Читайте также:
|
- Розмір монітора. Екран монітора вимірюється по діагоналі у дюймах. Розміри коливаються від 9 дюймів (23 см) до 42 дюймів (106 см). Чим більший екран, тим дорожчий монітор. Найпоширеними є розміри 14, 15, 17, 19 та 21 дюйми. Монітори великого розміру краще використовувати для настільних видавничих систем та графічних робіт, в яких потрібно бачити всі деталі зображення. Оптимальними для масового використання є 15- та 17-дюймові монітори.
- Роздільна здатність. У графічному режимі роботи зображення на екрані монітора складається з точок (пікселів). Кількість точок по горизонталі та вертикалі, які монітор здатний відтворити чітко й роздільно називається його роздільною здатністю. Вираз "роздільна здатність 800х600" означає, що монітор може виводити 600 горизонтальних рядків по 800 точок у кожному. Стандартними є такі режими роздільної здатності: 640х480, 800х600, 1024х768, 1152х864. Ця властивість монітора визначається розміром точки (зерна) екрана. Розмір зерна екрана сучасних моніторів не перевищує 0,28 мм. Чим більша роздільна здатність, тим краща якість зображення. Якість зображення також пов'язана з розміром екрана. Так, для задовільної якості зображення в режимі 800х600 на 15-дюймовому моніторі можна обмежитися розміром зерна 0,28 мм, для 14-дюймового монітора з тим самим розміром зерна в тому самому відеорежимі якість дрібних деталей зображення буде трохи гірша.
- Частота регенерації. Цей параметр також називається частотою кадрової розгортки. Він показує скільки разів за секунду монітор може повністю обновити зображення на екрані. Частота регенерації вимірюється в герцах (Гц). Чим більша частота, тим менша втома очей і тим довше часу можна працювати неперервно. Сьогодні мінімально допустимою вважається частота в 75 Гц, нормальною - 85 Гц, комфортною - 100 Гц і більше. Цей параметр залежить також від характеристик відеоадаптера.
Клас захисту монітора визначається стандартом, якому відповідає монітор із точки зору вимог техніки безпеки. Зараз загальноприйнятими вважаються міжнародні стандарти TCO-92, TCO-95 і ТСО-99, які обмежують рівні електромагнітного випромінювання, ергонометричні та екологічні норми, межами, безпечними для здоров'я людини.
Системний блок (англ. computer case — корпус) комп'ютера, функціональний елемент, який захищає внутрішні компоненти комп'ютера від зовнішнього впливу та механічних пошкоджень, підтримує необхідний температурний режим в середині системного блоку, екранує створені внутрішніми компонентами електромагнітні випромінення та є основою для подальшого розширення системи. Системні блоки зазвичай виробляються з деталей на основі сталі, алюмінію та пластмаси, також інколи використовують такі матеріали, якдеревина та органічне скло.
Системний блок (СК) персонального комп'ютера містить корпус і що знаходяться в ньому джерело живлення, материнську (синоніми: системна, головна, основна) плату з процесором і оперативною пам'яттю, плати розширення (відеокарту, звукову карту і ін), різні накопичувачі (жорсткий диск, дисководи, приводи CD ROM), додаткові пристрої. СК зазвичай має декілька паралельних і послідовних портів, які використовуються для підключення пристрої введення і виведення, таких, наприклад, як клавіатура, миша, монітор, принтер.
Від типу корпусу системного блоку залежать тип, розміри і розміщення використовуваної системної плати, потужність блоку живлення, кількість встановлюваних приводів накопичувачів. Монтажні місця для накопичувачів можуть бути двох типів - з зовнішнім і внутрішнім доступом. В даний час використовується два типорозміру накопичувачів: шириною 5,25 дюймів (приводи CD ROM, деякі жорсткі диски) і 3,5 дюймів (дисководи, жорсткі диски). У залежності від рекомендованого робочого положення корпусу їх ділять на горизонтальні і вертикальні.
Корпуса з вертикально розташованої материнської платою, які набули найбільшого поширення, нагадують за зовнішнім виглядом вежу (tower) і зазвичай представлені трьома різновидами: mini-tower, midi-tower і big-tower, які зазвичай відрізняються один від одного кількістю 5,25-дюймових відсіків із зовнішнім доступом (2,3,4 і більше), габаритами і потужністю встановленого блока живлення, а, отже, можливостями встановлення додаткових плат розширення і приводів накопичувачів. Основи інформатики: Учеб. Посібник / В.А. Коднянка. Красноярськ: ІСЦ КДТУ, 2004
Одним з найбільш поширених корпусів для персонального комп'ютера є корпус типу mini-tower. Зазвичай він має по два 5,25-дюймових і 3,5-дюймових відсіку із зовнішнім доступом, два 3,5-дюймових відсіку з внутрішнім доступом і містить блок живлення потужністю 200 ват. У корпусі типу mini-tower можна розташувати стандартний набір накопичувачів і плат розширення. Більш широкі можливості розширення забезпечує корпус midi-tower (три 5,25-дюймових і два 3,5-дюймових зовнішніх і три-чотири 3,5-дюймових внутрішніх відсіку, більш потужний блок живлення). Корпуса типу big-tower використовують для мережевих серверів, містять один або кілька блоків живлення потужністю понад 300 ватів і мають найширші можливості розширення. Як правило, на корпусі системного блоку розташовуються кілька кнопок для керування комп'ютером (Reset, Turbo), світлодіодні і цифрові індикатори режимів роботи (Turbo, Power, HDD, частота), замок для блокування клавіатури (Lock), вбудований динамік і вимикач харчування (Power). Корпуси можуть дещо відрізнятися за дизайном і габаритами. Існують спеціальні корпусу для мультимедіа-комп'ютерів, оснащені стереоколонками і маніпуляторамиаудіовиходу. Для комфортної роботи випускаються корпусу з низьким рівнем шуму, в яких застосовуються блоки живлення з малошумящими вентиляторами. Основи інформатики: Учеб. Посібник / В.А. Коднянка. Красноярськ: ІСЦ КДТУ, 2004. Тип, внутрішні розміри корпусу і вживаний блок живлення залежать від використовуваної материнської плати.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 112 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |