Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Творчість діячів української культури в еміграції

Читайте также:
  1. Акт відновлення Української держави (30 червня 1941 року).
  2. Акт проголошення незалежності української держави (1941р.) та його значення.
  3. Аналіз виробництва культури
  4. Атрибутивні ознаки і властивості культури
  5. Братства як феномен національної культури: роль братських шкіл у розвитку освіти та збережені етнокультурної ідентичності.
  6. Взаємозв’язок у навчанні української та російської мов
  7. Виділення науки в самостійну галузь духовної культури.
  8. Визначення культури.
  9. Відновлення української державності як гарантії забезпечення усіх прав українського народу.
  10. Відродження української національної свідомості у першій половині 19ст. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства.

 

Невід'ємну складову частину процесу національно-культурного відродження становить творчість представників української еміграції.

Високохудожню спадщину залишив відомий поет, критик і публіцист Є.Маланюк (1897—1968 pp.).

Між українською та світовою культурою будував мости С.Гординський (1906—1993 pp.) -поет, перекладач, художник, мистецтвознавець. Серед письменників, які викривали тоталітарну систему нищення особи, привертає увагу творчість І.Багряного (1907—1963 pp.).

Світового визнання набула творчість скульптура О.Архипенка (1887—1964 pp.), творча спадщина графіка, живописця, мистецтвознавця Я.Гніздовського (1915—1985 pp.).

В розвиток музичної культури значний внесок зробив композитор А.Рудницький (1902-1975 pp.). Випускник Берлінської консерваторії, він прокладав модерністський напрям в українській музиці.

Першою українською вищою школою за кордоном був створений у Відні 1921 р. Український вільний університет. Його засновником став Союз українських журналістів і письменників, а співзасновниками — М.Грушевський та видатний учений-юрист С.Дністрянський. Восени 1921 р. університет був перенесений до Праги, де проіснував до 1939 p., а після Другої світової війни відновив діяльність у Мюнхені. Першим ректором став мовознавець та історик літератури О.Колесса. У 1932 р. на цій основі було створено Український технічно-господарський інститут позаочного навчання. Його ректором став Б.Іваницький, а пізніше — Б.Мартос.

У 20 —30-х роках у Празі працював Український високий педагогічний інститут ім. М.Драгоманова, в якому готували вчителів для початкових шкіл і позашкільної освіти. Директором інституту був історик української літератури Л.Білецький.

У 1923 р. група професорів філософського факультету Українського вільного університету — Дм.Антонович, Д.Дорошенко, О.Колесса, В.Щербаківський заснували Українське історико-філологічне товариство.

Важливим культурним центром української еміграції був Український науковий інститут у Берліні, заснований 1926 р. Першим ректором інституту став відомий український історик Д.Дорошенко, а з 1932 р. і до Другої світової війни — філософ та історик культури І.Мірчук. При інституті працювали видатні українські науковці: історики С.Томашівський, Д.Олянчин, В.Кучабський, літературознавці Б.Лепкий, М.Гнатишак, К.Чехович, філософ Д.Чижевський та ін.

Після Другої світової війни центр науково-культурного життя української діаспори перемістився до Північної Америки — Канади та США. Завдяки активній діяльності української громади вже 1945 р. у Саскатунському університеті (Канада) було запроваджено викладання української мови, літератури, історії. Нині, за свідченням директора Канадського інституту українських студій при Альбертському університеті Б.Кравченка, українознавчі програми запроваджені в 12 університетах Канади. За умов зросійщення і денаціоналізації еміграційна українська культура першої половини XX ст. виявила естетичну своєрідність і стала незамінним компонентом художнього та наукового осмислення стану української людини у світовому контексті.

Впродовж століть український етнос розвивався у несприятливих умовах. Імперські та тоталітарні режими економічно, соціально, морально-психологічно сприяли поширенню комплексу культурної неповноцінності української нації або безпосередньо руйнували її культурні структури. Проте культура засвідчила свою міцність. Творчі сили народу не вичерпалися, а культура, створена в еміграції, стала підтвердженням життєдайності творчого генія народу.

 




Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 378 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.005 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав