Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Мораторій на задоволення грошових вимог кредиторів

Однією з важливих категорій правового регулювання відносин неспроможності (банкрутства) є мораторій на задоволення вимог кредиторів (далі — мораторій). Він належить до традиційних за­собів неспроможності (банкрутства). Його мета завжди полягає у збереженні майнових активів боржника. Мораторій на задоволен­ня вимог кредиторів — призупинення виконання боржником гро­шових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня вве­дення мораторію, і припинення заходів, що спрямовані на забез­печення виконання цих зобов'язань і зобов'язань щодо сплати по­датків (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішень про введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одно­часно із порушенням справи про банкрутство [Постанова Вищого господарського суду України від 5 лютого 2003 р. у справі № 238/11Б-01]. Мораторій надає можливість максимально повно зберегти ліквідаційну масу боржника. Він діє до припинення про­вадження у справі.

Сутність мораторію полягає у призупиненні виконання борж­ником грошових зобов'язань, строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і призупиненні заходів, що спрямовані на за­безпечення виконання цих зобов'язань. Введення мораторію на задоволення грошових вимог кредиторів передбачає заборону на самостійне погашення боржником заборгованості перед кредито­рами. Штрафні санкції на таку заборгованість у період дії мора­торію не нараховуються.

Про ведення мораторію на задоволення вимог кредиторів вка­зується в ухвалі, яка підлягає обов'язковому виконанню, навіть якщо воно зачіпає інтереси інших державних органів. Виконавчий документ (наказ) про це судом не видається. Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюдже­тами і державними цільовими фондами» від 12 грудня 2000 р. пе­редбачає обов'язкове винесення господарським судом у рамках провадження у справі про банкрутство акта про звільнення з-під податкової застави і припинення адміністративного арешту май­нових активів платника податків [Постанова Вищого господарсь­кого суду України від 30 жовтня 2002 р. у справі № Б-16927/2-19].

Мораторій не вводиться за спрощеної процедури банкрутства, тому що суд одразу після прийняття заяви про порушення справи про банкрутство виносить постанову про визнання боржника бан­крутом при відкритті ліквідаційної процедури (ст. 51, 52 Закону). За спрощеної процедури діє спеціальний мораторій, регламенто­ваний ст. 23 Закону.

У період дії мораторію не нараховується неустойка (штраф, пе­ня) та інші фінансові (економічні) санкції на заборгованість, що виникла до порушення справи про банкрутство [Постанова Вищо­го господарського суду України від 9 квітня 2003 р. у справі № 197/12Б-01]. Неустойка і збитки, нараховані до введення мора­торію, не входять до об'єкта процедури банкрутства і можуть бути пред'явлені тільки після закінчення справи про банкрутство.

У процедурі розпорядження майном до опублікування оголо­шення в офіційному друкованому органі про порушення справи про банкрутство мораторій поширюється на грошові зобов'язан­ня, строк виконання яких настав до порушення справи про бан­крутство.

У період дії мораторію забороняється стягнення на підставі ви­конавчих документів. Виконавче провадження має бути призупи­нене. Виконавче провадження не призупиняється тільки на стадії розподілу стягнутих з боржника коштів (у тому числі отриманих від реалізації майна боржника). Підставою для цього слугує ухвала господарського суду, у якій вказується про введення мораторію. Якщо кредитор звернувся із позовом до боржника про стягнення грошових коштів та іншого майна, то провадження у таких спра­вах підлягає призупиненню в порядку ч. 1 ст. 79 ГПК. У разі по­милкового прийняття господарським судом рішення і видання на­казу на примусове виконання, дане рішення не буде виконувати­ся, тому що на цей акт поширюватиметься мораторій (ст. 34 Зако­ну України «Про виконавче провадження»). Якщо який-небудь кредитор отримав задоволення на свою вимогу на порушення мо­раторію, тоді боржник має право вимагати повернення безпідстав­но стягнутої грошової суми.

Після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство мораторій поширюється вже на грошові зобов'язан­ня, строк виконання за якими ще не настав. Зазначені вимоги включаються до реєстру вимог кредиторів і погашаються в поряд­ку, передбаченому Законом.

На деякі види вимог кредиторів дія мораторію не поширюється. До них належать: заробітна плата; аліменти; відшкодування шко­ди, завданої здоров'ю або життю громадян; авторська винагорода. Що ж стосується поточної заборгованості, тобто яка виникла у процедурах розпорядження майном або санації, то, виходячи з са­мого розуміння мораторію, наданого у ст. 1 Закону, дія мораторію на таку заборгованість не поширюється. Грошові зобов'язання, що мають імунітет на мораторій, знаходяться у вільному режимі й по них можуть здійснюватися будь-які дії примусового характеру. Водночас виконавче провадження по пріоритетних зобов'язаннях повинно здійснюватися із урахуванням особливостей процедури банкрутства, тобто без звернення стягнення на об'єкти, що нале­жать до основної діяльності господарюючого суб'єкта, без арешту всіх банківських рахунків, тому що зазначені заходи можуть па­ралізувати роботу господарюючого суб'єкта і позбавити можли­вості застосування до нього заходів реабілітаційного характеру.

Порядок стягнення по виконавчих документах за вказаними привілейованими вимогами встановлює господарський суд, у про­вадженні якого знаходиться справа про банкрутство. Тільки на підставі такої ухвали господарського суду державна виконавча служба здійснює по них виконавче провадження (ч. 8 ст. 34 Зако­ну України «Про виконавче провадження»).

Погашення грошових вимог конкурсних кредиторів здійс­нюється у порядку, визначеному у даному законі. Саме тоді мора­торій не діє. Це відбувається у провадженні справи про банкрутст­во: розпорядженні майном, санації і ліквідації.

У Законі є нагадування про порядок погашення грошових ви­мог у процедурі розпорядження майном з посиланням на ст. 14 За­кону. Однак такий порядок був виключений у статті 14. При цьому виключення такої норми сталося помилково, тому що ст. 12 Зако­ну саме вказує на необхідність існування такого порядку, інакше втрачалася б будь-яка логіка Закону

Наприклад, за наявності невеликої заборгованості є мож­ливість погасити борг кредиторам у процедурі розпорядження майном, і тоді необхідно буде укладати мирову угоду.

На жаль, помилку законодавця слід урахувати і користуватися виключно нормою: про порядок оплати вимог конкурсних креди­торів у процедурі розпорядження майном, тобто попередньої ре­дакції ч. З, 4 ст. 14 Закону. Така норма передбачає оплату вимог конкурсним кредиторам рівномірно і пропорційно всім згідно з черговістю за умови узгодження комітетом кредиторів і розпоряд­ника майна.

Що ж стосується оплати вимог конкурсних кредиторів у проце­дурі санації, то цей порядок встановлений ч. 12 ст. 21 Закону, тоб­то відповідно до плану санації та черговості, що встановлений ст. 31 Закону

У ліквідаційній процедурі оплата вимог конкурсних кредиторів проводиться виключно у порядку черговості, встановленої ст. 31 Закону.