Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Посади);

Законом;

3) специфічна їх мета − забезпечити досягнення дієвості кримінально-

процесуального провадження та вирішення завдань кримінального судочинства;

4) примусовий характер, який залежить не від порядку їх реалізації, а від самої

законодавчої моделі, що передбачає можливість застосування примусу;

5) виключний характер − вони застосовуються лише в тих випадках, коли

іншими заходами завдання кримінального судочинства досягнути неможливо;

6) специфічний суб’єкт застосування − процесуальний примус є різновидом

державного примусу, а тому суб’єктом його застосування завжди є виключно

компетентні державні органи та посадові особи, які здійснюють кримінальне

Провадження.

В основі застосування заходів забезпечення кримінального провадження

лежить наступне: 332

− застосування процесуального примусу може полягати у фізичному,

матеріальному чи моральному (психологічному) впливі державного органу на

суб’єкта кримінального процесу;

− застосування заходів процесуального примусу завжди пов’язано з певними

обмеженнями особистих, майнових та інших прав і свобод учасників процесу. Це

може бути обмеження свободи, недоторканості житла, таємниці листування,

телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, банківських вкладів і

рахунків тощо. Обмеження майнового характеру − позбавлення права користуватися

Або розпоряджатися певним майном;

− застосовується всупереч волі та бажанню суб’єктів та виключно на підставі

Закону.

Заходи забезпечення кримінального провадження можуть застосовуватися до

різних суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності − підозрюваного,

обвинуваченого, підсудного, свідка, а також інших осіб залежно від обставин

кримінального провадження та поведінки його суб’єктів. Законодавець в нормах, які

визначають порядок застосування кожного заходу забезпечення кримінального

провадження, визначає коло осіб, щодо яких вони можуть бути застосовані та

порядок їх обрання, зміни чи скасування.

Відповідно до ст. 131 КПК заходами забезпечення кримінального

провадження є:

1) виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід (ст. ст. 133−143

КПК);

2) накладення грошового стягнення (ст. ст. 144−147 КПК);

3) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (ст. ст. 148−153

КПК);

4) відсторонення від посади (ст. ст. 154−158 КПК);

5) тимчасовий доступ до речей і документів (ст. ст. 159−166 КПК);

6) тимчасове вилучення майна (ст. ст. 167−169 КПК);

7) арешт майна (ст. ст. 170−175 КПК);

8) затримання особи (ст. ст. 188− 192 КПК, ст. ст. 207−213); 333

9) запобіжні заходи (ст. ст. 177−187 КПК).

В теорії кримінального процесу заходи кримінально-процесуального примусу

(заходи забезпечення кримінального провадження) класифікуються за різними

критеріями. Варто відмітити, що склалося два підходи до вирішення питання щодо

системи заходів кримінально-процесуального примусу. Одні вчені вважають, що до

неї не повинні включатися слідчі дії, оскільки вони є засобами доказування. Інші

наполягають на доцільності визнання за слідчими діями значення заходів

кримінально-процесуального примусу.

Більш переконливою є позиція науковців, які вважають, що до заходів

кримінально-процесуального примусу доцільно відносити слідчі дії, але лише ті,

при провадженні яких закон дозволяє застосування примусу. Зокрема, ст. 159 КПК,

яка регламентує здійснення одного з засобів забезпечення кримінального

провадження − тимчасовий доступ до речей і документів, визначає, що цей захід

полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої

знаходяться речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та,

у разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, судом, вилучити їх

(здійснити їх виїмку).

Класифікація заходів забезпечення кримінального провадження:

• за цілями застосування:

– заходи, що забезпечують участь підозрюваного, обвинуваченого у

кримінальному провадженні та виконання ними процесуальних обов'язків

(запобіжні заходи). Ці заходи пов’язані з суттєвим обмеженням свободи

підозрюваного, обвинуваченого, мають специфічну мету та особливий порядок

застосування. Тому види запобіжних заходів, мету, підстави та порядок їх

застосування ми розглянемо окремо в наступних питаннях цієї теми;

− заходи, що забезпечують отримання засобів доказування (виклик слідчим,

прокурором, судовий виклик, тимчасовий доступ до речей і документів тощо). На

відміну від запобіжних, завдання цих заходів полягає у забезпеченні слідчому та

суду можливість виявити, вилучити та дослідити докази; 334

− заходи, що спрямовані на забезпечення законного порядку в ході

провадження в справі (привід, накладення грошового стягнення, відсторонення від

посади);

− заходи по забезпеченню цивільного позову та можливої конфіскації майна

(тимчасове вилучення майна, арешт майна тощо);

• за часом дії:

– заходи, що тривають протягом певного часу (запобіжні заходи,

відсторонення від посади, арешт майна тощо);

– заходи, які є короткочасними (тимчасовий доступ до речей і документів;

привід тощо);

• за підставами застосування:

– заходи, що застосовуються у зв’язку з невиконанням процесуальних

обов’язків (привід, запобіжні заходи тощо);

– заходи, які застосовуються незалежно від процесуального правопорушення

(тимчасовий доступ до речей і документів; тимчасове вилучення майна);

• за режимом обмеження прав і свобод людини:

– заходи, що пов’язані з ізоляцією особи (тримання під вартою, домашній