Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Сторони та форма кредитного договору

Згідно зі статею 1055 Цивільного кодексу України, кредитний договір укладається в письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, нікчемний. Таким чином, кредитний договір, укладений усно, недійсний з моменту його укладення, не породжує жодних юридичних наслідків та не вимагає визнання недійсності в судовому порядку (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Сторонами кредитного договору згідно з чинним законодавством (п. 15 Положення НБУ "Про кредитування") є кредитор та позичальник. За проектом ЦК України вважають такими кредитодавця та позичальника. Визначення кредитора як "суб’єкта кредитних відносин, який надає кредити іншому суб’єкту господарської діяльності" пропонується у Положенні НБУ "Про кредитування". За проектом ЦК України роль такого суб’єкта може виконувати банк або інша кредитна організація. Не будь-яка фізична чи юридична особа може стати кредитодавцем, а лише кредитна організація. Основна риса, що вирізняє кредитні організації серед інших суб’єктів господарювання, – професійне заняття залученням та позичанням коштів. Авторами навчального посібника "Банківське право" за загальною редакцією А.О. Селіванова підкреслено, що "кредитна установа, на відміну від банку, має право здійснювати кредитні операції виключно за рахунок власних коштів (статутного капіталу) і не має права використовувати для цього залучені кошти... вона не займається прямими банківськими операціями...". Висновки щодо статусу кредитної організації виглядають ще більш суперечливими, якщо звернутись до тлумачення суті "фінансово-кредитної установи" за Законом України від 20 травня 1999 р. "Про Національний банк України", згідно з яким під нею розуміється юридична особа, яка проводить одну або декілька операцій, що можуть виконуватися банками, за винятком залучення вкладів від населення. Отже, цей закон виключає можливість залучення кредитними організаціями (установа – термін, на нашу думку, не зовсім вдалий через його багатоаспектність) коштів у вклади ще й саме від населення. Із цього закону випливають абсурдні висновки, що кредитні організації можуть залучати кошти у депозитні вклади від юридичних осіб і їх кредитувати поряд із залученими в інший спосіб коштами, крім коштів фізичних осіб у вклади. Науковці ж наполягають на тому, що кредитна установа, на відміну від банку, може позичати лише кошти статутного фонду.