|
Читайте также: |
Найбільш типові приклади зовнішньоторговельної політики періоду меркантилізму спостерігаються в історії Британської імперії. Так, під час царювання королеви Єлизавети в 1565-1566 р. був схвалений закон, відповідно до якого заборонялося експортувати живих овець. За порушення цього закону могли конфіскувати власність, на рік посадити у в'язницю й відрубати ліву руку. Якщо порушник попадався другий раз, його страчували. При Карлові ІІ в 1660-1685 р. аналогічний закон, що передбачав такого ж покарання, забороняв вивозити вовну. Відповідно до англійського Навігаційного акту 1651 і 1660 р. всі товари, зроблені в колоніях, повинні були відвантажуватися в метрополію тільки на англійських кораблях. Якщо товар, вироблений у колонії, призначався для продажу за кордон, то його спочатку повинні були привезти до Англії, розвантажити там, а потім, уже як дійсно англійський товар, знову завантажити на корабель і відправити покупцеві.
Посилання на джерело: Кірєєв А.П. Міжнародна економіка. В 2-х ч. - Ч. І. Міжнародна мікроекономіка: рух товарів і факторів виробництва. Навчальний посібник для вузів. - М., 2000 р. – 416 с.
& Кейс 3.2. «Лангустові війни»
Колись давно Луїзіана була власністю Франції. Наполеон продав цю територію США, коли президентом був Томас Джефферсон, але багато французів залишилися там жити. Через деякий час, їхні нащадки створили особливу культуру - "Cajun", що сьогодні славиться в США своєю унікальною музикою й кухнею. В основі цієї кухні лежить "священний лангуст", як його люблять називати в Луїзіані. (Лангуст - це ракоподібне, що живе в прісних водоймах, що є постійним мешканцем озер Луїзіани). Лангуст - основний інгредієнт пирогів з раками, ракового супу, супу зі стручків баміі. Як і вино для Франції, лангуст є символом культури. Крім того, індустрія по розведенню лангустів приносить дохід у розмірі 300 млн. дол. на рік фермерам Луїзіани, принаймні вони були такими, поки на ринку не з'явилися лангусти з Китаю.
На початку 90-х рр. імпортери з Луїзіани заохочували розвиток китайської індустрії, для того щоб задовольнити зростаючий попит на лангустів. У Китаї індустрія розведення лангустів виявилася дуже привабливої для фермерів-підприємців. Уперше лангусти з Китаю з’явилися у Луїзіані в 1991 р. Хоча корінні мешканці оцінили їх як недостатньо смачні, споживачі, здавалося, не зважали на це. Можливо, їх приваблювала ціна - 2-3 дол. за фунт залежно від сезону, у той час як місцеві лангусти коштували 5-8 дол. за фунт. Завдяки значним перевагам у ціні обсяги продажів від китайського імпорту злетіли з 353 000 фунтів - у 1992 р. до 5,5 млн. фунтів - у 1996 р. До 1996 р. службовці штату Луїзіана підрахували, що місцева індустрія по розведенню лангустів втратила 3000 робочих місць. В основному, це були низькооплачувані місця чистильників лангустів.
В 1996 р. Комітет з дослідження й розвитку лангустової індустрії направив петицію з проханням про проведення антидемпінгової кампанії Комітетом з міжнародній торгівлі. У петиції затверджувалося, що китайські виробники лангустів займалися демпінгом їхнього товару, продаючи його за низькими цінами з метою витиснення виробників Луїзіани з бізнесу. Пропонувалося встановити податок на імпортних лангустів у розмірі 200-300 % від податку на імпорт. Штат Луїзіана затратив на підтримку цієї акції суму в розмірі 350 000 дол.
Юристи, що представляють китайську індустрію по виробництву лангустів, заявили, що причиною низьких цін були більше низькі витрати на виробництво, а не демпінгова кампанія. Один з імпортерів китайських лангустів у Луїзіані відзначив, що 27 переробних заводів постачали його компанію. Робітники на цих заводах були забезпечені житлом і іншими зручностями плюс одержували 15 центів у годину або 9 дол. за 60-годинний тиждень. Юристами також відзначено, що китайські лангусти виявилися вигідними як для американських покупців, які змогли заощадити гроші й витягти користь завдяки більш постійному постачальникові, так і для ресторанного бізнесу Луїзіани, тому що собівартість блюд стала меншою. Ними ж відзначено, що в цій кампанії не були враховані інтереси американських покупців, тому що ця акція не більш ніж спроба виробників з Луїзіани відновити свою монополію на виробництво лангустів.
Однак Комітет з міжнародній торгівлі залишався глухий до цих аргументів. Використовуючи абсурдні доводи, більш характерні для Країни чудес, Комітет порахував більше важливим те, що Китай являє собою країну з "неринковою економікою", тому що не є членом ВТО. Потім Комітет як аргумент розглянув ціни в країні, що представляє "ринкову економіку", - в Іспанії, з метою встановити "істинно ринкову" ціну на лангустів. Виходячи з того, що лангусти в Іспанії продаються за цінами, у два рази перевищуючої ціни в Китаю, що майже відповідає цінам у Луїзіані, Комітет порахував, що китайці займалися демпінгом. У серпні 1997 р. за рішенням Комітету імпорт китайських лангустів був обкладений податком у розмірі 110-123 % від податку на імпорт, тим самим усувалася цінова перевага, яким користувалися китайці. В інтересах захисту американської індустрії по розведенню лангустів Комітет прийняв сторону виробників Луїзіани, на шкоду інтересам американських покупців, які тепер змушені оплачувати більше високу вартість товару.
Посилання на джерело: Іскренко Е.В. Міжнародний бізнес: Учбово-методичний комплекс / Наук. ред. О.А. Ломовцева. – Волгоград, 2003. – 176 с.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 37 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |