Читайте также:
|
|
З.М. 2. Литовсько-Польська доба.
Тема 3: Занепад козацтва та скасування автономного устрою в Україні.
Основні поняття: Руїна, Гадяцький договір, Полтавська битва,
Основні історичні постаті: Ю. Хмельницький, П. Дорошенко, І Мазепа, П. Орлик, К. Розумовський,
Основні дати: 60-80-ті р., 1658 р., 1709 р., 1710 р.,
І
Рр.. ХVІІ увійшли в історію України як «доба Руїни». Після смерті Б. Хмельницького владу передали його молодшому сину Юрію, хоча він був досить хворобливим та слабохарактерним. Група старшин на чолі з наказним гетьманом І. Виговським (орієнтованим проти Росії) фактично здійснили державний переворот, усунувши від влади Ю.Хмельницького. Та не вся старшина підтримала нового гетьмана і Україна стала на порозі Громадянської братовбивчої Громадянської війни або Руїни, де гра амбіцій, помилки лідерів, втрата підтримки народу, агресивне втручання сусідніх держав призвели до трагічних наслідків для всього українського народу.
Прийшовши до влади він розгорнув активну державну діяльність, під гаслом: «визнати і оголосити Запорозьке Військо … за вільний і нікому не підвладний нарід». Розуміючи, що війна з Росією, це лише питання часу – він налагоджує відносини із Швецією, Кримом, Оттоманською Портою, і балансує між Варшавою та Моквою, збираючись із силами. А от у внутрішній політиці його прибічники штовхають до відновлення довоєнної моделі соціально-економічних відносин, в т. ч. і кріпацтва. Народні маси активно виступили проти такої політики І. Виговського. Тоді він і схиляється до рішучого зближення з Річчю Посполитою. І підписує з нею Гадяцький договір.
Основними умовами Гадяцького договору 1658 р. було:
- Україна визнавалась формально незалежною державою з назвою Велике князівство Руське у складі трьох воєводств – Київського, Брацлавського та Чернігівського.
- На рівних правах воно (Велике князівство Руське) ставала третім членом федерації Речі Посполитої,
- дозволялось мати власну судову та грошову систему,
- військо чисельністю 30 000 осіб,
- православна віра урівнювалась із католицькою,
- але проводити власну зовнішню політику заборонялось
найголовніше: польським магнатам і шляхті повертались їх маєтки в українських землях із відновленням повинностей селян.
Підписання цього договору із колишніми гнобителями суспільство не сприйняло, але пришвидшило воєнне зіткнення з Росією.
1659 р. 100 000–на російська армія під керівництвом О. Трубецького відправилась на Україну і під Конотопом армія І. Виговського розбила її, однак скористатися наслідками своєї перемоги гетьман не встиг. І.Богун та І.Сірко, розгромили кримських татар, союзників І.Виговського, проти нього виступила частина старшини і він зрікся гетьманської булави, а гетьманом вдруге обирають Ю.Хмельницького. Юрась був зручним прикриттям для тієї частини старшини, що стояла за ним. «Переяславські статті» підписані новим гетьманом з Росією, офіційно дозволяли розміщувати російські гарнізони у 5 містах – Києві, Ніжині, Переяславі, Брацлаві, Умані. Крім того, київський митрополит повинен визнати зверхність московського патріархату, а тим українцям, що будуть намагатися відірвати Україну від Росії передбачалась смертна кара (!!!). Це перетворювало Україну на складову частину Росії і не могло не викликати обурення, тому почався новий етап Російсько-Польського протистояння.
1663 р. – Слободищенський Трактат, який підписав Ю. Хмельницький під тиском пропольської старшини фактично розділив Гетьманщину на 2 частини:
· Правобережна поверталась до РП (П. Тетеря) П.Дорошенко
· Лівобережна визнала залежність від Московщини (І Брюховецький)
1667-1676 ДОРОШЕНКО ПЕТРО ДОРОФІЙОВИЧ (1627 -19.11.1698) - визначний український державний, політичний та військовий діяч, гетьман України (1665-1676). Н. в м.Чигирині. Походив з старого козацького роду, онук М.Дорошенка. Здобув широку освіту, добре знав латинську і польську мови. Брав участь у національно-визвольній війні українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-1657, виконував важливі доручення Б.Хмельницького, вів переговори з польським і шведським урядом. Будучи противником союзу з московською державою, підтримав гетьмана І.Виговського. В 1663-64 - генеральний осавул у гетьмана П. Тетері, з 1665 – полковник Черкаського полку. 10.10.1666 полковники вибрали Дорошенка тимчасовим гетьманом Пвб України, а на початку січня 1667 у Чигирині козацька рада підтвердила вибір старшини. В 1665-66 Дорошенко був змушений розбити двох претендентів на гетьманську булаву - В.Дрозденка і С.Опару. Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Пвб України, Дорошенко при підтримці київського митрополита Й.Тукальського провів ряд важливих реформ.
1. Щоб позбутися залежності від козацької старшини, створив постійне 20-тисячне військо з найманих частин - т.зв. сердюків (з турецької - відчайдухи), які відзначалися хоробрістю в бою і особистою відданістю гетьманові.
2. Для зміцнення фінансової системи Гетьманщини Д. встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету.
3. Проводячи політику колонізації незалежних земель, Д. на степовому пограниччі утворив новий Торговицький полк.
4. Намагаючись здобути підтримку серед народних мас, Д. часто скликав козацькі ради, де вислуховував думку рядових козаків. Разом з активними заходами по реорганізації внутрішнього державного життя України Д. розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої і зовнішньої політики Д. було об'єднання піц своєю владою Лівобережної і Правобережної України.
Після підписання між Московською державою і Польщею Андрусівського перемир'я 1667, умови якого абсолютно нехтували державні інтереси України, Д. вирішив укласти військовий союз з Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Туреччини. У вересні 1667 об'єднане українсько-турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило польський уряд визнати широку автономію Пвб України і встановити українсько-польський кордон по р.Горині. Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, Д. на початку літа на чолі козацького війська перейшов на лівий берег Дніпра, де в цей час відбувалось антимосковське повстання. В ході нього козаки вбили гетьмана І.Брюховецького і 8.6.1668 проголосили Дорошенка гетьманом всієї України.
Проте гетьманування Дорошенка на Лівобережній України тривало недовго. Занепокоєні зміцненням гетьманської влади в Україні сусідні держави взялися підривати її шляхом підтримки суперників Дорошенко і прямою військовою агресією. Дорошенко, призначивши наказним гетьманом на Лівобережжі Д.Многогрішного, був змушений повернутися у Пвб Україну. Відсутністю Д. у Лвб Україні скористалися противники гетьмана, які в середині березня 1659 у м.Глухові проголосили гетьманом Д.Многогрішного. В цих складних умовах, намагаючись нейтралізувати ворожі дії Криму і отримати допомогу у боротьбі проти Речі Посполитої і Московського царства, Д. восени 1669 уклав союзний договір з Туреччиною, за яким:
Після підписання цієї угоди Туреччина оголосила Польщі війну. У вересні 1670 Дорошенко був змушений розпочати боротьбу зі ставлеником Польщі уманським полковником М.Ханенком. Навесні 1672 розпочалися широкомасштабні воєнні дії. Д., отримавши воєнну допомогу від Туреччини, перейшов у наступ. В липні козацькі полки під проводом Д. розгромили загони М.Ханенка під Четвертинівкою на Поділлі. 27.8.1672 об'єднана українсько-турецько-татарська армія, здобула фортецю Кам'янець (тепер Кам'янець-Подільський) і рушила в Галичину. На поч. вересня 1672 союзницькі війська обложили Львів. Не маючи засобів для продовження війни, польський уряд 5.10.1672 уклав Бучацький мирний договір 1672.
Укладання Бучацького договору, за яким Польща вимовлялася від претензій на Правобережну Україну, Московська держава розцінила як можливість, не порушуючи Андрусівського перемир'я з Річчю Посполитою, захопити Правобережжя.
В червні 1672 замість скиненого з гетьманства Д.Многогрішного лівобережним гетьманом було обрано І.Самойловича, якого 17.3. 1674 було проголошено гетьманом всієї України. В червні 1674 московська армія під командуванням воєводи Г.Ромодановського і козацькі полки на чолі з гетьманом І.Самойловичем вступили у Пвб і взяли в облогу гетьманську столицю – Чигирин, але облога зазнала поразки і Пвб Україна повернулася під гетьманську булаву Дорошенка. Проте ситуація на Правобережжі була надзвичайно складною. Роки виснажливої війни перетворили українські міста і села на правому березі Дніпра на суцільну руїну, та ще і турки, закріпившись у стратегічно важливих містах, вимагали сплати данини турецькому султанові, руйнували церкви або перетворювали їх на мечеті, грабували і захоплювали в полон місцеве населення. Жителі цілих сіл були змушені тікати на лівий берег Дніпра, сподіваючись знайти там безпечні умови для життя. Авторитет Д. почав падати серед українського населення. В цій ситуації розчарований політикою Туреччини Д. вирішив зректися булави. Восени 1675 на козацькій раді в Чигирині Д. склав гетьманські клейноди, а І.Сірко прийняв від нього присягу на вірність цареві. Але московський уряд вимагав від Д. присяги на лівому березі Дніпра в присутності І.Самойловича і І.Ромодановського, від чого Д. рішуче відмовився. Тоді 30-тисячна московська армія і полки І.Самойловича знову обложили Чигирин. 19.9.1676 розпочався штурм гетьманської столиці, яку обороняв всього двохтисячний загін сердюків. Д., розуміючи всю безвихідь становища, переконав козаків припинити опір.
Після зречення з гетьманства Д. поселився в с.Сосниці (тепер Чернігівська обл.), проте через деякий час на вимогу царського уряду переїхав до Москви. В 1679-82 Д. жив у Вятці. Останні роки життя Д. провів у с.Ярополчому під Москвою, де і помер. Все життя і діяльність гетьмана Д., визначного державного і політичного діяча свого часу, були спрямовані на досягнення повної державної незалежності та збереження територіальної єдності України.
Після зречення гетьманства П.Дорошенка у 1776 р., Туреччина поставила втретє гетьманом тепер уже тільки Пвб України – Ю.Хмельницького. Але до 1861 р. він вичерпав всі ресурси боротьби з Лівобережним гетьманом Самойловичем і турки його стратили. Того ж року (1861 р.) – Бахчисарайський мирний договір між Росією та Туреччиною.
Р. – «Вічний мир» між Росією та РП. Самовладдя І.Самойловича та останні договори, щодо території українських земель суттєво ускладнило становище І.Самойловича. Після невдачі першого Кримського походу 1687, І.Самойловича було усунено з гетьманства і заслано в Сибір. 25.7.1687 на Коломацькій Раді 1687 М. був обраний гетьманом України.
ІІ
(1687 -1709) МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ 19.2(2.3).1639 - 21.9(2.10).1709) – визначний український політичний діяч, дипломат, гетьман України. Н. у с. Мазипинці на Київщині в українській шляхетській родині. Точна дата народження М. невідома. Навчався у Києво-Могилянській Академії, а також у єзуїтській колегії у Варшаві (за ін. дан., у Полоцьку). Протягом 1656-59 жив за кордоном, де у Німеччині, Італії, Франції та Нідерландах вивчав військову справу, дипломатію, іноземні мови, Після повернення М. у 1659-63 перебував на службі при дворі польського короля Яна - Казимира, виконував ряд дипломатичних доручень, зокрема був послом до гетьмана П. Тетері. У 1663 М. повернувся в Україну і після смерті батька отримав посаду чернігівського підчашія (1665). Підчас боротьби між претендентами на гетьманську булаву, підтримав П. Дорошенка. У 1669 очолив його особисту охорону, ставши ротмістром надвірної хоругви козаків. Завдяки своїм особистим здібностям незабаром став генеральним писарем. Як представник Гетьманської держави М. часто був учасником переговорів між Московією, Кримським ханством, Османською імперією та Річчю Посполитою.
Після невдачі першого Кримського походу 1687, І. Самойловича було усунено з гетьманства і заслано в Сибір. 25.7.1687 на Коломацькій Раді 1687 М. був обраний гетьманом України. Ставши гетьманом, М. прагнув об'єднати в єдиній державі всі українські землі - Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя, Слобожанщину.
- Він передбачав побудову в Україні станової держави західноєвропейського зразка із збереженням традиційного козацького устрою.
- Реалізовуючи свої задуми, гетьман дбав про формування аристократичної верхівки українського суспільства. 3 цією метою козацька старшина наділялася значними землеволодіннями, одержували нові права та привілеї.
- Це викликало незадоволення у середовищі окремих суспільних груп.
- Ряд заходів М., спрямованих на захист козаків, міщанства, селян (про обмеження панщини до 2 днів) та духовенства не привели до усунення соціальних протиріч і консолідації українського суспільства.
- Знаючи ставлення російського уряду до України, гетьман М. намагався використати свій вплив на Петра І і зв'язки з московськими можновладцями, для збереження прав і вольностей Гетьманщини.
- Українські полки брали активну участь у війнах Московії з Кримським ханством та Туреччиною, а з початком Північної війни 1700-1721 рр. вже у 1700 у Прибалтику для ведення військових дій проти шведів, було вислано понад. 17 тис. козаків. Зросли і фінансові тягарі, особливо за рахунок збільшення податків, а згодом і через розміщення в Україні московських військ. Все це викликало незадоволення козацької старшини та гетьманського уряду. У 1704 за вказівкою Петра І, М. наказав козацькому війську взяти під контроль територію українських земель, яка досі перебувала під владою Речі Посполитої. Влада гетьмана поширилась на Правобережну Україну.
- У 1700 М. став другим кавалером, заснованого Петром І ордену Андрія Первозванного. У 1703 король Польщі Август ІІ Фрідерік нагородив його орденом Білого Орла, а у 1707 імператор Иосиф І надав гетьману титул князя Священної Римської імперії.
- Одночасно було придушено козацький рух під керівництвом С. Палія.
- Довідавшись про плани Петра І ліквідувати гетьманство та козацький устрій України, гетьман навесні 1705 розпочав таємні переговори iз союзником Карпа XII польським королем С. Лещинським. Весною 1709 було укладено угоду між шведським королем Карлом XII і Мазепою, яка передбачала відновлення державної незалежності України у союзі із Швецією. Після початку наступу шведів на Москву, через територію України відкрито перейшов на сторону Карла XII. Але розрахунок було зроблено не зовсім вірно, Швеція на той час була надто виснаженою у війні з Росією, в той час, як реформи Петра І почали давати свої плоди і Росія почала набирати сили. У генеральному бою біля Полтави у т.зв. Полтавській битві 08.07.1709 шведсько-українські війська були розгромлені. Це викликало масові репресії московських військ проти українського населення. Було знищено гетьманську столицю - Батурин, Запорізьку Січ та ін.Карл XII та М. були змушені відступити у турецькі володіння, де гетьман оселився в передмісті м. Бендер. Помер М. 1.9(2.10).1709 і був похований у Святогорському монастирі в м. Галаца (нині Румунія).
Гетьман Мазепа - видатний культурно-просвітницький діяч України, меценат мистецтв та наук.
За його сприянням Києво-Могилянська Колегія одержала у 1694 статус академії. Піклувався гетьман про стан науки, освіти, мистецтва, церковних справами. За М. збудовано або відновлено ряд монументальних споруд у стилі українського бароко. У 1690 споруджено нове приміщення Києво-Могилянської Колегії, у 1698 - кафедральний собор у Переяславі, Богоявленську церкву Братського монастиря у Києві (зруйнована у 1934), дзвіницю собору св. Софії у Києві, до 1695 - обнесено новими мурами Києво-Печерську Лавру та ін. У 1700 було засновано Чернігівський колегіум. М. був покровителем літератури та друкарства. Сам він - автор ряду віршів: “Дума” (“Всі покою щиро прагнуть”), “Пісня” (“Ой горе, горе чайці-небозі”), “Псальми” та ін. Коштом гетьмана видрукувано Євангеліє арабською мовою. Багато церков і монастирів обдаровував М. іконами, книгами, дзвонами, і цінними речами.
ІІІ
ПЕТРО І ОЛЕКСІЙОВИЧ [30.5,(9.6) 1672 -28.1.(8.2)1725] - московський цар [з 27.4.(7.5). 1662], імператор [з 22.10(2.11). 1721]. З 1689 після спроби вчинити державний переворот сестру і Софію та брата Івана було позбавлено влади й заслано в монастир. З цього часу П. І став фактично і юридичне єдинодержавним правителем.
П. І проводив широкомасштабну експансіоністську зовнішню політику. Московська держава за активною участю українського війська, продовжувала війни з Кримським ханством і Туреччиною (Кримські походи 1687 і 1689, Азовські походи 1695-96), що завершилися захопленням ПН узбережжя Азовського моря й ліквідацією турецько-татарських фортець у нижній течії Дніпра. Заключивши союз з Данією та польським королем Августом Фридериком, П. І розпочав Північну війну 1700-21 проти Швеції, в якій змушена була взяти участь також і Україна. Війна, що тривала з перемінним успіхом, закінчилась Ніштадтським миром 1721, який закріпив за Росією колишні шведські володіння в східній Балтиці - Інгерманляндію (з новою столицею царства - Санкт-Петербургом, де десятки тисяч українських козаків і селян, посланих на будівництво фортець, каналів і т. п., загинули від непосильної праці, хвороб і голоду), Естляндію, Ліфляндію, частину Фінляндії і забезпечив Московії вигідне стратегічне становище в Курляндії. Успішна війна з Іраном 1722-1723 зміцнила російські позиції на Закавказзі (було приєднано каспійське узбережжя з містами Дербентом і Баку).
В області внутрішньої політики П. І здійснив ряд важливих реформ, що мали на меті шляхом технічної та культурної європеїзації перетворити Московську державу в могутню імперію. У 1697-98 П. І побував за кордоном (у Німеччині, Голландії, Англії), де знайомився з різними сторонами європейського життя, техніки й культури.
Будь-які прояви політичної опозиції, соціального і національно-визвольного рухів в різних частинах держави жорстоко придушувались. П. І проводив централізаторську політику обмеження політичної автономії Лвб і Слобідської України. Після шведсько-української поразки у Полтавскій битві 1709 за наказом П. І була зруйнована гетьманська столиця Батурин, а його жителі винищені. Ім’я Івана Мазепи проголошено зрадником і предано анафемі.
Дата добавления: 2015-04-12; просмотров: 63 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |