Читайте также:
|
Морфологія, стосовно біології взагалі й іхтіології зокрема, є наукою про форму й будову рибоподібних і риб. Морфологія найтіснішим чином пов'язана із зоологією, фізіологією й екологією, що істотно впливає на процес формоутворення. Предметом вивчення морфології рибоподібних і риб як галузь спеціальних знань є зовнішня й внутрішня їд. будова, топографія, зовнішня й внутрішня будова окремих органів і систем організму, їх тканинна організація, будова клітин і клітинних структур. До того ж основне завдання морфології рибоподібних і риб зумовлене необхідністю пізнань форми на всіх рівнях у статиці й динаміці. У класичній морфології тварин розрізняють морфологію функціональну, екологічну, вікову й еволюційну, що повною мірою може бути віднесене до морфології рибоподібних і риб.
У зв'язку з тим, що в процесі підготовки фахівців у галузі іхтіології й рибництва викладають спеціальні курси (гістологія, ембріологія і фізіологія риб), ці питання висвітлюють в обсязі, необхідному для цілісного сприйняття матеріалу певних розділів іхтіології.
Риби - древня група тварин, що живе на Землі сотні мільйонів років. У системі хребетних рибоподібні і риби в морфоанатомічному плані є найбільше низько організованими тваринами.
На думку авторів широковідомих публікацій сучасна іхтіофауна представлена досить широко й включає понад 28 тисяч видів риб (інколи називають ЗО тис. видів риб), що живуть у гіперсолоних, солоних, солонуватих і прісних водах практично на всій акваторії планети. Риби живуть у стоячих водоймах, швидкоплинних ріках і струмках, морях і океанах тропічних, помірних і полярних зон. Відзначено риб у гірських водоймах на висотах до 6 тис. м, на великих глибинах океанів, у підземних озерах печерних утворень. Умови перебування риб у гідросфері планети досить специфічні, що визначило за відомої спільності зовнішнього вигляду й внутрішньої будови риб наявність певних, іноді досить різко виражених видоспецифічних особливостей.
Поряд з вищевикладеним абсолютна більшість видів риб за своїм зовнішнім виглядом й внутрішньою будовою дозволяє віднести їх до іншого класу хребетних. Практично без, спеціальної підготовки будь-яка людина буде стверджувати, що перед ним риба. Така констатація цього факту базується на характерній схожості основних особливостей, які досить чітко, в абсолютній більшості випадків, відрізняють рибу від інших класів хребетних тварин.
У такий спосіб очевидно, що зовнішня подібність різних систематичних груп риб поєднується з наявністю індивідуальних особливостей, які полягають в основі визначення і диференціювання риб, н и значення їх видової приналежності та віднесення до відповідних іаксономічних груп.
1.4.1. Зовнішня будова й форми тіла рибоподібних і риб
Риби виявили дивну пристосувальну здатність до перебування в більш "в'язкому" і щільнішому, чим повітря водному середовищі. Специфічні пристосування риб досить різноманітне й це різноманіття і клалось протягом років еволюції.
Форма тіла риб є своєрідним біологічним продуктом, що утворився и процесі еволюції взаємин між організмами й середовищем перебування, виступає зовнішнім виразом пристосувальних особливостей риб до навколишнього середовища, тобто їхнього відношення до гідрологічних і гідрохімічних факторів, умов харчування й розмноження, наявності хижаків. Це дозволяє, беручи в руки рибу, навіть не знайому, і за зовнішньою будовою "прочитати" основні її екологічні особливості.
Перебування в досить специфічному середовищі, яким є вода, і необхідність активного переміщення, що пов'язане з подоланням значного опору, сформували тіло риб, що добре адаптоване до такого способу життя і враховує основні особливості гідродинаміки.
