Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Забір крові на дослідження.

Читайте также:
  1. Адаптація до фізичних навантажень системи крові.
  2. Групи крові та їх успадкування. Резус-фактор
  3. Методи науково-педагогічного дослідження.
  4. Можливі варіанти успадкування груп крові дітьми від батьків
  5. Охарактеризувати основні методи педагогічного дослідження.
  6. Тиск крові та його вимірювання
  7. УЗЯТТЯ КРОВІ З ВЕНИ НА АНАЛІЗ
  8. Фізіологічні механізми зсідання крові
  9. Як вид наукового дослідження.

Лекція №3

на тему: «Участь медичної сестри в лабораторних

та інструментальних дослідженнях»

 

 

Викладач: Азарова Л.І.,

Спеціаліст вищої категорії

Берислав

План лекції

1. Характеристика основних методів лабораторного обстеження пацієнта, роль медичної сестри в проведенні діагностичних обстежень. (α І)

2. Підготовка пацієнта, взяття і направлення матеріалу на лабораторне дослідження. (α ІІ)

3. Лабораторне дослідження харкотиння: бактеріологічне, загальне. (α ІІ)

4. Лабораторне дослідження калу, сечі. (α ІІ)

5. Характеристика основних методів інструментального обстеження пацієнтів, роль медичної сестри. (α ІІ)

6. Підготовка пацієнтів до рентгенологічного обстеження шлунка, жовчного міхура, кишок, нирок, сечового міхура. (α ІІ)

7. Підготовка пацієнта до ендоскопічного обстеження: бронхоскопії, езофагогастродуоденоскопії, колоноскопії, цистоскопії. (α ІІ)

8. Підготовка пацієнта до ультразвукового обстеження. (α ІІ)

9. Підготовка пацієнта до проведення пункцій (абдомінальної, плевральної, люмбальної), догляд за пацієнтами після пункції. (α ІІ)

10. Загальні висновки по основним розділам лекції.

11. Усний інструктаж по самопідготовці за темою лекції.

 

 

Методи лабораторної діагностики набувають все більшого значення у клінічному обстеженні хворого. Достовірність результатів лаборатор­ного дослідження значною мірою залежить від правильно проведеного збору матеріалу, способу доставки його в лабораторію і чіткого запов­нення супровідного направлення.

Медична сестра повинна:

- знати, який матеріал слід збирати при тих чи інших захворюваннях
для лабораторного дослідження;

- вміти:

а) пояснити хворому ціль лабораторного обстеження і отримати його згоду на про-ведення обстеження;

б) провести інструктаж хворого з підготовки до обстеження і мето­дики забору матеріалу (якщо пацієнт буде виконувати це само­стійно);

в) підготувати необхідну кількість відповідно підготовленого посуду та інструмен-тів;

г) заповнити направлення з визначенням профілю лабораторії, мети дослідження;

д) своєчасно відправити біологічні матеріали на дослідження;

є) проконтролювати своєчасність отримання результатів лаборатор­ної діагностики із фіксацією їх у медичних документах пацієнта.

Забір крові на дослідження.

Значення крові, як тканинної системи, що забезпечує транспорт дихальних газів, продуктів обміну речовин, ферментів і гормонів, активна участь її у формуванні захисних організму визначають практичну цін­ність дослідження складу крові. Дослідження крові допомагають своєчас­ному розпізнанню захворювань, полегшують контроль за ефективністю лікування і часто є об'єктивним критерієм видужання хворого.

Медична сестра повинна правильно зібрати кров для лабораторного дослідження і правильно документувати направлення матеріалу в лабо­раторію.

Кров досліджують морфологічно (клінічний аналіз крові), біохіміч­но, серологічно, бактеріологічно.

Для клінічного аналізу крові достатньо взяти кров із пучки пальця кисті. Забір звичайно проводить лаборант клінічної лабораторії, який почергово обходить клінічні соматичні відділення. Медична сестра попе­реджує хворого, що кров на аналіз потрібно здати натще. Хворі, яким дозволено ходити, почергово підходять на сестринський пост, де лабо­рант, використовуючи портативну валізу з необхідним обладнанням, проводить забір крові.

Попередньо помивши руки і одягнувши стерильні рукавички, дезінфікують шкіру м'якоті 3-4 пальців лівої руки ватною кулькою, змоче­ною в етиловому спирті. Укол роблять швидким рухом голкою або спеці­альним ланцетом на глибину 2-3 мм, так щоб площина скарифікатора була перпендикулярною до дактилоскопічних ліній. Першу краплину крові знімають сухою стерильною ватою. Із наступних краплин прово­дять забір крові для визначення еритроцитів, гемоглобіну, лейкоцитів, ШОЕ, а також готують мазки. Після закінчення процедури кінчик паль­ця загортають у вату, змочену в етиловому спирті, і пропонують прити­снути його до долоні для зупинки кровотечі.

У хворих, які перебувають на ліжковому режимі, забір крові про­водять у палаті.

За необхідності за призначенням лікаря забір крові проводять у будь-яку пору доби без спеціальної попередньої підготовки хворого. При важ­ких розладах периферичного кровообігу (шок, колапс), опіках, трав­мах кінцівок доцільно

 

брати кров із мочки вуха. Техніка забору крові з мочки вуха суттєво не відрізняється від взяття її з пальця.

Для отримання мазків крові беруть краплю крові на предметне скло. Для приготування мазка до краю краплини крові прикладають чисте знежирене, насухо витерте предметне скло. Коротким краєм другого предметного скла, поставленого під гострим кутом до розміщеної на склі краплі, останню рівномірно розподіляють по поверхні скла, утво­рюючи мазок для дослідження. Після підсихання мазка спеціальним олів­цем для скла на ньому записують прізвище хворого, дату.

Щоб приготувати мазок "товстої краплі" (дослідження крові для виявлення малярійних плазмодіїв) на предметне скло збирають три краплі крові, після чого кутиком іншого предметного скельця з'єдну­ють їх в одну краплю. Краплині дають висохнути, записують прізвище хворого і, нещільно загорнувши у папір, відправляють у лабораторію.

Медична сестра повинна вміти самостійно визначати час згортання крові, тому що це дослідження може бути необхідним при масивній кро­вотечі і тоді його проводить черговий медичний персонал. Забір крові про­водять із описаними вище застереженнями. Після зняття першої краплини крові 6-8 крапель збирають в підставлене знежирене ефіром предметне скло і зазначають час. Кожні 30 секунд проводять по цій крові тонкою скляною паличкою чи голкою, злегка піднімаючи її. Поява при цьому нитки фібрину є початком згортання, повне ж випадання фібрину- закінчення згортання. Зазначають час згортання, який становить 5-6 хв.

Кров для біохімічних і серологічних досліджень беруть із вени методом венопункції (роз. 2.8) в кількості 5-20 мл залежно від мети дослідження.

Залежно від характеру дослідження техніка забору крові може ви­дозмінюватися. Кров можна отримати при самовільному витіканні її че­рез голку або шляхом засмоктування через голку шприцем. Для дослі­дження складових частин сироватки кров беруть сухою голкою і сухим шприцем в суху пробірку, взяту з лабораторії. Виливають кров із шпри­ца повільно по стінці пробірки, щоб не утворювалася піна і не травму­вались формені елементи.

Кількість взятої крові залежить від того, які і скільки досліджень будуть проведені. На одне дослідження в середньому необхідно 0,5-2 мл сироватки або у три рази більше крові, бо сироватка складає 1/3 крові. Краще брати центрифугальні пробірки, щоб відцентрифугувати фор­мені елементи крові. За необхідності бактеріологічного дослідження крові її беруть мето­дом венопункції в стерильну пробірку.

Для дослідження крові на ВІЛ-інфекцію у спеціалізовану лаборато­рію направляють 2 мл сироватки не пізніше 24-72 год після забору крові разом з двома примірниками направлення встановленого взірця. Мате­ріали транспортують у контейнерах з холодоагентом в пластмасових або металевих штативах. Штативи вміщують у металеві бікси або коро­бки, які герметично закриваються і легко дезинфікуються.

Забір виділень на дослідження. Матеріал для бактеріологічного до­слідження слід збирати з дотриманням асептики, в стерильний посуд і швидко відправляти в лабораторію.

Для забору матеріалу із зіва притискають язик шпателем і беруть наліт на дужках стерильним ватним тампоном, який опускають в сте­рильну пробірку і закорковують. За 2 год. до збирання матеріалу не слід використовувати дезінфекційні розчини для споліскування горла і вжи­вати

 

їжу.

Мазок із кон'юнктиви ока беруть вранці до вливання і закапування кра-пель. Платинову петлю або зонд стерилізують над полум'ям. Після вистигання проводять інструментом по нижній витягнутій перехідній складці. Матеріал наносять тонким шаром на чисте знежирене предметне скло, мазок фіксують над полум'ям. Місце, де розміщений мазок, окреслюють олівцем. У разі необхідності посіву петлю з матеріалом опу­скають у пробірку з поживним середовищем. Після розподілу матеріалу пробірку закорковують.

Виділення із сечовипускального каналу у чоловіків беруть вранці до першого сечовипускання. Попередньо готують чисті знежирені предмет­ні скельця. Зовнішній отвір сечовипускального каналу обтирають ватою, змоченою стерильним ізотонічним розчином натрію хлористого. Натиску­ючи на задню стінку сечовипускального каналу, знімають на предметне скельце краплю виділень і петлею готують мазки для бактеріоскопії.

У жінок беруть виділення з сечовипускального каналу, піхви і ший­ки матки. Спочатку стерильним корнцангом, металевим шпателем або дротяною петлею забирають виділення із сечовипускального каналу. Для цього вводять палець у піхву і натискають на задню стінку сечовипус­кального каналу. Виділення наносять тонким шаром на предметне ске­льце, позначене літерою П (уретра). Потім вводять в піхву стерильне дзеркало і різними інструментами беруть для дослідження матеріал із заднього склепіння піхви і з каналу шийки матки. Предметні скельця з мазками позначають літерами V (піхва) і С (шийка). Мазки фіксують над полум'ям і відправляють в лабораторію для дослідження. За необхідно­сті посіву забір проводять з дотриманням правил стерильності та з ви­користанням стерильних пробірок. У супровідному направленні в лабо­раторію зазначають паспортні відомості обстежуваної, відділ лікарні чи дільницю, мету дослідження, дату.

Мокротиння - патологічний матеріал, що виділяється при кашлі та відхаркуванні із дихальних шляхів.

Збір для клінічного аналізу - проводять найчастіше вранці.

Перед тим пацієнт повинен:

- почистити зуби;

- прополоскати ротову порожнину гідрокарбонатом натрію, фурациліном (1:5000) або 0,01 % розчином перманганату калію.

Хворий відкашлює у суху чисту скляну банку 3-5 мл мокротиння. На банці етикетка із зазначенням прізвища, ініціалів, відділення. Відправ­ляють в лабораторію протягом 2-х год, бо тривале стояння сприяє роз­множенню мікрофлори, лізису тканин. До відправлення зберігати в про­холодному місці.

Збір харкотиння на мікобактерії Коха - методом флотації (оса­дження). Збирають 1-3 доби, бо мікобактерії можна виявити лише тоді, коли їх в 1 мл більше 100 тис. Після цього в лабораторії гомогенізоване лугом мокротиння збовтують з легким вуглеводнем (толуол, ксилол, бензин), дрібні краплини якого захоплюють бактерії і випливають дого­ри. Відстояний шар відсмоктують піпеткою і наносять на підігріте скло краплю за краплею на одне і те саме місце. Потім після підсихання препарат фіксують і фарбують за Ціль-Нільсоном.

II метод - електрофорез. При пропусканні постійного струму через розріджене харкотиння мікобактерії туберкульозу спрямовуються до катода, з поверхні якого роблять мазок і фарбують за Ціль-Нільсоном.

Люмінісцентна мікроскопія - звичайним способом зроблений і фі­ксований мазок забарвлюють люмінісцентними барвниками (родамін, акридиновий жовтий), а потім іншим барвником, який гасить світіння фону (кислий фуксин). В ультрафіолетовому світлі мікобактерії тубер­кульозу світяться яскраво, їх можна помітити під сухим об'єктивом (х 40), що має більше поле зору.

Для простого бактеріоскопічного дослідження грудку мокротиння розтирають між двома предметними скельцями. Мазок фіксують, про­водячи його 3 рази над полум'ям газового пальника і фарбують за Гра­мом чи для пошуку БК за Ціль-Нільсоном.

Клітини злоякісних пухлин можна виявити у нативному препараті, особливо при ендобронхіальному рості. Вони відрізняються атипізмом, якщо є їх комплекси і якщо вони на волокнистій основі або з еластич­ними волокнами (останні є ознакою розпаду легеневої тканини). Для їх пошуку мокротиння розводять подвійною кількістю їдкого натрію, а потім центрифугують і фарбують еозином.

В нативному препараті можна побачити Сапdіdа аlbісаus - брунькуючі дріжджеподібні клітини і гіллястий міцелій, з розміщеними на них спорами.

Промивні води бронхів - досліджують для пошуку мікобактерій туберкульозу, у хворих, що не виділяють мокротиння, або клітин зло­якісних пухлин.

Після анестезії розчином дикаїну глотки і гортані хворому, який лежить на боці ураженої легені, гортанним шприцом на середину осно­ви висунутого язика повільно вливають 10-20 мл підігрітого фізіологіч­ного розчину. Розчин стікає у бронх і викликає кашель. Виділені з каш­лем промивні води і слиз збирають у стерильний посуд. Мікобактерії виявляють методом флотації.

Для цитологічного дослідження промивні води цинтрифугують і з осаду готують нативні препарати і мазки.

Промивні води можна отримати при бронхоскопії (20-30 мл харко­тиння).

Для дослідження сечі використовують вранішню порцію, як най­більш концентровану. Жінки перед збором сечі для дослідження обов'я­зково повинні підмитися. В дні місячних бажано не брати сечу для до­слідження, а у разі нагальної потреби проводять катетеризацію.

У хворих на цукровий діабет для регулювання дієти, інсулінотерапії і кількісного визначення виділюваного цукру за добу сечу збирають

протягом доби. Вимірюють добову кількість сечі (показник записують у температурному листку) і після перемішування порцію її (200 мл) на­правляють в біохімічну лабораторію.

Для дослідження глюкозуричного профілю сечі збирають за визна­чені проміжки часу: І порція - з 9-ї до Н-ї години; II - з 14-ї до 19-ї години; III - з 19-ї до 23-ї години; IV - з 23-ї до 6-ї години; V - з 6-ї до 9-ї години. Визначають об'єм кожної порції і 100 мл з кожної порції направляють в лабораторію.

Сечу для бактеріологічного дослідження збирають у стерильну про­бірку після ретельного туалету зовнішніх статевих органів. Якщо при цьому не проводять катетеризацію, то для дослідження беруть серед­ню порцію сечі.

При дослідженні сечі за методом Нечипоренка визначають кількість формених елементів в 1 мл сечі. У чисту посудину збирають середню порцію вранішньої сечі, яку ще теплою направляють в лабораторію.

Забір сечі на дослідження входить в обов'язок медичної сестри ніч­ної зміни, тому що частіше досліджують вранішню сечу. Первинному хворому сестра сама може написати направлення на дослідження. Сес­тра повинна знати, що хворим,

 

які отримують в лікуванні гепарин, а також після переливання крові обов'язково проводять дослідження сечі.

Для дослідження сечі на діастазу (при захворюваннях підшлунко­вої залози) потрібно 5-10 мл свіжовипущеної сечі, яку відразу направ­ляють в лабораторію.

Пробу Зимницького найчастіше використовують як функціональний метод дослідження нирок. Сестра напередодні звечора готує 8 чис­тих посудин, на які наклеює етикетки із зазначенням прізвища хворо­го, відділення, номера палати, номера порції та проміжку часу, за який заповнюється посуд.

Дослідження проводять на звичайному-водному і харчовому режимі. У день дослідження хворому не призначають сечогінних засобів. Протипока­зань до проведення проби немає. Хворого необхідно звечора попередити, щоб о 6 год. ранку він випустив сечу в туалет. Після цього хворий протягом З год. збирає сечу у першу, а потім - другу посудину і так до 6 год. ранку наступного дня. Вночі медична сестра повинна розбудити хворого.

Вранці наступного дня медична сестра вимірює об'єм кожної порції і урометром питому густину кожної порції. Результати записує у спеці­альному бланку.

При дослідженні сечі у чоловіків беруть дві порції (двосклянкова проба) з метою виявлення патологічного процесу у сечовипускальному і початкових відділах сечовивідних шляхів (перша порція) або у верхніх відділах сечовивідних шляхів - тоді патологічні елементи виявляються в обох порціях.

Для діагностики захворювання передміхурової залози збирають сечу трьома порціями. Перед забором другої і третьої порції сечі хворому необхідно пояснити, що він повинен мочитися у різний посуд, не пере­риваючи струмка сечі.

Кал для дослідження збирають зразу ж після дефекації в чистий сухий, краще скляний посуд. У направленні необхідно вказати паспор­тні дані обстежуваного, відділ, мету дослідження, дату.

Щоб виявити приховану кров у калі, хворого готують 3 дні, виклю­чивши з раціону м'ясо, рибу і приготовлені з них страви. Хворий не повинен чистити зуби, приймати лікарські засоби, що містять залізо. На 4-ту добу ранковий свіжовиділений кал переносять у суху чисту посудину і направляють з відповідним направленням у лабораторію.

Кал для дослідження на яйця глистів беруть безпосередньо після випорожнення із трьох різних місць і ще теплим відправляють в лабора­торію. При підозрі на ентеросорбіоз скляною паличкою зішкрібають мате­ріал зі складок навколо анального отвору і вміщують його у краплю гліцерину або ізотонічного розчину натрію хлориду на предметному склі.

Для забору калу з метою виявлення дизентерії необхідно мати пробі­рку із сумішшю гліцерину і нашатирю, всередині якої знаходиться скля­на ректальна трубка. Хворого вкладають на лівий бік із зігнутими в колі­нах ногами, притягнутими до живота. Пальцями лівої руки розводять сідниці, а правою рукою вводять в анальний отвір трубку на 5-6 см. Обе­режно виймають трубку і опускають в пробірку, не торкаючись стінок. Закриту пробірку з направленням відправляють в лабораторію.




Дата добавления: 2015-04-20; просмотров: 317 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

1 | <== 2 ==> | 3 | 4 |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2025 год. (0.015 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав