Читайте также:
|
У випадках, коли передбачуваний батько дитини, народженої поза шлюбу, або мати дитини відмовляється від подання спільної заяви до органу реєстрації актів цивільного стану про добровільне визнання батьківства, таке батьківство може бути встановлене у судовому порядку. Для встановлення батьківства у судовому порядку необхідно, щоб батьки дитини не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою, щоб передбачуваний батько дитини або мати відмовилися від встановлення батьківства у добровільному порядку і щоб була проведена реєстрація народження дитини в органах реєстрації актів цивільного стану і зі свідоцтва про народження дитини виходило, що дитина народилася у незареєстрованому шлюбі[25]. Встановлення батьківства у судовому порядку можливе як у порядку позовного провадження, так і у порядку окремого провадження. Встановлення батьківства у позовному порядку можливе, якщо дитина народилася у незареєстрованому шлюбі і батьки дитини (частіше передбачуваний батько, але може і мати), відмовляються від встановлення батьківства у добровільному порядку.
Значне місце займає питання щодо осіб, які мають право на пред’явлення позову про визнання батьківства. Відповідно до ч. 3 ст. 128 СК України позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину (у випадку, якщо дитина не досягла повноліття), а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений також і особою, яка вважає себе батьком дитини. З приводу цього в юридичній літературі не вщухають дискусії. Одні науковці вважають, що позивачами у справах про визнання батьківства є матір і дитина, інші – сама дитина, на думку третьої групи вчених позивачем виступає будь-яка заінтересована особа. Характерною ознакою, за допомогою якої в теорії цивільно-процесуального права відрізняють сторони, є наявність між ними матеріально-правового зв’язку. У справах про визнання батьківства такий зв'язок виявляється лише між дитиною та її батьком, оскільки суть рішення про батьківство зводиться до підтвердження наявності чи відсутності матеріального правовідношення між дитиною та її кровним батьком. Мати, подаючи позов про визнання батьківства або заперечуючи проти позову особи, яка вважає себе батьком дитини, діє як законний представник цієї дитини, відстоюючи інтереси та здійснюючи її суб’єктивні права. І хоча, в той самий час, вона діє і у своїх інтересах також, добиваючись участі батька у вихованні та утриманні дитини, цей інтерес носить більш опосередкований характер. Тобто, дитину слід розглядати як матеріального позивача у справі про визнання батьківства, а процесуальним позивачем, який завжди діє в інтересах дитини, виступає матір, опікун, піклувальник або особа, яка утримує та виховує дитину. Метою участі останніх у процесі є, насамперед, захист особистих немайнових і майнових прав та інтересів дитини, яка не має можливості особисто захищати свої інтереси[26].
Слід звернути увагу на те, що у ч. 2 ст. 128 СК України не зазначаються конкретні підстави для визнання батьківства, а вказано лише, що ними є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до правил ЦПК України. На відміну від ч. 3 ст. 53 Кодексу про шлюб та сім'ю України від 20.06.1969 р., де встановленні визначені законом підстави, які суд бере до уваги при встановленні походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, а саме: спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.
Відповідно до ст. 143 ЦПК України «для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі»[27]. Єдиною експертизою, що дозволяє встановити походження дитини від певної особи, є генна дактилоскопія (експертиза до ДНК). Згідно з ч. 2 ст. 146 ЦПК у разі ухилення відповідача від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства суд має право постановити ухвалу про примусовий привід на проведення такої експертизи. Також у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» (далі – ППВСУ № 3 від 15.05.2006 р.) зазначено, що висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст. 212 ЦПК, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
У п. 4 зазначеної вище ППВСУ №3 від 15.05.2006 р. вказано, що з позовом про визнання батьківства чи материнства можуть звертатися до суду лише особи, зазначені у СК України. У разі пред’явлення такого позову іншими особами суддя відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 121 ЦПК України відмовляє у відкритті провадження у справі, оскільки в таких позивач не має права представляти інтереси дитини. Пункт 3 ч. 3 ст. 121 ЦПК України передбачає, що суддя повертає позовну заяву, якщо заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи. У зв’язку з цим в названій ППВСУ №3 від 15.05.2006 р. правильніше було вказати, що суддя повертає позовну заяву, а не відмовляє у відкритті провадження у справі. Тобто, спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали у добровільному порядку в державні органи реєстрації актів цивільного стану спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою: одним із батьків; особою котра вважає себе батьком; опікуном (піклувальником) дитини; іншою особою, на утриманні якої вона перебуває; самою дитиною, яка досягла повноліття[28].
Встановлення батьківства в позовному порядку можливе лише в тому випадку, якщо передбачуваний батько дитини живий. У разі, якщо передбачуваний батько дитини помер і дитина народилася в незареєстрованому шлюбі, то можливе лише встановлення факту батьківства за рішенням суду в порядку окремого провадження (п. 1 ч. 1 ст. 256 ЦПК України). Така «заява про встановлення факту батьківства»[29] може бути подана особами, зазначеними у ч. 3 ст. 128 СК України.
На законодавчому рівні також передбачена можливість спору про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини (ст. 129 СК України). У такому випадку, особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. Але до цієї статті застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
За рішенням суду, крім того, може бути визнаний або встановлений і факт материнства. СК України (у ст. 131, 132), на відміну від Кодексу про шлюб та сім'ю України від 20.06.1969 р., передбачає можливість встановлення не лише батьківства, але і материнства також. Материнство особи встановлюється судом, якщо походження від неї дитини підтверджене достовірними доказами. Таким чином, підстава задоволення позову про визнання материнства така сама, як і для задоволення позову про визнання батьківства, тому при розгляді позову про визнання материнства суд зобов’язаний досліджувати ті самі докази, які підлягають дослідженню при пред’явленні позову про визнання батьківства.
СК України, як було вже зазначено, передбачає можливість не лише визнання материнства, але і встановлення цього факту за рішенням суду (ст. 132 СК України). Факт материнства також встановлюється в порядку окремого провадження (п. 1 ч. 1 ст. 256 ЦПК України). Це також підтверджується у ППВСУ № 3 від 15.06.2006р. «у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, або смерті жінки, котра вважалась матір'ю останньої, факт їхнього батьківства (материнства) може бути встановлено за рішенням суду в окремому провадженні»[30].
Отже, від визнання батьківства або материнства слід відрізняти від встановлення цього факту за рішенням суду[31]. Наприклад, як вже зазначалося, визнання батьківства за рішенням суду (ст. 128 СК України) проводиться за наявності спору щодо особи, яка є батьком дитини. Ситуації, в яких батьківство визнається в судовому порядку, мають місце, коли чоловік не визнає себе батьком дитини й, навпаки, коли чоловік вважає себе батьком дитини, але цей факт оспорюється. Підставами такого визнання можуть слугувати будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України (ч. 2 ст. 128 СК України). Тобто, визнання батьківства або материнства в суді здійснюється у порядку позовного провадження. У судовому порядку може також встановлюватися і факт батьківства або материнства. Ці справи, відповідно, розглядаються за правилами окремого провадження. Таким чином, встановлення факту батьківства або материнства в судовому порядку відрізняється від визнання цього ж факту за рішенням суду за наступними критеріями, по-перше, це відсутність спору щодо батьківства, материнства дитини та смерть фактичного батька або матері дитини.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 178 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |