Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
Ведучий. Але Божа справедливість все-таки є. 1977 року після довгих вагань і консультацій на вищому рівні цензура дозволила вихід поетичної книжки Ліни Костенко "Над берегами вічної ріки", Це була книжка великого болю, тривоги й іронії. Замість набридлих фанфар і барабанів читачі, нарешті, відчули справжній словесний симфонічний оркестр.
Читець.
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те. що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день, з
а цю потребу слова, як молитви.
Ведучий. 1987 року в житті Ліни Василівни відбулася знаменна подія - їй присуджена Державна премія імені Т.Г.Шевченка за історичний роман у віршах "Маруся Чурай" і збірку поезій "Неповторність". Це була вистраждана і заслужена нагорода. Слово Ліни Костенко завжди було на сторожі правди.
Ведучий. Ліна Костенко самобутня, самостійна в усьому. Вона віддає перевагу дорогам невторованим, темам - нерозробленим. Переспівів у неї немає. Кожне явище вона сприймає й описує по-своєму. Вона була і є найпопулярнішим поетом серед читачів усіх вікових категорій, найчеснішим, найбезстрашнішим, з нині живущих, митцем слова, який ніколи не зважав на кон'юнктуру. Тому з повним моральним правом Ліна Костенко говорить своїм читачам жорстоку правду про них самих і про те, в якому суспільстві вони живуть. Це діє отвережуюче.
У 1993 р. в "Літературній Україні" були надруковані сатиричні віршовані мініатюри лід загальною назвою "Коротко - як діагноз". Вони про нас.
Читець 1-й.
Ми дикі люди, ми не знаєм звичаїв.
Ми нищим ліс. Ми з матір'ю на "ти".
Ми свій кінець пришвидшуєм, пришвидшуєм
у колективних нетрях самоти.
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 76 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |