Читайте также:
|
Лекція Людина - особистість і політика.
План.
Місце і роль особистості в політиці.
Політична соціалізація особистості.
Передмова. Коли ми говоримо про особистість‚ мова йде не просто про людину. Існує 3 підходи до цієї проблеми: 1. Людина (представник людського роду)‚ 2. індивід (поодинокий представник людського роду)‚ 3 особистість –соціальне явище – результат впливу на людину соціального середовища.
Політичне життя є результатом практичної діяльності суб’єктів. У політичній науці виділяються три основні види політичних суб’єктів: 1) держава, 2)політичні партії, громадські організації; 3) особистість.
Саме останній вид і є предметом даної теми.
Людина – особистість - це первісний суб'єкт політики, наділений можливостями участі в політичному житті, впливів на владу.
Вперше проблему особистості і політики поставив Аристотель‚ що назвав людину істотою політичною.
Ставлення людини до політики може набувати різноманітних форм політичної поведінки від свідомого схвалення до стихійного заперечення. Політична активність людини, міра її участі в політичному житті, суспільна зрілість багато в чому залежать від
1. типу державного ладу, 2.політичного режиму,
3. розвитку політичної культури, 4. якості політичної соціалізації.
5. знаннь про політику, 6. досвіду політичної діяльності.
Все це сприяє становленню людини як громадянина, та забезпечує участь у політичному житті. Доля будь-якого суспільства значною мірою визначається соціально-політичними цінностями, яких додержуються його члени.
Як же конкретно особистість виявляє себе у політиці? Цей процес здійснюється через політичну діяльність - це свідома цілеспрямована діяльність особистості або групи на реалізацію своїх політичних інтересів.Інтерес стимулює політичну діяльність, він виконує роль імпульсу. Інтереси формуються на базі усвідомлення людьми власних потреб та можливих шляхів їх задоволення через політичну діяльність. Крім того, участь у політиці задовольняє потребу людини у спілкуванні. Особливість спілкування у політиці полягає у тому, що індивід тут має можливість спілкуватися з великими групами людей, а це вирішує задачу формування усвідомлення себе членом всього суспільства. Наука визначає цей процес як громадянську ідентичність людини.
Політична діяльність індивідів може здійснюватися, як політична участь і як політичне функціонування.
Політична участь - це участь громадян у політичному житті суспільства, це здійснення або підтримка певних акцій з метою висловлення інтересів, позицій, настроїв, що панують у масах, здійснення тиску на органи влади, аби домагатися їх виконання, заявити свій інтерес чи підтримати певні рішення та дії.
Політичне функціонування – це забезпечення участі політичних інститутів (державних установ, політичних партій, громадських організацій) в управлінні суспільством. Це професійна політична діяльність.
Форми політичної участі можуть бути більш активними (добровільна участь у якійсь масовій акції на основі власного рішення), або більш пасивними (наприклад, виконання чиєїсь волі). Але і в тому, і в іншому випадку громадяни втручаються у політичне життя, і без такого втручання не існує жодна сучасна політична система.
Важливо підкреслити, що для активних форм політичної участі - впливу на політичні рішення, втручання у процес формування політичних курсів, що їх виробляє політичне керівництво, індивід повинен володіти соціальною інформацією.
Політична участь може бути організована або неорганізована, постійна або епізодична, пряма або опосередкована. До прямої політичної участі на загальнонаціональному рівні можна віднести референдум та плебісцид. У політичній практиці соціальних держав референдум - це безпосереднє звернення до виборців для остаточного вирішення певного питання.
Плебісцид - опитування населення через голосування. Під час референдуму або плебісциду виборці самі приймають остаточне рішення з винесеного на голосування питання.
Опосередкована участь мас у політиці здійснюється у формі представництва. За допомогою голосування люди вибирають тих, хто представлятиме їх на рівні владних структур, вироблятиме політичні курси‚прийматиме закони. Участь у виборах є основною формою політичної участі громадян у сучасних представницьких демократіях.
З приводу участі громадян у політиці в політичній науці існують різні точки зору.
Німецький вчений Макс Вебер називає три типи людей.
1 - політики з нагоди, 2 - політики за сумісництвом, 3 - політики за професією.
Американський політолог Габріель Алмонд виокремлює в якості головного елементу участі в політиці наявність або відсутність свідомості.
Він виділяє три типи: 1 — стихійна участь у політиці, 2 — напівсвідома участь у політиці, 3 — цілком усвідомлена участь.
Польський вчений Єжі Вятр розрізняє п'ять принципово відмінних за ставленням до політики типів особистості. Активісти - це люди, позиція яких стосовно політики і влади, як центральної проблеми політики, є активною. Вони впевнені в тому, що влада є важливою цінністю, що вона являє собою привабливе благо, а самі активно прагнуть до одержання її.
Компетентні спостерігачі цікавляться політикою, розуміють її значення, але не прагнуть брати в ній участь. Якщо це і відбувається (участь в політиці)‚ це стосується надзвичайних умов (вітчизна знаходиться у небезпеці), але повертаються до своїх основних занять, коли загроза минула (вчені, письменники).
Компетентні критики - ставляться до здійснення влади чи взагалі до політики негативно, їх інтерес до політики пов'язаний з гострою відразою до політичної діяльності. Вони інформовані про політику саме завдяки своїй негативній позиції.
Пасивні громадяни бувають інформовані про політику, але вони негативно чи нейтрально ставляться до здійснення влади і не цікавляться політичними справами, хоча бувають добре інформовані про них.
Аполітичні і відчужені - це люди, які не приймають участі в політиці, не цікавляться політикою і мало про неї знають.
Сучасна політична наука вирізняє певні типи політичної участі:
1) діяльність, пов'язана з делегуванням власних повноважень: участь у виборах в центральні і місцеві органи влади, референдуми і т.ін.:
2) участь у діяльності політичних і громадських організацій - партій.
профспілок, молодіжних політичних об'єднань тощо;
3)робота в органах державного управління;
4)участь у позаінституціональних політичних рухах і акціях, спрямованих на докорінну перебудову існуючої політичної системи
5) реакція (позитивна або негативна) на дії політичних інститутів політичної системи, не пов'язана з необхідністю високої активності людини.
Політична активність є не тільки свідченням розвинутості демократичних інститутів, а й результатом самореалізації особистості. Можна сказати, що політика в даному суспільстві є такою, якими є люди, що зайняті політичною діяльністю, наскільки вміло вони виконують тічи інші політичні ролі.
Дата добавления: 2015-04-12; просмотров: 122 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |