Читайте также:
|
Механізм змішаної республіки (парламентсько-президентської) має бути втілений коректно. Повноваження між вищими органами державної влади повинні бути чітко розподіленими. Визначальні повноваження щодо формування та реалізації державної політики мають бути закріплені за Урядом, котрий нестиме політичну відповідальність лише перед Парламентом. Повноваження Президента відправляти Уряд у відставку слід скасувати. Програма діяльності Уряду повинна затверджуватися при його формуванні та передбачати стратегію державної політики. Варто запровадити конструктивний вотум недовіри, коли Парламент може відправити Уряд у відставку лише за умови сформування нового.
Президент повинен залишатися главою держави, але при цьому його повноваження мають бути збалансовані з механізмами їхньої реалізації. Конституція повинна виділяти три сфери повноважень Президента: перша, в якій Президент матиме право виносити рішення за власною ініціативою; друга, в якій Президент виноситиме рішення за поданням Уряду або окремих урядовців; та третя, укази Президента в якій мають набувати чинності лише після контрасигнації Прем’єр-міністром і відповідним членом Уряду.
Децентралізація влади.
Надзвичайно важливими для успішного розвитку України є проведення децентралізації влади та інституційне і фінансове зміцнення місцевого самоврядування. На державному рівні мають вирішуватися лише питання державного значення, а також ті, які не можуть бути вирішені на місцевому рівні.
Політична незаангажованість Конституційного Суду України.
Потрібно забезпечити входження до складу суддів Конституційного Суду найдостойніших та найбільш фахових людей. Вони мають призначатися Парламентом і Президентом лише з числа осіб, відібраних незалежною кваліфікаційною комісією. Підстави та процедура припинення повноважень суддів Конституційного Суду повинна унеможливлювати політичний тиск на них.
Підзвітність влади громадянам.
Держава не може втручатися у справи громадянського суспільства. Перепони для реалізації політичних свобод громадян мають бути скасовані. Державні та комунальні ЗМІ будуть роздержавлені, також буде запроваджене суспільне мовлення. Необхідно передбачити механізми захисту журналістів від впливу власників ЗМІ та представників влади. Правовий захист журналістів та джерел їхньої інформації, можливість вільного доступу до інформації, ліквідація різноманітних форм цензури та самоцензури у журналістській діяльності сприятимуть розвитку основних цінностей громадянського суспільства.
Прозорість діяльності влади – запорука демократичного розвитку України. Має бути забезпечений доступ до публічної інформації. Органи державної влади та місцевого самоврядування регулярно звітуватимуть перед суспільством про виконану роботу та витрачені кошти. Посадовці декларуватимуть доходи, фінансові зобов’язання та витрати – свої власні та членів своїх сімей. Такі декларації мають бути відкритими для громадян. Державний контроль за доходами і витратами посадовців та членів їхніх сімей слід посилити.
Громадські обговорення соціально значущих рішень.
Необхідно створити механізми широкої участі громадян у справах держави та місцевих громад. Важливі рішення мають ухвалюватися лише після консультацій з громадськістю. Можливості для безпосередньої участі членів громад у прийнятті рішень на місцевому рівні мають бути розширені через слухання, місцеві ініціативи, місцеві референдуми. Держава повинна сприяти самоорганізації громадян. Всеукраїнський референдум може проводитися виключно в порядку і з підстав, передбачених Конституцією.
Вирішення деяких проблем вимагає внесення змін до Конституції України. Відкритий, чесний, прозорий, політично незаангажований конституційний процес має покласти край маніпуляціям із Конституцією, відновити її легітимність та авторитет. Зміни до Конституції повинні пройти широке експертне та громадське обговорення. Оновлена Конституція утвердить універсальні, справедливі та виважені правила, що припинять владне свавілля.
Збільшення політичної відповідальності за зміни Конституції.
Доля Основного Закону держави великою мірою залежить від його захищеності. Знущання над Конституцією стало можливим через слабкий захист її положень, що стосуються організації влади. Необхідно встановити, що після внесення Парламентом змін до Конституції повинні відбутися парламентські вибори. Конституційні зміни вважатимуться прийнятими, якщо Парламент нового скликання затвердить їх двома третинами голосів. Політики вже не зможуть змінювати Конституцію поспіхом заради кон’юнктурної вигоди.
Нове скликання Парламенту фактично виконуватиме установчу функцію, адже народ при наданні мандатів депутатам зважатиме, хоче він запровадження конституційних змін чи ні.
