Читайте также:
|
До пристроїв виведення інформації відносяться монітор, принтер і плотер. Тоді як монітор входить до обов’язкового переліку обладнання комп’ютера, то принтер і тим більше плотер можуть бути відсутні. Але з появою ПК принтерна технологія зночно удосконалювалася і зріс попит користувачів. На сьогодні – принтери- це пристрої введення текстової і графічної інформаціїна тверді копії (папір, плівки, тканину).
Характеристики принтерів
· Швидкодія принтерів характерезує кількість виведених символів (сторінок) за одиницю часу (за 1 хвилину).
· Якість друку визначається роздільною здатністю, тобто кількістю точок зображення на 1 дюйм величини [dpi – dot per i nch ].
Матричні принтери
Принцип роботи матричного принтера простий. Основним елементом принтера являється друкуюча головка, яка представляє собою матрицю головок електромагнітів, розміщених в один або декілька рядів. Кількість голок може бкти 9, 18 або 24 завдяки горизонтальному переміщенню головки і активації окремих голок, через фарбуючу стрічку вибиваються символи. Кожна із голок є серденикомелектромагніту, який при наявності керуючих сигналів виштовхоє голку.
Струменеві принтери
Метод струменевого друку вже використовується більше ста років. Першопроходцями цієї технології стали фірми Epson i Canon. Основний принцип роботи струменевих принтерів нагадує мартриджні принтери, але у друкуючій головці голки замінені соплами (вертикальні отвори, через які випорскуються мікрокраплі чорнила). Кількість сопел у різних моделей різна і коливається від 12 до 64 і більше. Деякі останні моделі включають до 300 сопел, для монохромного друку і 416 для кольорового. Для зберігання чорнил використовують дві конструкції:
Головка принтера об’єднана із спеціальним картриджем для чорнила (при заміні чорнила одночасно замінювати і головку)
Використовується окремий картрідж, в якому через систему капілярів забезпечується головка принтера чорнилом.
Лазерні принтери
В лазерних принтерах використовують електрографічний принцип створення зображення (майже такий, як у копіювальних машинах). Візуалізація зображення створюється за допомогою мікрочастинок сухого фарбуючого порошка – тонера. Найважливішим елементом лазерного принтера являється друкуючий барабан, на поверхні якого за допомогою лазера формується електронна копія зображення. Лазер генерує сфокусований світловий потік, який переміщується відхолюючою системою із використанням дзеркал.
Кольорові принтери
Для формування кольорового зображення у моніторах використовують RGB – модель, де червоний, зелений і синій колір являються первинними і шляхом змішування можна одержати широку гамму кольорів. Друкуючі пристрої працюють по іншому принципі, де первинними кольорами являються голубий (C-Cyan), розовий (M-magenta) і жовтий (Y-Yellow).
БІЛЕТ 22
1. Призначення і принцип роботи БЖ. Сучасні фізичні формфактори блоків живлення.
Для надійної роботи системи вихідна потужність блоку живлення повинна перевищувати максимальну сумарну потужність, потрібну для планованої системи. У стандартних настільних системах потужність блоку живлення зазвичай менше, ніж сумарна потужність усіх компонентів системи.
Спочатку необхідно упізнати потужність, споживану процесором. Як орієнтир допустимо використовувати максимальну розсіювану теплову потужність. Потім слід оцінити споживану потужність інших компонентів системи, "прив'язаних" до блоку живлення (у дужках вказані типові значення у ватах),:
системна плата (25), вентилятори блоку живлення (3), системний вентилятор (2), вентилятор процесора (3), модулі пам'яті DDR і DDR II (30), відеокарта (30-210), жорсткий диск (30), оптичні приводи CD - ROM/RW/DVD (по 20) і інші компоненти. Для звичайної настільної офісної системи з одним жорстким диском сумарна потужність компонентів не перевищує 200 Вт. При рівні завантаження 80% отримуємо потужність 160 Вт. Додавши до них потужність процесора (близько 80 Вт), оцінюємо загальну мощ- ность системи в 240 Вт. Для навороченої системи (декілька жорстких дисків, супутниковий тюнер, потужна відеокарта і інші ресурсоем- кие компоненти) споживана потужність може доходити до 450-550 Вт. В середньому можна вважати, що блок живлення потужністю в 350 Вт покриє потреби для приблизно 90% варіантів конфігурацій настільних ситем.
При виборі блоку живлення слід враховувати той факт, що не так давно з'явилися блоки живлення категорії EPS (Enhanced Power Supply). Раніше такі блоки живлення застосовувалися виключно в серверній техніці. Ці блоки живлення забезпечують якісніше електроживлення комп'ютера. На вигляд вони відрізняються лише ATX -коннектором.
Стандартний блок живлення форм-фактора ATX має 20-контактний АТХ-коннектор, а блоки живлення ATX EPS - 24-контактний коннектор. Роз'їм ATX EPS відрізняється від роз'єму АТХ тим, що містить додаткові контакти № 11, 12, 23 і 24.
АТХ коннектор блоку живлення повинен відповідати коннектору на самій материнській платі. Найчастіше в блоці живлення встановлений один витяжний вентилятор розміром 80х80 мм.
Іноді зустрічаються блоки живлення з двома вентиляторами - наприклад, блок живлення Gembird 600W, в якому один вентилятор нагнітає повітря в блок живлення, другий вентилятор є витяжним. Зустрічаються так само блоки живлення з одним нагнітаючим вентилятором розміром 120х120 мм, наприклад, блок живлення FSP 12 cm fan. Вентилятор такого блоку живлення є менш шумним в порівнянні з вентиляторами розміром 80х80 мм.
AT (Baby AT), ATX, NLX, LPX - специфікації конструкції корпусу системного блоку комп'ютера. Ці стандарти визначають також типоразмеры материнських плат.
Нині найбільшого поширення набули корпуси стандарту ATX (AT eXtension - розширення формату AT). Ця специфікація має наступні особливості в порівнянні з AT:
враховані нові вимоги до теплового режиму, введення інтегрованих портів зменшило кількість кабелів усередині корпусу, усі порти введення/виводу розміщені на задній стінці корпусу (і, відповідно, материнської плати), роз'єми HDD і FDD розміщені поряд з місцями установки відповідних компонентів, встановлений блок живлення нового покоління.
2. Формування кольорового зображення. Модель RGB. Кольорові монітори.
Для формування кольорового зображенян використовують теорію трикомпонентного зору, згідно з якою різні відтінки кольорів можна одержати внаслідок одночасної дії на сітківку ока світлових хвиль трьох основних, взятих у певних співвідношеннях кольорів: червоного (R-red), зеленого (G-green) і синього (B-blue). Даний метод можна проілюструвати шляхом одночасної проекції на екран цих кольорів при умові накладання на одну і туж поверхню
Для людського ока характерне просторове усереднення кольорів, тобто, якщо на кольоровому фоні різноманітні невеликі деталі, то на відстані око не наділене здатністю розрізнити їх. Все буде зливатися в єдиний колір у відповідності із законами змішування кольорів.
Тіньова маска (апертурнв решітка) – це металічна пластина із системою отворів, які відповідають числу і розташуванню тріад.
Апертурна решітка створюється системою щілин, а екран із штриховою структурою, тобто кожному щілиноподібному отворі в решітці відповідають три коротких відрізки люмінофорних смужок на екрані.
Конструктивні особливості такої ЕПТ забезпечили ряд переваг:
підвищилася яскравість зображення завдяки більш щільному заповненню екрану люмінофором;
покращилася прозорість маски;
БІЛЕТ 23
1. Корпуси в ПК, призначення та їх класифікація. Критерії вибору корпусу ПК.
Корпус системного блоку
Основні функції корпусу:
• Захист внутрішніх пристроїв від механічних пошкоджень.
• Створення стабільного температурного режиму. Всередині знаходиться вентилятор (cooler) для охолодження внутрішніх пристроїв, що можуть нагріватися до 600-950 С.
• Якісні корпуси екранують, для того, щоб електромагнітне випромінювання не виходило назовні, не заважало роботі інших електронних приладів і не впливало на здоров’я людини.
• Поглинання шуму від роботи внутрішніх пристроїв.
Корпуси різняться за розміром та формою виконання.
Основні виконання корпусів стандартних настільних комп’ютерів:
• Горизонтальне (DeskTop). Зараз практично не випускаються.
• Вертикальне (Tower):
o Mini.
o Midi (Middle).
o Big.
o Server.
2. Телефонний зв’язок. Можливості сучасних багатофункціональних телефонів (БФТ).
послабився вплив зовнішніх магнітних полів на чистоту кольору, оскільки при штриховій структурі зміщення електронних променів у вертикальному напрямку не призводить до порушення кольоророзподілу.
3. Збірка типового ПК
3.Установка нового відеоадаптера в ПК
Встановлення заміна відеокарти
Відеокарта призначена для перетворення відеосигналу комп'ютера, в сигнал, придатний для відображення на моніторі. Як і будь-який інший пристрій, відеокарта може вийти з ладу. Одна справа, якщо відеокарта являє собою окремий девайс - можна просто купити іншу і поміняти. У випадку ж з інтегрованим відео трохи складніше: або міняти материнську плату, або, знову ж таки, купувати нову відеокарту. Після установки нового пристрою, необхідно інсталювати драйвера. Якщо виникли проблеми з установкою відеокарти, рішенням даного питання зможуть зайнятися фахівці сервісного центру.
Перед заміною відеокарти в комп'ютері необхідно виконати її діагностику: може проблема і не в ній, а, припустимо, просто виник апаратний конфлікт чи проблема з драйверами. Також установка нової відеокарти в комп'ютер робиться з метою модернізації, у випадку, якщо ви шанувальник сучасних комп'ютерних ігор, які дуже вимогливі до продуктивності відеокарти. Слід пам'ятати, що відеокарту встановлюють при вимкненому комп'ютері. Установка відеокарти на материнську плату здійснюється в два слота: або AGP, або PCI-E. Ці дві шини були спеціально розроблені для графічних систем і забезпечують необхідну швидкість проходження інформації. PCI Express є більш свіжою розробкою. Всі сучасні відеокарти виробляють саме під цей стандарт. Процес установки відеокарти Nvidia, Ati Radeon, як AGP, так і PCI-E між собою нічим не відрізняється: карту необхідно встановити у відповідний слот та встановити драйвера. Можна скористатися драйверами, які запропонує система, але в цьому випадку можете не отримати всіх можливостей відеокарти. За підтримки материнською платою технології SLI, можлива установка другої відеокарти на комп'ютер. Це робиться більше на ігрових ПК з метою підвищення продуктивності графічної системи.
Тепер, що стосується ремонту. При самостійному ремонті варто пам'ятати, що велике значення має ретельне охолодження відеокарти. Правильна установка кулера на відеокарту, використання термопасти і радіатора - запорука її успішної роботи. Іноді вартість заміни відеокарти, з урахуванням покупки нового пристрою, і вартість ремонту може бути практично порівнянна. В деяких випадках ремонт навіть обійдеться дорожче. Все залежить від моделі відеокарти і рівня поломки. Тому ремонт відеокарти не завжди доцільний.
БІЛЕТ 24
1. Базова система вводу-виводу (BIOS). Власна BIOS та BIOS адаптерів.
Введення
BIOS (Basic Input Output System) - базова система введення-виведення. Це частина програмного забезпечення PC, що підтримує управління адаптерами зовнішніх пристроїв, екранні операції, тестування, початкове завантаження і установку OS.
BIOS - це стандартний інтерфейс, що забезпечує переносимість OS між PC з однаковим мікропроцесором. BIOS зберігається в ПЗУ PC. Управління пристроями здійснюється через механізм переривань.
Переривання:
апаратні (ініціюються апаратними засобами),
логічні (ініціюються мікропроцесором - нестандартні ситуації в роботі мікропроцесора),
програмні (ініціюються яких-небудь програмним забезпеченням).
Більшість сучасних відеоадаптерів, а також контролери накопичувачів мають власну систему BIOS, яка зазвичай доповнює системну.
У багатьох випадках програми, що входять у конкретну BIOS, замінюють відповідні програмні модулі основної BIOS. Виклик програм BIOS, як правило, здійснюється через програмні або апаратні переривання.
Зауважимо, що система BIOS крім програм взаємодії з апаратними засобами на фізичному рівні містить програму тестування при включенні живлення комп'ютера POST (Power - On - Self - Test, Самотестування при включенні живлення комп'ютера).
Система BIOS в PS реалізована у вигляді однієї мікросхеми, встановленої на материнській платі комп'ютера. Зауважимо, що назва ROM BIOS в даний час не зовсім справедливо, бо "ROM" - передбачає використання постійних запам'ятовуючих пристроїв (ROM - Read Only Memory), а для зберігання кодів BIOS в даний час застосовуються в основному перепрограмувальні (прані електрично або за допомогою ультрафіолетового випромінювання) запам'ятовуючі пристрої. Мало того, найбільш перспективним для зберігання системи BIOS є зараз флеш-пам'ять. Це дозволяє легко модифікувати старі або додавати додаткові функції для підтримки нових пристроїв, що підключаються до комп'ютера.
Власні BIOS часто встановлюються і на деяких інших платах розширення., и дано их краткое описание: Нижче наведено перелік плат, на яких, як правило, встановлюються власні BIOS, і дано їх короткий опис:
. Відеоадаптери - вони завжди забезпечуються власної мікросхемою BIOS.
-адаптеры – эти BIOS поддерживают не все SCSI -устройства: для накопителей CD - ROM, сканеров, ZIP - и других устройств с интерфейсом SCSI дополнительные драйверы необходимо загружать с диска. SCSI-адаптери - ці BIOS підтримують не всі SCSI-пристрої: для накопичувачів CD - ROM, сканерів, ZIP - та інших пристроїв з інтерфейсом SCSI додаткові драйвери необхідно завантажувати з диска.
Мережеві адаптери - призначені для початкової ініціалізації пристроїв або нормального функціонування в бездискових робочих станціях і терміналах.
или дисковода – предназначены для поддержки функции загрузочного устройства при запуске компьютерной системы. Плати поновлення IDE або дисководу - призначені для підтримки функції завантажувального пристрою при запуску комп'ютерної системи.
2 K Плати для вирішення проблеми Y 2 K - Були актуальні в кінці минулого століття для вирішення проблеми 2000 року; в них міститься коректна програма переходу в нове тисячоліття.
- DOS осуществляется путем прямого обращения к подпрограммам BIOS. Робота користувача в дискової операційної системи MS - DOS здійснюється шляхом прямого звернення до підпрограм BIOS. 9 x /2000/ Me / NT, имеют собственные средства для управления аппаратными компонентами компьютера, поэтому при своей работе они достаточно редко используют системную BIOS. Більш досконалі операційні системи, такі як Windows 9 x / 2000 / Me / NT, мають власні засоби для керування апаратними компонентами комп'ютера, тому при своїй роботі вони досить рідко використовують системну BIOS.
2. Аудіо обладнання. Звукові плати та їх розвиток. Основні стандарти інтегрованих плат.
Звукова плата (звуковий адаптер, аудіоадаптер)
Звукова плата – це зазвичай, внутрішній пристрій, що призначений для відтворення та запису звуку. Пристрій буває або у вигляді окремої плати, що вставляється у внутрішній слот материнської плати (PCI чи PCI Express) або у вигляді мікросхеми, що вже міститься на материнській платі (інтегрована звукова плата).
Основними складовими є аналого-цифровий та цифро-аналоговий перетворювачі для перетворення неперервного (аналогового) звукового сигналу у цифровий двійковий код.
Основні характеристики звукових плат
Частота квантування.
Під час записування звуку (наприклад, з мікрофону) відбувається квантування вхідного сигналу по рівнях.
БІЛЕТ 25
1.Системна шина. Шина даних. Адресна шина. Шина управління.
Шини розширення є засобами підключення системного рівня: вони дозволяють адаптерам і контролерам безпосередньо використовувати системні ресурси PC - простору пам'яті і введення-виведення, переривання, канали прямого доступу до пам'яті. Як наслідок, виготовлювачам модулів розширення доводиться точно слідувати протоколам шини, включаючи жорсткі частотні і навантажувальні параметри, а також тимчасові діаграми. Відхилення призводять до несумісності з деякими системними платами. Якщо при підключенні до зовнішніх інтерфейсах це веде до непрацездатності тільки самого пристрою, то некоректне підключення до системної шини може блокувати роботу всього комп'ютера. Слід також враховувати обмеженість ресурсів PC. Найдефіцитніші з них - лінії запитів переривань, проблема переривань, відома по шині ISA, так і не була радикально вирішена з переходом на PCI. Інший дефіцит - канали прямого доступу шини ISA, використовувані і для прямого управління шиною, - в шині PCI зник. Доступне адресний простір пам'яті і портів введення-виведення, в якому було затісно абонентам шини ISA, в PCI істотно розширене. Проблеми розподілу ресурсів на шинах вирішуються по-різному, але найчастіше застосовується технологія PnP.
У сучасних настільних комп'ютерах основний шиною розширення є PCI, порт AGP присутній практично повсюдно, шина ISA, незважаючи на рекомендації відійти від неї, зберігається як засіб підключення старих карт розширень.
Виділяють 3 види шин:
Шина даних
Адресна шина
Шина команд
Шина даних - відбувається копіювання даних з оперативної пам'яті, в регістрі процесора і навпаки. 64 розрядна.
Адресна шина - дані, що передаються, трактуються як адреси комірок оперативної пам'яті. За допомогою цієї шини процесор зчитує адреси команд, які треба виконати, а також дані, якими оперують команди. 32-розрядна..
ISA - дозволяє зв'язати між собою всі пристрої в системному блоці, а так само забезпечити підключення нових пристроїв через стандартні слоти. Пропускна здатність складає 5,5 Мб в секунду.
EISA - 32-бітова шина середньої продуктивності, вживана в основному для підключення контролерів дисків і адаптерів локальних мереж в серверах. В даний час витіснена шиною PCI. Раніше застосовувалася в серверних платформах, де необхідно встановлювати безліч додаткових плат розширення.
VLB - локальна шина, яка являє собою з'єднання процесора з оперативною пам'яттю в обхід основної магістральної шини. Ця шина працює на більш високій частоті і дозволяє збільшити швидкість передачі даних. PCI - стандарт підключення зовнішніх пристроїв який введений для Pentium. За своєю суттю це інтерфейс - локальні шини з роз'ємами для підключення зовнішніх компонентів обчислювальних систем. Тактова частота - до 166 МГц і забезпечує передачу інформації зі швидкістю 264 Мб в секунду незалежно від кількості підключених пристроїв. З введенням цього стандарту з'явилася можливість для підключення технології "Plug & Play": після фізичного підключення пристрою забезпечується автоматична конфігурація у складі обчислювальної системи.
FSB - шина, яка використовується для зв'язку процесора з оперативною пам'яттю комп'ютера, ця шина працює на частоті 133-МГц і вище. Пропускна здатність до 800 Мб / сек. Частота роботи шини FSB є основним параметром, який вказується в специфікації материнської плати.
AGP - спеціальний шинний інтерфейс, який призначений для підключення відео адаптера. Цей інтерфейс необхідний в сучасних обчислювальних пристроях, тому що параметри шини PCI не відповідають вимогам відеоадаптерів на швидкодію. Пропускна здатність 1066 Мб / сек. На відміну від шини PCI для порту AGP виникають проблеми сумісності карт акселераторів з типом системної плати (чіпсета) і процесора навіть при формальній відповідності їх параметрів.
Тобто в певні проміжки часу відбувається вимірювання числового значення звуку. Чим частіше робиться вимірювання (частота дискретизації), тим точнішим буде цифрове наближення до аналогового сигналу.
Сучасні звукові плати мають частоту квантування 48-192 кГц.Розрядність звукової карти (вказують у бітах)
Показує на скільки градацій поділяється максимальна величина звукового сигналу.
Розраховується за формулою 1/2n, де n - кількість біт. Чим більше біт, тим на більшу кількість градацій поділяється сигнал, і відповідно точнішим є числове значення сигналу. Наприклад, 8-розрядна звукова плата вимірює сигнал з точністю 1/28=1/256 від максимальної величини сигналу.
Сучасні звукові плати мають розрядність від 16 до 24 розрядів. Звукова плата має свої внутрішні (наприклад, для CD чи DVD накопичувачів) та зовнішні роз’єми, що виведені на задню (деякі і на передню) стінку системного блоку.
Роз'єми звукової плати
• Лінійний вихід (OUT). Сигнал надходить на колонки/навушники чи підсилювачі.
• Лінійний вхід (IN). Використовується для під’єднання джерела аудіо сигналу - мікрофону, магнітофону чи програвача.
• Роз'єм для колонок або навушників (SPK). За його відсутності, використовується лінійний вихід.
• Роз'єм для мікрофона (MIC). У порівнянні з лінійним входом має більшу чутливість. За його відсутності, використовується лінійний вхід.
• MIDI-порт/Game ігровий порт. До цього роз’єму можна під’єднати MIDI-клавіатуру або джойстик.
3. Встановлення БФП та налагодження його роботи
USB - стандарт універсальної послідовної шини, який визначає спосіб взаємодії комп'ютера з сучасним периферійному обладнанням. Цей порт дозволяє підключати 256 різних пристроїв із послідовним інтерфейсом, причому пристрої можуть підключатися послідовно (ланцюжком). Перевага цього стандарту в тому, що периферійний пристрій можна підключати. Під час поточного сеансу роботи без перезавантаження. Цей порт дозволяє з'єднувати комп'ютери в мережу без використання спеціальної апаратури і програмного забезпечення.
2.Компоненти аудіосистеми ПК. Акустична система. Мікрофон. Навушники. Web камери.
Веб-ка́мера (також вебкамера) — цифрова відео чи фотокамера, яка має можливість в реальному часі фіксувати зображення, призначені для подальшої передачі по мережі Інтернет (в програмах типу Skype, Instant Messenger тощо).
Веб-камери, які доставляють зображення по інтернету, завантажують зображення на веб-сервер чи по запиту, або безперервно, або через регулярні проміжки часу. Це досягається шляхом підключення камери до комп'ютеру або завдяки можливостям самої камери. Деякі сучасні моделі володіють апаратним та програмним забезпеченням, яке дозволяє камері самостійно працювати в якості веб-сервера, FTP-сервера, FTP-клієнта і/або відсилати зображення за допомогою електронної пошти.
Наву́шники — пристрій для персонального прослуховування музики або інших звукових записів, в комплекті з мікрофоном можуть використовуватись як засіб для ведення переговорів по телефону або іншому засобу голосового зв'язку.
За своєю будовою, навушники належать до класу електроакустичних перетворювачів. В переважній більшості навушників використовують електродинамічні випромінювачі, які називаються динаміками, звідси й назва - динамічні навушники. Існують також навушники з електростатичними випромінювачами, але, незважаючи на деякі переваги (зокрема, в локалізації джерел), вони не користуються широким попитом внаслідок дороговизни.
Мікрофон — прилад, що перетворює звукові коливання на електричні та застосовується для передачі звукових коливань на велику відстань. Мікрофони використовуються у багатьох пристроях, таких як телефони і магнітофони, у звукозапису та відеозапису, на радіо і телебаченні, для радіозв'язку а також для ультразвукового контролю та вимірювання.
Акусти́чна систе́ма — пристрій для відтворення звуку, що складається з однієї або кількох динамічних головок, розташованих у корпусі (акустичному оформленні). Акустична система перетворює електричні коливання у звукові.
Акустична система буває односмуговою (один широкосмуговий випромінювач, наприклад, динамічна голівка) і багатосмуговою (дві й більше голівки, кожна з яких створює звуковий тиск у своїй частотній смузі).
Акустична система складається з акустичного оформлення (наприклад, ящика типу фазоінвертор) і вмонтованих у нього випромінюючих голівок (звичайно, динамічних).
3.Робота та ТО копіювальної техніки
Копіюва́льний апара́т (копір; також ксерокопіювальний апарат (скор. ксерокс) — жаргонізм, копіювально-множний апарат, КМА) — пристрій, призначений для одержання копій документів, фотографій, малюнків і інших двомірних зображень на папері й інших матеріалах. На відміну від поліграфічних машин може використовуватися для виготовлення малих тиражів книг, брошур та ін. Крім спеціальних машин, до копіювальних апаратів можна віднести факсимільний апарат, дуплікатор і з'єднані між собою сканер і принтер.
БІЛЕТ 26
1.Основні компоненти комп’ютерних систем. Пристрої введення і виведення інформації.
Операці́йна систе́ма (скор. ОС) — це базовий комплекс програмного забезпечення, що виконує управління апаратним забезпеченням комп'ютера або віртуальної машини; забезпечує керування обчислювальним процесом і організує взаємодію з користувачем.
Операційна система звичайно складається з ядра операційної системи та базового набору прикладного програмного забезпечення.
Поняття операційної системи напряму пов'язане з такими поняттями, як:
Файл - іменований впорядкований набір даних на пристрої зберігання інформації; операційна система забезпечує організацію файлів в файлові системи.
Файлова система - набір файлів (можливо порожній), організованих за наперед визначеними правилами. Якщо організація файлів в файлову систему відбувається з використанням каталогів, то така файлова система називається ієрархічною.
Програма - файл, що містить набір інструкцій для виконання. В якості виконавця інструкцій програми можуть виступати:
центральний процесор - якщо програма містить машинний код (звичайно отримують шляхом компіляції вихідного текста програми, написаного однією з компільованих мов);
інтерпретатор - інша програма, яка забезпечує розпізнавання і виконання інструкцій (в окремих випадках інтерпретатор також називають віртуальною машиною).
Задача - програма в процесі виконання (в термінології операційних систем UNIX використовують термін "процес").
Команда - ім'я, яке використовує користувач ОС або інша програма для виконання вказаної програми (може збігатися з іменем файла з програмою) або поіменованої дії (вбудованої команди).
Командний інтерпретатор - середовище, яке забезпечує інтерфейс з користувачем і виконання команд.
Основним пристроєм введення текстових символів та послідовностей (команд) в комп'ютер є клавіатура.
Пристрої введення графічної інформації
Сканер
Відео- і Веб-камера
Цифровий фотоапарат
Плата відеозахоплення
Пристрої введення звуку
Мікрофон
Диктофон
Пристрої введення текстової інформації
Клавіатура
2.Накопичувачі на гнучких магнітних дисках. Види та будова дискет.
Гнучкий диск також Дискета чи Флоппі Диск (англ. Floppy disk) — портативний носій інформації, який використовується для багаторазового запису та зберігання даних, що представляє собою поміщений в захисний пластиковий корпус (диск діаметром 3½" має жорсткіший футляр, ніж диск діаметром 5¼") гнучкий магнітний диск, покритий феромагнітним шаром.
У радянських розробках існував термін «гнучкий магнітний диск» і відповідна абревіатура - ГМД. Пристрій для роботи з ГМД відповідно називається НГМД (дисковод гнучких дисків, флопі-дисковод — «накопичувач на гнучких магнітних дисках»), а контролер пристрою — КНГМД.
Дискети звичайно мають функцію захисту від запису, за допомогою якої можна надати доступ до даних тільки в режимі читання. Дискети були масово поширені з 1970-х і до кінця 1990-х років, поступившись більш ємним CD і зручним флеш-накопичувачам.
Проміжним варіантом між ними й традиційним дискетами є сучасніші НГМД та жорсткі диски, що використовують картриджі — Iomega Zip, Iomega Jaz; а також магнітооптичні носії (МО) LS-120 та інші, в яких комбінувався лазер (який використовується для розігріву ділянки поверхні диска) і магнітна голівка (для запису і зчитування інформації з поверхні диска). Такі змінні носії також називають дискетами. Випускалися 3 ½ «односторонні носії ємністю від 128 Мб до 1,3 Гб і 5» двосторонні ємністю від 600 Мб до 5,2 Гб.
Формати дискет в обладнанні IBM
БІЛЕТ 27
1.Застосування ПК в різних галузях. Роль ПК у розвитку суспільства.
Застосування комп'ютерів
Тривимірна карта ділянки земної поверхні, побудована за допомогою комп'ютерної програми
Перші комп'ютери створювалися виключно для обчислень (що відображено в назвах «комп'ютер» і «ЕОМ»). Навіть найпримітивніші комп'ютери в цій галузі у багато разів перевершують людей (якщо не брати до уваги можливості деяких унікальних "людей-лічильників"). Не випадково першою високорівневою мовою програмування був Фортран, призначений виключно для виконання математичних розрахунків.
Іншою сферою застосування комп’ютерів стали бази даних. Перш за все вони були потрібні урядам і банкам, які вимагають вже складніших комп'ютерів з розвиненими системами введення-виведення та зберігання інформації. Для цих цілей був розроблено мову Кобол. Пізніше з'явилися СКБД зі своїми власними мовами програмування.
Третім застосуванням було управління всілякими пристроями. Тут розвиток йшов від вузькоспеціалізованих пристроїв (часто аналогових) до поступового впровадження стандартних комп'ютерних систем, на яких запускаються керуючі програми. Крім того, все більша частина техніки починає включати в себе керуючий комп'ютер.
Комп'ютери розвинулися настільки, що стали головним інформаційним інструментом як в офісі, так і вдома. Тепер майже будь-яка робота з інформацією найчастіше здійснюється через комп'ютер - набір тексту чи перегляд фільмів. Це відноситься як до зберігання інформації, так і до її пересилання каналами зв'язку. Основне застосування сучасних домашніх комп'ютерів - навігація в Інтернеті та ігри.
Сучасні суперкомп'ютери використовуються для комп'ютерного моделювання складних фізичних, біологічних, метеорологічних й інших процесів та вирішення прикладних завдань, таких як, моделювання ядерних реакцій або кліматичних змін. Деякі проекти проводяться за допомогою розподілених обчислень, коли велика кількість відносно слабких комп'ютерів одночасно працює над невеликими частинами загальної задачі, формуючи таким чином дуже потужну комп’ютерну систему.
Найбільш складним і слаборозвиненим областю застосуванням комп'ютерів є штучний інтелект - застосування комп'ютерів для вирішення таких завдань, де немає чітко визначеного більш-менш простого алгоритму. Приклади таких завдань - ігри, машинний переклад тексту, експертні системи.
2.Накопичувачі на жорстких дисках. Будова і особливості вінчестерів.
У виробників жорстких дисків існують свої шляхи розвитку і вдосконалення виробляємої ними продукції. Серед них можна виділити наступні: зниження енергоспоживання, шуму, вібрації, часу доступу, підвищення швидкості лінійного читання/запису і, предмет, який буде розглянуто в цій статті, збільшення об'єму зберігаємої інформації.
На сьогоднішній день об'єми зберігаємої та оброблюваної інформації вже обчислюються гігабайтами, а часто й терабайтами. Ми весь час спостерігаємо тенденцію росту об'ємів накопичувачів на жорстких магнітних дисках, але при цьому фізичні розміри вінчестера залишаються сталими (геометрично незмінними). Відповідь на питання: “Яким чином виробнику вдається збільшувати об'єми випускаємих вінчестерів?”, ми й будемо розглядати.
Об'єм вінчестера залежить від кількості встановлених дисків всередині накопичувача й щільності запису на них. Збільшення кількості дисків, при якому геометричні розміри вінчестера залишаються сталими, призведе до підвищення енергоспоживання, що не є бажаним. Крім того, збільшення кількості компонентів в загальному механізмі знизить рівень надійності пристрою вцілому, тому виробники роблять ставку на освоєння параметра щільності запису.
Щільність запису (BPSI – bits per square inch) – параметр, що показує, яка кількість інформації може зберігатись на одиницю поверхні пластини і вимірюється в бітах на квадратний дюйм. Щільність запису залежить від двох показників:
трекова щільність (TPI – tracks per inch) вказує на кількість треків, яка може поміститись на кожний дюйм радіусу диску;
лінійна щільність (BPI – bits per inch) вказує на кількість біт інформації, яка може поміститись на одному треку.
Звідси витікає, що підвищення щільності запису на поверхні жорсткого диску веде до збільшення об'єму накопичувача вцілому, при незмінній кількості дисків. В сучасних сімействах вінчестерів покращуються обидві величини, якими характеризується загальна щільність. Наслідком являється покращення таких параметрів вінчестера, як швидкості лінійного читання/запису і швидкості позиціювання. Сама ж реалізація збільшення щільності запису не є простою задачею і потребує багатьох технічних нововведень та змін в різноманітних компонентах накопичувача. Непростим являється зменшення розмірів окремих бітів і "Стандартні" формати дискет IBM PC розрізнялися розміром диска, кількістю секторів на доріжці, кількістю використовуваних сторін (SS позначає односторонню дискету, DS — двосторонню), а також типом (щільністю запису) дисководу — тип дисководу маркувався:
SD (англ. Single Density, одинарна щільність, вперше з'явився в IBM System 3740),
DD (англ. Double Density, подвійна щільність, вперше з'явився в IBM System 34),
QD (англ. Quadruple Density, четвірна щільність, використовувався у вітчизняних клонах Robotron-1910 — 5 ¼ "дискета 720 К, Amstrad PC, ПК Нейрон — 5 ¼ "дискета 640 К),
HD (англ. High Density, висока щільність, відрізнявся від QD підвищеною кількістю секторів),
ED (англ. Extra High Density, надвисока щільність).
У додаткових (нестандартних) доріжках та секторах іноді розміщували дані захисту від копіювання пропрієтарних дискет. Стандартні програми, такі якdiskcopy, не переносили ці сектори при копіюванні.
3.Установка аудіосистеми у ПК
До аудіо системи ПК входять: звукова плата, пристрої відтворення (колонки, навушники) та запису (мікрофони) звуку.
Звукова́ пла́та (також звукова карта, аудіоплата) — пристрій, що дозволяє працювати на комп'ютері зі звуком.
Оскільки IBM-PC проектувалася не як мультимедійна машина, а інструмент для рішення наукових і ділових завдань, звукова плата на ньому не була передбачена. Єдиний звук, що видавав комп'ютер - був звук вбудованого динаміка, що повідомляв про несправності.
У наш час звукові карти бувають убудованими в материнську плату (інтегровані звукові карти), як окремі плати розширення і як зовнішні пристрої.
Інтегровані плати вбудовуються в материнську плату комп’ютера, при цьому усі входи і виходи і кодеки припаяні до материнської плати, а обробку бере на себе центральний процесор.
Плати розширення встановлюються у роз'єм шини PCI, як правило вони відтворюють звук якісніше ніж інтегровані, проте для професійної роботи їх можливості обмежені.
Акусти́чна систе́ма — пристрій для відтворення звуку, що складається з однієї обо декількох динамічних головок, розташованих у корпусі (акустичному оформленні). Акустична система перетворює електричні коливання у звукові.
Акустична система буває односмуговою (один широкосмуговий випромінювач, наприклад динамічна голівка) і багатосмуговою (дві й більше голівки, кожна з яких створює звуковий тиск у своїй частотній смузі).
Акустична система складається з акустичного оформлення (наприклад ящика типу фазоінвертор) і вмонтованих у нього випромінюючих голівок (звичайно динамічних).
Мікрофон — прилад, що перетворює звукові коливання на електричні та застосовується для передачі звукових коливань.
Для більше комфортної роботи з аудіосистемою комп'ютера можна виконати її попереднє настроювання, що дозволить вам сконфігурувати всі необхідні параметри найбільш оптимальним образом. По великому рахунку, аудіосистема комп'ютера, що працює під керуванням Microsoft Windows ХР, прекрасно функціонує й з настроюваннями за замовчуванням. В панелі керування є вкладка Звуки та аудіоприлади.
У верхній частині даного вікна розташований регулятор Гучність мікшера, що дозволяє плавно управляти гучністю динаміків комп'ютера.
Якщо у вікні Властивості: Звуки й аудіоприлади встановити прапорець Виключити звук, звук через зовнішні устрої відтворюватися не буде. Для того щоб одержати доступ до більше тонких настроювань параметрів аудіосистеми, потрібно відкрити вкладку Додатково. На екрані відкриється вікно Керування відтворенням.
розміщення їх як можна ближче один до одного. Тут існують певні обмеження, пов'язані з фізичними процесами, які відбуваються між намагніченими ділянками магнітних матеріалів. Такими обмеженнями є:
супермагнітний ліміт;
інтерференція між двома сусідніми намагніченими ділянками.
Супермагнітний ліміт — скорочення тривалості зберігання інформації при значному зменшенні об'єму намагніченої частинки. Іншими словами, якщо окрема ділянка зберігання інформації достатньо мала, то її магнітна енергія з часом стане настільки мізерною, що може зовсім зникнути із-за теплового руху часток, і тоді інформацію буде втрачено. Рішенням для підвищення вказаного ліміту являється збільшення коерцитивної сили магнітного матеріалу жорсткого диску, підвищення напруженості записуючого магнітного поля, що напряму залежить від зміни конструкції записуючої головки і зменшення відстані між головкою і поверхнею диску.
Процес інтерференції (розмагнічення) — зміна намагніченості внаслідок взаємодії між двома сусідніми намагніченими ділянками, якщо вони розміщуються дуже близько одна до другої. Рішенням цієї проблеми являється зменшення напруженості ділянок жорсткого диску. Як наслідок, виникають проблеми з ідентифікацією і достовірністю цих ділянок, а також з тим, що головки читання/запису достатньо чутливі і знаходяться достатньо близько до поверхні пластини щоб достовірно прочитати інформацію. Це, як і в попередньо описаному обмеженні, потребує спеціального рішення конструктивно-технічних особливостей під час виробництва магнітних головок.
3.Під’єднання живлення до компонентів системного блоку.
Блок живлення
Цей блок перетворює змінний струм стандартної мережі електроживлення (220 В, 50 Гц) на постійний струм низької напруги. Він має кілька виходів на різні напруги (12 і 5 В), які забезпечують живленням відповідні пристрої комп'ютера. Електронні схеми блока живлення підтримують ці напруги стабільними незалежно від коливань мережної напруги в досить широких межах (від 180 до 250 В). Звичайна потужність блоків живлення ПК становить 150—230 Вт, для мережного сервера вона може бути значно більшою. Більшість блоків живлення має вентилятор для відведення із системного блока надмірного тепла, що виділяється під час роботи електронних пристроїв.
Спочатку встановіть блок живлення в корпус системного блоку. Для цього є спеціальне місце з заднього боку корпусу. Якщо опуклі елементи блоку живлення не збігаються з отворами в корпусі - виріжте нові. Щільно прикрутіть блок живлення до системного блоку для запобігання падіння першого.
Основні елементи, які потребують підключення безпосередньо до блоку живлення це: материнська плата, жорсткі диски і приводи для читання дисків.
Варіант підключення до материнської плати, як правило, всього один. Цей слот у формі прямокутника з квадратними отворами має двадцять або двадцять чотири канали.
Роз'єми для підключення жорстких дисків і дисководів діляться на три основних типи: сумісні з IDE, SATA і SATA2. Виберіть блок живлення, на якому присутні роз'єми потрібного вам типу. Зверніть увагу, що існують блоки живлення, які мають коннектори для декількох типів підключення. Вони дуже зручні, тому що в одному системному блоці можуть перебувати жорсткі диски з роз'ємами SATA і IDE одночасно. У випадку з роз'ємом IDE, коннектор являє собою чотирьохканальний прямокутник з двома усіченими кутами. Це зроблено для того, щоб не вставити коннектор іншою стороною. Харчування на жорсткі диски формату SATA подається через більш широкий і плоский роз'єм.
БІЛЕТ 28
1. Набори мікросхем системної логіки. Мостова і Hub-архітектури. Мікросхема І/О.
Набори мікросхем системної логіки
North Brіdge і South Brіdge
Більшість наборів мікросхем системної логіки мають дворівневу архітектуру і складаються з двох блоків: North Brіdge і South Brіdge. Цей набір мікросхем підтримує частоту системної шини 100 МГЦ, AGP (66 МГЦ) і PCІ (33 МГЦ). Основним блоком набору мікросхем системної логіки є North Brіdge, у нього включений інтерфейс між процесором і іншою частиною системної плати. Номер на мікросхемі North Brіdge і визначає номер набору мікросхем системної логіки.
North Brіdge містить контролери кеш-пам'яті й оперативної пам'яті, інтерфейс між швидкодіючою шиною процесора, шиною PCІ і шиною прискореного графічного порту AGP, North Brіdge у більш сучасних наборах мікросхем системної логіки часто називається РАС (PCІ/AGP Controller).
South Brіdge - компонент у наборі мікросхем системної логіки з більш низькою швидкодією; він завжди знаходився на окремій мікросхемі. South Brіdge підключається до PCІ шини (33 МГц) і містить, інтерфейс шини ІSA (8 МГц). Крім того, звичайно вона містить дві схеми, що реалізують інтерфейс контролера твердого диска ІDE і інтерфейс USB, а також схеми, що реалізують функції пам'яті CMOS і годинника. South Brіdge містить також усі компоненти, необхідні для шини ІSA, включаючи контролер прямого доступу до пам'яті і контролер переривань.
Мікросхема Super І/O
Super І/O реалізує функції пристроїв, які у ранніх моделей системних плат розміщалися на окремих платах розширення: контролер гнучких дисків; подвійні контролери послідовного порту; контролер паралельного порту.
2. Класифікація пристроїв зберігання інформації. Перфоровані, стрічкові і дискові носії.
Носі́й інформа́ції (data medium) — матеріальний об'єкт або середовище, призначений для зберігання даних. Останнім часом носіями інформації називають переважно пристрої, призначені для зберігання файлів даних у комп'ютерних системах, відрізняючи їх від пристроїв для введення-виведення інформації та пристроїв для обробки інформації.
За конструктивними (геометричними) особливостями
Дискові (магнітні диски, оптичні диски, магнітооптичні диски)
Стрічкові (магнітні стрічки, перфострічки)
Барабанні (магнітні барабани)
Карткові (банківські картки, перфокарти, флеш-карти, смарт-картки)
Перфока́рта (англ. punched card) — носій інформації, призначений для використання в ранніх (до початку 1980-х років) системах автоматизованої обробки даних. Виготовлялась з цупкого паперу, мала товщину біля 0.18мм, ширину 82.5мм, довжину 187.3мм (відповідно 0.007, 3¾, 7⅜ дюйма).
Інформація кодувалась просічками (перфопрацією) в певних позиціях карти. Ранні версії перфокарт мали 12х45, пізніші - 12х80 позицій (перше число - кількість рядків, друге - кількість колонок). Стандартна перфокарта, що використовувалась в ЕОМ та табуляторах — прямокутник із одним скошеним кутом. Позиції позначалися цифрами від 0 до 9 і слугували для кодування відповідних десяткових цифр. Дві верхні позиції залишалися непронумерованими і використовувались як додаткові до цифрових для кодування інших символів з кодового набору ЕОМ[1]. Інформаційна ємність однієї карти складала відповідно 45 або 80 символів з кодами від 0 до 255.
Перфострічка — носій інформації у вигляді стрічки з цупкого паперу, на яку інформація записується за допомогою перфорації отворів на перфораторі, а зчитування інформації проводиться за допомогою фотоелементів.
Перфострічки разом із перфокартами широко використовувалися в комп'ютерних системах у 40-х — 80-х роках. У наш час майже повністю витіснені магнітними, лазерними і електронними носіями інформації.
3. Встановлення ламінаторів. Ламінування документів
Ламінування - це покриття документа захисною пластиковою плівкою, з метою застерегти його від зовнішніх руйнуючих дій. Завдяки ламінуванню, поліграфічна продукція та багато документів, так необхідні нам у житті прибрели необмежений термін користування. Ламінування дозволяє не тільки захистити тендітний аркуш паперу від вологи і стирання, але й надає йому достатню міцність і жорсткість, надійно оберігаючи від будь-яких можливих пошкоджень.
БІЛЕТ 29
1. Пам’ять комп’ютера. Внутрішня і зовнішня п’ять. Електронна і дискова пам’ять.
Пам’яттю комп’ютера називається сукупність різних пристроїв, призначених для приймання, зберігання і видачі двійкової інформації. Окремий пристрій називається запам’ятовуючим (ЗП) або просто пам’яттю. Термін “запам’ятовуючий пристрій” вживають тоді, коли треба підкреслити принцип його побудови: на магнітному осерді, напівпровідниках та ін.
Термін “пам’ять” застосовують, коли вказують на функцію, яку вона виконує: основну, постійну та ін.
Пам’ять комп’ютера функціонує під керуванням операційної системи, яка розміщує масиви інформації в пам’яті, забезпечує їхній захист від несанкціонованого доступу та виконує інші функції. Продуктивність і обчислювальні можливості комп’ютера значною мірою визначаються складом і характеристиками ЗП, які застосовуються.
Пам’ять сучасних комп’ютерів класифікують за функціональним призначенням, видом носія інформації, способом організації доступу до інформації.
За функціональним призначенням пам’ять комп’ютерів поділяється на дві основні групи: зовнішню і внутрішню.
Зовнішні ЗП призначені для тривалого зберігання великих масивів інформації з ємністю до гігабайта і більше та малою швидкодією. Зовнішня пам’ять містить в собі накопичувачі на магнітних стрічках, дисках, барабанах та оптичних дисках
Зовнішня пам'ять - це комп'ютерна пам'ять, що реалізована у вигляді зовнішніх, відносно материнської плати, пристроїв із різними принципами збереження інформації і типами носія, призначених для довготривалого зберігання інформації. Зокрема, в зовнішній пам'яті зберігається все програмне забезпечення комп'ютера. Пристрої зовнішньої пам'яті можуть розміщуватись як в системному блоці комп'ютера так і в окремих корпусах. Фізично зовнішня пам'ять реалізована у вигляді накопичувачів. Накопичувачі - це запам'ятовуючі пристрої, призначені для тривалого (що не залежить від електроживлення) зберігання великих обсягів інформації. Ємність накопичувачів в сотні разів перевищує ємність оперативної пам'яті або взагалі необмежена, якщо мова йде про накопичувачі зі змінними носіями.
Внутрішня пам'ять комп'ютера.
У пам'яті комп'ютера зберігаються програми й оброблювана інформація.
Основними характеристиками різних типів і пристроїв пам'яті є їхні обсяг і швидкодія.
Усю пам'ять комп'ютера за особливостями організації та використання можна поділити на внутрішню (основну) пам'ять, регістри процесора і зовнішню пам'ять.
2. Передача інформації на відстань. Види зв’язку. Провідниковий і безпровідниковий зв’язок.
Передача даних (обмін даними, цифрова передача, цифровий зв'язок) — фізичне перенесення даних цифрового (бітового) потоку у вигляді сигналів від точки до точки або від точки до множини точок засобами електрозв'язку каналом зв'язку; як правило, для подальшої обробки засобами обчислювальної техніки. Прикладами подібних каналів можуть бути мідні проводи, оптичне волокно, бездротові канали зв'язку або запам'ятовуючі пристрої.
Передача даних може бути аналоговою чи цифровою (потік двійкових сигналів), а також модульованою за допомогою аналогової модуляції, або за допомогою цифрового кодування.
Тоді як аналоговий зв'язок є передачею змінного аналогового сигналу, цифровий зв'язок є передачею дискретних повідомлень. Повідомлення є або послідовністю імпульсів, що означає лінійний код (у смузі пропускання), або обмежуються набором хвиль з неперервно змінними формами, використовуючи метод цифрової модуляції. Такий спосіб модуляції і відповідна йому демодуляція здійснюється модемним обладнанням.
Передані дані можуть бути цифровими повідомленнями, що йдуть від джерела даних, наприклад, з комп'ютера або від клавіатури. Це може бути й аналоговий сигнал — телефонний дзвінок або відеосигнал, оцифрований у бітовий потік, з використанням імпульсно-кодової модуляцію (PCM) або більш розширені схеми кодування джерела (аналого-цифрове перетворення та стиснення даних). Кодування і декодування джерела здійснюється шифратором або кодуючим обладнанням.
У зв'язку зі стрімким розвитком ринку реклами, ламінування вельми масштабно застосовується в поліграфії. А з тих пір, як стали популярні рекламні щити і плакати, ламінування в Петербурзі і багатьох інших містах стало просто незамінним процесом у поліграфічній галузі.
Процес ламінування здійснюється за допомогою спеціальних пристроїв - ламінаторов.
Ламінатори бувають двох видів: пакетні і рулонні.
Розрізняють два основних вида ламінації – «холодне» та «гаряче». Основною різницей між цими видами — процес нанесення ламінату на зображення. У випадку з холодним ламінуванням температура матеріалу — кімнатна, а при гарячому ламінуванні — температура ламінату до 160 градусів.
Як правило, гаряче ламінування використовується для ламінації офісних документів, сувенірної та малогабаритної поліграфічної продукції.
Холодне — використовується для ламінації широкоформатного друку за допомогою рулонних ламінаторів.
Плівки для ламінування бувають:
Глянцеві — чудово передають колір зображення, його насиченність та яскравість, але відблиски світла на глянцевій поверхні заважають сприймати інформацію написану дрібним шрифтом, наприклад, інформаційний текст.
Матові — виключають відблиски, дають можливість робити написи на поверхні. Покриття матовою плівкою виглядає респектабельніше і зазвичай використовується для ламінування візиток та іншої рекламної продукції.
3. Встановлення сканерів. Сканування документів
Сканер (англ. scanner) - пристрій, який створює цифрове зображення сканованого об'єкту. Отримане зображення може бути збережене як графічний файл, або, якщо оригінал містив текст, розпізнано за допомогою програми розпізнавання тексту і збережено як текстовий файл.
Потокове (потокове) сканування - це високошвидкісне сканування документів великого обсягу в рекордно короткий час.
Для сканування використовуються промислові сканери, що забезпечують швидкий переклад паперових документів в електронний вигляд. Середня швидкість обробки - близько 270 зображень / хв (формату А4, кольоровий режим, альбомна орієнтація).
Потокове сканування використовується для обробки фінансових і бухгалтерських документів, нормативної документації, організаційно-розпорядчих паперів, а також картотек та каталогів.
Враховуючи високу продуктивність потокового сканування, вартість значно нижче, в порівнянні з іншими технологіями.
Для використання сканування за цією технологією, важливо, щоб всі документи були попередньо розшиті, не перебували в файлах або папках, не містили скріплених аркушів (склеєних, на скобах, скріпках).
Роботи проводиться на території Замовника (без вилучення документів з обігу), або на базі промислових майданчиків компанії «Електронні архіви України».
Після завершення процедури сканування, електронні копії документів обробляються (обрізаються, вирівнюються). Далі їх можна відсортувати за теками і передати на будь-якому електронному носії, або ж створити електронний архів.
БІЛЕТ 30
1. Паралельні порти вводу – виводу ПК. Стандарт ІЕЕЕ-1284. Удосконалений паралельний порт (ЕРР). Порт з розширеними можливостями (ЕСР).
Переваги послідовного з’єднання.
Послідовний порт (англ. serial port) — двонаправлений послідовний інтерфейс, призначений для обміну байтовою інформацією. Послідовний тому, що інформація через нього передається по одному біту, біт за бітом (на відміну від паралельного порту). Найчастіше для послідовного порту персональних комп'ютерів використовується стандарт RS-232c. Раніше послідовний порт використовувався для підключення терміналу, пізніше для модему або миші. Зараз він використовується для з'єднання з джерелами безперебійного живлення, для зв'язку з апаратними засобами обчислювальних систем.
Хоча деякі інші інтерфейси комп'ютера — такі як Ethernet, Firewire і USB — також використовують послідовний спосіб обміну, назва «Послідовний порт» закріпилася за портом, що має стандарт Rs-232c.
Найчастіше використовуються Д-подібні роз'єми: 9- і 25-контактні (DB-9 і DB-25 відповідно). Раніше використовувалися також DB-31 і круглі восьмиконтактні DIN-8. Максимальна швидкість передачі зазвичай складає 115200 біт/с.
В паралельних портах для одночасної передачі даних використовують 8 провідників. Цкей інтерфейс відрізняється високою швидкодією, часто використовується для під’єднання принтера. Недоллік:з’єднуючі провода не можуть бути досить довгими, так як існують перешкоди, тому вставляють проміжні підсилювачі. Паралельним портом являється інтерфейс IEEE 1284.
Стандарт на паралельний інтерфейс IEEE 1284, прийнятий в 1994 році, описує порти SPP, ЕРР і ЕСР. Стандарт визначає 5 режимів обміну даними, метод узгодження режиму, фізичний і електричний інтерфейси. Згідно IEEE 1284, можливі наступні режими обміну даними через паралельний порт:
Режим сумісності (Compatibility Mode) - однонапрямлений (висновок) по протоколу Centronics. Цей режим відповідає SPP -порту. Полубайтний режим (Nibble Mode) - введення байта в два цикли (по 4 біта), використовуючи для прийому лінії стану. Цей режим обміну личить для будь-яких адаптерів, оскільки задіює лише можливості стандартного порту.
Байтний режим (Byte Mode) - введення байта повністю, використовуючи для прийому лінії даних. Цей режим працює лише на портах, що доППскають читання вихідних даних (Вi - Directional або PS/2 Турі 1, см вищий).
Режим ЕРР (ЕРР Mode) - двонаправлений обмін даними (ЕРР означає Enhanced Parallel Port). Сигнали інтерфейсу, які управляють, генеруються апаратний під час циклу звернення до порту. Ефективний при роботі з пристроями зовнішньої пам'яті і адаптерами локальних мереж.
Режим ЕСР (ЕСР Mode) - двонаправлений обмін даними з можливістю апаратного стискування даних по методу RLE (Run Length Encoding) і використання FIFO -буферов і DMA (ЕСР означає Extended Capability Port). Сигнали інтерфейсу, які управляють, генеруються апаратний. Ефективний для принтерів і сканерів (тут може використовуватися стискування) і різних пристроїв блокового обміну.
Переваги послідовного з’єднання:
1. Збільшення пропускної здатності послідовного з’єднання набагато простіше;
2. Значно менший вплив перешкод у послідовному з’єднанні через малу кількість каналів;
3. Вартість паралельних кабелів висока;
4. Необхідність усунення фізичного накопичення портів.
2. Способи зберігання інформації. Оптичний і магнітний принцип зберігання.
Найперспективнішим видом оптичного документа, який виділяється за формою, носієм і особливостями користування, є оптичний диск (ОД) – матеріальний носій, на якому інформація записується і зчитується за допомогою сфокусованого лазерного променя. Оптичний диск – це оптичний (лазерний) носій інформації діаметром 8 – 12 см (4,5), товщиною – 1,2 мм. Діаметр ОД найчастіше 305 мм. Інформацію записують у кодованій формі (подвійний код 0-1). Місткість ОД залежить від технології запису й може складати 10000, 25000 чи 40000 сторінок формату А4. І це за тією умовою, що поверхня диска використовується для запису інформації лише на 60 – 70%.
Оскільки на ОД інформація зберігається в цифровій формі, технологія запису має свої особливості. Сигнал, що надходить від джерела – аналоговий. Аналогово-цифровий перетворювач переводить його в цифрову (подвійну) форму. При зчитуванні інформації дані розкриваються в зворотному порядку.
За місткістю носія інформації ОД поділяються на три види:
великої (понад 2х109 байт) – для використання архівів даних, що проходять через ЕОМ;
середньої (7х108 - 2х109 байт) – для збереження текстової й образотворчої інформації;
компактні диски (місткість до 7х108 байт) – для мікро-ЕОМ.
Магнітооптичний диск – це диск на магнітному матеріалі, запис інформації на який можливий тільки при нагріванні до температури 1450°С. Важливою перевагою є підвищена надійність збереження інформації (не менш 10 років без перезапису). При цьому кількість припустимих перезаписів інформації на одну дискету складає 1 млн, що робить їх дуже перспективним засобом архівування й тривалого збереження інформації.
Висока надійність при зберіганні й відтворенні інформації досягається за рахунок безконтактного зчитування, використання прозорого захисного покриття спеціальних касет, а в цифрових системах завдяки застосуванню кодів з виявленням і виправленням помилок.
Пошук інформації, збереженої на відеодиску, здійснюється за кілька секунд.
3. Встановлення та робота на факсимільному апараті
Для передачі сторінок, надрукованих великим шрифтом типу машинописного, зазвичай, буває досить стандартного режиму, що характери-зується найвищою швидкістю передачі.
Швидкість передачі сторінки, що зазначається виробниками в технічних описах, наведена при стандартній роздільній здатності (при передачі з цифрової пам'яті).
Режими FINE і SUPER FINE зазвичай, застосовуються під час передачі документів, надрукованих дрібним шрифтом або графічними зображеннями, виконаними тонкими лініями.
Встановлювати режим високого або надвисокого розрізнення має сенс тільки в тому випадку, якщо приймаючий факс теж переведений у відповідний режим.
У розрізнення є дві найпоширеніші одиниці виміру: лінії (точки) на міліметр і точки на дюйм (dpi).
Перерахувати їх один у одного (це буває важливо при виборі одного факсу з декількох) не становить проблеми: вертикальна роздільна здатність у 3,95 лінії на міліметр відповідає 100 dpi, a горизонтальна роздільна здатність у 8 точок на міліметр – 200 dpi.
Наявність рівнів градації сірого (такий показник зустрічається також у копіювальних апаратів і в будь-якої техніки, що має сканер або його аналог) дозволяє факсу більш реалістично передавати чорно-білі ілюстрації й графічні зображення.
При цьому факсимільний апарат автоматично розрізняє текст і графіку. Як наслідок: текст передається з максимальною чіткістю, а картинки –більш м'яко, із плавним переходом відтінків між елементами зображення. Найпоширеніші максимальні чисельні значення рівнів напівтонів у різних факсів становлять 16, 32 або 64.
Режим регулювання контрастності застосовується для передачі блідого або занадто світлого оригіналу.
Копія при цьому виходить, звісно, дещо затемненою, але розбірливою. У режимі згладжування факсимільний апарат автоматично згладжує в прийнятому документі края елементів зображення (наприклад, контури літер), завдяки чому копії виходять чіткишимі та зрозумілишимі.
Дуже важливим режимом роботи факсу є режим автоматичної корекції. Справа в тому, що при прийманні факс-повідомлень найчастіше виникають збої на телефонній лінії.
Факс-апарат, що має такий режим, просить ще раз передати даний рядок, намагаючись проходження сигналу без викривлення. Так само працює факс з автоматичною корекцією помилок (Error Correcting Mode (ЕСМ)), очікуючи при передачі даних їхнього чіткого проходження єю телефонною лінією.
У випадку серйозного збою на лінії або обриву факс, що має функцію автоматичної передачі з пам'яті, автоматично повторить набір і продовжить передачу, починаючи зі сторінки, при передачі якої виник обрив зв'язку.
Дуже корисною виявляється функція скорочення часу передачі повідомлення. У цьому режимі факс-апарат стискає переданий документ по висоті на 20%. Літери при цьому виходять дещо сплюснутими, але документ залишається цілком розбірливим.
Цей режим працює тільки при стандартній роздільній здатності. Режим економії паперу використовується під час прийняття повідомлень, при цьому факс автоматично скорочує документ по висоті, заощаджуючи тим
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 96 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| Нашим большим другом также является народная артистка СССР, композитор Людмила Лядова, с которой мы провели несколько творческих встреч для детей. | | | Создание бизнес-уровня |