Читайте также:
|
New York, Nueva Leon, Nouvelle Orléans, Nova Lisboa, Nieuw Amsterdam. Вже в XVI ст. європейці започаткували дивну звичку називати віддалені місця, насамперед у Америках і в Африці, а згодом в Азії, Австралії й Океанії, "новими" версіями "старих" топонімів з їх рідних земель. Більше того, ця традиція зберігалася навіть тоді, коли такі місця відходили до інших імперських володарів, отож Nouvelle Orléans спокійно перетворювався в New Orléans, a Nieuw Zeeland y New Zealand.
Не можна сказати, що називання певних політичних і релігійних місцин "новими" було саме по собі чимось справді новим. У Південно-Східній Азії, приміром, можна зустріти досить древні міста, в назвах яких також є елементи новизни: Chiangmai (Новий Град), Kota Bahru (Нове Місто), Pekanbaru (Новий Ринок). Але в цих назвах "новий" незмінно означав "наступника" або "спадкоємця" того, що зникло. "Новий" і "старий" поєднані діахронічно, причому цей "новий" завжди начебто отримує невиразне благословення мертвих. Що вражає в американських найменуваннях періоду з XVI по XVIII ст., це те, що "новий" і "старий" сприймалися синхронічно, співіснуючи в однорідному порожньому часі.
Vizcaya існує одночасно із Nueva Vizcaya, Нью Лондон одночасно із Лондоном: це радше ідіома братського суперництва, ніж спадкоємства.
Подібна синхронна "новизна" могла історично виникнути лише тоді, коли значні групи людей почали усвідомлювати, що вони живуть паралельно з іншими великими групами людей — хоча й не зустрічаються ніколи, але рухаються, безперечно, однією траєкторією. Накопичення в період між 1500 і 1800 роками технологічних новинок у галузях суднобудування, навігації, годинникарства й картографії, доступних завдяки капіталістичному друкарству, робило можливим такий тип уявлювання 1. Ставало цілком імовірним мешкати на перуанському альтиплано, в аргентинській пампі чи біля гаваней "Нової" Англії, та водночас відчувати зв’язок з певними регіонами або спільнотами, що знаходяться за тисячі миль у Англії чи на Іберійському півострові. Можна було абсолютно свідомо поділяти спільну мову й релігійну віру (різною мірою), звичаї й традиції, навіть не маючи великих сподівань на майбутню зустріч зі своїми партнерами 2.
1 Це накопичення сягнуло свого нестямного апогею під час "міжнародних" (тобто європейських) намагань знайти точний вимір географічної довготи, цікаву розповідь про що можна знайти в: Landes. Révolution in Time, chapter 9. В 1776 році, коли Тринадцять Колоній проголосили свою незалежність, "Gentleman’s Magazine" помістив наступний коротенький некролог на смерть Джона Харрісона: "Він був найвинахідливішим механіком, який отримав нагороду в 20,000 фунтів стерлінгів [від англійського парламенту] за відкриття довготи [sic]".
2 Є цікаве посилання на запізніле поширення такого типу свідомості в Азії на перших сторінках великого історичного роману Прамоедьї Ананти Тоера "Виті Manusia" [Земля людства]. Молодий націоналіст, герой роману, розмірковує над тим, що він народився того самого дня, що й майбутня королева Вільгельміна — 31 серпня 1880 року. "Але коли мій острів загортався в темряву ночі, її країну пестило сонце; а коли її країна була охоплена нічною пітьмою, мій острів був осяяний проміннями екваторіального світила". Стор. 4.
Щоб це відчуття паралелізму або одночасності не просто з’явилося, але й мало серйозні політичні наслідки, було необхідно, щоб відстань між паралельними групами була досить великою, а новіші з них були доволі численними й стали осілими і, крім того, міцно підпорядкованими старшим групам. Обидві Америки відповідали цим умовам якнайкраще. Перш за все, величезні розміри Атлантичного океану й цілком відмінна географічна ситуація на його протилежних краях унеможливлювали таке поступове поглинення населення більшими політико-культурними утвореннями, яке трансформувало Las Españas в España й затягнуло Шотландію до Сполученого Королівства. По-друге, як зазначалося в IV розділі, європейська міграція до Америк набула вражаючих масштабів. Наприкінці XIX ст. серед 16,900,000 мешканців Західної імперії іспанських Бурбонів налічувалось не менше 3,200,000 "білих" (включаючи не більш, як 150,000 peninsulares) 3. Самий тільки розмір цієї іммігрантської спільноти, вже не кажучи про її переважаючу військову, економічну й технологічну силу порівняно з корінним населенням, забезпечував дотримання нею своєї культурної цілісності й збереження місцевого політичного панування 4.
3 Зрозуміло, що "білі" являли собою легальну категорію, яка мала вельми поверхове відношення до складних соціальних процесів. Як говорив сам Визволитель, "Ми є мерзенними нащадками хижаків-іспанців, котрі прибули до Америки, щоб висмоктати з неї кров і спаруватися зі своїми жертвами. Пізніше незаконні плоди таких союзів з’єдналися з нащадками рабів, привезених із Африки" (курсив наш). Lynch. The Spanish-American Révolutions, p. 249. Треба остерігатися від визнання чогось "відвічно європейського" в цьому criollismo. Пам’ятаючи всіх тих ревних сингало-буддистських Да Сузів, тих побожних флорино-католицьких Да Сільвів і тих цинічних манілено-католицьких Соріанів, котрі відігравали свої безсумнівні соціальні, економічні й політичні ролі в сучасних Цейлоні, Індонезії й Філіппінах, не так важко визнати, що в належних умовах європейці могли м’яко поглинатися неєвропейськими культурами.
4 Порівняймо долю численних представників африканської імміграції. Брутальний механізм рабства не просто забезпечував політично-культурну роздрібленість цього населення, але й дуже швидко усував навіть можливість уявлення руху паралельними траєкторіями чорних спільнот Венесуели й Західної Африки.
По-третє, імперська метрополія мала в своєму розпорядженні величезний бюрократично-ідеологічний апарат, який давав їй змогу протягом багатьох віків нав’язувати свою волю креолам. (Враховуючи самі лише транспортні проблеми, здатність Лондона й Мадрида вести тривалі антиреволюційні війни із бунтівними американськими колоністами справляють враження).
Новизна всіх цих обставин стає очевидною у порівнянні з великими (й більш-менш одночасними) китайськими й арабськими міграціями до Швденно-Східної Азії й Східної Африки. Ці міграції рідко "планувалися" метрополією й ще рідше встановлювали стабільні відносини підлеглості. Стосовно Китаю, єдиною віддаленою паралеллю може служити вражаюча серія морських переходів через Індійський океан, які здійснив на початку XV ст. блискучий адмірал-євнух Чан-го. Ці сміливі експедиції, здійснені з наказу імператора Юн-ло, мали на меті утвердження монополії двору на зовнішню торгівлю з Південно-Східною Азією й західнішими регіонами, спрямовану проти хижацтва приватних китайських купців 5. Вже в середині століття провал цієї політики став очевидним. Династія Мін облишила заморські авантюри й робила все від неї залежне, щоб зупинити еміграції з Серединної імперії. Завоювання Південного Китаю 1645 року Манчжурами спровокувало значну хвилю біженців до Південно-Східної Азії, для яких будь-які політичні зв’язки з новою династією були немислимі. Подальша політика династії Цін не особливо відрізнялася від курсу останніх Мінів. 1712 року, скажімо, указом імператора Кансі було заборонено всю торгівлю з Південно-Східною Азією й оголошено, що його уряд "вимагатиме в зарубіжних урядів репатріації всіх китайців, що опинилися за кордоном, з метою їхньої страти" 6.
5 Див.: О. W. Wolters. The Fall of Srivijaya in Malay History, Appendix C.
6 Цитата з: G. William Skinner. Chinese Society in Thailand, pp. 15-16.
Остання велика хвиля заморської міграції мала місце в XIX ст., коли розпадалася династія, а в колоніальній Південно-Східній Азії й Сіамі виник величезний попит на некваліфіковану китайську робочу силу. В силу того, що практично всі переселенці були політично відірвані від Пекіна й залишались також неписьменними людьми, що спілкувалися на взаємно незрозумілих мовах, вони або поглиналися тією чи іншою мірою місцевими культурами, або рішуче підпорядковувались передовішим європейцям 7.
Щодо арабів, то більшість їхніх міграцій започатковувалась у Хадрамауті, що ніколи не був справжньою метрополією епохи Османської й Могольської імперій. Підприємливі індивіди могли знаходити шляхи для заснування місцевих князівств, так як це сталося з купцем, що заклав 1772 року королівство Понтіанак у західному Борнео; але він одружився з місцевою, невдовзі втратив свою "арабкість", якщо не мусульманство взагалі, й потрапив у залежність до набираючих вагу в Південно-Східній Азії голландської й англійської імперій, а не до котроїсь держави Близького Сходу. В 1832 році володар Маскату Саїд Саїд [Sayyid Sa’id] заклав на східноафриканському узбережжі могутній опорний пункт і поселився на острові Занзібар, зробивши його центром процвітаючого господарства по вирощуванню гвоздики. Проте британці використали військову силу, щоб змусити його розірвати зв’язки з Маскатом 8. Таким чином ані араби, ні китайці, що вирушали у великі заморські подорожі приблизно одночасно із європейцями, не спромоглися заснувати цілісні, заможні, свідомо креольські спільноти, підпорядковані великому метропольному центру. Відповідно, на світі ніколи не з’явилися Нова Басра чи Новий Ухань.
"Подвійність" Америк і підстави для цього, окреслені вище, допомагають з’ясувати, чому націоналізм виник спочатку в Новому Світі, а не в Старому 9.
7 Заморські китайські громади зростали настільки загрозливо, що збуджували глибоку європейську параною аж до середини XVIII ст., коли нарешті припинилися жорстокі антикитайські погроми, ініційовані прибульцями з Заходу. Відтоді цю потворну традицію було скеровано проти корінного населення.
8 Див.: Marshall G. Hodgson. The Venture of Islam, Vol. 3, pp. 233-235.
9 Вражаючою ознакою глибини євроцентризму є те, що стільки європейських учених продовжують, незважаючи на жодні докази, вважати націоналізм європейським винаходом.
Вони також висвітлюють дві характерні риси революційних війн, що лютували в Новому Світі між 1776 і 1825 роками. З одного боку, ніхто з креольських революціонерів не думав про те, щоб залишати імперію цілою й неушкодженою, лише переорганізувавши внутрішній розподіл влади, помінявши попередні підлеглі стосунки шляхом переносу метрополії з Європи до Америки 10. Інакше кажучи, мета полягала не в тому, щоб Новий Лондон замінив, скинув чи зруйнував Старий Лондон, а радше у збереженні й надалі їхнього паралельного існування. (Наскільки новим було таке мислення, можна побачити з історії старих занепадаючих імперій, де часто мріялося саме про заміну старого центру.) З іншого боку, хоча ці війни принесли багато страждань і відзначалися значним варварством, ставки, як це не дивно, були досить низькими. Ні в Північній, ні в Південній Америці креолам не треба було остерігатися фізичного винищення чи захоплення в рабство, як це ставалося з багатьма іншими народами, що потрапляли під прес європейського імперіалізму. Зрештою, вони були "білими", християнами й іспано- чи англо-мовними особами; вони також були необхідними посередниками для метрополій, якщо економічне процвітання Західних імперій мало й надалі контролюватися Європою. Відповідно, вони являли собою важливе позаєвропейське угрупування, яке було підпорядковане Європі, але водночас не відчувало відчайдушного страху перед цією Європою. Революційні війни, якими б вони не були жорстокими, мали ту перевагу, що це були війни між родичами 11.
10 Але зверніть увагу на іронізм ситуації з Бразилією. 1808 року король Жуан VI втік до Ріо-де-Жанейро, рятуючись від Наполеонівських армій. Хоча до 1811 року Веллінгтон уже вигнав французів, монарх-емігрант, остерігаючись республіканських заворушень вдома, залишався в Південній Америці до 1822 року, отож між 1808 і 1822 роками Ріо був центром світової імперії, що простягалась до Анголи, Мозамбіку, Макао й Східного Тимору. Але правив цією імперією не американець, а європеєць.
11 Саме це, поза сумнівом, дозволило Визволителю одного разу заявити, що негритянський, тобто рабський, бунт був би "в тисячу разів гірший від іспанської інвазії" (див. вище в IV розділі). Заколот рабів, досягши успіху, загрожував креолам фізичним винищенням.
Цей родинний зв’язок давав гарантію того, що після певного загострення стосунків знову поновляться тісні культурні, а деколи й політичні та економічні зв’язки між колишніми метрополіями й новими націями.
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 83 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |