Читайте также:
|
APPEND(<файлова змінна>);
При її виконанні файловий вказівник поміщається вкінець файлу. До запис можливий лише в кінці. Перемістити файловий вказівник на початок файлу неможливо.
Файлова змінна повинна бути зв’язана з конкретним файлом на диску.
Безтиповіфайли
При цьому файл вважається послідовністю байтів без умовного розділення на рядки символами eoln (як в текстових файлах) або на елементи деякого типу як у типізованих файлах.
Такі файли переважно застосовуються для швидкого перенесення даних з одного файла в інший без інтерпретації їх певним типом. Це може бути звичайне копіювання одного досить великого файла в інший. Для без типових файлів файлові змінні оголошуються при допомозі службового слова file.
Процедури reset та rewrite можуть мати певну відмінність. Це пов’язано з тим, що читання і запис у без типових файлах здійснюється блоками байтів певного розміру. Розмір блока задається в якості другого параметру процедур reset та rewrite відповідно:
При читанні даних із файлу вони поміщаються у спеціальну ділянку, яка визначається деякою змінною достатньо великою розміру.
За одну операцію читання-запису можна зчитати, записати декілька блоків.
Розмір цієї змінної, де зберігатимуться прочитанні дані, повинен бути достатнім для розміщення всіх блоків. Найчастіше таку змінну оголошують як деяку кількість байтів символів
Можна прочитати до 19 блоків. Для читання (запису) використовуються свої процедури
Процедура block read здійснює читання з без типового файлу деякої кількості блоків заданого розміру і поміщає їх у змінну buffer.
Кількість блоків, що читається задається
N – повертає реальну кількість прочитаних блоків.
BLOCK WRITE (VAR: FILE; VAR BUFFER;: LONGINT; VAR: LONGINT);
Записує у безтиповий представлений файловою змінною задану кількість k –блоків визначеного розміру із змінної buffer. Реальну кількість записуваних блоків повертає N.
Наприклад
Скопіювати дані з одного файлу в інший.
Var
f1, f2: file;
buffer: array[1..1000] of byte;
k, n: integer;
begin
assign(f1, ‘file1.dat’);
assign(f2, ‘file2.dat’);
reset(f1,100);
rewrite(f2,10);
while not eof (f1) do
begin
blockread (f1, buffer, 1, k);
blockwrite (f2, buffer, 10, n);
end;
close (f1); close(f2);
end.
Використання без типових файлів дозволяє виконувати ряд дій, пов’язаних з командними операційної системи.
Окремі ОС команди реалізуються простими викликами стандартних процедур.
З програми можна перейменовувати файли, копіювання, виділення.
1. Процедура для перейменування файлів
RENAME (VAR;);
2. Процедуравидаленняфайлу
ERASE();
ІІ- семестр
ТЕМА: Вказівники.
Розглянуті раніше типи даних являли собою значення певного типу, які знаходилися в межах деякого діапазону і володіли певними спільними властивостями. В Pascal, крім даних інформаційного характеру (цифри, рядки), є особливий тип даних, що є адресами у пам'яті деякий комірок. Адресу теж можна вважати інформацією, але вона має подвійний зміст: інформація місця розміщення іншої інформації.
Доступ до будь-якого елемента даних легко реалізується через ідентифікатор змінної, проте до цього ж можна отримати доступ, вказавши адресу пам'яті, де розміщується відповідна змінна: звернутися до людини можна за її іменем-ідентифікатором або вказавши місце знаходження її.
Доступ до об’єктів за адресою пам'яті здійснюється через спеціальні величини.
Вказівник – це такий же складений тип даних, як масиви, рядки; але він не є сукупністю елементів деякого базового типу.
Значеннями вказівників є чотирибайтні числа, проте це не є числа типу longint. Адреса являє собою комбінацію із 2-х 2-байтних цілих чисел. Одне із цих чисел є адресою початку сегменту в пам'яті, друге число – зміщення відповідної комірки пам'яті від початку сегменту.
Тема: Адресація пам'яті.
Початково оперативна пам'ять ЕОМ вимірювалася десятками Кбайт, тому всі програми, які виконувалися були обмежені за розміром.
З середини 80-х теоретично обґрунтовано і практично реалізовано використання 1 Мб пам'яті, при цьому постала проблема неможливості подальшого розширення її.
Через пару років використовували, крім основної пам'яті (1 Мб) – додаткову та розширену пам'ять, проте базова пам'ять залишається в межах 1 Мб і саме в ній починають виконуватися більшість програмних робіт.
Всі комірки пронумеровані від нуля до деякого кінцевого значення, що в 16-вій системі координат 
.
Звичайно при програмуванні не зручно користуватися адресами, що визначаються числом, розміром 2,5 байта.
Звуження до 2 байт дало б пам'ять 65536, а розширення до 3-х дало б пам'ять більшу ніж можна було б зробити на той час (більше ніж 4 мільярди – 4 Гб). Тому для адресації 1 Мб пам'яті вирішили умовно розділити її на окремі сегменти, причому сегменти могли перекривати один одного і розмір міг бути різним, але не більше 65536, це зроблено тому, що в межах сегменту можна користуватися для адреси 2-хбайтними числами.
Сегменти в пам'яті виділяються не в довільному місці, а лиш з байта, номер якого кратний 16.
Тепер для збереження адреси початку сегменту нема потреби використовувати п’ять 16-вих цифр, а лише чотири, а останній 0 завжди зберігається в пам'яті. Таким чином, для збереження повної адреси байта у пам'яті, використовується 2 2-хбайтних числа: адреса сегменту із 4-х цифр та зміщення байту в межах сегменту. Повна адреса обчислюється як сума
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 14 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |