Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Судові процедури

Норми, що регулюють відносини неспроможності, можуть гру­пуватися в інститути, що мають спеціальне призначення. Такими є судові процедури.

Судова процедура — це порядок застосування спеціальних тра­диційних засобів неспроможності із метою створення необхідних умов для відновлення платоспроможності або ліквідації.

З допомогою судових процедур вирішується головне завдан­ня — відновлення господарюючого суб'єкта. У процедурах зосере­джені спеціальні механізми і інститути відносин неспроможності. Закон передбачає чотири процедури: розпорядження майном, са­нація, ліквідація та мирова угода. Кожна процедура має свою спе­цифіку та призначення. У судових процедурах концентровані юридичні приписи та дозволи. Так, у процедурах розпорядження майном і ліквідації переважають юридичні розпорядження, а в са­нації та мировій угоді — дозволи. Фінансове оздоровлення борж­ника здійснюється у двох процедурах — санації та мирової угоди. Коротко розглянемо кожну судову процедуру.

Розпорядження майном. Основним завданням процедури є створення сприятливих економічних умов для переходу до інших судових процедур. По-перше, вживаються заходи для збереження майна (ліквідаційної маси) боржника шляхом застосування спеціальних або традиційних заходів (мораторій на задоволення вимог кредиторів, заборона на ліквідацію або реорганізацію боржника, обмеження на проведення певних майнових дій, при­значення посадової контролюючої особи — арбітражного керую­чого).

По-друге, виявляються кредитори і встановлюються їх грошові вимоги. Причому виявлення кредиторів має жорсткий характер, тому що у кредитора, що прострочив, грошові вимоги вважаються погашеними.

По-третє, встановлюється фінансове та майнове становище боржника, робиться припущення про можливість фінансового оз­доровлення господарюючого суб'єкта.

По-четверте, формуються представницькі органи кредиторів, що наділені правом вирішувати долю боржника.

По-п'яте, як підсумок проробленої роботи приймається рішен­ня про перехід до інших судових процедур.

іншими словами, у процедурі розпорядження майном форму­ються актив та пасив боржника. Така процедура є підготовчою, що створює передумову для застосування інших судових процедур, де відбувається кульмінаційна розв'язка всієї драми: санація, ліквідація, мирова угода.

Санація. Це пріоритетна судова процедура. Саме тут вирішуєть­ся основне завдання — фінансове оздоровлення господарюючого суб'єкта. Спочатку створюються умови для вибору заходів фінан­сового оздоровлення. Для цього судом призначається замість керівника керуючий санацією, який усуває наслідки, що скоєні боржником і призвели до процедури банкрутства. Закон у цьому випадку передбачає спеціальні заходи: відмову від невигідних три­ваючих договорів та визнання недійсними угод, щодо яких є заін­тересованість.

Керуючий санацією готує план санації, де передбачаються захо­ди фінансового оздоровлення. План санації, як правило, розроб­ляється за участю інвестора. Заходи щодо фінансового оздоров­лення можуть бути різноманітними: реструктуризація під­приємств, обмін боргів на акції, участь інвестора, продаж частини майна та інше. Після погодження комітетом кредиторів та затвер­дження господарським судом плану санації настає основна части­на процедури. Це реалізація заходів щодо відновлення платоспро­можності господарюючого суб'єкта та погашення заборгованості перед кредиторами. Якщо після виконання всіх намічених планом санації заходів боржник став платоспроможним, тобто погасив борги, то провадження у справі припиняється. У випадку частко­вої реалізації заходів санація може перейти у процедуру мирової угоди або ліквідації.

Ліквідація. Ця процедура має місце тільки у випадку неможли­вості відновлення платоспроможності господарюючого суб'єкта. Якщо вибрані заходи у процедурі санації не дали позитивного ефекту, то вводиться ліквідаційна процедура. При ліквідації немає фінансового оздоровлення боржника. Тут йде повний розпродаж майнових активів для повного або часткового погашення грошо­вих вимог кредиторів. Проводить ліквідацію арбітражний керую-чий-ліквідатор. Він здійснює функції органу управління боржни­ка і його завданнями є: прийом, виявлення, формування, оцінка, реалізація ліквідаційної маси і здійснення розрахунків із кредито­рами. В основі ліквідаційної процедури лежить акт суду про виз­нання боржника банкрутом. Тільки на підставі судового акта здійснюється ліквідаційна процедура. При цьому вихід з цього є: або погасити борги за рахунок реалізації майна, або укласти миро­ву угоду.

Реалізація майна боржника здійснюється на конкурсних заса­дах і під контролем комітету кредиторів. Розрахунки здійснюють­ся відповідно до встановленої Законом черговості залежно від привілейованості кредитора. Підсумок усіх дій ліквідатора оформ­ляється звітом і ліквідаційним балансом. Якщо майна банкрута не вистачило на покриття судових збитків, то господарюючий суб'єкт підлягає ліквідації.

Мирова угода. На відміну від інших процедур мирова угода во­лодіє універсальністю. Вона не має самостійного значення і про­являється в інших судових процедурах. Іншими словами, якщо учасники хочуть врегулювати питання погашення боргу, то вони можуть використати мирову угоду на будь-який стадії процедури банкрутства. Мирова угода як судова процедура ставить своїм за­вданням досягнення згоди між кредиторами і боржником щодо врегулювання боргу і відновлення платоспроможності господарю­ючого суб'єкта. Шляхом оформлення спеціального документа сторони закріплюють умови мирової угоди — відстрочку (роз­строчку) або прощення боргу.

Поряд з обов'язковою умовою мирова угода передбачає вико­ристання таких заходів щодо фінансового оздоровлення боржни­ка, як обмін боргів на акції, виконання зобов'язань третіми особа­ми тощо. Іншими словами, мирова угода — це така ж реабілі­таційна процедура, як і санація, але із меншою ефективністю, то­му Що реалізація умов мирової угоди здійснюється вже без контролю комітету кредиторів і господарського суду. Водночас угода вигідніша боржникові, ніж санація, бо він не втрачає контролю над господарюючим суб'єктом. Укладення мирової угоди зумов­лює припинення провадження у справі про банкрутство. Але якщо боржник відмовиться виконувати умови угоди, тоді кредитори ма­ють право її розірвати і відновити провадження у припиненій справі.

Не менш важливим є питання трансформації (переходу) проце­дури. Процедура розпорядження майном може трансформуватися у ліквідацію або санацію, а також у мирову угоду. Назад ліквідація або санація не трансформуються у розпорядження майном. Це зу­мовлено тим, що розпорядження майном — це підготовча стадія. Вона створює умови для наступної трансформації. Інакше все відбувається із мировою угодою. Вона може трансформуватися у процедуру розпорядження майном у випадку визнання недійсною і розірваною мирової угоди за умови, що така угода була укладена на цій стадії.

Санація як процедура може трансформуватися в ліквідацію або мирову угоду Як і розпорядження майном, вона має щодо лік­відаційної процедури незворотну трансформацію. На нашу думку, санація і ліквідація повинні володіти зворотною трансформацією. Іншими словами, коли є певні умови для застосування положень тієї чи іншої процедури, суд здійснює трансформацію, наприклад, ліквідації в санацію, і навпаки, що відіграє позитивну роль, позаяк надає можливість задіяти весь навіть малоефективний арсенал заходів щодо фінансового оздоровлення боржника.

Вибір судових процедур, що йдуть за розпорядженням майном, належить комітету кредиторів. Саме він вирішує долю боржника. На нашу думку, пріоритетність вибору реабілітаційної або ліквідаційної процедури має належати господарському суду. Суд не повинен бути пов'язаний виключно думкою комітету креди­торів. Тільки на підставі всебічного аналізу фінансового, госпо­дарського та майнового становища боржника суд повинен вирішу­вати питання про застосування санації або ліквідації господарюю­чого суб'єкта.

Так, якщо комітет кредиторів прийняв рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, госпо­дарський суд має право ввести процедуру санації за умови, що є достатні підстави вважати, що платоспроможність господарюючого суб'єкта може бути відновлена. Іншими словами, у законі вибір наступних після розпорядження майном судових процедур має бути вибудований так, щоб реабілітаційні процедури (мирова угода, санація) застосовувалися полегшено, тобто без будь-яких умов, а ліквідація — із певними труднощами. Однак, якщо у лікві­даційній процедурі почнуть виникати обставини, що надають можливість відновити платоспроможність банкрута, то тут вже повинні включатися механізми гальмування ліквідаційних за­ходів та працювати трансформація. У цьому випадку господарсь­кий суд повинен призупиняти ліквідаційну процедуру і вводити або санацію, або ліквідацію, чи встановити строк для подання до суду мирової угоди.

Все це свідчить про те, що реабілітаційні процедури є пріори­тетними, і їх застосування має супроводжуватися певними умова­ми та мотивованим рішенням суду на основі всебічного аналізу фінансово-господарської діяльності боржника. Залежно від виду суб'єкта-боржника, його діяльності, наявності майна розрізняють загальний, спеціальний та спрощений порядок провадження справи про банкрутство.

Загальний порядок передбачає використання стадії розпоряд­ження майном із наступною трансформацією у процедуру санації, ліквідації або мирової угоди. Спеціальний порядок застосовується у випадку залучення до участі у справі додаткових учасників, про­довження строків санації, поєднання двох процедур (розпоряд­ження і санації) тощо (ст. 42—50, 53 Закону). До спеціального по­рядку слід додати процедуру банкрутства громадянина-підприємця, де немає розпорядження майном та санації, але при цьо­му застосовуються мирова угода та ліквідація. Однак процедурам ліквідації та мирової угоди завжди передує тривалий «без процедурний» період (до двох місяців) для проведення розрахунків із кредиторами або укладення мирової угоди.

Спрощений порядок застосовується при ліквідації боржника без попереднього використання процедури розпорядження май­ном (ст. 51, 52 Закону). Попередня редакція Закону не використо­вувала спрощеної процедури банкрутства, що відігравало негатив­ну роль, оскільки затягувало винесення постанови про банкрутст­во щодо суб'єктів, у яких не було майна, або доводилося давати оголошення в газеті та виявляти кредиторів. Те, що раніше роби­лося за п'ять-шість місяців, тепер вирішується за дві-три тижні.

Вибори загального або спрощеного порядку розгляду справ про банкрутство належать ініціюючому кредитору або суду. Якщо, скажімо, розглядається справа про банкротство за загальною про­цедурою і суд встановить ознаки, що підпадають під спрощену процедуру (ст. 52 Закону), то в цьому разі суд переходить до вирі­шення справи за спрощеною процедурою. Водночас Закон перед­бачає випадки, коли суд може трансформувати спрощену проце­дуру у загальну. Так, за клопотанням ліквідатора, у разі виявлення ним майна відсутнього боржника, визнаного банкрутом, госпо­дарський суд може винести ухвалу про припинення процедури банкрутства, передбаченої ст. 52, і про перехід до загальних проце­дур банкрутства, передбачених законом (ч. 4 ст. 52 Закону). Інших випадків зворотної трансформації закон не передбачає.

Який же підсумок застосування судових процедур до боржника?

З преамбули Закону можна зробити висновок, що таким ре­зультатом є відновлення платоспроможності господарюючого суб'єкта, врегулювання або погашення боргових зобов'язань. Як­що боржник вийшов з судових процедур, зберігши статус юридич­ної особи, то у нього всі боргові зобов'язання врегульовані.

На практиці виникає ситуація, коли кредитори, що не взяли участі у процедурі банкрутства, пред'являють грошові вимоги в порядку позовного провадження до боржника.

Так, після затвердження мирової угоди та припинення проваджен­ня у справі про банкрутство взуттєвої фабрики «Р» міськводоканал пред'явив позов про стягнення заборгованості, яка виникла до пору­шення справи про банкрутство. При цьому міськводоканал не пред'явив грошових вимог у порядку ст. 14 закону, тобто не був креди­тором. Умовами мирової угоди передбачалося повне прощення боргів кредиторами. Рішенням господарського суду позов міськводоканалу до взуттєвої фабрики був задоволений [Архів господарського суду Донецької області. Справа № 17/182 від 2001 р.].

На нашу думку, рішення суду є неправомірним. Між процеду­рою банкрутства та виконавчим провадженням не можна ставити знака рівності. У виконавчому провадженні знаходяться особи, майнові права і обов'язки яких безпосередньо зачіпаються вико­нанням рішення юрисдикційного органу. При цьому у виконавчо­му провадженні можуть брати участь декілька осіб, що стягують борги, які можуть діяти самостійно, тобто незалежно від інших, і самостійно розпоряджуватися своїми правами. Як наслідок, вико­навче провадження не зачіпає майнових прав інших осіб — не учасників виконавчому провадження. Іншими словами, кредитор, що не брав участі у виконавчому провадженні, не зазнає ніяких обме­жень у своїх Майнових правах.

Інша справ_а процедура банкрутства. Застосування судових про­цедур викликав участь усіх кредиторів боржника, навіть якщо строк виконання ^за грошовими вимогами ще не настав. Доля гро­шових вимог кредиторів, що не звернулися до процедури банкрут­ства, встановлена Законом. У силу ч. 5 ст. 31 Закону такі вимоги вважаються погашене ними. Тому боржник, щодо якого були засто­совані судові процедури банкрутства, вважається особою, що не має неврегульованих грошових зобов'язань. Закріплення такого правила у Законі підвищує його ефективність та надає можливість ширше використовувати його механізм у економічних відносинах.