Читайте также:
|
Перша світова війна, іноземна інтервенція та війна громадянська виявилися вкрай несприятливими для українського народу. Українські землі поза Радянського Союзу були розділені між трьома державами. За переписом 1931 р. на західноукраїнських землях, які перебували у складі Польщі, проживало 8,9 млн. чоловік, серед яких було 5,6 млн. українців.
У 1923 р. Рада послів великих держав визнала Східну Галичину частиною Польської Республіки. Українські землі розмежовувалися штучно шляхом територіально-адміністративних реформ. У 1924 р. вживання української мови було заборонено в усіх державних установах та органах самоврядування. Кількість українських початкових шкіл у Галичині зменшилася з 2426 у 1912 р. до 352 в 1937 р. На Волині з 443 українських шкіл наприкінці 30-х років залишилося тільки вісім. У Львівському університеті було ліквідовано всі українські кафедри. У відповідь завдяки мужності вчених, об'єднаних у Наукове товариство ім. Т. Шевченка, у столиці Галичини було засновано таємний український університет (1921-1925 pp.). Польща була конституційною державою і, незважаючи на всі її дискримінаційні акції щодо українства, останнє мало реальні можливості для організації суспільно-політичного та громадського життя. Створена в 1919 р. Комуністична партія Східної Галичини (КПСГ) у 1923 р. перетворилася на Комуністичну партію Західної України (КПЗУ)
Легальний демократичний рух було представлено українською соціалістичною радикальною партією (УСРП) і Українською соціал-демократичною партією (УСДП).
Велика економічна криза 1929-1933 pp., яка супроводжувалася масовим зубожінням, ще більшою мірою загострила польсько-український конфлікт. У середині вересня 1930 р. підрозділи польської поліції та кавалерії вдерлися в галицькі села, де з нечуваною жорстокістю руйнували житла, просвітницькі заклади, конфісковували майно, фізично знущалися над селян, іноді закатовували їх до смерті. Більше 2 тис. українців, переважно молоді, було заарештовано.
Організаційним центром прорадянських сил на окупованій Польщею українській території стає КПЗУ. За рішенням Комінтерну КПЗУ оголошено складовою Компартії Польщі з наданням їй широкої автономії. Основним гаслом комуністів Західної України було возз'єднання всіх етнічних українських земель в межах Радянської України. Поступово помітним фактором у політичному житті Західної України став український націоналізм. Ще в 1920 р. головним центром націоналістичного підпілля стала Українська військова організація (УВО), яка об'єднала колишніх вояків УНР.
3 лютого 1929 відбувся I Конгрес (Великий збір) українських націоналістів. На основі злиття різних угруповань було проголошено створення Організації українських націоналістів (ОУН). Ставши впливовою в українському політичному житті, вона розгорнула згодом боротьбу за самостійність і соборність України.
До 1927 р. усі українські школи було закрито або румунізовано, українську пресу було заборонено. На спроби українського населення чинити опір королівський уряд відповідав жорстокими каральними акціями. Так, були придушені Хотинське (1919 р.) і Татарбунарське (1924 р.) повстання.
Румунія була однією з найвідсталіших країн Європи. Промислові підприємства Північної Буковини і Бессарабії залишились, як і колись, дрібними і напівкустарними. Робітники, яким вдалося зберегти роботу, одержували заробітну плату в половинному розмірі. Ще гірше виявилося положення безробітних. Світова економічна криза 1929-1933 pp. важко вплинула на селянське господарство. Ціни на зернові культури істотно знизились, на кукурудзу – майже в шість разів. Короткочасна лібералізація румунських владних структур у 1928-1938 pp. призвела до легалізації політичних партій, оживило українських суспільно-політичне життя. У 1927 р. було створено Українську національну партію (УНП) під керівництвом В. Залозецького, яка намагалася захищати права українців, зберігаючи лояльність до Румунії.
Становище українського населення Закарпаття, що у листопаді 1918 р. добровільно ввійшло до складу Чехословаччини, було значно краще, ніж у Польщі та Румунії. Чехословацька республіка залишилась єдиною послідовною демократичною державою Центральної Європи і намагалася здійснювати ліберальну політику щодо національних меншин. Переважна більшість українського населення проживала на сході країни. Частка промислової продукції у сукупному суспільному продукті становила 2%. Кількість зайнятих у промисловості, за переписом 1930 p., не перевищувала 16 тис. Жодного нового великого підприємства за 20 років у краї не було побудовано.
Певні успіхи були досягнуті в галузі народної освіти. Загальноукраїнське значення мали відкритий у Празі Український вільний університет, Українська сільськогосподарська академія в Подебрадах, Український високий педагогічний інститут ім. Драгоманова. Але незважаючи на демократизм, чехословацький уряд не погоджувався йти на поступки в головному питанні – надати Закарпаттю автономію.
Політичне життя на Закарпатті, незважаючи на економічну і культурну відсталість, було досить активним. Впливовою в країні політичною силою були українофіли.
У 1938 р. політична ситуація в Закарпатті кардинально змінюється. Після підписання Мюнхенської угоди починається процес розпаду Чехословацької республіки. Лідери українофілів та русофілів домовилися між собою і звернулися до Праги зі спільною вимогою надати автономію краю. Празький уряд затвердив першу автономну адміністрацію на чолі з русофілом А. Бродієм. Однак вона проіснувала недовго.
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 59 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |