Гра як метод навчання

(В.О. Сухомлинський).

Сучасна психологія визнає, що гра охоплює всі періоди життя дитини. Це важлива форма її життєдіяльності, а не вікова ознака. З грою людина не розлучається все життя, змінюються лише її мотиви, форми проведення, сутність вияву почуттів на вияву емоцій.

Особливо важливе поєднання гри з навчальною діяльністю в початкових класах, коли складний перехід від дошкільного дитинства до школи зумовлює поступову зміну провідних видів діяльності – ігрової на навчальну.

Гра як метод навчання – це спосіб ігрової взаємодії педагога й учня, що забезпечує досягнення мети навчання.

Головне призначення цього методу – стимулювати пізнавальний інтерес.

Значення гри:

· навчальна гра створює умови для пізнавальної та розумової

діяльності її учасників;

· в процесі гри поєднуються знання та вміння;

· розвиток ігрової творчості сприяє вихованню у дітей

необхідних рис: цілеспрямованості, винахідливості,

наполегливості, самостійності;

· ігрова діяльність активізує психічні процеси, викликає

живий інтерес до пізнання навколишнього світу;

· гра допомагає зробити навчальний процес захоплюючим,

створює радісний настрій, полегшує процес засвоєння знань;

· гра виконує роль емоційної розрядки, запобігає втомі дітей,

знижує гіподинамію;

· дидактична гра сприяє формуванню партнерських

взаємовідносин між учителем та учнями, що сприяє

демократизації й гуманізації навчального процесу.

Визначення місця й ролі ігрової технології в навчальному процесі великою мірою залежить від розуміння вчителем функцій і класифікації дидактичних ігор.

Дидактичні ігри – різновид ігор за правилами

Дидактична гра відрізняється від гри взагалі суттєвою ознакою – наявністю чітко поставленої мети навчання й відповідного їй педагогічного результату. Відокремлено такі компоненти ігрової технології: мотиваційний, орієнтаційно – цільовий, змістово – операційний, ціннісно – вольовий, оцінковий. Ці компоненти тісно взаємопов‘язані й у сукупності визначають технологічну структуру гри, до якої входять такі елементи: настанова на гру, завдання, правила гри, ігрові ситуації, ігровий стан, сюжетно – ігрові дії, результат гри.

Взаємозв‘язок компонентів ігрової технології

зі структурними елементами гри такий:

Компонент ігрової технології Структурні елементи гри

Мотиваційний Настанова на гру

Ігрова ситуація

Орієнтаційно – цільовий Завдання гри

Змістовно – операційний Правила гри, ігрові дії

Ціннісно – вольовий Ігровий стан

Оцінковий Результат гри

Настанова на гру сприяє формуванню позитивної мотивації учнів, активізує їхнє мислення, уяву. Її форма має бути захоплюючою. Ігрова ситуація може розгортатися в уявному просторі. Завдання гри можуть бути ігрові та навчальні, а для їх поєднання розробляються правила гри, які реалізуються у вигляді ігрових дій. Під час гри учнів виникає ігровий стан, який супроводжується певними емоційними переживаннями, актуалізацією уяви, містить елементи змагання. Результат гри для вчителя полягає в показниках рівня знань і вмінь, норм поведінки, а для учнів – у досягненні певних цілей.

Є чимало класифікацій дидактичних ігор. За особливостями прояву в них рольової діяльності та правил гри розрізняють ігри з правилами й творчі. До ігор з правилами належать настільні ігри, ігри – змагання та рухливі ігри на місцевості.

Настільні ігри мають чіткі правила й ставлять перед учнями конкретні завдання, наприклад,: «Складіть кросворд на тему «Природні зони України», «Розв‘яжіть кросворд на тему «Грунт».

Ці ігри використовуються для організації індивідуальної, групової та фронтальної роботи. До них належать кросворди, ребуси, чайнворди, лото, доміно тощо. Цей вид дидактичних ігор використовується в основному як метод навчання на уроках різних типів.

Іграм – змаганням належить особливе місце в навчальному процесі з курсу «Я і Україна»: різні їхні види можуть використовуватись як окремі форми навчання. Важливим моментом цих ігор є колективне та індивідуальне змагання. До таких ігор належать різноманітні турніри, вікторини, інтелектуальні ігри (КВК, «Що? Де? Коли?», «Щасливий випадок», «Поле чудес», «Найрозумніший» тощо). Вони можуть успішно застосовуватись для узагальнення й систематизації, контролю та корекції знань учнів.

До творчих належать рольові ігри, ключовим моментом яких є перевтілення учнів, виконання ними певних ролей, що створює можливості для імпровізації, стимулює розвиток реконструктивного й творчого мислення.

Рольова гра має такі особливості: умовність (учасники діють у рамках умовної реальності), символічний, не утилітарний характер (кожний учасник може виявляти власну ініціативу), невизначеність (рольова гра не передбачає однозначного розвитку й результату), діалогічний характер.

Дії учасників рольової гри суворо не регламентуються, тому її хід може відхилятися від наміченого й не завжди дає очікувані результати.

Різновидом даного виду ігор є ситуаційно – рольові ігри, учасники яких потрапляють у заздалегідь сплановані ситуації й приймають певні рішення.

Імітаційні ігри передбачають моделювання життєвих ситуацій, в яких учні беруть на себе певну роль і приймають рішення відповідно до умов, що склалися.

В імітаційно – рольових іграх може бути розіграно безліч

ситуацій:

· інсценування якоїсь історії, що описана в періодичній пресі та має відношення до охорони природи;

· розробка ситуації, пов‘язаною з якоюсь екологічною катастрофою;

· перенесення в конкретну ситуацію (наприклад, засідання компетентної комісії, що вирішує питання про будівництво дороги);

· безпосереднє вивчення соціальних ситуацій (знищення квітів на клумбі, негуманне ставлення до тварин, тощо);

· моделювання різних ситуацій «А що станеться якщо …»

Методика підготовки та проведення сюжетно – рольової гри.