У тілі рибоподібних і риб розрізняють головний, тулубний і хвостовий відділи, між якими немає чітких меж, що робить такий розподіл деякою мірою умовним.. За межу між головою й тулубом приймають задній край зябрової кришки (без зябрової перетинки), а між тулубом і хвостом анальний отвір. У хвостовому відділі розрізняють хвостове стебло, що розміщене між анальним отвором і хвостовим плавцем.
Обтічність поверхні тіла риб і відсутність чітких меж між окремими частинами тіла не випадкова. Така будова, сформована в процесі філогенезу, значно забезпечує перебування різних видів риб у водному середовищі в межах ареалів.,
Однак варто враховувати, що твердження про спільність будови тіла більшості видів риб справедливе тільки в першому наближенні. За професійного розгляду очевидно, що зовнішня будова рибоподібних і риб досить різноманітна і це визначається таксономічною приналежністю конкретних груп. Не вдаючись у докладний розгляд усіх можливих пристосувальних варіацій у формі й будові цієї групи гідробіонтів, необхідно розглянути набір стрижневих, типових "архітектурних" елементів, наявність яких дозволило виділити риб у більшу самостійну групу тварин.
Який би зовнішній вигляд не набув той або інший вид риб у процесі еволюції, перше, що властиве формі їх тіла - це обтічність. Вода - щільна й досить важка порівняно з повітрям рідина. їй властива нестисливість, і пересуватися в ній не так-то просто: потрібно ніби розсунути її, відштовхнути по обидва боки, після чого вода неминуче зімкнеться за тілом знову. Риби чудово перебороли пов'язані із цим труднощі. Більшість риб мають загострену голову, за якою в них розміщена найбільш об'ємиста частина тіла - тулуб, який потім звужується до хвоста. Завдяки такій будові тіла, вода не тільки більш плавно й з найменшими завихреннями обтікає із двох боків тіло пливучої риби, але й надає йому деякий додатковий поштовх.
Оптимально використовували риби й переваги водного середовища, що випливають із закону Архімеда, - підтримувати вагу власного тіла у воді. Вони мають приблизно однакову з нею щільність протоплазми клітин організму і їм куди простіше, ніж сухопутним хребетним.
У цьому випадку у важкому й ускладненому скелетному каркасі відпала необхідність.
Таким чином, гладке, обтічне, без виступів тіло риб, покрите слизом, полегшує переміщення у воді, а система парних і непарних плавців визначає рух у потрібному напрямку.
Абсолютну більшість видів риб можна розмежувати ча найбільш типовими формами тіла й віднести за цією ознакою до певного типу, який еволюційно визначився місцем існування кожного виду, характером руху, складом їжі та способом її добування, впливом міжвидових взаємовідносин. Відповідно до умов існування й пересування специфічним водним середовищем виділяють такі типи форм тіла риб (див. Додаток 1,4.1):
Торпедоподібна (веретеноподібна) - загострена голова (рило), добре обтічне і округле у поперечному розрізі тіло, іноді дещо стиснене з боків, витончене хвостове стебло, яке іноді несе додаткові плавці Риби з такою формою тіла характеризуються високими плавальними здібностями, здатні до тривалих переміщень. Як правило, це мешканця пелагіалі - тунці, скумбрії, лососі, оселедці, кефалі, більшість акул, судаки. Необхідно зазначити, що така форма тіла властива морським ссавцям (дельфіна, косаткам).
Стрілоподібна - близька до торпедоподібної, але тіло більш витягнуте, має приблизно однакову висоту і рівномірно округлене, дещо стиснене з боків, кістки рила витягнуті та загострені, хвостове стебло коротке і відносно могутнє, спинний та анальний плавці зміщені до сильного і короткого хвостового плавця, що імітує оперення стріли.
Риби з такою формою тіла не здатні переміщуватися на великі відстані, вони переважно тримаються у засідці, проте розвивають високі кидкові швидкості на проміжок часу, миттєво кидаючись за здобиччю, або уникаючи загрози. Така форма тіла характерна для засадних хижаків (щука, таймень, панцирна щука), деяких мешканців пелагіалі (сарган, сайра).
Змієподібна (вугреподібна) - дуже видовжене тіло, закруглене на поперечному розрізі у передній і середній частинах, дещо сплощене з боків у задній, з довгим спинним й анальним плавцями та маленьким хвостовим плавцем, з іноді відсутніми г& явними плавцями. Риби з такою формою тіла є досить повільними плавцями, зустрічаються переважно біля дна серед заростей водоростей, пересуваються латерально згинаючи тіло - круглороті (міноги, міксіни) та вугреподібні.
Стрічкоподібна - видовжене тіло, яке на відміну від вугреподібної форми, сильно стиснене з боків. Спинний та анальний плавці видовжені, хвостовий скорочений, іноді редукований. Риби з такою формою тіла погані плавці, які пересуваються латерально згинаючи тіло, мешкають у пелагіалі та переважно на великих глибинах (риба-шабля, риба-ремінь, оселедцевий король).
Сплющена (стиснена) форма, яка має 3 різновиди;
а) симетрично стиснена з беків - високе тіло за відносно невеликою довжиною мають риби, які здатні легко маневрувати серед перепон та швидко змінювати своє положення у водному просторі для дезорієнтації хижаків. Таку форму тіла, яку іноді називають лящеподібною, мають чисельні придонні риби (лящ, плоскирка, скалярія), мешканці коралових рифів (скалозуб, спиноріг, риба-хірург) та деякі
пелагічні риби (риба-місяць, сонцевик, вомер).
б) несиметрично стиснена з боків - високе тіло, зміщені на один бік
очі, що створює асиметрію тіла. Асиметрію доповнюють зміщені на один
бік разом з очима і грудні плавці. Риби з такою формою тіла мають добре
розвинені спинний (окантовує верхню частину тіла) та анальний
(окантовує нижню частину тіла) плавці, хвилеподібні ундулюючі
коливання яких відіграють вирішальну роль у пересуванні. Така форма не
забезпечує швидкого плавання, вона характерна для малорухливих
придонних риб ряду камбалоподібних.
в) симетрично стиснена у спинно-черевному (дорзовентральному)
напрямі - сильно сплощене тіло, з добре розвинутими грудними
плавцями. Таку форму мають малорухливі риби, що ведуть переважно
придонний спосіб життя (скати, морський чорт). Виняток становлять
невелика група скатів, що мешкають у пелагіалі (скат-манта, хвостокол
Кука).
Кулеподібна - тіло майже округле, у вигляді кулі. Таку форму тіла періодично, під час небезпеки набувають представники ряду голкочеревоподібні (риба-їжак, риба-куля), які роздувають міхури кишечнику, заповнюючи їх водою, що призводить до розправлення наявних на тілі голок та шипів, якими вони захищаються від хижаків. Риби з такою формою тіла є поганими плавцями, здатні переміщуватися лише на короткі відстані за рахунок ундулюючого руху непарних плавців.
Астеролетдна (кузовкоподібна) — пірамідально-кубічна, з чисельними варіаціями форма тіла, яка закрита кістковим панциром, захищає від хижаків та від ударів твердих предметів (каміння, корали) під дією хвиль. Така форма тіла характерна для представників родини кузовкових, які мешкають серед коралових рифів та у прибережній хвильовій зоні. Панцир позбавляє тіло рухливості, переміщення риб, з такою формою тіла можливе лише за рахунок ундулюючого дії непарних плавців.
Голкоподібна — сильно витягнуте, видовжене тіло, яке може бути частково поміщене у кістковий панцир. Таку форму мають морські голки, які ведуть слаборухливий спосіб існування і переміщуються лише за рахунок ундулюючоі дії спинного плавця.
Макрурусоподібна - з масивним головним відділом тіло, яке поступово звужується до хвостового плавця Таку форму тіла мають малорухливі, глибоководні риби ряду макрурусоподібних та хімероподібних.
Наведені вище форми не вичерпують всього різноманіття "конституцій" тіла риб, які їм подарувала еволюція. Чисельні види риб мають тіло з проміжними формами або займають проміжне положення між декількома типами:
торпедоподібно-сплощена (плітка, жерех);
змієподібно - сгрічкоподібна (зубатка, мурена, в'юн).
Крім того, існують деякі види риб, тіло яких неможливо класифікувати, тобто важко віднести до будь-якою з наведених вище типів (морські коники, морський бекас, риба-флейта та багато ін.).
Головний відділ. У головному відділі риб виділяють рило, що простирається
від початку голови до передньою краю ока; заочноямковий простір - від заднього краю ока до дистального кінця зябрової кришки; щоку - від задньої вертикалі ока до заднього краю передкришки; чоло або міжочний простір - відстань між очами.
Переходячи до нижньої частини голови, необхідно звернути увагу на зяброві перетинки - шкіряні складки, що облямовують зяброву кришку. У нижній частині голови розрізняють підборіддя - ділянка голови від початку нижньої щелепи до місця прикріплення зябрових перетинок; далі простирається міжзябровий проміжок (горло) - ділянка між зябровими щілинами дощенту грудних плавців. Поряд із цим у нижній частині голови перебуває симфіз - місце з'єднання кісток у нижній частині щелепи (рис. 24в).
За загальної для всіх або практично всіх видів рибоподібних і риб будови, головний відділ або голова різних систематичних груп характеризується достатньою розмаїтістю. Ця розмаїтість насамперед.
Особливості розміщення, розмірів і будови рота в риб визначаються специфікою добування їжі та характеру харчування. У цьому зв'язку розрізняють і виділяють три основні положення рота: верхній, кінцевий, нижній (див. рис. 24а).
Верхній рот — нижня щелепа довша верхньої, а сам ротовий отвір спрямований догори. Таке положення рота характерне для риб, які добувають харчові організми з верхніх шарів води. Це переважно риби, основу раціону яких становить планктон. Сюди можуть бути віднесені шпрот, чехонь, білий і строкатий товстолобики. Поряд із цим таке розміщення рота мають деякі придонні засадні хижаки, зокрема звичайний сом, морський чорт, звіздар, морський дракончик.
Кінцевий рот - обидві щелепи мають однакову довжину. Таке положення рота мають переважно риби, основу раціону яких становлять кормові організми, що живуть у товщі води. Сюди можуть бути віднесені лососі, окунь, судак, тунець, пеламіда, скумбрія.
Нижній рот - верхня щелепа довша нижньої, а ротовий отвір спрямований донизу. Нижній рот характерний для риб, основу раціону яких становить бентос. Сюди можуть бути віднесені підуст, рибець, пічкур, вусач, барабуля. В окремих видів риб нижнє розміщення рота не обов'язково пов'язане з характером харчування. Наявність рострума, що виступає над щелепним апаратом, визначає розміщення рота, що характерно для акул, скатів, осетрообразних.
Пропонована класифікація риб за розміщенням рота не є універсальною, що в деяких випадках не дозволяє віднести окремі види риб за цією ознакою до певної групи (див. Додаток. 1.4.2). У цьому зв'язку розрізняють проміжні положення рота - напівнижній (тараня, лящ, сазан) і напівверхній (верховодка, краснопірка).
Поряд з розміщенням рота в риб формуються різні його розміри, що визначається довжиною нижньої щелепи. У великоротих кінець нижньої щелепи заходить за вертикаль заднього краю ока, у малоротих риб кінець нижньої щелепи не доходить до вертикалі заднього краю ока. Розміри рота в риб функціональні й залежать від величини об'єктів харчування, їхньої твердості, щільності розподілу, особливості захоплення їжі.
У цьому зв'язку очевидно, що невеликий рот властивий, зазвичай,
макрофагам, фітопланктофагам, перифітонофагам, зоопланктофагам і бентофагам, основу раціону яких становить дрібний бентос, детритофагам. До цієї групи можуть бути віднесені білий амур, краснопірка, кефалі, верховодка, тюлька, кілька, шемая, лящ, лин, плоскирка.
Великий рот характерний переважно для хижих риб (щука, сом) і риб, основу раціону яких становить великий бентос (зубатка). Великий рот спостерігається в окремих видів риб-планктофагів, що виконує функції своєрідної пастки. Сюди може бути віднесений анчоус, строкатий товстолобик, веслоніс. За інших рівних умов великий рот більш характерний для хижаків, які підстерігають здобич, перебуваючи в засідці, а маленький рот - у хижаків, що переслідують жертву відносно тривалий час. У першому випадку це морський чорт, щука, сом, окунь, панцирник, а в другому випадку - тунець, скумбрія, судак.
На розміри рота безпосередній вплив у процесі еволюції виду наливала доступність їжі або її концентрація. За низької концентрації їжі рот більший, а за високої концентрації харчових об'єктів на одиницю площі або об'єму води рот у риб менший. Твердість харчових об'єктів також впливає на розміри рота. До того ж. чим жорсткіше й твердіше їжа, чим більше зусиль потрібно для її захоплення, утримання, відривання, здрібнювання, тим розмір рота менший. Іншими словами, чим більше зусиль необхідно для стискування щелеп і закривання рота, тим менші його розміри. У цьому плані цікаві види, основу раціону яких становлять корали, — спинорогові, скалозубі, губанові риби, що мають дуже маленький рот.
У деяких видів риб міжщелепні кістки рухомо з'єднані із черепом, що уможливлює своєрідне висування рота й утворення ротової трубки. У переважної більшості видів риб міжщелепні кістки з'єднані нерухомо або майже нерухомо із черепом, що виключає можливість висування рота. У цьому випадку за цією ознакою розрізняють у риб висувний і не висувний рот.
Висувний рот - верхня щелепа рухомо з'єднана із черепом, завдяки чому під час розкриття рота верхня щелепа може викидатися й висуватися вперед, що дає можливість захоплювати порівняно дрібні кормові організми. Такий тип рота характерний для риб, які харчуються відносно великими планктонними організмами, зокрема оселедцевим, або дрібним бентосом - сазан, лящ, лин, сріблястий карась, осетрові. Сюди ж можуть пута віднесені кефалі, основу раціону яких становить перифітон і детрит.
Не висувний рот — верхня щелепа практично нерухомо з'єднана із черепом. Такий тип рота характерний для риб, основу раціону котрих становить твердий бенгос, який необхідно подрібнювати, застосовуючи імачні зусилля; для риб, що харчуються великими кормовими об'єктами (хижаки), для риб. що живляться дрібним планктоном (веслоніс, білий і строкатий товстолобики).
На думку Г. Нікольського доцільна класифікація ротового апарату риб у зв'язку з особливостями його будови й функціонування на шість типів:
• хватальний рот - великий, з гострими зубами як на щелепах, так і часто на сошнику й піднебінних кістках, до того ж зяброві тичинки короткі, гострі і рідкі (судак, сом, щука, камбала-калкан, миньок, акули);
• всмоктувальний рот - у вигляді трубки, часто висувний, як правило без зубів, служить для добування донних безхребетних (лящ, сазан, плоскирка, риба-
голка);
•дробильний рот - з потужними зубами у вигляді пластин або шипів, служить для роздроблення коралів і твердих панцирів безхребетних (кузовкові, зубаткові, скалозубі, голкочеревні, скатові);
•рот у вигляді присоски - ротова лійка без щелеп, зуби у вигляді ороговілих епітеліальних горбків (міксіни, міноги);
•рот планктоноідів - великий невисувний або невеликий висувний, зуби дрібні або часто відсутні, зяброві тичинки довгі й густі, утворюють щось на зразок сита (веслоніс, білий і строкатий товстолобики, анчоус, оселедець, ряпушка);
•рот перифітоноідів розміщений на нижній частині голови у вигляді поперечної щілини, нижня губа несе гострий ріжучий край, іноді обрамлений роговим чохликом, зубів, як правило, немає (підуст, кефалі, храмуля).
Окремі види риб ведуть паразитичний спосіб життя, що призвело до редукції ротового апарату, а найбільш яскраве вираження це отримало в самців глибоководних вудильників.
Крім ротового апарату на голові рибоподібних і риб розміщені очі, зяброві і носові отвори, бризкальця. Для рибоподібних (міксин, міног) характерна наявність від 1 до 15 пар зябрових отворів, для більшості хрящових риб (акули, скати) - від 5 до 7 пар зябрових щілин, для кісткових риб - 1 пара зябрових щілин. Хрящові химери мають 4 пари зябрових щілин, які прикриті шкірястою складкою за аналогією із зябровою кришкою кісткових риб.
Зяброві кришки, що є характерною ознакою кісткових риб, мають шкірясту облямівку - зяброві перетинки, які можуть бути вільними, що типово для оселедцевих або прикріпленими до міжзябрового проміжку, що типово для коропових. В окремих видів риб (білуга, Калуга) зяброві перетинки зростаються між собою, утворюючи своєрідну складку.
В абсолютної більшості видів риб, крім круглоротих, на передній частині голови є парні носові отвори, які топографічно розмішені симетрично поперед очей по обидва боки голови. Ці отвори в більшості видів риб не мають сполучення з глоткою, виняток становлять деякі види рибоподібних (міксини) і низькоорганізованих риб (дводишні, кистепері), які мають внутрішні ніздрі -хоани. Розміщення, форма й величина носових отворів варіюють за досить широких меж для різних видів риб, що зумовлено видоспецифічними особливостями у зв'язку з умовами існування. Чим краще зір у риби, тим ближче до очей розміщені носові отвори, чим слабший зір - тим ближче до ротового отвору. У хрящових риб вони зміщені на нижню частину голови.
Розміри носових отворів певним чином залежать від швидкості плавання. Так, у повільно плавучих риб вони більші і, як правило, мають шкірясту перегородку, що ділить їх умовно на передню й задню ніздрю. У швидко плавучих риб носові отвори маленькі і, як правило, перегородка відсутня, тому вода проникає в них досить інтенсивно.
Для круглоротих характерний непарний носовий отвір, що у міксин розміщений на передньому кінці рила, а у міног - в міжочному просторі.
У пластинчастозябрових і в деяких видів, що відносять до хрящових ганоїдів (осетер, білуга), за очами є парні отвори, названі бризкальцями, які генеративно є рудиментарними залишками не функціонуючих зябрових щілин. Для скатів бризкальця мають функціональне значення, беручи участь у диханні.
Голова риб починається від кінця рила й закінчується зябровими щілинами або отворами, кількість яких не однакова в різних систематичних груп. У багатьох видів риб на голові с вусики, що є органами дотику й смаку, що характерно для сомів, в'юна, тріски, барабулі. Голова деяких видів риб оснащена шипами й колючками, шкірястими виростами, що мають захисне значення, слизовідільними порами, фрагментами каналу бічної лінії й геніпорами, зі своїми специфічними функціями.
Плавці. Однією з характерних рис рибоподібних і риб є наявність плавців. За своїм генезисом плавці є шкірястими виростами, які опираються на хрящові або кісткові пдавцеві промені. Будова, кількість, форма, розміри, розміщення й функції плавців різні. Плавці риб бувають парні й непарні. Парні плавці, які відсутні в рибоподібних і властиві тільки рибам, відповідають кінцівкам вищих хребетних тварин, а для непарних, з огляду на їх функцію і будову, аналогію знайти важко.
У зв'язку з наведеною відповідністю до парних плавців відносять і рудні і черевні, а до непарних - спинній, анальний і хвостовий. У деяких видів риб (лососеві, сигові, корюшкові, харацинові, деякі сомові) зустрічається додатковий непарний лжеплавець - жировий плавець, що являє собою шкірясту складку без променів, розміщену за спинним плавцем над анальним.
Кісткові плавцеві промені, що є функціонально опорою плавців, можуть бути гіллястими й не гіллястими. Для гіллястих променів характерне розчленовування верхньої частини променя й утворення своєрідного пензлика віялоподібного типу. Ці промені м'які й розміщені ближче до хвостового кінця плавня. Ближче до головного відділу у плавцях розміщуються не гіллясті промені, які можуть бути диференційовані на дві групи.
До першої групи променів відносять членисті, друга група представлена не членистими променями. Останні досить тверді, вершина променя гостра, в окремих видів риб краї променів можуть бути гладкими або мати пилкоподібні вирости. Членисті і промені, як видно з назви, представлені члениками, що забезпечує їм м'якість і гнучкість
У морських півнів (род.триглові) три промені грудних плавців перетворилися у своєрідні пальцеподібні вирости, які вони використовують як опору під час пересування (повзання) дном і як органи дотику. У деяких видів риб (вудильники) грудні плавці мають розвинену м'язову основу, що дозволяє їм переміщатися дном, закопуватись у ґрунт. Окуні-повзуни, використовуючи грудні плавці й інші пристосування, рухаються сушею від однієї водойми до іншої, інколи на відстань до сотні метрів.
Своєрідний спосіб пересування демонструють мульні стрибуни, і рудні плавці яких забезпечені спеціальною мускулатурою й мають вигин, що нагадує ліктьовий суглоб - це дозволяє їм зображувати стрибок. Вони використовують грудні плавці не тільки для переміщення сушею, але й піднімаються нагору стеблами рослин, допомагаючи собі хвостовим плавцем.
У деяких окунеподібних (кам'яний окунь, губани) грудні плавці широкі, закруглені, віялоподібні. їх роботою створюється переміщення води донизу і риба піднімається вертикально вгору на зразок гелікоптера.
Своєрідна функція грудних плавців у риб рядів голкочеревоподібних (риба-їжак, фугу, кузовки) і пучкозябровоподібних (морські коники, морські голки), які мають дуже маленькі зяброві щілини й рухами плавців створюють відтік води від зябрового апарату, що має життєво важливе значення для цих риб. У разі ампутації грудних плавців, ці риби і гинуть від задухи (асфіксії).
Черевні плавці функціонально забезпечують рибі нормальне положення в товщі води, тому що розміщуються в безпосередній близькості від центра ваги, забезпечуючи рівновагу. Положення черевних плавців у різних видів риб піддається істотним розбіжностям, що (умовлено місцезнаходженням центра ваги.
У риб положення черевних плавців буває трьох типів -абдомінальне, торакальне і югулярне.
У низькоорганізованих риб (акули, осетроподібні, оселедцеподібні, і коропоподібні) має місце некомпактне розміщення внутрішніх органів, що займають витягнуте положення всередині великої внутрішньої порожнини тіла. Центр ваги цих риб перебуває на череві. Черевні плавці розміщені далеко за грудними - абдомінальне положення.
У більш високоорганізованих риб (кефалеподібні, більшість окунеподібних, скорпеноподібні) спостерігається ущільнення внутрішніх органів, компактність їх розміщення. Внутрішня порожнина із внутрішніми органами зменшується й наближається до головного відділу. У результаті збільшується й підсилюється хвостовий відділ, що дає виграш у маневреності й швидкості руху. У цьому випадку черевні плавці зміщуються наперед і розміщені ближче до грудного або під ними - тор кальне положення.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 166 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |