Читайте также:
|
|
Лекція №3
на тему: «Участь медичної сестри в лабораторних
та інструментальних дослідженнях»
Викладач: Азарова Л.І.,
Спеціаліст вищої категорії
Берислав
План лекції
1. Характеристика основних методів лабораторного обстеження пацієнта, роль медичної сестри в проведенні діагностичних обстежень. (α І)
2. Підготовка пацієнта, взяття і направлення матеріалу на лабораторне дослідження. (α ІІ)
3. Лабораторне дослідження харкотиння: бактеріологічне, загальне. (α ІІ)
4. Лабораторне дослідження калу, сечі. (α ІІ)
5. Характеристика основних методів інструментального обстеження пацієнтів, роль медичної сестри. (α ІІ)
6. Підготовка пацієнтів до рентгенологічного обстеження шлунка, жовчного міхура, кишок, нирок, сечового міхура. (α ІІ)
7. Підготовка пацієнта до ендоскопічного обстеження: бронхоскопії, езофагогастродуоденоскопії, колоноскопії, цистоскопії. (α ІІ)
8. Підготовка пацієнта до ультразвукового обстеження. (α ІІ)
9. Підготовка пацієнта до проведення пункцій (абдомінальної, плевральної, люмбальної), догляд за пацієнтами після пункції. (α ІІ)
10. Загальні висновки по основним розділам лекції.
11. Усний інструктаж по самопідготовці за темою лекції.
Методи лабораторної діагностики набувають все більшого значення у клінічному обстеженні хворого. Достовірність результатів лабораторного дослідження значною мірою залежить від правильно проведеного збору матеріалу, способу доставки його в лабораторію і чіткого заповнення супровідного направлення.
Медична сестра повинна:
- знати, який матеріал слід збирати при тих чи інших захворюваннях
для лабораторного дослідження;
- вміти:
а) пояснити хворому ціль лабораторного обстеження і отримати його згоду на про-ведення обстеження;
б) провести інструктаж хворого з підготовки до обстеження і методики забору матеріалу (якщо пацієнт буде виконувати це самостійно);
в) підготувати необхідну кількість відповідно підготовленого посуду та інструмен-тів;
г) заповнити направлення з визначенням профілю лабораторії, мети дослідження;
д) своєчасно відправити біологічні матеріали на дослідження;
є) проконтролювати своєчасність отримання результатів лабораторної діагностики із фіксацією їх у медичних документах пацієнта.
Забір крові на дослідження.
Значення крові, як тканинної системи, що забезпечує транспорт дихальних газів, продуктів обміну речовин, ферментів і гормонів, активна участь її у формуванні захисних організму визначають практичну цінність дослідження складу крові. Дослідження крові допомагають своєчасному розпізнанню захворювань, полегшують контроль за ефективністю лікування і часто є об'єктивним критерієм видужання хворого.
Медична сестра повинна правильно зібрати кров для лабораторного дослідження і правильно документувати направлення матеріалу в лабораторію.
Кров досліджують морфологічно (клінічний аналіз крові), біохімічно, серологічно, бактеріологічно.
Для клінічного аналізу крові достатньо взяти кров із пучки пальця кисті. Забір звичайно проводить лаборант клінічної лабораторії, який почергово обходить клінічні соматичні відділення. Медична сестра попереджує хворого, що кров на аналіз потрібно здати натще. Хворі, яким дозволено ходити, почергово підходять на сестринський пост, де лаборант, використовуючи портативну валізу з необхідним обладнанням, проводить забір крові.
Попередньо помивши руки і одягнувши стерильні рукавички, дезінфікують шкіру м'якоті 3-4 пальців лівої руки ватною кулькою, змоченою в етиловому спирті. Укол роблять швидким рухом голкою або спеціальним ланцетом на глибину 2-3 мм, так щоб площина скарифікатора була перпендикулярною до дактилоскопічних ліній. Першу краплину крові знімають сухою стерильною ватою. Із наступних краплин проводять забір крові для визначення еритроцитів, гемоглобіну, лейкоцитів, ШОЕ, а також готують мазки. Після закінчення процедури кінчик пальця загортають у вату, змочену в етиловому спирті, і пропонують притиснути його до долоні для зупинки кровотечі.
У хворих, які перебувають на ліжковому режимі, забір крові проводять у палаті.
За необхідності за призначенням лікаря забір крові проводять у будь-яку пору доби без спеціальної попередньої підготовки хворого. При важких розладах периферичного кровообігу (шок, колапс), опіках, травмах кінцівок доцільно
брати кров із мочки вуха. Техніка забору крові з мочки вуха суттєво не відрізняється від взяття її з пальця.
Для отримання мазків крові беруть краплю крові на предметне скло. Для приготування мазка до краю краплини крові прикладають чисте знежирене, насухо витерте предметне скло. Коротким краєм другого предметного скла, поставленого під гострим кутом до розміщеної на склі краплі, останню рівномірно розподіляють по поверхні скла, утворюючи мазок для дослідження. Після підсихання мазка спеціальним олівцем для скла на ньому записують прізвище хворого, дату.
Щоб приготувати мазок "товстої краплі" (дослідження крові для виявлення малярійних плазмодіїв) на предметне скло збирають три краплі крові, після чого кутиком іншого предметного скельця з'єднують їх в одну краплю. Краплині дають висохнути, записують прізвище хворого і, нещільно загорнувши у папір, відправляють у лабораторію.
Медична сестра повинна вміти самостійно визначати час згортання крові, тому що це дослідження може бути необхідним при масивній кровотечі і тоді його проводить черговий медичний персонал. Забір крові проводять із описаними вище застереженнями. Після зняття першої краплини крові 6-8 крапель збирають в підставлене знежирене ефіром предметне скло і зазначають час. Кожні 30 секунд проводять по цій крові тонкою скляною паличкою чи голкою, злегка піднімаючи її. Поява при цьому нитки фібрину є початком згортання, повне ж випадання фібрину- закінчення згортання. Зазначають час згортання, який становить 5-6 хв.
Кров для біохімічних і серологічних досліджень беруть із вени методом венопункції (роз. 2.8) в кількості 5-20 мл залежно від мети дослідження.
Залежно від характеру дослідження техніка забору крові може видозмінюватися. Кров можна отримати при самовільному витіканні її через голку або шляхом засмоктування через голку шприцем. Для дослідження складових частин сироватки кров беруть сухою голкою і сухим шприцем в суху пробірку, взяту з лабораторії. Виливають кров із шприца повільно по стінці пробірки, щоб не утворювалася піна і не травмувались формені елементи.
Кількість взятої крові залежить від того, які і скільки досліджень будуть проведені. На одне дослідження в середньому необхідно 0,5-2 мл сироватки або у три рази більше крові, бо сироватка складає 1/3 крові. Краще брати центрифугальні пробірки, щоб відцентрифугувати формені елементи крові. За необхідності бактеріологічного дослідження крові її беруть методом венопункції в стерильну пробірку.
Для дослідження крові на ВІЛ-інфекцію у спеціалізовану лабораторію направляють 2 мл сироватки не пізніше 24-72 год після забору крові разом з двома примірниками направлення встановленого взірця. Матеріали транспортують у контейнерах з холодоагентом в пластмасових або металевих штативах. Штативи вміщують у металеві бікси або коробки, які герметично закриваються і легко дезинфікуються.
Забір виділень на дослідження. Матеріал для бактеріологічного дослідження слід збирати з дотриманням асептики, в стерильний посуд і швидко відправляти в лабораторію.
Для забору матеріалу із зіва притискають язик шпателем і беруть наліт на дужках стерильним ватним тампоном, який опускають в стерильну пробірку і закорковують. За 2 год. до збирання матеріалу не слід використовувати дезінфекційні розчини для споліскування горла і вживати
їжу.
Мазок із кон'юнктиви ока беруть вранці до вливання і закапування кра-пель. Платинову петлю або зонд стерилізують над полум'ям. Після вистигання проводять інструментом по нижній витягнутій перехідній складці. Матеріал наносять тонким шаром на чисте знежирене предметне скло, мазок фіксують над полум'ям. Місце, де розміщений мазок, окреслюють олівцем. У разі необхідності посіву петлю з матеріалом опускають у пробірку з поживним середовищем. Після розподілу матеріалу пробірку закорковують.
Виділення із сечовипускального каналу у чоловіків беруть вранці до першого сечовипускання. Попередньо готують чисті знежирені предметні скельця. Зовнішній отвір сечовипускального каналу обтирають ватою, змоченою стерильним ізотонічним розчином натрію хлористого. Натискуючи на задню стінку сечовипускального каналу, знімають на предметне скельце краплю виділень і петлею готують мазки для бактеріоскопії.
У жінок беруть виділення з сечовипускального каналу, піхви і шийки матки. Спочатку стерильним корнцангом, металевим шпателем або дротяною петлею забирають виділення із сечовипускального каналу. Для цього вводять палець у піхву і натискають на задню стінку сечовипускального каналу. Виділення наносять тонким шаром на предметне скельце, позначене літерою П (уретра). Потім вводять в піхву стерильне дзеркало і різними інструментами беруть для дослідження матеріал із заднього склепіння піхви і з каналу шийки матки. Предметні скельця з мазками позначають літерами V (піхва) і С (шийка). Мазки фіксують над полум'ям і відправляють в лабораторію для дослідження. За необхідності посіву забір проводять з дотриманням правил стерильності та з використанням стерильних пробірок. У супровідному направленні в лабораторію зазначають паспортні відомості обстежуваної, відділ лікарні чи дільницю, мету дослідження, дату.
Мокротиння - патологічний матеріал, що виділяється при кашлі та відхаркуванні із дихальних шляхів.
Збір для клінічного аналізу - проводять найчастіше вранці.
Перед тим пацієнт повинен:
- почистити зуби;
- прополоскати ротову порожнину гідрокарбонатом натрію, фурациліном (1:5000) або 0,01 % розчином перманганату калію.
Хворий відкашлює у суху чисту скляну банку 3-5 мл мокротиння. На банці етикетка із зазначенням прізвища, ініціалів, відділення. Відправляють в лабораторію протягом 2-х год, бо тривале стояння сприяє розмноженню мікрофлори, лізису тканин. До відправлення зберігати в прохолодному місці.
Збір харкотиння на мікобактерії Коха - методом флотації (осадження). Збирають 1-3 доби, бо мікобактерії можна виявити лише тоді, коли їх в 1 мл більше 100 тис. Після цього в лабораторії гомогенізоване лугом мокротиння збовтують з легким вуглеводнем (толуол, ксилол, бензин), дрібні краплини якого захоплюють бактерії і випливають догори. Відстояний шар відсмоктують піпеткою і наносять на підігріте скло краплю за краплею на одне і те саме місце. Потім після підсихання препарат фіксують і фарбують за Ціль-Нільсоном.
II метод - електрофорез. При пропусканні постійного струму через розріджене харкотиння мікобактерії туберкульозу спрямовуються до катода, з поверхні якого роблять мазок і фарбують за Ціль-Нільсоном.
Люмінісцентна мікроскопія - звичайним способом зроблений і фіксований мазок забарвлюють люмінісцентними барвниками (родамін, акридиновий жовтий), а потім іншим барвником, який гасить світіння фону (кислий фуксин). В ультрафіолетовому світлі мікобактерії туберкульозу світяться яскраво, їх можна помітити під сухим об'єктивом (х 40), що має більше поле зору.
Для простого бактеріоскопічного дослідження грудку мокротиння розтирають між двома предметними скельцями. Мазок фіксують, проводячи його 3 рази над полум'ям газового пальника і фарбують за Грамом чи для пошуку БК за Ціль-Нільсоном.
Клітини злоякісних пухлин можна виявити у нативному препараті, особливо при ендобронхіальному рості. Вони відрізняються атипізмом, якщо є їх комплекси і якщо вони на волокнистій основі або з еластичними волокнами (останні є ознакою розпаду легеневої тканини). Для їх пошуку мокротиння розводять подвійною кількістю їдкого натрію, а потім центрифугують і фарбують еозином.
В нативному препараті можна побачити Сапdіdа аlbісаus - брунькуючі дріжджеподібні клітини і гіллястий міцелій, з розміщеними на них спорами.
Промивні води бронхів - досліджують для пошуку мікобактерій туберкульозу, у хворих, що не виділяють мокротиння, або клітин злоякісних пухлин.
Після анестезії розчином дикаїну глотки і гортані хворому, який лежить на боці ураженої легені, гортанним шприцом на середину основи висунутого язика повільно вливають 10-20 мл підігрітого фізіологічного розчину. Розчин стікає у бронх і викликає кашель. Виділені з кашлем промивні води і слиз збирають у стерильний посуд. Мікобактерії виявляють методом флотації.
Для цитологічного дослідження промивні води цинтрифугують і з осаду готують нативні препарати і мазки.
Промивні води можна отримати при бронхоскопії (20-30 мл харкотиння).
Для дослідження сечі використовують вранішню порцію, як найбільш концентровану. Жінки перед збором сечі для дослідження обов'язково повинні підмитися. В дні місячних бажано не брати сечу для дослідження, а у разі нагальної потреби проводять катетеризацію.
У хворих на цукровий діабет для регулювання дієти, інсулінотерапії і кількісного визначення виділюваного цукру за добу сечу збирають
протягом доби. Вимірюють добову кількість сечі (показник записують у температурному листку) і після перемішування порцію її (200 мл) направляють в біохімічну лабораторію.
Для дослідження глюкозуричного профілю сечі збирають за визначені проміжки часу: І порція - з 9-ї до Н-ї години; II - з 14-ї до 19-ї години; III - з 19-ї до 23-ї години; IV - з 23-ї до 6-ї години; V - з 6-ї до 9-ї години. Визначають об'єм кожної порції і 100 мл з кожної порції направляють в лабораторію.
Сечу для бактеріологічного дослідження збирають у стерильну пробірку після ретельного туалету зовнішніх статевих органів. Якщо при цьому не проводять катетеризацію, то для дослідження беруть середню порцію сечі.
При дослідженні сечі за методом Нечипоренка визначають кількість формених елементів в 1 мл сечі. У чисту посудину збирають середню порцію вранішньої сечі, яку ще теплою направляють в лабораторію.
Забір сечі на дослідження входить в обов'язок медичної сестри нічної зміни, тому що частіше досліджують вранішню сечу. Первинному хворому сестра сама може написати направлення на дослідження. Сестра повинна знати, що хворим,
які отримують в лікуванні гепарин, а також після переливання крові обов'язково проводять дослідження сечі.
Для дослідження сечі на діастазу (при захворюваннях підшлункової залози) потрібно 5-10 мл свіжовипущеної сечі, яку відразу направляють в лабораторію.
Пробу Зимницького найчастіше використовують як функціональний метод дослідження нирок. Сестра напередодні звечора готує 8 чистих посудин, на які наклеює етикетки із зазначенням прізвища хворого, відділення, номера палати, номера порції та проміжку часу, за який заповнюється посуд.
Дослідження проводять на звичайному-водному і харчовому режимі. У день дослідження хворому не призначають сечогінних засобів. Протипоказань до проведення проби немає. Хворого необхідно звечора попередити, щоб о 6 год. ранку він випустив сечу в туалет. Після цього хворий протягом З год. збирає сечу у першу, а потім - другу посудину і так до 6 год. ранку наступного дня. Вночі медична сестра повинна розбудити хворого.
Вранці наступного дня медична сестра вимірює об'єм кожної порції і урометром питому густину кожної порції. Результати записує у спеціальному бланку.
При дослідженні сечі у чоловіків беруть дві порції (двосклянкова проба) з метою виявлення патологічного процесу у сечовипускальному і початкових відділах сечовивідних шляхів (перша порція) або у верхніх відділах сечовивідних шляхів - тоді патологічні елементи виявляються в обох порціях.
Для діагностики захворювання передміхурової залози збирають сечу трьома порціями. Перед забором другої і третьої порції сечі хворому необхідно пояснити, що він повинен мочитися у різний посуд, не перериваючи струмка сечі.
Кал для дослідження збирають зразу ж після дефекації в чистий сухий, краще скляний посуд. У направленні необхідно вказати паспортні дані обстежуваного, відділ, мету дослідження, дату.
Щоб виявити приховану кров у калі, хворого готують 3 дні, виключивши з раціону м'ясо, рибу і приготовлені з них страви. Хворий не повинен чистити зуби, приймати лікарські засоби, що містять залізо. На 4-ту добу ранковий свіжовиділений кал переносять у суху чисту посудину і направляють з відповідним направленням у лабораторію.
Кал для дослідження на яйця глистів беруть безпосередньо після випорожнення із трьох різних місць і ще теплим відправляють в лабораторію. При підозрі на ентеросорбіоз скляною паличкою зішкрібають матеріал зі складок навколо анального отвору і вміщують його у краплю гліцерину або ізотонічного розчину натрію хлориду на предметному склі.
Для забору калу з метою виявлення дизентерії необхідно мати пробірку із сумішшю гліцерину і нашатирю, всередині якої знаходиться скляна ректальна трубка. Хворого вкладають на лівий бік із зігнутими в колінах ногами, притягнутими до живота. Пальцями лівої руки розводять сідниці, а правою рукою вводять в анальний отвір трубку на 5-6 см. Обережно виймають трубку і опускають в пробірку, не торкаючись стінок. Закриту пробірку з направленням відправляють в лабораторію.
Дата добавления: 2015-04-20; просмотров: 317 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |