Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Вклад Т. Парсонса в развитие социологии управления

Пройшовши довгий шлях розвитку, педагогіка на сьогоднішній день перетворилась в розгалужену систему педагогічних наук. Вона — багатогранна, різногалузева наука, яка має тісні зв’язки з іншими науками про людину. Тому ця система має свою структуру, яка відображає зв’язки і відносини між педагогічними науками, визначає місце кожної з педагогічних наук, її роль для педагогічної практики. Проте розвиток педагогічної науки не забезпечує автоматично якість навчання та виховання.

Необхідно, щоб теорія втілювалась у практичні технології. Зближення теорії з практикою поки що не є достатнім. Про це свідчать факти, проблеми, невирішені питання в освіті, у вихованні й навчанні.

Науково-технічний і соціально-економічний прогрес — основа вдосконалення системи всіх наук про людину, суспільство, розвиток людства. Йдеться про об’єднання зусиль істориків, філософів, економістів, соціологів, фізіологів, етнографів, психологів, письменників, педагогів та інших вчених з тим, щоб систематизувати, узагальнити нагромаджені людством знання про себе, скерувати його розвиток. Філософські науки становлять методологічну основу педагогіки; багатогранними є зв’язки соціології, психології та педагогіки.

Практика роботи в школі і вищих закладах освіти потребує органічного поєднання в єдину систему знань з філософії, екології, фізіології, психології і педагогіки в процесі навчання і виховання. У формуванні творчої особистості неможливо обійтися без знань цих наук. Педагогіка відіграє серед них синтезуючу, організаційну роль.

На сьогодні педагогічна наука об’єднує до 20 педагогічних галузей і їх кількість поступово зростає залежно від сучасних вимог. Утворенні самостійні педагогічні науки певною мірою спираються на аспекти загальної педагогіки, яка є основою педагогічних засад, але водночас мають свою специфіку.

Розглянути структуру сучасної педагогіки можна за допомогою схеми.

Загальна педагогіка - базова наукова дисципліна, яка вивчає і формулює принципи, форми і методи навчання і виховання, розробляє загальні основи педагогічного процесу у навчальних закладах усіх типів. Вона складається з чотирьох загальних розділів:

- загальні засади педагогіки (її філософські засади, категорії, характеристика системи освіти);

- теорія навчання та освіти, а саме дидактика – сутність процесу навчання і освіти;

- теорія виховання – суть процесу виховання, організації виховної роботи;

- теорія управління освітнім закладом – система управління школою і діяльність органів освіти.

Вікова педагогіка – вивчає вікові аспекти навчання і виховання, організаційні форми і методи роботи, навчально-виховної з різними віковими групами. Вікова педагогіка поділяється за трьома напрямками:

- дошкільна педагогіка – галузь педагогічних знань, що вивчає закономірності навчання і виховання дітей дошкільного віку у сім’ї та в дошкільних навчальних закладах.

- шкільна педагогіка - галузь, що вивчає зміст, форми і методи навчання школярів в загальноосвітніх навчальних закладах та закладах освіти нового типу – ліцеї, гімназії

Її основними розділами є розумове, моральне, трудове, фізичне та естетичне виховання учнів на різних етапах навчання. Найважливіше завдання цієї галузі педагогічних знань — розроблення питань забезпечення учнів глибокими та міцними знаннями, формування у них гуманістичного світогляду, забезпечення всебічного розвитку їхньої особистості.

Також останніми роками починає розвиватися педагогіка середніх спеціалізованих навчальних закладів — ліцеїв, гімназій, колегіумів тощо. В даному випадку проблеми виникають не так із вихованням учнів, як із розробленням системи навчання. Це обумовлено самим завданням цих закладів — бути «стартовим майданчиком» для опанування вищої освіти. Правильна організація навчального процесу, вибір необхідних дисциплін і оптимальне дозування розумового навантаження учнів стають пріоритетними заходами.

- педагогіка дорослих – галузь, що вивчає специфіку навчання і виховання в професійно-технічних училищах, вечірніх (змінних, заочних) школах.

Ця галузь педагогічних знань порівняно молода, але вимоги до неї значні. Вона покликана досліджувати і розробляти важливі питання підготовки кваліфікованих робітників і фахівців середньої ланки для різних галузей господарства країни.

Професійна педагогіка, а саме педагогіка вищої школи - розробляє способи і методи переважно самостійної роботи. Основна мета навчання тут полягає у скеруванні студентів на вибір і самостійне розроблення оптимальних та ефективних форм засвоєння знань. Специфіка виховної роботи полягає в тому, що студентів навчають не лише гуманізму і моральним цінностям, а й умінню виховувати інших, коли в майбутньому вони набудуть статусу вчителів, викладачів, керівників.

Корекційна педагогіка (дифектологія) – спеціальна наука, яка вивчає, досліджує проблеми і розробляє методи та прийоми навчання і виховання дітей з фізичними та психічними вадами. В залежності від дефектів цю галузь педагогіки поділяють за чотирма напрямами:

- сурдопедагогіка – галузь педагогіки, що навчає і виховує глухонімих, глухих і туговухих дітей;

- логопедія – навчає і виховує дітей з порушеннями мовлення;

- тифлопедагогіка – навчання і виховання дітей з порушенням зору;

- олігофренопедагогіка- навчання і виховання розумово відсталих дітей.

Галузева педагогіка – галузь педагогіки, яка вивчає галузеві аспекти освіти, які визначаються специфікою навчально-виховного процесу в тих чи інших умовах, розкриває його закономірності. Є такі види галузевої педагогіки як спортивна, авіаційна, військова, інженерна, медична, культурно-освітня, педагогіка виправно-трудової системи, педагогіка підвищення кваліфікації і перекваліфікації спеціалістів.

Педагогіка виправно-трудової системи займається питаннями перевиховання правопорушників усіх вікових групп. Військова педагогіка чия сфера — виховання бійців в армії, проблеми стосунків між підлеглими і командирами, вивчення способів і методів засвоєння військових знань.

Соціально педагогіка – наука яка вивчає закономірності й механізми становлення і розвитку особистості в процесі навчання і виховання у різних соціальних інститутах (дошкільні, загальноосвітні та позашкільні навчальні заклади), а також соціально орієнтовану діяльність різних умов і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності підростаючого покоління в процесі вирішення суспільно-корисних, політичних, економічних та інших проблем суспільства. Вона розгалужується на чотири напрямки:

- агогіка – вивчає проблеми попередження відхилень у поведінцімпідростаючого покоління;

- герогіка – вивчає соціально-педагогічні проблеми людей похолого віку;

- андрагогіка – освіта і виховання людини протягом усього життя;

- віктимологія – вивчає проблеми категорії людей, які стали жертвами несприятливих умов соціальної організації та насильства.

Історія педагогіки і освіти – наука, яка висвітлює процес становлення педагогіки як науки, розкриває тенденції розвитку теорії та практики навчання і виховання видатних вітчизняних та зарубіжних педагогів в різні історичні епохи, різних країн та народів.

Методика викладання окремих дисциплін – предметні дидактики, які вивчають специфіку застосування основних закономірностей викладання і вивчення конкретних навчальних предметів усіх навчально-освітніх закладах.

Важливим завданням методики є розроблення змісту, форм і методів вивчення цих предметів; вивчення, узагальнення і популяризація педагогічного досвіду роботи кращих учителів; всебічне підвищення ефективності педагогічного процесу, якості, знань, умінь, навичок учнів.

Зв’язок педагогіки з іншими науками. Педагогіка вирішує свої завдання не ізольовано, а в тісному взаємозв’язку з іншими науками, використовуючи їхні досягнення в суміжних із педагогікою галузях. Будучи наукою суспільною, педагогіка тісно пов’язана з такими науками, як психологія, філософія, історія, етика, естетика, економіка, соціологія та ін.

Щоб правильно вчити і виховувати учня, досягти в цьому позитивних результатів, необхідно знати біологічні закономірності росту і розвитку людського організму. Тому педагогіка тісно пов’язана з анатомією і фізіологією людини, особливо з фізіологією вищої нервової діяльності. Містком між ними є вікова психологія, яка розкриває вікові особливості формування і розвитку психіки людської особистості.

Тісними є зв’язки між педагогікою і шкільною гігієною.

Шкільна гігієна – наука, що вивчає санітарно-гігієнічні норми навчання учнів, організацію навчально-виховного процесу відповідно до віку дітей та стану здоров’я.

Порівняльна педагогіка – наука про порівняння системи народної освіти різних країн світу.

Позашкільна педагогіка – наука, що вивчає методи і форми організації навчання і виховання в позашкільних навчальних закладах з метою цілеспрямовано і повноцінно організувати позашкільне життя дітей.

План

1. Історія педагогіки і її стадії

2. Розвиток педагогіки в Україні

3. Сучасна педагогіка

4. Структура сучасної педагогічної науки і її галузі

Література

1. Міхаєва Л.В. Історія педагогіки і загальної педагогіки.

2. Грищенко М.С. Історія педагогіки.

3. Макаренко А. С. методика організації виховного процесу.

Вклад Т. Парсонса в развитие социологии управления

В развитие теоретических основ социологии управления большой вклад внесли американские социологи Т. Парсонс и Р. Мертон, которые раскрыли многие аспекты построения деятельности системы управления обществом на основе теории социального действия и социальных систем. Их заслугой является рассмотрение регулирующей роли институционального нормативно-ценностного комплекса, значения культуры в управлении общественной системой и многое другое.

Начало положила теория системного и структурно-функционального анализа Парсонса (1902-1979). Структурный функционализм был самым ведущим направлением в социологии того периода. Разрабатывая системный подход к анализу общества и управления им, Парсонс исходил из необходимости сохранения в нем равновесия, согласованности, устойчивости, порядка. Он доказал, что общество представляет собой открытую систему, в которой порядок необходимо постоянно поддерживать за счет поиска путей, условий, факторов его взаимодействия с окружающей средой. В этом и заключается основная функция социального управления.

Для описания любой социальной системы Парсонс использовал идею четырех функциональных императивов, реализация которых обеспечивает нормальное состояние или равновесие системы. Такими императивами являются 1) адаптация системы по отношению к внешней среде; 2) достижение цели; 3) интеграция всех компонентов системы; 4) регулирование скрытых напряжений системы через поддержание ценностного образца. Они являются основными условиями для соблюдения равновесия как главной характеристики любой социальной системы, которая стремится к порядку и устойчивости. Для достижения этой цели служат подсистемы экономики, политики, социального контроля и социализации.

Модель социальной системы

Следует отметить, что проблемы управления рассматриваются Парсонсом в широком плане. Социальное управление имеет в своей основе нормативный характер. Сами же нормы осуществляют в обществе функции интеграции и регулирования большинства социальных процессов.

Кроме соблюдения норм, социальное управление должно учитывать наличие в обществе плюрализма социальных ролей, что и обусловливает сложности принятия и реализации управленческих решений. Здесь особую роль играет такая функция управления, как социальный контроль. Именно он обеспечивает «состыковку» мотивации и поведения членов общества в составе социальных групп, организаций, в рамках социальных институтов.

Одной из центральных категорий теории Парсонсаявляется категория социального действия. Его составляющими являются актор, ситуация и ориентация актора на ситуацию. Актор – это индивид (группа), который ставит цель и определяет способ и средства ее достижения. Ситуация – это факторы (физические, культурные и социальные), актуальные для актора в данный мо­мент, от которых зависят его действия. Следовательно, актор действует в ситуации, где он не может контролировать условия, но может контролировать средства в соответствии с нормами, доминирующими в обществе. Нормы усвоены актором так, что они заставляют его поступать определенным образом (не грубить старшим). Парсонс утверждал, что действие основывается на нормах и связано ценностями. Именно поэтому функциональный анализ часто фокусировал внимание на индивиде, чтобы показать, как социальная среда формирует человеческое поведение.