|
Читайте также: |
Всі ґрунтовні зміни свідомості вже за самою своєю природою приводять до характерних амнезій. Саме з цього забуття й виникають, за певних історичних обставин, наративні виклади подій. Перейшовши через фізіологічні й емоційні зміни, що супроводжують статеве визрівання, ми вже не спроможні "пригадати" дитячу свідомість. Скільки тисяч днів, що проминули від раннього дитинства до зрілості, зникають без жодної згадки! Як дивно потребувати сторонньої допомоги для з’ясування того, що ось це оголене немовля на пожовклій фотографії, яке щасливо посміхається з ліжечка чи з килимка, є саме тобою. Фотографія, це симпатичне дитя доби механічного репродукування, є лише найнезаперечнішим із величезної кількості сучасного нагромадження документальних свідчень (свідоцтв про народження, щоденників, шкільних звітів, листів, медичних карток і такого іншого), які фіксують певну очевидну безперервність і водночас підтверджують її зникнення з нашої пам’яті. З оцього відчуження й виникає концепція особистісності, ідентичності (так, ти й це голе немовля є ідентичними), яка через неможливість її "запам’ятати" повинна бути розказаною. Всупереч твердженням біології про повну заміну всіх клітин людського тіла протягом семи років, наративні автобіографії й життєписи рік за роком переповнюють ринки друкарського капіталізму.
Ці наративи, як і романи й газети, розглянуті в II розділі, вміщено в однорідному порожньому часі. Відповідно, вони розміщені в історичних рамках і на соціологічному тлі. Ось чому стільки автобіографій розпочинаються з опису життя батьків і прабатьків, стосовно якого автобіографу доступні лише випадкові, письмові свідчення; й чому біограф намагається зафіксувати календарні, A.D. дати двох подій, які ніколи не підвладні пам’яті самих суб’єктів життєписів: народження й смерті. Ніщо так чітко не виявляє модерність подібного наративу, як початок Євангелії від Матвія. Адже євангеліст пропонує нам строгий список тридцяти чоловіків, що послідовно зачинали один одного, від патріарха Авраама до Ісуса Христа. (Лише одного разу згадано жінку, й не тому, що вона продовжувала рід, а тому, що походила з неєврейського племені моабитів.) Не наведено жодної дати з життя попередників Ісуса, вже й не кажучи про соціологічні, культурні, фізіологічні чи політичні відомості про них. Такий наративний стиль (який також віддзеркалював розрив-у-Вифлеємі, що став пам’яттю) видавався цілком обгрунтованим святому генеалогу, тому що він сприймав Христа не історичною "особистістю", а істинним Сином Божим.
Як із сучасними людьми, так само і з націями. Усвідомлення включенності в секулярний, серійний час з усіма припущеннями його безперервності, але із "забуттям" досвіду цієї безперервності — продуктом розривів кінця XVIII ст. — породжує потребу наративного викладу "ідентичності". Це вже завдання для магістратури Мішле. Між наративами особи й нації проте існує суттєва різниця. У світській історії "особи" існує початок і кінець. Вона народжується батьківськими генами і соціальними обставинами для короткої появи на історичній арені, де грає свою роль до самої смерті. Після цього не залишається нічого, крім примарного серпанку слави чи авторитету. (Уявімо, як дивно було б закінчити нині життєпис Гітлера словами про те, що 30 квітня 1945 року він відійшов просто до пекла.) Нації, однак, ніколи не мають чітко визначених народжень, а їхні загибелі, якщо такі й трапляються, ніколи не проходять природнім чином 35.
35 Для подібних апокаліпсисів зовсім недавно був створений неологізм "геноцид".
Тому, що для них не існує Творця, біографії націй не можуть бути написаними євангелічно, "з глибини часу", за допомогою довгого родового ланцюга зачать. Єдиною альтернативою є спроба зазирнути "вглиб часу" — до Пекінської пралюдини, Яванської пралюдини, Короля Артура, куди тільки зможе досягти мерехтливе сяйво ліхтаря археології. Це зазирання, однак, позначене смертями, які, завдяки своєрідній інверсії традиційної генеалогії, беруть свій початок у сучасності. Друга світова війна зачинає Першу світову війну; Седан породжує Аустерліц; предком Варшавського повстання стає держава Ізраїль.
Проте ті смерті, що структурують життєпис нації, є специфічного роду. На жодній із 1,200 сторінок вражаючої праці Фернана Броделя "La Méditerranée et le Monde Méditerranéen à l’Epoque de Philippe II" немає згадок про "la Saint-Barthélemy", хоча це відбулось якраз посередині правління Філіппа II. Для Броделя смертями, що мають якесь значення, є ті міріади анонімних епізодів, які, зібрані докупи і виведені середньою величиною секулярних коефіцієнтів смертності, дозволяють йому скласти графік повільної зміни умов життя для мільйонів анонімних людських істот, національність яких нікого не турбує.
Життєпис нації, однак, вихоплює з оцих нещадно нагромаджуваних цвинтарів Броделя, всупереч чинним нормам смертності, показові самовбивства, стражденні мучеництва, вбивства, екзекуції, війни й голокости. Але для наративного викладу всі ці насильницькі смерті повинні пам’ятатись/ забуватись як "наші власні".
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 66 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |