Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Методи навчання

Методи навчання – це способий прийоми спільної впорядкованої, взаємопов’язаної діяльності вчителів та учнів, спрямованої на оволодіння учнями системою знань, набуття ними вмінь і навичок, на їх виховання й різнобічний розвиток.

Функції методів навчання

- Навчальна функція є головною, оскільки призначення кожного методу вивчення курсу «Я і Україна» полягає саме в забезпеченні вивчення природного об’єкта або явища.

- Розвивальна функція реалізується, якщо вчитель, застосовуючи

будь – який метод, використовує логічні прийоми, що сприяють розвиткові учнів, виробленню вмінь порівнювати, аналізувати, систематизувати й узагальнювати навчальний матеріал.

- Виховна функція реалізується через опрацювання певного змісту навчального матеріалу; провідними методами при цьому є формування культури розумової праці, вміння користуватися підручником, приладами, правильно оформляти записи спостережень у зошиті, раціонально виконувати завдання.

- Спонукальна функція пов’язана з тим, що вчитель у процесі реалізації методів спонукає учнів до активних дій із засвоєння змісту навчального матеріалу.

- Контрольна функція полягає в регулюванні взаємодії вчителя з учнями, керуванні ходом навчального процесу та в контролі за реалізацією методу.

При вивченні курсу «Я і Україна» широко використовується різноманітні методи навчання, які за найбільш суттєвими ознаками класифікують на певні групи.

Методи класифікуються за різними ознаками

Вибір та поєднання методів навчання залежить від мети, змісту уроку, вікових особливостей учнів рівня засвоєння матеріалу.

Методичний прийом – це елемент того чи іншого методу, який виражає певну дію вчителя і учнів у процесі навчання, необхідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації.

Відповідний методичний прийом спрямовує діяльність учнів на розв’язання якогось часткового дидактичного завдання.

Використання різних дидактичних прийомів забезпечує активізацію пізнавальної діяльності учнів, поглиблене засвоєння навчального матеріалу.

Всі прийоми, залежно від навчальної мети уроку, вчитель узгоджує з основними методами. Чим багатший арсенал прийомів у структурі методу, тим метод повноцінніший та ефективніший.

Методи і прийоми знаходяться в тісному діалектичному взаємозв’язку. Кожен метод за певних умов може бути прийомом того чи іншого методу.

Методичні прийоми дуже різноманітні: логічні, організаційні і технічні.

До логічних належать прийоми збудження і розвитку пізнання, виявлення істотних ознак об’єктів або явищ, порівняння об’єктів (виявлення однакових і відмінних рис), висновки, узагальнення. Ці прийоми забезпечують розвиток мислення учнів, самостійність їхньої роботи.

Організаційні прийоми спрямовують увагу на сприймання і роботу учнів. Сюди належать індивідуальні, фронтальні, групові види проведення робіт; різні типи завдань (однакові, різні, індивідуальні); виготовлення і використання певних карток, інструкцій тощо.

До технічних належать прийоми, якими досягається підготовка робочого місця, використання різного обладнання, допоміжних матеріалів і засобів (поводження з виучуваними об’єктами або матеріалами, приладами та ін.)

Варіанти поєднання різних прийомів можуть бути різними залежно від змісту навчального матеріалу. Творча активність і педмайстерність вчителя залежить від вмілого використання існуючих і розроблення нових прийомів, застосування яких підвищує рівень навчання і виховання учнів.

Активні методи навчання

Активні методи навчання - це методи навчання, при використанні яких навчальна діяльність має творчий характер, формуються пізнавальний інтерес і творче мислення. До активних методів навчання відносяться проблемна розповідь, евристична і проблемно-пошукова бесіда, проблемно-пошукові вправи, дослідницькі лабораторні роботи, метод розвиваючого навчання, метод пізнавальних ігор, метод створення ситуацій пізнавальної суперечки, метод створення емоційно-моральних ситуацій, метод аналогій, метод створення на уроках ситуацій інтересу, метод аналізу на уроках життєвих ситуацій та ін. (Современный словарь по педагогике / Сост. Рапацевич Э. С. - Мн., 2001. - С. 9-10).

Активними методами називають ті, які максимально підвищують рівень пізнавальної активності учнів, спонукають до старанного навчання. При активних методах всі на уроці працюють інтенсивно, з цікавістю і бажанням: уважно слухають – думаючи, спостерігають – думаючи, читають – думаючи, виконують практичні завдання – думаючи.

Під активізацією навчальної діяльності розуміють цілеспрямовану педагогічну діяльність учителя щодо стимулювання та підвищення пізнавальної активності школяра. Пізнавальна (навчальна) активність школярів полягає в прагненні вчитися, долаючи труднощі на шляху отримання знань, докладанні максимальних вольових зусиль та енергії в розумовій діяльності. Йдеться не тільки про зовнішню активність (підняття рук, переписування, гортання сторінок підручника), а, головним чином, про внутрішню.

На рівень активізації пізнавальної активності впливає позиція вчителя, стиль його спілкування з учнями на уроці, успішність розумову активність учня, творче мислення. Пізнавальна діяльність сприяє розвитку інтелектуальної сфери, оволодінню учнями основами природничо-наукових знань, методами навчального пізнання.

Тільки співдіяльність учителя та учнів забезпечує активну навчальну діяльність класу на уроці. Дії учителя, які спонукають учня до старанного навчання, сприяють формуванню позитивного ставлення до навчальної діяльності та знань, слугують засобами активізації.

Зрозуміло, що ступінь пізнавальної активності учнів залежить і від них самих, від їхньої вихованості, свідомості, зацікавленості, вольових зусиль, оскільки учень є не тільки об’єктом, а й суб’єктом навчального процесу Але якщо у школяра цих якостей поки що немає, то їх формування також є професійною функцією вчителя. Усі труднощі, діалектичні суперечності навчання полягають у тому, що на уроці необхідна пізнавальна активність учнів, а вона залежить від учителя, його вміння активізувати їх. Ступінь активності школярів є реакцією на методи та прийоми роботи педагога, показником його педагогічної майстерності.

У літературі сукупність способів активізації пізнавальної діяльності учнів одержала назву «методи активного навчання». Активне навчання передбачає використання системи методів і прийомів, спрямованої, головним чином, не на повідомлення учням готових знань, їх запам’ятовування та відтворення, а на організацію учнів для самостійного одержання знань, засвоєння вмінь і навичок у процесі активно! пізнавальної та практично! діяльності.

Порівняно з традиційними методи активного навчання мають низку специфічних особливостей:

1) «примусова» активізація мислення, суть якої полягає в тому, що учень змушений бути активним незалежно від того, бажає він цього чи ні;

2) самостійний творчий пошук рішення учнями, підвищений ступінь мотивації;

3) постійна взаємодія учителя з учнями з допомогою прямих і зворотних зв’язків.

Залежно від способу формування системи знань, умінь і навичок методи активізації пізнавальної діяльності учнів поділяють на дві групи: імітаційні та неімітаційні.

Імітаційні методи передбачають, як правило, надання учням професійних умінь та навичок і пов’язані з моделюванням ігрової ситуації. їх поділяють на ігрові й неігрові залежно від тих умов, у яких працюють учні, від ролей, які вони виконують, рольових зв’язків, встановлених правил, наявності елементів змагання під час виконання завдань.

До неімітаційних методів належать: евристична бесіда, пошукова лабораторна робота, дослідницький метод, самостійна робота з навчальною літературою. Групу імітаційних неігрових методів становлять: аналіз конкретних ситуацій, розв’язування ситуаційних задач, лабораторні та практичні роботи, виконання індивідуальних завдань. Імітаційні ігрові методи — це ділова гра, розігрування ролей, імітаційні ігри.

Методи активізації пізнавальної діяльності учнів можна використовувати на різних етапах навчання: під час первинного оволодіння знаннями, їх закріплення та вдосконалення, формування вмінь і навичок.

Методи активного навчання сприяють розвитку мислення, пізнавальних інтересів і здібностей, формуванню вмінь і навичок самоосвіти. Використання цих методів на уроках вимагає значних витрат часу. Саме тому важко переорієнтувати весь навчальний процес на застосування цих методів навчання, отже, паралельно необхідно використовувати і традиційні методи.

Вибір методу активізації пізнавальної діяльності учнів зумовлюється специфікою змісту навчання, загальними цілями навчання, особливостями розвитку учнів, часом, відведеним на вивчення навчального матеріалу, наявністю засобів навчання, які має у своєму розпорядженні вчитель. Уміння вибрати з існуючих методів такі, що не просто збагатять учнів знаннями, а й готуватимуть їх до активної творчої праці, — один з основних критеріїв педагогічної майстерності.

Спостереження – провідний метод вивчення природи

Пізнання навколишнього світу розпочинається з накопичення чуттєвого досвіду, фактичного матеріалу, який осмислюється з метою засвоєння системи знань. Відсутність запасу конкретно – образних уявлень у молодших школярів призводить до формального засвоєння знань. Дітям важко уявити предмет або явище, якщо вони не бачили цих об’єктів або їх зображень.

Одним із методів забезпечення наочно-чуттєвої основи засвоєння є спостереження.

Спостереження – це цілеспрямоване, планомірне сприймання об’єктів навколишньої дійсності, яке підпорядковане конкретно – визначеним цілям і вимагає вольових зусиль.

Спостереження – це суб’єктивна діяльність, оволодіння якою призводить до формування уміння спостерігати.

З цим умінням пов’язаний розвиток такої якості особистості, як спостережливість.

Спостережливість -це прагнення і уміння найповніше помічати особливості предметів і явищ, уміння помічати незначні відмінності, зміни в предметах і явищах.

В структурі спостереження виділяються такі компоненти:

1. Цілі спостереження.

У цілях чітко визначається об’єкт, за яким вестиметься спостереження і його результат. Цілі, визначені вчителем, повинні бути сприйняті й усвідомлені учнями.

Усвідомленню цілей сприяє розкриття змісту основних термінів, за допомогою яких ціль формулюється, конкретизація об’єктів і результатів спостережень.

Наприклад, на уроці – екскурсії (3 клас) учням пропонується завдання:

1. спостерігати за кольором неба восени. Об’єкт спостереження – небо; результат уявлення про колір неба восени. І об’єкт і результат є конкретними, вони позначені зрозумілими термінами.

2. Поспостерігати за особливостями поведінки перелітних птахів восени. Це узагальнений образ, оскільки терміном «перелітні птахи» позначається група птахів. Тому необхідно конкретизувати об’єкт, знайти в природі ті предмети, які йому відповідають.

Робота, що спрямована на осмислення цілей спостереження, є обов’язковою і пояснюється такими причинами:

· діти мають різний рівень засвоєння опорних знань, умінь;

· сприймання носить вибірковий характер, і без усвідомлених, конкретних цілей кожний учень буде сприймати і виділяти в предметах те, що зацікавить і має для нього певне значення;

· кожний об’єкт має різні ознаки, властивості, частини, зв’язки і може сприйматися з різних боків та різних точок зору.

Спостереження учня вимагає значних вольових зусиль, для спостереження уваги на даному об’єкті. Тому особливе значення має мотивація цього виду діяльності.

План спостереження.

План складається на основі тих конкретних задач, які послідовно розв’язуються в процесі спостереження. План забезпечує послідовну діяльність учнів, уникнення стихійності та різних випадковостей. (Спостереження за кольором неба не потребує плану, а за поведінкою птахів він необхідний).

План складається вчителем разом з учнями.

3. Безпосереднє цілеспрямоване сприймання предметів і явищ природи.

Сприймання розпочинається з організації розгляду об’єкта в цілому, щоб у дітей склалося цілісне уявлення про нього.

Далі організовується детальний розгляд тих його частин, які передбачені цілями спостереження.

Зіставлення цілого і частин у процесі спостереження дозволяє дітям, по-перше уникати випадкових ознак під час сприймання; по-друге, усвідомлювати сприйняті ознаки у контексті цілого образу, виділяти в об’єкті основні, важливі, істотні ознаки, узагальнювати їх.