Читайте также:
|
Методи навчання - це способи спільної діяльності педагога і дітей, спрямовані на розв'язання завдань формування та розвитку рідної мови. Іншими словами, це дії того, хто навчає, та того, хто вчиться, які виконуються для передачі знань від одного до іншого.
За допомогою певного методу, спираючись на свідомість дітей, педагог формує у них початкові уявлення про мову, елементарні уміння і навички комунікативно-мовленнєвої діяльності, передає знання про навколишній світ, розвиває мовлення і мислення.
Методи і прийоми характеризують з різних точок зору (в залежності від використаних засобів, характеру пізнавальної та мовленнєвої діяльності дітей, розділу мовленнєвої роботи).
У загальноприйнятій методиці методи навчання переважно класифікують за джерелом знань: наочні, словесні, практичні. Такий розподіл є дещо умовним, між ним немає чіткої межі.
Використання певного методу або групи методів визначаються насамперед характером мовленнєвого порушення, вмістом, метою та завданнями заняття з формування рідної мини І розвитку мовлення, віковими та індивідуально-психологічними особливостями дітей.
Наочні методи займають суттєве місце в корекційній роботі а дітьми з ПМР. Використовують безпосередні та опосередковані наочні методи. До безпосередніх відносять: спостереження, екскурсії, огляди приміщень, розгляд натуральних предметів. Ці методи спрямовані на накопичення змісту мовлення і забезпечують зв'язок двох сигнальних систем.
Опосередковані методи засновані на застосуванні зображувальної наочності та технічних засобів навчання. Це розглядання іграшок, картин, фотографій, перегляд діафільмів, опис картин та іграшок, розповіді за картинами та іграшками. Ці методи використовують для закріплення знань, словника, розвитку узагальнюючої функції слова, навчання зв'язного мовлення. Опосередковані методи також використовуються для ознайомлення з об'єктами і явищами, з якими неможливо познайомитися безпосередньо.
Ефективність засвоєння дітьми знань, формування повноцінних уявлень, розвиток таких психічних процесів, як сприймання, пам'ять, мислення і на цій основі формування та розвиток мовлення, великою мірою залежить від того, наскільки широко в пізнавальну діяльність включаються різні форми чуттєвого сприймання. Доцільне використання посібників сприяє засвоєнню матеріалу, створенню сенсорних передумов для формування і розвитку мовленнєвих умінь і навичок. Опора на чуттєві образи робить засвоєння мовленнєвих умінь і навичок більш доступним, усвідомленим, забезпечує ефективність логопедичної роботи.
До використання наочних посібників висуваються певні вимоги:
1) всі діти повинні їх добре бачити (дотримання відповідних розмірів наочності для фронтальної та індивідуальної роботи; правильне розташування на рівні очей дітей);
2) наочність має бути підібрана з урахуванням вікових, індивідуально-психологічних і мовленнєвих особливостей дітей;
3) відповідати меті та завданням заняття;
4) поступова демонстрація різних наочних посібників;
5) демонстрація наочності має супроводжуватися точним та конкретним мовленням.
Словесні методи дають можливість здійснювати в єдності розширення та закріплення знань дітей про навколишнє і формувати їхні початкові мовні вміння та навички. Основними словесними методами є: читання та розповідання художніх творів, заучування напам'ять, переказ, бесіди, пояснення, розповіді без опори на наочний матеріал. Словесні методи у спеціальних групах для дітей із ПМР на початковому етапі навчання обов'язково, особливо під час вивчення нового матеріалу, поєднуються з наочними прийомами: показ предметів, іграшок, картин, розглядання ілюстрацій тощо. У подальшому, коли діти навчаються розуміти зміст мовлення, застосовувати отримані знання без наочності, коли є база уявлень практикують іноді з метою уточнення, закріплення, перевірки точності та глибини засвоєння мовленнєвого матеріалу повідомлення, бесіди без наочності. Це забезпечує перехід дітей у процесі пізнання за межі безпосереднього сприймання, що значно розширює можливості пізнання світу, а також забезпечує перехід знань на вищий рівень узагальнення, їх систематизацію.
Практичні методи здебільшого спрямовані на використання мовленнєвих умінь і навичок і їх удосконалення. Але в роботі з дітьми з ПМР їх застосовують і з метою полегшення сприймання, розуміння та засвоєння мовленнєвого матеріалу. До практичних методів відносять словесні дидактичні вправи, різні дидактичні ігри, ігри-драматизації, хороводні ігри, моделювання.
Вправи - це багаторазове повторення дітьми розумових і практичних дій. Вправи можуть бути різного характеру: імітаційного, або наслідувально-виконавчого (повторення звука, слова для їх запам'ятовування), конструктивного (вправляння в оволодінні розумовою дією - підбір узагальнених слів до іменників, підбір протилежного за значенням слова тощо), творчого (використання засвоєних способів у нових умовах, наприклад, самостійна постановка питань).
У дошкільному закладі практичні методи здебільшого мають ігровий характер. Основним компонентом методу є уявна ситуація в розгорнутому вигляді (сюжет, роль, ігрові дії). Провідна роль у грі належить логопеду, який підбирає гру у відповідності з наміченими цілями і завданнями, за необхідності розподіляє ролі, активізує діяльність дітей.
Моделювання - в його основі лежить принцип заміщення реальних предметів іншими предметами, зображеннями, знаками. Діти старшого дошкільного віку оволодівають вмінням за допомогою схеми і фішок відтворити звукову, складову модель слова, графічно зобразити словесний склад речення, позначити схематично структуру, дійових осіб розповіді тощо.
В залежності від характеру мовленнєвої діяльності дітей, виділяють репродуктивні та продуктивні методи.
Репродуктивні методи засновані на відтворенні мовленнєвого матеріалу, готових зразків. Головним чином, вони застосовуються у словниковій роботі, у роботі з виховання звукової культури мовлення, під час формування граматичної будови мови, формуванні зв'язного мовлення на початковому етапі роботи. Це ті методи, завдяки яким діти засвоюють слова і закони їх поєднання, фразеологічні звороти, нові граматичні форми (наприклад відмінювання та узгодження слів), закріплюють звуковимову, переказують близько до тексту, завчають напам'ять, наслідують розповідь логопеда.
Продуктивні методи передбачають побудову дітьми власних зв'язних висловлювань, коли дитина не просто відтворює знайомі їй мовні одиниці, а відбирає і комбінує їх кожен раз по-новому, пристосовуючись до умов спілкування. В цьому полягає творчий характер мовленнєвої діяльності. Продуктивні методи використовуються під час навчання фразового та зв'язного мовлення. До них відносять складання речень за однією предметною картинкою, за уявленнями, узагальнювальну бесіду, творчий переказ, дидактичні ігри на розвиток зв'язного мовлення, творче розповідання (репродуктивне та фантазування).
В залежності від завдань кожного розділу логопедичної роботи виділяють окремо методи словникової роботи, формування граматичної будови мови, виховання звукової культури мовлення тощо.
Методичний прийом - це елемент, складова частина методу. Кожний метод, як правило включає декілька прийомів. Прийоми поділяють на три основні групи: словесні, наочні, ігрові.
Словесні прийоми: мовленнєвий зразок, повторне проговорювання, запитання, пояснення, вказівка, оцінка дитячого мовлення, словесні вправи.
Мовленнєвий зразок - правильна, попередньо продумана мовленнєва діяльність педагога, призначена для наслідування дітьми і їх орієнтування. Зразок передує мовленнєвій діяльності дітей. Він повинен бути зрозумілим і доступним за змістом та формою. Вимовляється чітко, голосно і непоспішливо. У старших групах зразок можна використати після мовлення дітей з метою порівняння та корекції. Зразок супроводжують вказівками, поясненнями.
Повторне проговорювання - навмисне, багатократне повторення одного й того ж мовленнєвого елемента (звука, слова, фрази) з метою його запам'ятовування. У практиці розрізняють різні варіанти повторення: відображене за логопедом, дітьми, поєднане з логопедом, дітьми.
Запитання - словесне звертання, що вимагає відповіді, передбачає використання наявних знань. Використовують репродуктивні запитання, які вимагають простого відтворення, констатації фактів (що? який? що робить? куди? де? як?) і пошукові, тобто такі, що вимагають умовиводів (навіщо? чому? чим схожі? для чого?). Пошукові питання є навідними та підказувальними. Питання мають бути чіткими, цілеспрямованими, виражати основну думку. Необхідно правильно визначати місце логічного наголосу, що несе основне смислове навантаження. Структура питання має бути Зразком питальної інтонації, полегшувати дитині відповідь.
Пояснення - розкриття сутності деяких явищ або способів дій. Широко використовується для розкриття значень олій, для пояснення правил і дій у дидактичних іграх, у процесі спостережень та обстежень предметів. Вказівка - роз'яснення дітям способу дій для досягнення певного результату. Виділяють вказівки навчальні, організаційні, дисциплінарні.
Оцінка дитячого мовлення - мотивоване судження про міркування дитини, яке характеризується якістю викопними мовленнєвої діяльності. Оцінка повинна мати не лише констатувальний характер, але й навчальний. Враховуючи індивідуально-психологічні особливості дітей, необхідно домагатися, щоб об'єктивна та доброзичлива оцінка підвищувала мовленнєву активність дітей, стимулювала до мовленнєвої діяльності, організовувала поведінку.
Наочні прийоми: показ картинки, іграшки, предмета, руху або дії, показ положення органів артикуляції під час навчання звукової культури мовлення. Наочні прийоми супроводжуються поясненням, вказівкою, запитаннями.
Ігрові прийоми можуть бути словесними та наочними. До них відносять: створення ігрової ситуації, виконання ігрових дій, звуконаслідування, загадкова інтонація голосу, використання жартів, елементи дидактичної гри, гри-драматизації. Ігрові прийоми мають відповідати віковим та психологічним особливостям дітей.
У корекційно-логопедичному процесі найчастіше прийоми використовують комплексно. Так, під час бесіди можуть бути використані різного типу питання, показ предметів, іграшок, картинок, пояснення, ігрові прийоми, художнє слово тощо. Логопед використовує різні прийоми в залежності від мети, завдань, змісту заняття, мовленнєвих можливостей дітей.
Тема 2. Образовательный стандарт по специальности «культурология», квалификация «культуролог-менеджер».
Основные вопросы:
1. Стандартизация образования
2. Квалификационная характеристика специалиста
3. Международный опыт стандартизации образования. Болонский процесс
1. Понятие стандарта происходит от английского слова standart, означающего норму, образец, мерило. Стандарт образования – система основных параметров, принимаемых в качестве государственной нормы образованности, отражающей общественный идеал и учитывающей возможности реальной личности и системы образования по его достижению.
Образовательные стандарты высшего образования закреплены в Кодексе Республики Беларусь «Об образовании» (вступившем в действие с 1 сентября 2011 г.), в статье 205. Государственные образовательные стандарты позволяют осуществлять функцию повышения качества образования. Они призваны фиксировать минимально необходимый объем содержания образования и задавать нижнюю допустимую границу уровня образования.
Утвержден и действует образовательный стандарт высшего образования на первой ступени для цикла социально-гуманитарных дисциплин, раскрывающих специфику бытия, функционирования и развития человека, мирового сообщества и белорусского социума, а также способствующих приобретению знаний и опыта решения социальных, профессиональных и личностных задач. Основными целями социально-гуманитарной подготовки студентов в вузе выступают формирование и развитие социально-личностных компетенций, основанных на гуманитарных знаниях, эмоционально-ценностном и социально-творческом опыте и обеспечивающих решение и исполнение гражданских, социально-профессиональных, личностных задач и функций.
Учебные дисциплины цикла социально-гуманитарных дисциплин:
Иностранный язык – система знаний, умений и навыков, направленных на развитие способности осуществлять непосредственное общение (говорение, аудирование) и опосредованное иноязычное общение (чтение, письмо) на базе языковых и страноведческих знаний.
История Беларуси (включая курс “Великая Отечественная война советского народа”) – система закономерностей и особенностей процесса государственно-политического, социально-экономического, конфессионального, культурного и духовного развития белорусского народа в контексте восточнославянской и европейской истории.
Культурология –система знаний о сущности и типах культуры, межкультурных коммуникациях; основных тенденциях современного культурного процесса.
Логика – совокупность форм мышления и наиболее общих закономерностей его движения к истине.
Основы идеологии белорусского государства – совокупность знаний о сущности и роли идеологических процессов в развитии общества, особенностях идеологии белорусского государства и ее составляющих.
Основы права – основы действующего законодательства Республики Беларусь, регулирующие общественные отношения с участием граждан и государства.
Основы психологии и педагогики – система базовых психолого-педагогических знаний и умений, способствующих формированию социально-профессиональной компетентности и психолого-педагогической культуры, психосоциальной адаптивности выпускника вуза.
Политология – политика и власть, структура и функционирование политических систем, способы политической деятельности.
Права человека – система знаний о сущности прав личности, их диалектической взаимосвязи с правами и обязанностями гражданина и социальных общностей.
Религиоведение – совокупность религиозных явлений и их роли в социальном и духовном бытии человека, в развитии общества.
- 5 -
Социология – общество как целостная система взаимодействия социальныхорганизаций и институтов, социальных групп и общностей; отношения личности и общества, закономерности индивидуального и массового поведения людей.
Физическая культура – совокупность знаний, умений и навыков физкультурно-оздоровительной деятельности в интересах укрепления физических и духовных сил личности, достижения ею жизненных и профессиональных целей.
Философия – система знаний о фундаментальных основах и принципах бытия человека в природе, обществе, культуре.
Экономическая теория – система экономических отношений между людьми, направленных на использование ресурсов для удовлетворения потребностей общества в товарах и услугах.
Эстетика – природа художественного творчества и специфика восприятия художественного объекта; тенденции и особенности развития художественных знаний и практик.
Этика – система знаний о морали и принципах нравственного регулирования человеческой жизнедеятельности.
2. Подготовка выпускника по направлению культурология (прикладная) обеспечиваетполучение профессиональной квалификации «культуролог-менеджер». Специальность в соответствии с ОКРБ 011-2001 относится к профилю Б – гуманитарные науки – подготовка специалистов с высшим образованием и имеет обозначение 21 04 01.
Требования к уровню подготовки выпускника:
Ø иметь достаточный уровень знаний и умений в сфере социально-гуманитарных, естественно-научных, общепрофессиональных и специальных дисциплин, дисциплин специализации для осуществления социально-профессиональной деятельности;
Ø уметь непрерывно пополнять свои знания, анализировать исторические и современные проблемы социально-экономического и духовной жизни общества, знать идеологию белорусского государства, моральные и правовые нормы и учитывать их;
Ø обладать государственными языками (белорусским, русским), одной или несколькими иностранными языками, быть подготовленным к постоянному профессиональному, культурному и физическому самосовершенствованию.
Требования к академическим компетенциям:
- обладать и использовать базовые научно-теоретические знания для решения теоретических и практических задач;
- обладать системным и сравнительным анализом; исследовательскими навыками; уметь работать самостоятельно;
- быть способным порождать новые идеи (креативность);
- обладать междисциплинарным подходом при решении проблем;
- иметь навыки управления информацией и работой с компьютером;
- иметь лингвистические навыки (устная и письменная коммуникация);
- уметь учиться, повышать свою квалификацию на протяжении всей жизни;
-уметь самостоятельно принимать профессиональные решения с учетом их социальных и экологических последствий;
- непрерывно пополнять свои знания, анализировать исторические и современные проблемы экономичной и социальной жизни общества.
Требования к социально-личностным компетенциям:
- обладать качествами гражданственности;
- быть способным к социальному взаимодействию;
- обладать способностью к межличностным коммуникациям;
- обладать навыками сохранения здоровья;
- быть способным к критике и самокритике (критическое мышление);
- уметь работать в команде.
- 6 –
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 145 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |