Читайте также:
|
22-го червня 1941 року розпочалася німецько-російська війна.
Відразу із західних окраїн України вирушили на схід Похідні Групи ОУН, в тому числі спеціальна група у складі біля 100 людей з дорученням намагатися створити українську державу.
Ця група під керівництвом Ярослава Стецька включала Ярослава Старуха, знавців права та адміністрації мґр. Дмитра Яцева і Лева Ребета, як також Івана Равлика, Василя Кука, Василя Охримовича.
Поки група прибула до Львова 30-го червня, провід ОУН вислав 30 червня 1941 за підписом свого референта зовнішніх справ Володимира Стахова меморіал до німецького Райхсреґірунґу. В меморіалі підкреслено неминучість німецької прогри, якщо Берлін поставиться вороже до національно-визвольних рухів уярмлених Росією народів. Передбачення це згодом цілковито здійснилося.
ОУН під проводом Степана Бандери підготовлялася до відновлення української держави місяцями, і в дійсності вона була оптимально готова до такого відповідального чину.
Вже довший час Провід ОУН був переконаний, що війна між Німеччиною і Росією неминуча, і українські державники мусять бути готові самобутньо задокументувати свої стремління.
Воля і прагнення до здобуття незалежної держави досягли апогею. Коли фронт почав швидким темпом посуватися на схід, то виникло питання чи започаткувати процес відновлення української держави у Львові, чи приготовлятися до такого чину аж у Києві. Перемогла думка започаткувати цей процес у Львові з огляду на те, що згодом німці можуть не допустити до цього в Києві.
З втечею Червоної Армії із Західної України, наставляння десятків тисяч націоналістів і широких народних мас було таке, що саме тепер прийшов час відновлювати власну державу. Під впливом великого волелюбного ентузіазму чомусь хотілося вірити, що, може, німці визнають українську державу так, як визнали недавно відновлені словацьку і хорватську держави, якщо побачать серйозні державні прагнення українців. Адже це був природній вияв волі народу до свого незалежного державного життя.
День 30-го червня 1941 року у Львові був справді українським днем. Ще попередньої ночі збройне революційне підпілля обстрілювало російські військові частини, що втікали. Ранком до міста перший увійшов відділ Дружин Українських Націоналістів під командою сотника Романа Шухевича. Поширилася вістка, що з Бережанщини пробивається до Львова з відділами націоналістичних повстанців крайовий провідник ОУН Іван Климів-Леґенда.
Прибула група від Проводу ОУН, яка мала зайнятися творенням української держави. Відразу вирішено скликати ввечері, о 8-ій годині, широкі громадські збори в Домі Товариства "Просвіта", пл. Ринок ч. 10.1 саме тоді визріло рішення відразу творити державу. Цю пропозицію поставлено на зборах. Присутні проголосили себе Національними Зборами, управненими до державотворчої дії.
Національні збори відкрив Стецько. Виступили отець Йосип Сліпий, представник "Нахтіґалю", капелан отець Іван Гриньох, професор Поляновський та представник крайового проводу ОУН на західноукраїнських землях. Василь Кук зачитав листа Бандери із пропозицією призначити головою Державного правління Ярослава Стецька, яку підтримали збори.
В ході засідання трапився інцидент. Про події у "Просвіті" випадково дізнався майор абверу Ганс Кох, уповноважений вермахту в українських справах. До приміщення "Просвіти" він прийшов, коли вже йшли збори і зупинити їх він не зміг. Стецько запросив Коха до президії як гостя, особливо акцентуючи перед зборами на слові "гість" і даючи зрозуміти останньому, що він тут не господар.
Німець відповів відмовою, але взяв слово, в якому негативно висловився щодо зборів, вимагав його розпустити. Заявив, що рейх не потерпить будь-якої держави на землях, завойованих кров'ю німецьких солдатів, а українці, якщо хочуть допомогти німецьким властям, то повинні це домагатися працею. Ганс Кох ще раз намагався вплинути - він різко заявив головуючому, що той грається з вогнем. Стецько не менш різко відповів, що грається з вогнем не менше, як Німеччина, яка вже має досвід Першої світової війни, та відрубав, що якщо Кох має що сказати, то хай наступного дня приходить до приміщення уряду. Цього німець вже не виніс і негайно пішов повідомляти командування.
Проігнорувавши виступ німця, Стецько продовжив засідання, яке завершилося проголошенням акта із балкону "Просвіти" перед львів'янами, що зібралися на Ринку. Лунав гімн "Не пора, не пора..." і на обличчях людей було видно хвилювання і надію...
Ярослав Стецько прочитав від імені Проводу ОУН проект Акту Проголошення Відновлення Української Держави, що його присутні спонтанно схвалили.
В Акті читаємо: "Волею Українського Народу, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України. ОУН... взиває увесь український народ не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада... На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядкується Українському Національному Урядові, що створиться у столиці України - Києві".
Після проголошення Акту відновлення української держави Національні Збори вибрали п. Ярослава Стецька на голову (прем'єр-міністра) Державного правління та уповноважили його підготовити Кабінет Міністрів, тобто уряд, на що п. Стецько погодився.
Вістка про створення української держави блискавично рознеслася по Львові й провінції. Українські державники оточили львівський гучномовець, який назвали Радіовисильнею ім. полковника Євгена Коновальця. Двоє дикторів - Зенон Тарнавський і Юліян Савицький - безперервно повідомляли на хвилях ефіру весь український народ і світ про встановлення української держави.
Делегація від Національних Зборів пішла 1-го липня до собору св. Юрія, резиденції митрополита Андрія Шептицького, і попросила про моральну підтримку для новоствореної держави від Української Греко-Католицької Церкви. І митрополит Андрій радо проголосив "Пастирський лист до Українського Народу", в якому стверджено, що "з волі всемогучого й всемилостивого Бога, в Тройці Єдиного, зачалася нова епоха в житті Державної Соборної Самостійної України... Український народ мусить у цій Історичній Хвилині показати, що має досить почуття авторитету й життєвої сили, щоби заслужити на таке положення серед народів Європи, в якім міг би розвинути усі Богом собі дані сили. Карністю, солідарністю, совісним сповненням обов'язків докажіть, що ви дозріли до Державного Життя. Установленій владі віддаємо належний послух. Узнаємо Головою Державного Правління України Пана Ярослава Стецька".
Рівночасно друга делегація поїхала до Луцька, щоб одержати подібне благословення від голови Української Православної Церкви владики (пізнішого митрополита) Полікарпа. Так "Архипастирське Послання" появилося з датою 10-го липня 1941 р. В ньому, між іншим, читаємо: "У городі князя Льва з радіовисильні несеться над нашими горами, нивами, ланами, над нашою, так густо зрошеною кров'ю, землею радісна вістка: проголошено Самостійну Українську державу. Разом з українським народом радіє і наша многострадальна Церква. Відроджена у вільній українській державі Українська вільна Православна Церква буде з народом одною нерозривною цілістю... Нехай Господь милосердний допомагає Тобі, народе мій, і Тобі, Уряде наш,будувати Самостійну Українську державу, а моя молитва за всіх вас перед Престолом Всевишнього буде за вами... Призиваю на весь український народ і його державний уряд всемогуче Боже благословенство!"
До складу Державного правління, створеного 30 червня 1941 року, ввійшли не тільки представники ОУН (11 осіб - Я. Стецько, Р. Шухевич, О. Старух, О. Гасин, М. Лебедь та ін.), Але й представники інших партій (15 осіб). Від УСРП - чотири особи (генерал Ст. Петрів, М. Росляк, В. Лисий та К. Паньківський), від ФНЕ А. Пясецький, УНДО - А. Маритчак і Є. Храпливого, решта - безпартійні.
Цікаво, що першим заступником Голови Українського державного правління став Мар'ян Панчишин, колишній депутат Верховної Ради СРСР. Це показало демократичний підхід ОУН, яка прагнула до порозуміння та співпраці із представниками різних політичних середовищ, які поділяли ідею створення незалежної України. Через три роки - в 1944-му - ця позиція втілилася в понадпартійною Українській головній визвольній Раді.
Проголошення акту було повною несподіванкою для німців, але у дію одразу ж був запущений весь механізм нацистської машини для нейтралізації нахабства Бандери і ОУН.
У час наступу Вермахту, який, здавалось, невдовзі переможе Червону армію, найлегше було відреагувати жорсткими репресивними заходами. Але німці вдалися спочатку до вмовлянь, потім - погроз, а після вже до арештів. Очевидно, гітлерівці, враховуючи зухвальство із актом, побоювались відразу різко реагувати: їм не хотілося без потреби провокувати повстання в тилу армії в розпал грандіозного наступу.
2 липня держсекретар Генерального губернаторства Кундт викликав на розмову у Кракові Степана Бандеру, Василя Мудрого та інших. Розмова переросла у допит: Кундт твердив, що тільки Гітлер може приймати рішення щодо створення якоїсь держави на Сході. А Бандера вперто стояв на тому, що для такого рішення йому не потрібна згода німців, оскільки єдине, чим він керується - це мандат від українського народу.
Розв'язка наступила 5 липня - інформація дійшла до Гітлера.
Після цього гестапо арештувало Бандеру та відправило в Берлін під домашній арешт на час допитів по справі Акта 30 червня, для чого була створена спеціальна слідча комісія. У наступні дні були проведені арешти Ст. Горбового, В. Яніва, Я. Стецька, Р. Ільницького. Слідча комісія допитувала також німців Р. Коха, фон Айкерн та інших, хто мав контролювати дії українців. Німці виправдовувалися. Українцям виправдовуватися не було чого.
Чому німці так багато уваги надали акту проголошення української державності, аж до створення слідчої комісії? У масштабі тогочасних світових подій це, на перший погляд, малопомітна подія.
Думається, що все пов'язано з тим, що українським проголошенням акта підняли один з пропагандистських тез Геббельса по виправданню початку німецько-радянської війни: народи СРСР очікують звільнення вермахтом з-під гніту радянського більшовизму. Насправді ж виглядало все по-іншому. Українці, як і країни Балтії, прагнули, скориставшись ситуацією, створити свої незалежні держави. І проголошення акту стало першим кроком у переході ОУН на антинімецькі позиції.
Далі - з вересня 1941 р. - пішли повальні арешти та розстріли німцями підпільників ОУН. Нацисти швидко збагнули, що ОУН є єдиною силою, здатною їм протистояти збройно на окупованих українських землях.
Вже весною 1942 року ОУН приймає рішення, крім продовження антинімецькій пропаганди, розпочати збройну боротьбу. А за півроку Волинь та Полісся взялися за зброю в боротьбі із німецькою окупаційною владою, підштовхуючи організацію від політики до збройних дій.
Настав час створити Українську повстанську армію.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 213 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |