Читайте также:
|
|
Боржник — це ключова фігура процедури банкрутства. Від його правосуб'єктності у багатьох випадках залежить ефективність всього механізму фінансового оздоровлення. Згідно зі ст. 1 Закону боржник —- це суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами протягом трьох місяців після настання строку їх оплати. Боржником суб'єкт підприємницької діяльності стає після порушення справи про банкрутство (до визнання його банкрутом) та відкриття ліквідаційної процедури. Після визнання банкрутом боржник уже називається банкрутом.
Можна провести класифікацію боржників. Залежно від того, чи порушено стосовно них справу про банкрутство чи ні, їх поділяють на конкурсних і неконкурсних. Конкурсних боржників у свою чергу залежно від статусу підприємницької діяльності поділяють на суб'єктів підприємницької діяльності та прирівняних до них. Крім того, конкурсних боржників залежно від застосованих до них судових процедур поділяють на загальних і спеціальних. Залежно від суб'єктивного складу боржників поділяють на фізичних та юридичних. Неконкурсних боржників залежно від підстав виключення їх віддій процедури банкрутства поділяють на: гірничих, комунальних, казенних та інших (без статусу: суб'єктів підприємницької діяльності, юридичних осіб).
Конкурсними є боржники, стосовно яких може бути порушена справа про банкрутство. Неконкурсні, навпаки, не можуть бути суб'єктами банкрутства. Для загальних боржників судові процедури застосовуються без будь-яких обмежень та вилучень.
Для спеціальних боржників: містоутворюючих, особливо небезпечних, сільськогосподарських, громадян — суб'єктів підприємницької діяльності діє особливий режим правового регулювання і загальні норми застосовуються з урахуванням особливостей такого режиму. Для боржників — юридичних осіб, як правило, діє загальний режим правового регулювання, а для фізичних осіб — спеціальний. Для ряду категорій юридичних осіб законодавець встановив заборону для порушення справи про банкрутство.
Так, щодо гірничих підприємств (шахти, рудники, кар'єри тощо) законодавець встановив певні обмеження на порушення справи про банкрутство. Умови для застосування таких обмежень мають бути для гірничих підприємств у сукупності. Це стосується об'єктів приватизації, де планом приватизації передбачається випуск акцій. Тут обмежувальний річний строк на порушення справи про банкрутство починає спливати з дати затвердження плану приватизації (ст. 14 Закону України «Про приватизацію державного майна»).
Казенне підприємство — це суб'єкт господарювання, який заснований на державній власності. Воно відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном, що знаходиться в його розпорядженні, крім основних фондів. При нестачі у казенного підприємства таких коштів та майна, відповідальність за його зобов'язаннями несе власник (п. З ст. 39 Закону України «Про підприємства»). Держава, утворюючи казенне підприємство, має на меті виконання і вирішення ряду важливих завдань оборонного, стратегічного, загальносоціального значення. Тому казенне підприємство має такий правовий статус, який суттєво відрізняє його від інших господарюючих суб'єктів, які є суб'єктами підприємницької діяльності. Закріплення за казенними підприємствами майна на праві оперативного управління, а не повного господарського відання вже свідчить про те, що воно не може бути суб'єктом банкрутства, тобто повноцінно відповідати всім своїм майном за несплаченими боргами.
Комунальні — це підприємства, щодо яких орган місцевого самоврядування прийняв рішення про незастосування положень Закону.
До них, зокрема, належать юридичні особи без статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Це різного роду організації, які фінансуються з держбюджету, політичні партії або громадські об'єднання та інше. Не можуть бути суб'єктами банкрутства структурні підрозділи (філіали, представництва, виробничі одиниці тощо) юридичної особи без статусу як такого.
Порушення справи про банкрутство, а потім введення процедури розпорядження майном зумовлює обмеження у правосуб'єктності боржника. Це стосується як органів управління боржника, так і керівництва боржника. Так, боржник обмежується у праві ліквідації, реорганізації майна боржника. Ці питання мають організаційний характер. І тут законодавець ставить завдання збереження організаційної єдності боржника як юридичної особи для того, щоб запобігти уникненню боржника від процедури банкрутства або передачі всієї частини конкурсної маси іншим особам шляхом універсального правонаступництва чи без такого. Іншими словами, заборона стосується таких угод, які або ускладнюють реалізацію ліквідаційної маси або віддають пріоритет якому-небудь з кредиторів чи роблять неможливим погашення грошових вимог кредиторів.
Нарешті, третя категорія відносин стосується оплати грошових вимог кредиторів. В основі обмежень лежить мораторій на задоволення вимог кредиторів, який встановлює не тільки заборону, а й вводить спеціальний порядок погашення. До опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство боржник може погашати тільки ініціюючому кредитору та особам, що перераховані у ст. 12 Закону, а після публікації — всім одночасно кредиторам згідно з затвердженим судом реєстром вимог кредиторів.
Недостатня правосуб'єктність боржника у процедурі розпорядження майном заповнюється арбітражним керуючим. Таке заповнення здійснюється шляхом узгоджень із боржником тих чи інших угод або організаційних дій. Однак у будь-якому випадку розпорядник майна не повинен вчиняти дій як на шкоду боржнику, так і кредиторів — учасників справи про банкрутство. Так, не може бути надана згода розпорядника майна на відчуження цілісного майнового комплексу або на ліквідацію чи на реорганізацію боржника (крім перетворення). Тому що такими діями арбітражний керуючий позбавить можливості кредиторів отримати оплату свого боргу у процедурі банкрутства. Та й про яку згоду може йтися, якщо зразу після ліквідації або реорганізації (крім форми перетворення) буде припинена справа про банкрутство?
Угоди або акти, укладені боржником у період процедури розпорядження майном із перевищенням повноважень, можуть бути визнані недійсними. Як правило, такі вимоги розглядаються в позовному провадженні. Зацікавленими особами у цей період можуть бути тільки конкурсні кредитори, грошові вимоги яких визнані в установленому порядку у процедурі банкрутства. Що стосується розпорядника майна, то він наділений правом як самостійно, так і в інтересах боржника подавати відповідний позов до господарського суду. У цій ситуації завдання суду полягає у виявленні характеру спірних правовідносин і як наслідок умови дотримання боржником відповідного узгодження із розпорядником майна. При цьому до уваги беруться тільки письмові докази: запис або підпис на договорі; лист; телеграми; акти тощо. Тільки за рішенням суду такі угоди чи акти можуть бути визнані недійсними із застосуванням двосторонньої реституції.
Введення процедур санації і ліквідації означає перехід права управління і розпорядження майном від розпорядника і органів управління боржника до арбітражного керуючого. Саме арбітражний керуючий (керуючий санацією або ліквідатор) є органом керування боржника в період відповідної судової процедури, але тільки у частині управління і розпорядження майном. При цьому правосуб'єктність боржника не обмежується, відбувається тільки тимчасовий примусовий перерозподіл повноважень від одного органу керування іншому в особі арбітражного керуючого. Тут з'являється спеціальний інститут керівництва, реалізації функцій боржника — арбітражне керування. Це орган управління боржником, створений господарським судом за участю комітету кредиторів та інших учасників справи про банкрутство. Правомочність арбітражного керуючого суттєво відрізняється від попередніх органів керування юридичної особи — боржника. Передусім його повноваження закріплені в Законі, а обмеження можуть встановлюватися комітетом кредиторів і господарським судом. Тому в частині розпорядження майном арбітражне керування може мати або вже має навіть більше повноважень, ніж керівник боржника. Це пояснюється тим, що арбітражне керування включає в себе не тільки правоздатність керівника, а й власника боржника. Інакше процедура банкрутства втрачає сенс. Наприклад, керівник боржника за статутом підприємства не наділений правом відчужувати майно на суму 1000 грн.: таке право належить загальним зборам акціонерів. Тоді при переході прав керівника боржника арбітражному керуванню не можна буде самостійно реалізувати активи боржника вище зазначеної суми. Для цього необхідно було б постійно брати дозвіл у зборів кредиторів. Однак цього не повинно бути. Тому законодавець надав широкі повноваження арбітражному керуючому, зосередивши в руках як арбітражного керуючого (керуючого санацією і ліквідатора), так і комітету кредиторів функції керівника боржника і власника. Причому основні повноваження зосереджені в арбітражного керуючого, а комітету кредиторів — тільки правомочність власника у частині надання дозволу на укладення ряду угод або встановлення програми дій по відновленню платоспроможності боржника.
Незважаючи на те, що право по керуванню та розпорядженню майном боржника перейшло до арбітражного керуючого, за боржником зберігаються процесуальні права на оскарження процесуальних актів: ухвали про введення процедури санації і призначення керуючого санацією; ухвали про затвердження плану санації; ухвали про затвердження звіту керуючого санацією та припинення провадження у справі; постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури та призначення ліквідатора; ухвали про затвердження звіту ліквідатора та припинення провадження у справі про банкрутство. Водночас у справі про банкрутство можуть виникнути незворотні процеси, що пов'язані із введенням судової процедури, коли припиняються повноваження органів управління боржника, а сам керівник підлягає звільненню. Однак органи управління, власник (орган, уповноважений керувати майном) боржника у будь-якому разі може подавати скарги на ці процесуальні акти. Інша справа із керівником боржника. Його правомочність прямо пов'язана із трудовими відносинами. Припинення трудових відносин керівника боржника означає припинення права на подання скарги від імені самого божника. Однакця правоздатність не передається арбітражному керуванню, воно зберігається за органом управління або власником (орган, що уповноважений керувати майном) боржника. Тому ні керуючий санацією, ні ліквідатор не мають права відкликати скарги, що підписані керівником боржника у період його трудової діяльності. Як правило, арбітражне управління припиняє свої повноваження одночасно із закінченням справи про банкрутство. Однак саме собою припинення процедури банкрутства передбачає наявність певного «перехідного» періоду, коли органи управління боржника, повноваження яких припинені введенням процедури санації або ліквідації, ще не призначили нового керівника боржника. Для цього необхідний деякий час, перебіг якого починається із моменту закінчення справи про банкрутство. Слід мати на увазі, що у Законі про наявність «перехідного» часу говориться тільки у разі припинення справи про банкрутство у зв'язку із укладенням мирової угоди. Однак на практиці такий період виникає, як зазначалося, після процедур санації або ліквідації. Важливо, щоб боржник після закінчення процедури банкрутства зберіг статус юридичної особи. Із всього сказаного напрошується висновок: якщо зберігається арбітражне керування, то чи зберігаються у тому ж обсязі повноваження? Річ у тому, що у процедурі банкрутства і в «перехідний» період стоять зовсім різні завдання. У першому випадку це відновлення платоспроможності боржника та погашення боргу перед кредиторами. У другому — це збереження об'єкта і його передача новому керівнику. Відповідно, виходячи з поставлених завдань, повинен визначатися об'єкт правосуб'єктності арбітражного керування. У цей «перехідний» період діє тільки арбітражний керуючий. Інших контролюючих органів або тих, що доповнюють його правосуб'єктність, немає. Це стосується господарського суду і комітету кредиторів. Значить, арбітражний керуючий може чинити такі дії, які спрямовані на:
— утримання у цілісності та збереження майна;
— підтримання виробничої-господарської діяльності;
— реалізацію готової продукції.
При цьому в діяльності арбітражного керуючого починають Діяти всі обмеження, які мали місце у попереднього керівника з боку власника (органу, що уповноважений керувати майном). За Цієї ситуації ніяких угод по відчуженню основних засобів, ні, тим паче, цілісного майнового комплексу з боку арбітражного керуючого не може бути. Адже контролю з боку господарського суду і комітету кредиторів немає. Та й порядок відчуження майна, передбачений у Законі, також не діє. Тому будь-яка угода, укладена арбітражним керуючим щодо зазначеного майна, може бути визнана у позовному провадженні недійсною.
Водночас арбітражний керуючий (ліквідатор, керуючий санацією) має право вимагати оплати своєї праці, відшкодування витрат за час «перехідного» періоду. Така оплата, очевидно, повинна проходити у рамках уже закінченої справи про банкрутство шляхом винесення ухвали суду. Незважаючи на те, що арбітражний керуючий (керуючий санацією або ліквідатор) здійснює повноваження боржника, не завжди їхні інтереси збігаються. Наприклад, керівник боржника оскаржує судовий акт, за яким введена процедура санації або ліквідації. У цій ситуації і боржник, і арбітражний керуючий мають зовсім протилежні інтереси. Більше того, і боржник, і арбітражний керуючий — це самостійні учасники процедури банкрутства, які мають свої права, у тому числі процесуальні.
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 141 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |