Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Окресліть коло вихідних філософсько-світоглядних ідей Т.Г.Шевченка.

Інша велична постать і українській літературі,що відчутно вплинуланакультуру та світогляд, - це Т. Шевченко (1814-1861), який звернувся у своїх думках та творчості до пам’яток національної історії. Т. Шевченко, як ніхто інший, влучно та переконливо репрезентував ідею соборності України, єдності усіх її земель всупереч історичній недолі, що роз’єднала різні частини колись єдиного краю, розкидавши їх по різних державах. Унікум за своєю народністю, Шевченко вніс новий зміст, нові мотиви в народну літературу і знайшов нові мотиви, співзвучні своїм ідеалам суспільної справед­ливості, свободи і національності, протесту проти політич­ного гніту і будь-якого посягання на свободу і гідність людини, людської особистості, заклавши міцні підвалини національного відродження. Світоглядні позиції Шевченка зумовили своєрідність його ставлення до минулого, історії. Бачення світу у нього при всій загальнолюдській спрямованості глибоко націо­нальне, позачасове. Символічним кодом у ньому зосере­джуються колективні надії і пам'ять, минуле, сучасне і майбутнє, розкриття якого дає змогу пізнати світову прав­ду і про приховані колективні гріхи, і про «золотий вік», який був і ще повернеться. В історичному інтелектуаль­ному ключі все це спрямовується на глибоке відчуття ук­раїнської історичної долі й колективної душі, природним шляхом поєднуючи, здавалося б, несумісні способи мис­лення — мислення XVIII ст. козацько-станового патріотиз­му як апофеозу України, її історії та права, з романтич­ним апофеозом світової своєрідної релігії народу, баченої поісторично, що постає моделлю України. Дійсною вірою Т. Шевченко вважав народну віру, яка, зберігаючись у народних звичаях, обрядах, душі простого народу, вимагає встановлення безпосереднього зв'язку та від­носин між Богом і людиною, не потребуючи ніяких посе­редників та інших об'єктів наших поклонінь. За старими традиціями надзвичайно ідеалізував Богоматір як ідеальний тип матері, антропологізуючи Христа, наближав його до людини, цінував у ньому вищі людські якості — високе, святе, правдиве. Для Шевченка Бог-Ісус Христос поставав захисником гноблених, виразником їх надій, прагнень, де любов до людини, повага, чуйність, взаємодопомога в праці, подолання труднощів і незгод виступали тією керівною нит­кою, якою має користуватися кожний і без чого людина черствіє, стає грубою, втрачає гідність, проявляє самолюб­ство, попирає інтереси і права інших. Щодо християнства, то в творчості поета воно приймає вигляд того типу народної релігії, в якій Христос за плугом йде, а Марія несе йому їсти.