Читайте также:
|
«В нашу епоху вперше у майже десятитисячолітній історії лю-
дина повною мірою стала для себе «проблемою»: вона вже не
знає, що вона є, і разом з тим знає, що вона цього не знає».
М. Шелер
За останні десятиліття філософська антропологія не лише відстояла свій статус окремої філософської науки, а й продемонструвала великий потенціал впливу на розвиток науки в цілому. Той факт, що філософія є частиною ядра всіх антропологічних напрямів у науці, дозволяє констатувати формування філософської антропології, яка виступає базовою для всіх інших спеціалізованих напрямів[1].
Філософська антропологія має два різновиди тлумачення. У більш широкому розумінні – це філософське вчення про людину, її сутність, походження, природу; у вузькому розумінні – це течія західної (переважно німецької) філософії ХХ ст[2].
Для більш детального розуміння звернемося до філософського словника й дамо визначення термінам антропологізм, антропоцентризм і філософська антропологія.
Антропологізм — філософська концепція, яка всі світоглядні проблеми (що таке світ, суспільство, Бог та ін.) розглядає крізь призму людини. Людина є мірою всіх речей (Протагор).
Антропологія філософська — філософське вчення про людину (Шелер, Гелен, Тейяр де Шарден), яке виводить культуру зі специфіки природи людини.
Антропоцентризм —філософський принцип, згідно з яким людина вважається центром Всесвіту, найвищою метою всього, що відбувається у світі[3].
Головне питання філософської антропології, яке ще І. Кант визначав як таке, у якому сходяться всі основні філософські проблеми, - “Що таке людина?” Від ідеї людини залежать і певна модель бачення історичного процесу, і характер різноманітних видів антропологій. Посилаючись на І. Канта, засновник філософської антропології XIX століття М. Шелер зазначав, що “будь-яке предметне буття як внутрішнього, так і зовнішнього світу слід спочатку співвіднести з людиною. Усі форми буття залежать від буття людини. Увесь предметний світ і способи його буття - це не “буття у собі”, це зустрічний нарис, зріз цього буття в собі, що відповідає загальній духовній і тілесній організації людини”.
Саме цю сутнісну будову людини і вивчає філософська антропологія, завдання якої - “показати, як з основної структури людського буття, слідують усі специфічні монополії, звершення та справи людини: мова, совість, інструменти, зброя, ідеї праведного та неправедного, держава, керівництво, образотворчі функції мистецтва, міф, релігія, наука, історичність та громадськість”. Отже, поза людиною світ не має сенсу, тому надзвичайної важливості набуває питання співвідношення істини та блага, і на перший план виходить методологічна функція філософської антропології[4].
Термін «антропологія» у науці закріплений за дисципліною, що вивчає природне походження людини та її рас, мінливість будови тіла людини у часі і територіально. Антропологія включає три розділи: вчення про походження людини (антропогенез), морфологію людини і етногенез (расознавство). Це антропологія у вузькому, спеціальному розумінні слова.
У XIX ст. Л. Фейєрбах ввів у філософію антропологічний принцип: категорія людини була обгрунтована ним як головна категорія нової філософії. Він писав: «Нова філософія перетворює людину, включаючи і природу як базис людини, в єдиний, універсальний і вищий предмет філософії, перетворюючи, отже, антропологію, у тому числі і фізіологію, в універсальну науку». Антропологія в розумінні Л. Фейєрбаха є універсальна наука про людину, яка включає комплекс людинознавчих знань.
З антропологічного принципу беруть початок філософські концепції, автори яких вважають поняття «людина» в якості основної світоглядної категорії та на її основі розробляють систематичні уявлення про природу і суспільство.
Так склалося, що проблема людини висвітлюється майже у всіх системах філософії. Наведемо ккласифікацію філософських концепцій людини, яку запропонував В.М. Сагатовський в таблиці 1.
Таблиця 1
Класифікація філософських концепцій людини [5]
 Детермінанти
Напрями
філософії
| Природа | Суспільство | Внутрішній духовний світ |
| 1.Суб’єктивний ідеалізм | 1.1. Психологізм | 1.2. Конвенціона - лізм | 1.3. Суб’єктивний антропологізм |
| 2.Об’єктивний ідеалізм | 2.1. Волюнтаризм | 2.2. Панлогізм | 2.3. Релігійний антропологізм |
| 3. Матеріалізм | 3.1. Натуралізм | 3.2. Соціологізм | 3.3. Антропологіч - ний матеріалізм |
| 4. Дуалізм | 4.1. Натуралістичний дуалізм | 4.2. Соціологічний дуалізм | 4.3. Спіритуалізм |
Загально-філософський рівень вивчення проблеми людини грунтується на таких принципах: матеріалістичного монізму, матеріальної єдності світу, матеріалістичного розуміння історії, тощо.
Спеціальний філософсько-антропологічний рівень вивчення людини грунтується на принципах багатомірності та цілісності людини, її соціально- історичної сутності, відношення до неї як до «міри всіх речей», мети суспільного виробництва й соціальної перебудови світу.
Як ми бачимо проблема людини досить широко вивчалася філософами різних епох і є однією з основних тем для сучасників. На рисунку 1 можна прослідкувати послідовність вивчення проблему людини в історїї філософії.
|
|
|
|
|
|
|
Рис. 1. Проблема людини в історії філософії
Питання про те, що є людина, представлений у філософії з її витоків, але сам термін «антропологія» виник в ній дуже пізно. Якщо історію філософської антропології як дисципліну можна простежити в німецькій філософії з ХVІ ст., то свого роду «прорив» відбувся лише в кінці ХVІІІ ст. – з кантівською лекцією «Антропологія у прагматичному відношенні» (1772 – 1773). Предметом цієї лекції – людина, рівно як і реальний світ, в якому вона живе і має поводити себе «відповідно зі світом», а для цього йому треба «знання людини»[6].
Філософська антропологія — напрям у філософії, який претендує на теоретичне обґрунтування сучасного знання про людину. Відправним ідейним пунктом для філософської антропології є філософія життя. Існують дві гілки в сучасній антропології:
· біологічна (Гелен, Лоренц);
· функціональна (Зіммель, Кассірер).
Біологічний напрям розглядає людину тільки як специфічну тварину. Людина — це біологічно недосконала тварина, не пристосована до існування в сьогоденні, і тому виникає соціальне напруження.
Функціональний підхід вважає, що визначити людину через її вроджену здібність — інстинкт, психіку тощо неможливо. Це можна зробити через працю як істинно людську діяльність. Ці підходи не можна розглядати ізольовано, окремо один від одного. Адже немає діяльності, незалежної від певної біологічної організації, а остання завжди відчуває на собі вплив певної форми діяльності.
Філософська антропологія пройшла довгий шлях подолання скептицизму та роздвоєності щодо її визнання. З одного боку, у філософії Нового часу завжди існував умовно виокремлений ареал узагальнених, сфокусованих уявлень про сутність, природу існування людини, для позначення якого застосовується термін “антропологія”, а з другого – весь цей конгломерат уявлень мав місце на “задньому дворі”, його не вважали повновартісною наукою. Навіть для Канта, котрий високо поціновував антропологічні штудії, антропологія, яка відповідала на питання “Що є людина?”, не досягала того теоретичного рівня, на якому її можна сприймати як трансцедентально- філософську дисципліну, хоча всі інші, що відповідають на питання “Що я можу знати? Що я повинен чинити? На що я можу сподіватись?”, перебували в статусі трансцеденталістських доктрин. Всі зазначані питання концентруються в одному – “Що є людина?”, а отже, антропологія, де всі вони підсумовуються, лишається виключеною. Вона і далі перебувала де-факто в статусі “улюбленої покоївки” в спільноті філософських знань.
Відомий німецький філософ Одо Маркварда висловився, що філософська антропологія – це суто німецький витвір, що з'явився в умовах панування умоглядної “шкільної філософії” метафізичного спрямування.
Але філософська антропологія не є винаходом філософів. Вона є, швидше, відповіддю філософської думки на ту реальну (об'єктивну) мисленнєву ситуацію, яка виникла в середині наук, які в своїй предметній царині мимоволі дотичні до проблематики людини. Це прима-дисципліна щодо практичної філософії, яка не нав'язує якихось готових онтологічних конструкцій, а здебільшого аплікує їх з тим, щоб їх удосконалювати, модифікувати їх конфігурації, враховуючи когнітивні надбання і мотивацію практичних дисциплін[7].
Якщо говорити про специфіку філософської антропології, то, незважаючи на різноманітність точок зору, можна виділити деякі загальні моменти.
По-перше, філософська антропологія це не проста сума філософського та наукового знання про людину, а особливий вид філософської рефлексії - самосвідомість культури в такі періоди її розвитку, коли людина стає проблемою для себе самого.
По-друге, характерною рисою філософської антропології є принцип індивідуації. Філософ-антрополог повинен вловити живу цілісність особистості, її конкретне «Я». Завдання філософської антропології полягає в руйнуванні колишнього занадто абстрактного образу людини.
По-третє, історія філософсько-антропологічної думки не може бути представлена як безперервний розвиток ідей, понять, принципів.
Таким чином, філософська антропологія як самостійна галузь знання досліджує людину в якості певної антропологічної цілісності. Її предметом є людина в такі періоди його існування, коли він стає проблемою для себе самого.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 242 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |