Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам

Законом України "Про пенсійне забезпечення" передбачалося призначення соціальних пенсій. Такі пенсії призначалися за ст. 93 згаданого Закону непрацюючим непрацездатним громадянам, які не мали права на трудову пенсію. Тобто право на соціальну пенсію мали особи, яка досягли загального пенсійного віку (жінки — 55 років, чоловіки — 60 років) або були визнані інвалідами, а трудового стажу з різних причин не набули. Розмір соціальних пенсій не ставився в залежність від рівня забезпеченості особи і залежав від причини, з якої не було набуто трудового стажу. Якщо поважних причин не було, то розмір соціальної пенсії становив ЗО % мінімальної пенсії за віком; інвалідам II групи, дітям-інвалідам віком до 16 років, а також дітям у разі втрати годувальника — 100 % мінімальної пенсії за віком; інвалідам І групи та матерям, яким присвоєно звання "Мати-героїня" — 200 %.

Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яким упроваджено нову пенсійну систему, призначення соціальних пенсій не передбачається. Для їх урегулювання прийнято спеціальний закон, яким соціальні пенсії переведено в систему державної соціальної допомоги, але здійснено це зовсім на нових правових умовах.

Деякі загальні зауваження щодо нового механізму заміни соціальних пенсій. Законом України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам" від 18 травня 2004 p. № 1727-IV² регламентується порядок надання соціальної допомоги (замість соціальної пенсії, яка передбачалася Законом України "Про пенсійне забезпечення" 1991 p.), соціальної допомоги на догляд та допомоги на поховання.

На наш погляд, цей Закон є недосконалим з багатьох позицій. По-перше, головна відмінність нового юридичного механізму полягає в тому, що для призначення соціальної допомоги особа повинна мати статус малозабезпеченої, ця обставина не вимагалася за раніше чинним Законом. Окрім того, підвищено мінімальний вік для отримання такої допомоги — для жінок 58 років, для чоловіків — 63 роки (за статтею 93 Закону України "Про пенсійне забезпечення" було передбачено відповідно 55 і 60 років). Отже, на нашу думку, це дає підстави ставити питання про обмеження обсягу прав відповідно до статті 22 Конституції України.

По-друге, недосконалою є юридична техніка цього Закону. Якщо "малозабезпеченість", передбачена у пункті 3 статті 4, є обов'язковим елементом підстави виникнення права на соціальну допомогу, то, очевидно, ця вимога має бути включена до статті 2 "Право осіб на державну соціальну допомогу". По-третє, невдалими і неузгодженими є назви різних соціальних допоміг у цьому Законі та в інших нормативно-правових актах. Так, у назві та у статті 1 Закону застосовується вислів "державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам". Очевидно, мова йде не про всіх інвалідів, а тільки тих, які не мають права на пенсію будь-якого виду. Це випливає й з частини першої статті 2, де перелічені особи, які мають право на таку допомогу: "Громадяни України, які досягли віку (чоловіки — 63 років, жінки — 58 років» або є інвалідами і не одержують пенсію..." Отже, йдеться про осіб, які досягли певного віку (очевидно, це мав би бути загальний пенсійний вік в Україні), або визнані у встановленому порядку інвалідами. Крім того, мабуть, слід було застосувати термін "не набули права на пенсію" або "не мають права на пенсію", а не "не одержують пенсії", як сказано в Законі, оскільки ці поняття означають різне юридичне становище.

По-четверте, стаття 2 Закону встановлює, що правове регулювання забезпечення державною соціальною допомогою іноземців та осіб без громадянства здійснюється на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Не можна погодитися з такою нормою. Умови та порядок забезпечення цих суб'єктів мають визначатися на рівні закону, а не підзаконних актів, якими є постанови Кабінету Міністрів України.

По-п'яте, оскільки у всіх випадках у цьому Законі йдеться про таких осіб, які є малозабезпеченими, а в Україні діє Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" від 1 червня 2000 р. № 1768-ІП, то чи не краще було б усі питання, пов'язані з наданням державної соціальної допомоги у зв'язку з малозабезпеченістю, вирішити в одному законодавчому акті?

Розглянемо умови та порядок призначення державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію.

Громадяни України, які досягли віку (чоловіки — 63 років, жінки — 58 років) або є інвалідами і не одержують пенсію та постійно проживають на території України, мають право на державну соціальну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Особи, яким надано статус біженця в Україні, мають право на державну соціальну допомогу нарівні з громадянами України на умовах, передбачених цим Законом, іншими законами або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Іноземці та особи без громадянства мають право на державну соціальну допомогу на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

У разі якщо міжнародним договором України передбачено інші норми, ніж ті що містяться у цьому Законі, застосовуються норми, встановлені міжнародним договором.

Відповідно до цього Закону призначаються такі види державної соціальної допомоги: державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам; державна соціальна допомога на догляд; допомога на поховання одержувача державної соціальної допомоги.

Умови призначення державної соціальної допомоги. Державна соціальна допомога згідно із цим Законом призначається особі, яка:

1) досягла віку (чоловік — 63 років, жінка — 58 років) та не має права на пенсію відповідно до чинного законодавства або визнана інвалідом в установленому порядку;

2) не одержує пенсію або соціальні виплати, що призначаються для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві, передбачені Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності";

3) є малозабезпеченою особою.

Призначення і виплата державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам і державна соціальна допомога на догляд призначаються з дня звернення за допомогою. Якщо звернення за допомогою відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення віку (чоловіками — 63 років, жінками — 58 років) або встановлення інвалідності, допомога призначається з дня досягнення чоловіками — 63 років, жінками — 58 років або визнання осіб інвалідами органами медико-соціальної експертизи.

Державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам і державна соціальна допомога на догляд призначаються довічно особам, що досягли віку (чоловіки — 63 років, жінки — 58 років), а інвалідам — на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи.

У разі зміни групи інвалідності допомога в новому розмірі призначається Інваліду з дня зміни групи інвалідності, якщо така зміна приводить до збільшення розміру, та з місяця, наступного за тим, у якому встановлена нова група інвалідності, — при зменшенні розміру допомоги.

Якщо особа, котра не має права на пенсію, якій була призначена державна соціальна допомога або державна соціальна допомога на догляд, визнана інвалідом, виплата допомоги здійснюється в новому розмірі з дня встановлення їй інвалідності.

Розмір державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам за умовами, передбаченими частиною першою статті 4 цього Закону, встановлюється виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність:

• інвалідам І групи, жінкам, яким присвоєно звання "Мати-героїня", —100 %; інвалідам II групи — 80; інвалідам III групи — 60 %;

• священнослужителям, церковнослужителям та особам, які протягом неменше 10 років до введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" займали виборні або за призначенням посади у релігійних організаціях, офіційно визнаних в Україні та легалізованих згідно з законодавством України, за наявності архівних документів відповідних державних органів та релігійних організацій або показань свідків, які підтверджують факт такої роботи, — 50 %;

• особам, які досягли віку (чоловіки — 63 років, жінки — 58 років), — 30 %.

Зауважимо, що норми цього Закону поширюються також на осіб, які одержують пенсію або державну соціальну допомогу, інвалідів з дитинства та дітей -інвалідів і які за своїм бажанням можуть звернутися за призначенням державної соціальної допомоги відповідно до цього Закону замість пенсії чи державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам. Соціальна пенсія, призначена відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", за бажанням особи виплачується органами Пенсійного фонду України до закінчення строку її призначення.

Згідно зі статтею 7 Закону державна соціальна допомога на догляд призначається:

1) інвалідам війни з числа військовослужбовців та інших осіб, яким призначено пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб": а) інвалідам І групи; б) інвалідам II групи, які є одинокими та за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду; в) інвалідам III групи, які є одинокими та за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду;

2) особам, які належать до інвалідів війни відповідно до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та одержують пенсії за віком, по інвалідності або за вислугу років, крім зазначених у пункті 1 цієї частини: а) інвалідам І групи; б) інвалідам II і III груп, які є одинокими і за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду;

3) особам, яким призначено пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" і які є інвалідами І групи внаслідок причин, визначених у пункті "б" статті 16 названого Закону, або є одинокими пенсіонерами і за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують догляду;

4) одиноким малозабезпеченим особам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду і одержують пенсію за віком або за вислугу років чи по інвалідності (крім інвалідів І групи);

5) малозабезпеченим інвалідам І групи, які одержують пенсію за віком або за вислугу років чи по інвалідності (крім інвалідів, зазначених у пунктах 1—З частини першої цієї статті).

Закон України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам" набрав чинності з 1 січня 2005 p., як зазначено у Прикінцевих положеннях цього Закону. Державна соціальна допомога на догляд вводиться з набранням чинності цим Законом.

Державна соціальна допомога на догляд не призначається: особам, які одержують соціальні пенсії або надбавки до пенсії на догляд відповідно до законодавства, що діяло раніше; інвалідам, яким призначено відшкодування витрат на догляд відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та про­фесійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

У разі якщо особи мають право на державну соціальну допомогу на догляд з декількох підстав, державна соціальна допомога на догляд призначається їм з однієї підстави за їх вибором.

Державна соціальна допомога на догляд не виплачується в період, коли особа працює (крім інвалідів І групи) або перебуває на повному державному утриманні.

Призначення і виплата державної соціальної допомоги на догляд здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Державна соціальна допомога на догляд встановлюється у таких розмірах:

1) особам, зазначеним у підпункті "а" пункту 1 і пункті 3 частини першої статті 7 цього Закону (із числа інвалідів І групи), — у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

2) особам, зазначеним у підпункті "б" пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону, — у розмірі 25 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

3) особам, зазначеним у підпункті "в" пункту 1, пунктах 2, 3 (із числа одиноких пенсіонерів), 4 і 5 частини першої статті 7 цього Закону, — у розмірі 15 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

При визначенні розміру допоміг, передбачених цим Законом, слід взяти до уваги, що у Прикінцевих положеннях Закону встановлено таке. При визначенні права на призначення державної соціальної допомоги на догляд не можуть застосовуватися вартісні величини, не передбачені Законом України "Про прожитковий мінімум" (тобто рівень забезпечення прожиткового мінімуму).

Водночас це положення встановлене, так би мовити, на перспективу. А при визначенні розмірів державної соціальної допомоги на 2005 р. особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам все ж застосовується саме рівень забезпечення прожиткового мінімуму.