5. Місцеве самоврядування
МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ – ФУНДАМЕНТ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕМОКРАТІЇ.
ЩО МИ МАЄМО ЗАРАЗ В СИСТЕМІ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ?
З моменту проголошення незалежності Україна прагне до створення потужного та ефективного місцевого самоврядування, але здійснення цієї мети значно ускладнюється через збереження радянської побудови адміністративно-територіального устрою та територіальної організації влади.
Головною вадою цієї системи є надмірна централізація.
Установи центральної влади максимально сконцентрували у своїх руках фінансові, майнові та земельні ресурси, а також владні повноваження, позбавляючи у такий спосіб територіальні громади реальних можливостей ефективно вирішувати питання власної життєдіяльності та розвитку. Вісімдесят відсотків бюджетних коштів в Україні перерозподіляються через державний бюджет, і лише двадцять відсотків – через місцеві бюджети. Це вкрай негативно позначається на якості життя громадян, створює несприятливий інвестиційний клімат, відчутно ускладнює підприємницьку та соціальну активність.
У структурі собівартості товарів та послуг, які представлені на українському ринку, значною є частка корупційної складової, яка виникає внаслідок специфічних умов взаємодії підприємців з місцевою владою.
Неефективність та корумпованість місцевого самоврядування є однією з головних причин зростання суспільної недовіри до нього та являє собою вагомий чинник відчуження суспільства від влади.
Виходячи з цього, ми ставимо собі за першорядну мету подолати загрозливу тенденцію деградації місцевого самоврядування як самостійної системи самоорганізації і діяльності громадян щодо захисту своїх інтересів.
У цій політиці ми будемо керуватися Європейською хартією місцевого самоврядування та Європейською хартією міст.
ЯКЕ МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ ПОТРІБНЕ УКРАЇНСЬКИМ ГРОМАДАМ?
Засадничими принципами здійснення місцевого самоврядування ми визначаємо:
- Самостійність місцевих спільнот громадян у вирішенні питань місцевого значення.
- Організаційне відокремлення місцевого самоврядування у системі публічної влади в Україні.
- Територіальну повсюдність місцевого самоврядування.
- Субсидіарність – спрямування владних повноважень на той максимально близький до громадян рівень влади, на якому ці повноваження можуть бути ефективно реалізовані.
- Ресурсну самодостатність місцевого самоврядування.
- Гласність та прозорість у функціонуванні місцевого самоврядування.
У пропонованій нами моделі самоврядування в Україні, його первинною – головною – ланкою має стати територіальна громада. Територіальні громади мають володіти усією повнотою самоврядних прав, які не можуть бути обмежені чи відібрані будь-якими державними органами, окрім випадків надзвичайних ситуацій.
Юрисдикції територіальних громад поширюються на території, прилеглі до населених пунктів. Таким чином уся територія України (окрім Чорнобильської зони відчуження) перебуває у юрисдикції громад.
Територіальні громади в обов’язковому порядку мають свої статути, генеральні плани розвитку, земельні кадастри, реєстри прав власності на нерухомість та детальні плани забудови. Статути громад підлягають реєстрації, а генеральні плани - науковій експертизі та реєстрації.
Належність громадянина до територіальної громади визначається його внесенням до виборчих списків виборчої дільниці на підставі проживання та/або володіння нерухомістю та/або працевлаштування та/або сплати податків на території, що належить до певного населеного пункту та перебуває у юрисдикції відповідної громади.
Право голосування на місцевих виборах набувається громадянином, якому на день голосування виповнилося шістнадцять років та який на підставі отриманого паспорту внесений до реєстру виборців.
Правом бути обраним депутатом місцевої ради або міським, селищним, сільським головою користуються особи, які на день голосування досягли вісімнадцятирічного віку.
Представницькі органи громад мають право запроваджувати підвищені стандарти якості товарів і послуг на своїх територіях, визначати обсяги та види санкцій стосовно порушників вимог та правил, передбачених нормативно-правовими актами, що діють на території громади.
Громадяни мають незаперечне право об’єднуватися у територіальні колективи – органи самоорганізації населення – будинкові, вуличні та квартальні комітети, які, зокрема, володіють правами погодження розташування об’єктів забудови та благоустрою. Органи саморганізації населення можуть виступати замовниками комунальних послуг, послуг з благоустрою та безпеки.
Громадські організації та релігійні громади, утворені відповідно до законодавства, мають право цільовим чином отримувати кошти з місцевих бюджетів на свою статутну діяльність, якщо вона становить суспільну користь для громад, та виступати партнерами місцевої влади у спільних проектах на умовах максимального контролю з боку інших громадських організацій та прозорості їхньої діяльності.
Економічною основою місцевого самоврядування є місцеві фінанси, комунальне майно та земля. Розпорядження цими активами є цілковитою компетенцією територіальних громад, за винятком об’єктів, щодо яких встановлено законодавчі обмеження (споруди пам’яток історії та культури, землі заповідників та інших природоохоронних установ, об’єкти військового призначення тощо).
Бюджети громад формуються за рахунок частки прибуткового податку з громадян, оподаткування нерухомості, платні за землекористування, місцевих зборів та інших платежів фізичних та юридичних осіб, які запроваджуються органами місцевого самоврядування на підставі відповідного закону, а також господарської діяльності громад.
Громади, які не мають фінансової змоги забезпечити ресурсну самодостатність, отримують дотації за рахунок державного бюджету, відповідно до нормативів, встановлених Парламентом.
Бюджети районів формуються за рахунок відрахувань з бюджетів територіальних громад відповідно до погодженого з кожною громадою окремо нормативу, але не менше відсотка, визначеного Парламентом. Такі внески сплачують лише громади, бюджети яких не дотуються за рахунок державного бюджету. Обсяги дотацій бюджетам громад з державного бюджету розраховуються Урядом чи уповноваженим ним органом для кожної громади окремо. Такі дотації перераховуються безпосередньо на бюджетні рахунки виконавчих органів дотованих громад в обсягах та у терміни, встановлені Урядом.
Місцева влада функціонує на засадах максимальної прозорості та доступності для громадян. Бюджети територіальних громад, їхні генеральні плани, рішення місцевих рад та їхніх виконавчих комітетів, розпорядження місцевих голів, інші нормативні та розпорядчі документи підлягають обов’язковій публікації на сайтах відповідних місцевих рад.
Надходження до міських бюджетів та видатки з них на рівні первинних документів щомісяця публікуються. Усі засідання міських рад є відкритими для працівників засобів масової інформації та громадськості і транслюються засобами телебачення або Інтернету. Голосування депутатів місцевих рад та членів виконавчих комітетів є лише поіменними (за винятком кадрових питань), а їхні результати є повсякчас доступними для ознайомлення усіма бажаючими.
Функції обласних державних адміністрацій обмежуються контролем за дотриманням законодавства та координацією діяльності органів влади при здійсненні масштабних проектів розвитку інфраструктури регіонів, ліквідації надзвичайних ситуацій, здійсненні соціальної та гуманітарної політики тощо.
В міських територіальних громадах має бути запроваджено електронну систему голосування на виборах, створено механізми електронних референдумів та консультативних опитувань членів громади з актуальних питань її життя. Аналогічним чином можуть здійснюватися консультації з мешканцями на рівні мікрорайонів та кварталів.
Депутати сільських та селищних рад обиратимуться за мажоритарною виборчою системою. Обрання депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних та міських рад повинно відбуватися за пропорційною виборчою системою за відкритими списками з преференціями.
Міських, сільських та селищних голів необхідно обирати абсолютною більшістю голосів, тобто проводити другий тур виборів, якщо у першому ніхто з кандидатів не набрав більше половини голосів виборців. Голови місцевих рад за посадою очолюють виконавчі комітети, які формуються відповідними радами.
Регламент діяльності органу місцевого самоврядування, умови формування та роботи громадських рад при виконавчих органах місцевої влади, є обов’язковою складовою частиною статуту територіальної громади.
Районні ради формуються шляхом делегування до їхнього складу депутатів рад відповідних територіальних громад пропорційно до чисельності їхнього населення. Районні ради формують виконавчі комітети, які здійснюють управління об’єктами інфраструктури надання послуг населенню. Діяльність районних рад та їхніх виконавчих комітетів визначається законом. Райони не мають власних статутів.
Керівників місцевої поліції має обирати відповідна територіальна громада. Вона також повинна мати можливість відкликати їх з посади у разі втрати довіри.
Районні державні адміністрації підлягають ліквідації. Їхні повноваження перерозподіляються між виконавчими комітетами районних рад і відповідними територіальними підрозділами центральних органів виконавчої влади на районному, міжрайонному або обласному рівні.
Місцеве самоврядування у містах Києві та Севастополі здійснюється їхніми територіальними громадами без жодних винятків та обмежень. Функції Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій обмежуються контролем за дотриманням законодавства та координацією діяльності відповідних органів влади у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, здійсненні соціальної та гуманітарної політики тощо.
ЯК ЦЬОГО ДОСЯГТИ?
Напрямок головного удару – узурпація державою самоврядних повноважень місцевих громад.
Ми визначаємо наступні кроки у здійсненні реформи місцевого самоврядування:
- Підвищення економічної та правової суб’єктності територіальних громад базового рівня (міста, селища, села, сільради) шляхом усунення посередників у наданні їм субсидій та субвенцій з державного бюджету в особах обласних та районних ланок управління.
- Закріплення за громадами об’єктів комунального майна, джерел надходжень місцевих бюджетів та позначення їхніх територіальних меж.
- Запровадження обов’язкової щорічної звітності рад перед громадами з питань управління комунальним майном, землею та фінансами.
- Проведення адміністративно-територіальної реформи з метою створення на основі центрів економічного зростання самоврядних громад, спроможних виконувати всі повноваження щодо створення комфортних умов проживання своїм мешканцям та надання їм максимальної кількості послуг.
- Запровадження електронного голосування на виборах і референдумах.
- Модернізація системи підготовки і перепідготовки кадрів муніципальних службовців різних рівнів.
6. Реформа публічної адміністрації
ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ – ВАЖЛИВА ПЕРЕДУМОВА ДЕРЖАВНОГО І СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ.
ЯКИМИ Є ВИКОНАВЧА ВЛАДА ТА ВІДНОСИНИ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ З ГРОМАДЯНАМИ СЬОГОДНІ?
Однією з найбільших проблем України, що перешкоджає її динамічному розвитку, є неефективність системи державного управління. Політичне керівництво держави переважно діє у режимі вирішення поточних завдань, не маючи цілісного бачення стратегічних перспектив країни. Замість єдиної стратегічно виваженої державної політики в Україні реалізуються десятки нескоординованих політик. Як наслідок, в державі досі не проведено жодної системної реформи.
Система, що об’єднує велику кількість органів виконавчої влади центрального рівня, стає все більш складною, обтяжливою для бюджету та неефективною. Видатки на утримання органів державної влади щороку зростають на мільярди гривень.
Кадрова політика зберегла свій непрозорий характер, механізм підготовки державних рішень залишився непублічним. На вищі політичні посади продовжують призначати «наближених осіб», які часто не мають чіткого бачення розвитку відповідних секторів державної політики, а іноді й базового уявлення про довірену сферу. Основною мотивацією роботи у владі залишається доступ до бюджетних фінансових потоків та інших державних ресурсів. Чиновницький корпус є вкрай заполітизованим, непрофесійним та абсолютно байдужим до свого головного призначення – служіння суспільним інтересам.
У підсумку основні споживачі роботи органів виконавчої влади – громадяни та бізнес – потерпають від зарегульованості, низької якості адміністративних послуг, бюрократичної тяганини та корупції. Приватна ініціатива знищується надмірною інспекційною діяльністю держави, спрямованою на покарання та здирництво.
Тому ми твердо впевнені: концентрація усіх важелів влади в руках Президента, його адміністрації призведе лише до гальмування процесу реформ, адже у такій системі різко зростає ймовірність помилок при прийнятті суспільно важливих рішень главою держави одноосібно, поширюються непрозорі та нелегітимні впливи.
Повноцінна адміністративна реформа в Україні має будуватися виключно на засадах демократичного урядування, децентралізації та деконцентрації повноважень, більшої автономії для усіх органів влади, більшої відповідальності та ініціативи для рядових службовців.
ЯКОЮ МАЄ БУТИ СИСТЕМА УРЯДУВАННЯ?
Потрібно побудувати таку систему урядування, яка стимулює чиновників усіх рівнів до професійної роботи на благо суспільства і держави, а громадянам забезпечує належну якість послуг та умови для розвитку.
У цьому контексті важливо гарантувати конституційний статус Уряду як вищого органу виконавчої влади. Саме Уряд має бути генератором реформ та органом, що їх впроваджує. Отже, слід забезпечити колегіальність його роботи та належну прозорість підготовки урядових рішень.
Сукупність органів виконавчої влади повинна еволюціонувати до системи різнорівневих суб’єктів, одні з яких виконують лише політичні функції (міністерства), а інші – лише виконавчі функції, тобто функції з поточного адміністрування (урядові органи/виконавчі агенції).
У міністерствах слід максимально розвивати спроможність до прогнозування та попередження проблем. Проекти урядових рішень, які зачіпають інтереси суспільства чи окремих його груп, повинні проходити стадію громадського обговорення. Процедура розгляду та врахування пропозицій громадськості має бути відображена у відповідному законі.
Державна служба повинна бути перетворена на професійний політично нейтральний інститут. Чиновництво повинно професійно та ефективно надавати послуги: для Уряду - пропонувати раціональні і виключно правомірні проекти рішень; для громадян – забезпечувати доступність та зручність отримання адміністративних послуг.
Відносини держави з громадянами та бізнесом потребують нової ідеології. Кожен політик і чиновник повинен усвідомлювати, що він є слуга народу, найнятий за гроші платників податків. Тому повага до прав і гідності людини, орієнтація на позитивне вирішення справ громадян повинні бути основними принципами роботи виконавчої влади зокрема, та публічної адміністрації загалом.
ЩО НЕОБХІДНО ЗРОБИТИ?
Напрямок головного удару – влада, що працює сама на себе, а не служить інтересам суспільства.
Побудова ефективної та демократичної системи урядування потребує системних кроків інституційного, правового, кадрового, процедурного, фінансового характеру.
Першочерговою умовою для становлення стабільної і ефективної виконавчої влади є неухильне дотримання конституційних основ вищими органами державної влади. Насамперед, це стосується розмежування повноважень між Президентом та Урядом.
Необхідно реально забезпечити вищий статус Уряду у виконавчій владі. Для того, щоб Уряд був активним суб’єктом реформ, він повинен формуватися не тільки за політично-партійним принципом, але передусім за критеріями професійності та ініціативності кандидатів на міністерські посади. Уряд повинен здійснювати свою діяльність відповідно до розробленої ним Програми.
Для забезпечення колегіальності та відкритості роботи Уряду необхідно сприяти вирівнюванню у статусі його членів. Тобто Уряд повинен діяти як єдина команда рівних за статусом посадовців, з особливим статусом лише для керівника Уряду.
Слід максимально децентралізувати виконання функцій з надання адміністративних послуг на рівень органів місцевого самоврядування, принаймні через механізм делегування.
Окремо мають функціонувати регулятори у сфері природних монополій та суміжних ринків. Зокрема, органи регулювання у сферах енергетики, транспорту, зв’язку, комунальних послуг повинні бути незалежними від політичної влади. Формування таких колегіальних органів має гарантувати довіру до професійності та незаангажованості таких органів, їхню готовність економічно обґрунтовано збалансовувати інтереси споживачів, виробників та держави.
Необхідне реформування системи державної служби в Україні. На всі посади державної служби, включно з вищими, добір має здійснюватися виключно на підставі відкритого конкурсу. Перед отриманням статусу державного службовця вперше особа повинна проходити відповідний підготовчий курс. Для забезпечення стабільності перебування на державній службі необхідно вжити заходів для захисту державних службовців від недобросовісних звільнень. Навіть у випадку ліквідації чи реорганізації органу влади передбачити можливість переведення службовця в інший орган або тимчасового зарахування в резерв. Стала частка заробітної плати – посадовий оклад – повинна бути визначена законом та має забезпечувати умови для принципової позиції чиновника незалежно від будь-яких впливів. Дисциплінарна процедура, з одного боку, повинна захищати службовців від необґрунтованого притягнення до відповідальності, з іншого – забезпечувати ефективний захист публічних інтересів від зловживань та корупційних порушень. Для гарантування політичної нейтральності державної служби слід обмежити державних службовців щодо членства у політичних партіях.
Для участі державного службовця у національних чи місцевих виборах у якості кандидата потрібно передбачити отримання дозволу уповноваженого державного органу.
Найголовнішим елементом забезпечення стабільності, професійності та політичної нейтральності системи державної служби є гарантування цих вимог щодо вищого корпусу державної служби. При цьому надважливо запровадити повноцінні посади керівників державної служби в міністерствах як еквівалент поширених у демократичних країнах посад державних секретарів міністерств. Це не лише забезпечуватиме наступництво у виконавчій владі, надасть змогу чітко розподіляти політичні та адміністративні функції у міністерствах, але й захищатиме усю систему державної служби від політичного втручання. Для цього, крім відкритого конкурсу на посади державних секретарів міністерств, доцільно встановити певний гарантований термін перебування на посаді. До вищого корпусу державної служби також належать керівники зі статусом державного службовця в інших органах виконавчої влади, в тому числі голови місцевих державних адміністрацій. Тому і їхнє призначення має здійснюватися не за політичними критеріями, а за професійними характеристиками. Для захисту системи державної служби доцільно утворити незалежний колегіальний орган, який би надавав згоду на призначення та звільнення вищих державних службовців, вирішував питання їхньої дисциплінарної відповідальності тощо.
У площині взаємин «публічна адміністрація» (це насамперед, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування) – «приватна особа» (фізична чи юридична) треба вжити заходів до максимальної дерегуляції та адміністративного спрощення. Необхідно скасувати недієві і корупційні дозволи, ліцензії та інші адміністративні послуги, а також значну кількість різних видів інспекційних перевірок. Це повинно вивільнити ініціативу громадян та зменшити умови для корупції.
Крім того, потрібно вживати заходів організаційного та юридично-процедурного характеру. Зокрема, при наданні адміністративних послуг доцільно використовувати принципи «єдиного офісу» і «єдиного вікна». Для службовців органів публічної адміністрації повинні бути мінімізовані умови для корупції – за рахунок прозорості в роботі єдиних офісів, мінімізації особистих контактів приватних осіб зі службовцями, які приймають рішення, впровадження технологій електронного урядування.
Слід впорядкувати питання оплати адміністративних послуг. При цьому органам влади необхідно заборонити надання послуг господарського характеру та інші неправові способи вимагання коштів з приватних осіб. Розміри плати за надання платних адміністративних послуг повинні визначатися у законі, або у виняткових випадках – в межах, визначених законом, Урядом або органами місцевого самоврядування.
Також необхідно забезпечити прийняття та впровадження стандартів справедливої адміністративної процедури. Зокрема, адміністративні органи при вирішенні індивідуальних справ повинні забезпечувати право особи бути вислуханою перед прийняттям рішення та отримати доступ до матеріалів справи. При цьому зазначені права в повному обсязі стосуються також осіб, на яких може вплинути пропоноване рішення. Слід підвищити довіру громадян до механізмів адміністративного оскарження рішень, дій та бездіяльності органів публічної адміністрації. Тобто інспекційні втручання мають проводитись не з фіскальною метою вилучення коштів у вигляді штрафів, а з метою усунення правопорушень та запобігання їм у майбутньому.
7. Антикорупційна політика
ПОДОЛАННЯ КОРУПЦІЇ – УМОВА ЗДІЙСНЕННЯ УСПІШНИХ РЕФОРМ.
ЯКИЙ РІВЕНЬ КОРУПЦІЇ МИ МАЄМО?
Корупція у нашій державі сформована у вигляді своєрідної піраміди, основні елементи якої взаємообумовлені і впливають одне на одного. Основними складовими корупційної піраміди виступають:
- Політична корупція - обумовлюється специфікою виборчої системи, що породжує клановість політичних партій, закритість формування партійного активу, відсутність внутрішньопартійної демократії. Вона розпочинається з неофіційної плати за включення до партійних списків кандидатів в депутати.
- Бюджетна корупція - зумовлена можливістю доступу представників партій-переможців до ресурсів державного і місцевих бюджетів та поповнення за їхній рахунок своїх попередніх «політичних інвестицій». Представники партій отримують важелі впливу на публічних службовців з метою вирішення своїх приватних інтересів.
Корупція в адміністративних органах - яскраво проявляється в зловживаннях чиновників при наданні адміністративних послуг чи проведенні перевірок діяльності приватних осіб.
- Корупція в системі правосуддя - полягає у можливостях суддів ухвалювати рішення, порушуючи закон, а у прокурорів та слідчих - ставити порушення і розслідування кримінальних справ в залежність від наявності корупційної плати.
Корупція в освіті, охороні здоров’я - має необмежене поширення і зачіпає інтереси більшості громадян України.
Однак значна частина населення країни ставиться до корупції як до ринкового механізму для прискорення вирішення власних проблем і вважає таку поведінку виправданою. Таке сприйняття людьми корупції є неприйнятним і робить боротьбу із нею ще складнішою.
Безліч законів та нормативних актів також мають корупційну складову та провокують корупційні дії. Вони або прямо надають чиновникам надмірно широкі дискреційні повноваження, до того ж не збалансовані їхньою відповідальністю, або є нечіткими чи суперечливими, або просто нав’язують надмірні обмеження, суперечать здоровому глузду та реаліям життя. Це стає причиною їх масового порушення. За таких умов корупційні способи є єдиним можливим способом вирішення існуючих проблем.
ЖИТТЯ, ВІЛЬНЕ ВІД КОРУПЦІЇ.
Передбачає, що:
- Усунуті передумови для корупції, в тому числі законодавчі. Парламент, Уряд та інші відповідні органи постійно та наполегливо працюють над удосконаленням законодавства з метою усунення корупційних можливостей.
- Участь в політичному житті зацікавлених в цьому осіб має на меті проведення реформ задля підвищення рівня життя, соціальних, культурних, освітніх та інших стандартів суспільства, а не є способом досягнення особистого збагачення на шкоду публічним інтересам.
- Публічні особи (політики, судді, державні службовці і службовці місцевого самоврядування тощо) здійснюють свою діяльність у відповідності до вимог Конституції і законів України. Вони отримують достатню заробітну плату, керуються у своїй повсякденній роботі затвердженими правилами професійної етики, старанно уникають конфліктів інтересів, підлягають ефективному внутрішньому контролю, їхні доходи і видатки є предметом фінансового контролю та громадського моніторингу.
- Відповідальність за корупційні порушення є невідворотною незалежно від статусу і зв’язків чиновників. Причетні до хабарництва особи позбавлені можливості займати посади на публічній службі.
Присутність держави в економічному житті суспільства є оптимально обґрунтованою. Роль держави зводиться до реєстрації бізнесу, стягнення податків і дотримання законодавства суб’єктами підприємницької діяльності. Контакти приватних осіб з публічною адміністрацією відбуваються переважно за допомогою електронних чи телефонних засобів спілкування або поштою.
Люди сприймають корупцію як суцільне зло, яке рано чи пізно буде спрямоване проти них самих, навіть, якщо й на перший погляд вона допомагає вирішити якусь проблему.
ЯКИМИ ЗАХОДАМИ МОЖЛИВО ПОДОЛАТИ КОРУПЦІЮ?
Напрямок головного удару – законодавчі лазівки для зловживання службовим становищем.
Подолання теперішньої корупції є складним та непростим процесом. Він повинен полягати в реалізації комплексу заходів, пов’язаних із:
- Інституційними змінами щодо усунення передумов корупції.
- Зміною громадської думки.
- Боротьбою з проявами корупції.
Інституційні зміни необхідно розпочати із наведення порядку в організації владних інституцій і законодавства про них. За допомогою цих кроків буде створено прозорі та оптимальні механізми діяльності органів влади і, як наслідок, створені передумови для боротьби з корупцією та корупціонерами. При організації діяльності органів виконавчої влади і місцевого самоврядування будуть проведені наступні інституційні заходи із запобігання корупції:
Розмежовано політичні і адміністративні посади в органах влади. Політичними посадами в органах виконавчої влади мають бути визнані лише міністри та їхні заступники. Всі інші посади повинні визнаватися адміністративними і обійматися державними службовцями у порядку, визначеному оновленим законодавством про державну службу.
Подолано системний конфлікт інтересів в діяльності органів публічної адміністрації, що означатиме неможливість одним органом влади виконувати взаємовиключні функції з прийняття нормативно-правових актів, надання адміністративних послуг, здійснення інспекційної діяльності, управління об’єктами власності тощо.
Законодавчо врегулювано відносини між приватними особами і публічною адміністрацією, запроваджено європейські стандарти адміністративної процедури і мінімізовано особисті контакти публічних службовців і осіб-користувачів послуг.
Створено повсюдно центри з надання адміністративних послуг за принципом «єдиного вікна».
Забезпечено доступ до публічної інформації.
Проведено реформу інспекційної діяльності публічної адміністрації, яка включатиме: оптимізацію (скорочення) системи інспекційних органів; розподіл на декілька органів влади структур, які наразі об’єднують в собі підрозділи з досудового слідства (дізнання) і інспекційної діяльності; усунення дублювання в їхній діяльності; відміну практики формування річних планів зі збору штрафів та застосування інших каральних санкцій; зміщення уваги інспекційних органів, насамперед, на запобігання вчиненню нових порушень; суттєве обмеження втручальних повноважень інспекційних органів; надання виключно судовим органам повноважень із санкціонування заходів щодо доступу до приватних володінь, вилучення предметів і документів, заборони/обмеження здійснення певної діяльності.
Впроваджено систему електронного врядування і електронного документообігу в органах влади.
Удосконалено статус публічних службовців, що передбачає: встановлення обов’язковості конкурсного відбору на посади службовців; запровадження колегіальності дисциплінарного провадження; підвищення розміру оплати праці чиновників, в першу чергу, нижчого рівня; встановлення на рівні закону величини винагороди службовців; введення декларування доходів і витрат чиновників та членів їхніх сімей.
Надано повноваження одному із органів влади щодо перевірки даних річних декларацій публічних службовців. Необхідно забезпечити належну прозорість в його діяльності. Результатом діяльності цього контролюючого органу у випадку виявлення невідповідності між задекларованими даними і реальними доходами/витратами буде кримінальне переслідування службовців.
Створено відділи внутрішніх розслідувань у кожному органі влади як елементу внутрішнього контролю. Вони будуть уповноважені не лише на перевірку законності діяльності (використання майна, коштів), але й на здійснення аудиту ефективності функціонування органу, ефективності реалізації бюджетних програм тощо. Необхідно також закріпити належну самостійність таких підрозділів. Це стосується незалежності керівників підрозділів, яка може досягатися призначенням на ці посади на певний визначений строк, гарантіями від безпідставного дострокового звільнення, закріпленням самостійності у вирішенні питань добору кадрів, формуванні структури підрозділу, плануванні діяльності.
Визначено орган влади, уповноважений в Уряді на аналіз, вироблення і реалізацію державної антикорупційної політики. Одним із його завдань має стати дослідження корупційних ризиків у законодавстві та процедурах, підготовка рекомендацій щодо усунення цих положень та інших перепон, котрі сприяють корупційним діянням. Також такий орган зобов’язаний забезпечити проведення громадської антикорупційної експертизи проектів нормативних актів, результати якої повинні бути обов’язковими для врахування органами влади під час ухвалення ними нормативних актів. Ця інституція не може наділятися іншими повноваженнями у сфері протидії корупції, наприклад, щодо кримінального переслідування, перевірки декларацій службовців тощо.
Важливе значення у питанні запобігання корупції має зміна ставлення суспільства до «хабара» як до можливості швидкого вирішення питання на свою користь. Цим процесам повинна сприяти цілеспрямована інформаційна діяльність держави, за допомогою якої слід кардинально змінити ставлення населення до корупції. Ефективність таких заходів матиме належний ефект лише в поєднанні з іншими чинниками, в тому числі підвищенням рівня доходів населення, антикорупційним вихованням громадян, проведенням інституційних змін в організації влади, боротьбою з окремими проявами корупції.
Держава також мусить створити умови для активної участі представників бізнес-середовища в неформальних партнерствах, пактах, угодах про доброчесність. Основним пунктом цих домовленостей має стати умова про уникнення сторонами (представниками бізнесу) корупційних зв’язків у відносинах з органами влади, особливо при тендерних процедурах.
Крім підвищення рівня свідомості людей щодо шкідливості корупції необхідна умова – запровадження з боку держави належної діяльності з протидії корупції.
Важливим в цьому аспекті повинно стати створення окремого антикорупційного органу, уповноваженого на розслідування корупційних діянь вищих посадових осіб держави. Його створення слід обов’язково гармонізувати з процесом ґрунтовного реформування системи кримінального правосуддя. У складі цього органу розслідування слід об’єднати спеціальних прокурорів і спеціальних слідчих, які працюватимуть під процесуальним керівництвом останніх.
Політика подолання корупції повинна бути позбавлена намагань запровадження і призначення надзвичайно великих розмірів покарання під кутом зору європейської практики (наприклад, тривале чи навіть довічне позбавлення волі). Невідворотність відповідальності і покарання за корупційні діяння є значно більш дієвим профілактичним заходом, ніж декларування у законі найсуворіших санкцій, які, проте, будуть вибірково застосовуватися на практиці проти опонентів. Акцент при покаранні слід робити не на позбавленні волі, а на стягненні великих штрафів і довічній забороні винним особам обіймати посади публічних службовців.
Слід удосконалити кримінальне і адміністративне деліктне законодавство з метою подолання корупційних ризиків у ньому. Зміни полягатимуть у: зменшенні різниці між найнижчим і найвищим розміром кожного покарання (стягнення); узгодженні ідентичних складів злочинів і адміністративних правопорушень, які відрізняються лише розміром завданої шкоди; позбавленні посадовців можливості стягнення штрафів на місці вчинення порушень.
Водночас всі повинні усвідомити, що одними лише репресивними заходами неможливо обмежити рівень корупції. Ми повинні також сконцентрувати свої зусилля на виробленні єдиної стратегії проведення кожної з необхідних для подолання корупції реформ (конституційної, політичної системи, адміністративної, судової, кримінальної юстиції), котрі повинні створити передумови успішної антикорупційної діяльності.
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 66 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| Преамбула | | | Судова реформа |