залежать від причин її виникнення на відміну від деменції, при якій структура дефекту певною мірою визначається етіологічними чинниками. Так, наприклад, істотно відрізняються патогенез та психологічні особливості дітей з травматичною деменцією та деменцією, що виникла внаслідок нейроінфекції, тоді як олігофренії, зумовлені травмою чи інфекцією мають однакову симптоматику.

Як відомо, мозок новонародженої дитини ще не завершив свого формування. Утворення коркових структур, встановлення зв’язків між нейронами кори, мієлінізація нервових волокон здійснюється паралельно з психічним розвитком індивіда і значною мірою залежить від того досвіду, який набуває дитина.

Через шкідливий вплив на кору головного мозку в ранній період нейрони виявляються незрілими або заблокованими і не можуть повноцінно виконувати свої функції, що ускладнює процес утворення зв’язків між ними. Нейродинаміка при олігофренії характеризується слабкістю замикаючої функції кори головного мозку, нестійкістю слідів, інертністю і слабкістю нервових процесів, недостатністю внутрішнього гальмування, надмірною іррадіацією збудження, труднощами формування складних умовних рефлексів. Тому психічний розвиток дитини-олігофрена здійснюється на аномальній основі. Ранній час пошкодження кори головного мозку призводить до більш виразного недорозвитку функцій, які мають триваліший період дозрівання, що в свою чергу визначає ієрархію, при якій передусім страждають регуляторні системи і вищий рівень організації будь-якої психічної функції. Первинний дефект при олігофренії пов’язаний з тотальністю недорозвитку мозку, особливо філогенетично наймолодших асоціативних зон.

Вторинний дефект при олігофренії за В.В.Лебединським має круговий характер, зумовлений двома координатами недорозвитку: “знизу догори” – недостатність елементарних психічних функцій створює несприятливу основу для генезу вербально-логічного мислення; “зверху до низу” – недорозвиток вищих форм мислення перешкоджає перебудові елементарних психічних процесів, зокрема формуванню логічної пам’яті, довільної уваги, еталонного сприймання і т.п. Формування вторинного дефекту зумовлене культурною депривацією. У структурі дизонтогенезу при олігофренії спостерігається порушення міжаналізаторних зв’язків і відповідно - ізоляція окремих функцій. Так, характерним для дітей-олігофренів є відірваність мовлення від дії, осмислення, розуміння матеріалу від його запам’ятовування.

Олігофренія носить резидуальний (непрогредієнтний) характер, тобто не має тенденції до прогресування – поглиблення ступеня виразності. Ця обставина та відносна збереженість при легкому ступені мотиваційно-потребової, емоційно-вольової сфери, й цілеспрямованості, відсутність енцефалопатичних та психотичних розладів забезпечує можливість задовільної динаміки розвитку, та ефективність педагогічного впливу. Попри те при олігофренії у динаміці психічного розвитку на всіх етапах відмічаються явища недорозвитку і ретардації - незавершеності окремих періодів розвитку та відсутності інволюції більш ранніх форм.

О.Н.Мастюкова (1997) виділяє наступні ознаки олігофренії:

наявність інтелектуального дефекту, який поєднується з порушеннями моторики, мовлення, сприймання, пам’яті, уваги, емоційної сфери, довільних форм поведінки;

тотальність інтелектуальної недостатності, тобто недорозвиток усіх нервово-психічних функцій;

недорозвиток пізнавальної діяльності передусім проявляється в недостатності логічного мислення, порушенні рухливості психічних процесів, інертності узагальнення та порівняння за істотними ознаками, у неможливості розуміння переносного змісту прислів’їв та метафор;

нездатність до переносу засвоєних способів дії в нові умови, що зумовлено сповільненістю мислення та інертністю психічних процесів;

ієрархічність інтелектуального дефекту, тобто переважаюча недостатність абстрактних форм мислення на фоні недорозвитку усіх нервово-психічних процесів. Недорозвиток мислення позначається на перебігу усіх психічних процесів: сприймання, пам’яті, уваги. Страждають, передусім, усі функції абстрагування та узагальнення, порушуються компоненти психічної активності, пов’язані з аналітико-синтетичною діяльністю мозку. При цьому вищі психічні функції, які формуються пізніше і характеризуються довільністю, є менш розвиненими, ніж елементарні. В емоційно-вольовій сфері це проявляється у недорозвитку складних емоцій та довільних форм поведінки.

Отже, олігофренія характеризується непрогредієнтністю; тотальністю та ієрархічністю порушення психічних процесів; відносною збереженістю особистісної сторони пізнавальної діяльності. Цим цей вид розумової відсталості відрізняється від деменції.

Деменція – це вид розумової відсталості, який виникає внаслідок пошкодження кори головного мозку у період після 2-3-х років і проявляється у виразному зниженні інтелектуальних можливостей та в частковому розпаді вже сформованих психічних функцій.

Оскільки формування кори головного мозку в основному завершується у 16-18 років, то явища деградації супроводжуються і психічним недорозвитком.

Характер дизонтогенезу при деменції визначається поєднанням грубого порушення ряду сформованих психічних функцій з недорозвитком онтогенетично молодших утворень (лобних систем), як наслідок - страждає лобно-підкіркова взаємодія. Поряд з частковим випадінням окремих кіркових функцій передусім відмічаються розлади емоційної сфери, часто з розгальмованими потягами, важкими порушеннями цілеспрямованої діяльності та особистості загалом. Пошкодження призводить до явищ ізоляції окремих систем, розпаду складних ієрархічних зв’язків, часто з грубим регресом інтелекту й поведінки.

Деменція характеризується парціальністю порушення психічних функцій. Це означає, що одні з них пошкоджені більше, а другі – менше. Ускладнення пізнавальної діяльності зумовлене не стільки вадами мислення, скільки грубими розладами цілеспрямованості, уваги, пам’яті, сприймання, емоцій, а також вкрай низькою інтенсивністю прагнення до досягнень. При деменції істотно страждають нейродинамічні процеси, через що має місце інертність мислення, важка виснажливість, персеверативні явища, дезорганізація психічної діяльності загалом. Деменція часто супроводжується енцефалопатичними (головними болями, запамороченням, нудотою, судомними приступами і таке інше) та психотичними розладами (патологічними потягами, мареннями, галюцинаціями й іншими проявами порушення свідомості).

Клініко-психологічна картина деменції буде різною в залежності від віку виникнення захворювання мозку. При захворюванні у ранньому дошкільному віці на перший план виступають втрата і збіднення навичок. Якщо захворювання починається у старшому дошкільному віці, найбільш показовим є порушення або збіднення ігрової діяльності, яка стає одноманітною, стереотипною. При захворюванні у молодшому шкільному віці збереженими залишаються мовлення, навички самообслуговування, але виразно знижуються інтелектуальна працездатність і навчальна діяльність загалом: втрачаються шкільні інтереси, порушується цілеспрямованість.

Г.Є.Сухарєва, виходячи зі специфіки клініко-психологічної структури дефекту, виділяє 4 типи органічної деменції у дітей. Перший характеризується переважанням низького рівня узагальнення. При другому типі на передній план виступають нейродинамічні розлади, різка сповільненість, важка психічна виснажливість, нездатність до напруження. Відмічається порушення логічності мислення, виразна схильність до персеверацій (фіксації на окремих операціях з труднощами переключення на інші).

При третьому типі органічної деменції передусім має місце недостатність спонукань до діяльності з млявістю, повільністю, пасивністю, апатією, різким зниженням активності мислення; емоційна бідність, байдужість до оцінки, відсутність планів на майбутнє, інтелектуальних інтересів. При загальній розумовій загальмованості відмічається схильність до утворення елементарних рухових стереотипів. При нейропсихологічному дослідженні стійкі дефекти моторної сфери проявляються у поєднанні повільності, інертності, схильності до застрявання, труднощів переключення з гіподинамічними персевераціями і синкинезіями. Персеверації виникають як на рівні виконавчої ланки, так і програми дії.

При четвертому типі – у центрі клініко-психологічної картини знаходяться порушення критики і цілеспрямованості мислення, з грубими розладами уваги, “польовою поведінкою”. Діти з таким діагнозом відрізняються хаотичною руховою розгальмованістю, схильністю до дій за першим спонуканням. Загальний фон настрою характеризується виразною ейфорією із схильності до дуркуватості і короткочасних агресивних спалахів. Емоції вкрай примітивні і поверхові. Реакція на зауваження відсутня. Відмічається груба некритичність, розгальмованість потягів. Відсутність вольових затримок, недостатнє розуміння ситуації, велика емоційна навіюваність в умовах конфлікту робить цих дітей неприйнятними у колективі однолітків. Навчанню попри особливості поведінки перешкоджають грубі порушення уваги, нецілеспрямованість у будь-якій діяльності, персеверації за гіпердинамічним типом.

Аналіз структури дефекту двох останніх підгруп показує виразність пошкодження та недорозвиток функцій лобних долей. Явища пошкодження зумовлюють вади цілеспрямованості та самоорганізації, а недорозвиток проявляється “олігофренічним компонентом” у вигляді поганої здатності до абстрагування і узагальнення, недорозвитку логічного мислення.

Таким чином, основні координати недорозвитку при деменції спрямовані переважно “знизу догори”. Порушення міжфункціональних взаємодій призводить до розпаду ієрархічних зв’язків з явищами ізоляції. Передусім розгальмовуються підкіркові функції, що зумовлює масивність енцефалопатичної симптоматики, патологію потягів. Елементи асинхронії розвитку проявляються у ретардації формування вищих психічних функцій. Пошкодження, яке виникло у дитячому віці, призводить також до поєднання явищ регресу зі стійкою фіксацією функцій на більш ранніх етапах розвитку.

Деменція поділяється на резидуальну, яка так само як і олігофренія не має прогредієнтного характеру, та плинну, яка відрізняється наявністю поступової інтелектуальної деградації, що зумовлена прогресуючою хворобою.

До резидуальної деменції відносяться форми розумової відсталості, що виникли після 2-3-х років через черепно-мозкову травму, або запалення мозку та його оболонки (енцефаліт та менінгіт). Плинна деменція часто буває зумовлена нейроінфекціями (сифіліс, ревматизм центральної нервової системи) або генетичними порушеннями (гідроцефалія, шизофренія, епілепсія).




Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 267 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

1 | 2 | 3 | <== 4 ==> | 5 | 6 | 7 |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2025 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав