Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ЛЕКЦИЯ 4 . Инвестиционные качества ЦБ

ПЛАН

1. Роль інформації у науковій діяльності.

2. Типологія наукової інформації та основні види видань.

3. Бібліотечні фонди: основний і довідковий.

4. Методика пошуку першоджерел.

5. Правила роботи з першоджерелами.

Література:

1. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психодиагностике.— К., 1989.

2. Городяненко В.Г. Социологический практикум. — К., 1989.

3. Скалкова Я.С. Методология и методы педагогического исследования. – М., 1989.

На початку дослідження, незалежно від його виду (історичне, теоретико-експериментальне, методичне), необхідно окреслити за­гальні контури наукового пошуку, визначити його орієнтири та основні етапи, чітко сформулювати дослідницькі завдання. Ця по­передня теоретична робота проводиться дослідником на грунті вивчення літературних джерел. Хоч ознайомлення з вихідною інформацією супроводжує весь процес дослідження, на перших етапах воно відіграє особливо важливу роль. Саме в такий спосіб отримується і накопичується певний фактичний матеріал, здійснюється аналіз, узагальнення та інтерпретація наукової інформації відповідно до теоретичної канви певного дослідження.

Вивчення та підбір наукового доробку інших авторів за своїм значенням і трудомісткістю є важливою складовою власного по­шуку, що вимагає копіткої тривалої роботи. Адже неодмінною умовою дослідницької діяльності є послідовний зв'язок між "жи­вою" працею і тією, що матеріалізована вже у проведених дослідженнях. Вчений творить, використовуючи духовну спадщи­ну своїх попередників.

Існують певні правила роботи з літературою, які треба врахову­вати молодому науковцю:

1) складання попереднього бібліографічного списку джерел;

2) підбір публікацій;

3) опрацювання публікацій.

Так, при складанні бібліографії важливо, перш за все, визначити інформаційні джерела, в яких можуть бути публікації з досліджу­ваної проблеми (книжки, статті, рецензії, газетні та журнальні періодичні видання, збірники наукових праць, матеріали конфе­ренцій, архіви тощо). Необхідно також з'ясувати коло авторів, які вивчали питання, пов'язані з обраною темою. Правильно складе­ний бібліографічній список сам по собі має пізнавальне значення. Він віддзеркалює загальну та наукову культуру автора, аргументованість і переконливість його тверджень і висновків, обізнаність з фундаментальними працями тощо. Список використаної літерату­ри є завжди цікавим для фахівців, бо розкриває їм нові, ще малодосліджені питання з певної галузі науки і нерідко буває єдиним інформаційно-тематичним джерелом. Тому бібліографія мас бути бездоганною як за своїм змістом, так і за оформленням,

У пошуку літератури суттєву допомогу надають каталоги бібліотек, використання прикнижкової та пристатейної бібліог­рафії, реферативних журналів, довідників, джерельної бази дисер­тацій.

Знайомитися з літературою слід у зворотно-хронологічному, а не прямо-хронологічному порядку. Зміст видань останніх років може охоплювати матеріали попередніх наукових розробок. Тому, почи­наючи роботу з новою літературою, дослідник запобігає можливо­го дублювання та повторного огляду тієї самої інформації.

Всі зібрані матеріали треба систематизувати, для чого виділяють певні напрямки до вивчення наукової проблеми. Кожний з цих на­прямків спрямовує критичний аналіз, який дає можливість визна­чити "білі" плями, тобто ще недостатньо досліджені ракурси про­блеми, і на цій основі окреслити свої наукові завдання.

Критичний аналіз наукових джерел вимагає ерудиції, потрібно­го рівня знань, підготовки дослідника і має розкривати:

- основну ідею автора публікації, його позицію;

- відмінність підходу певного автора від інших;

- сутність полеміки автора з іншими дослідниками;

- найаргументованіші та найпереконливіші положення;

- ті, що викликають заперечення;

- питання, котрі залишилися невисвітленими;

- перспективні напрями подальших досліджень.

[Досить часто спостерігаються випадки, коли дослідник не аналізує наукову літературу, а просто перелічує авторів та їх праці у вигляді анотації, не висловлює своєї думки з приводу наведеної інформації. Такий пасивний аналіз не відповідає вимогам науко­во-дослідної роботи, бо лише у процесі критичної оцінки прочита­ного виникають власні міркування, вирізняються актуальні пи­тання, що потребують першочергового дослідження, формується уявлення про основи майбутнього пошуку].

Іншим варіантом огляду літератури є тематичний аналіз. Він пе­редбачає систематизацію всієї інформації за різними аспектами розглядуваної теми. Накопиченню матеріалів у процесі критично­го аналізу допомагають такі засоби:

а) папки з галузевої інформації, що містять окремі аркуші з відомостями про певні публікації;

б) цитування - дослівний запис авторського тексту;

в) витяги - скорочений або повний виклад змісту окремих фраг­ментів літературного джерела;

г) складання словника нових термінів;

д) анотація - стисла характеристика публікації з точки зору її змісту, спрямування, форми тощо. Анотації зручно розміщати на окремих картках з різних питань досліджуваної теми;

е) конспекти - детальний виклад змісту інформації. Головна вимога до нього полягає в тому, щоб виділити основні положення, зафіксувати ті з них, які є найсуттєвішими для даної роботи.

Конспекти розподіляються на прості, складні та зведені.

Простий конспект складається з послідовного скороченого ви­кладу змісту роботи без її аналізу та доведення, без розділу текс­ту на супідрядні частини.

Складний - виклад матеріалу не тільки з висвітленням фактич­них даних, а й з аргументацією, аналізом, узагальненням, виснов­ками.

Зведений - єдиний цілісний виклад змісту кількох публікацій. Як правило, такі конспекти є тематичними, тобто об'єднують ма­теріали різних авторів з однієї теми.

!!!!! В усіх формах накопичення матеріалу необхідно точно вказува­ти вихідні дані інформаційного джерела, а саме: прізвище та ініціали автора, назву публікації, видавництво, місце та рік видання, відповідні сторінки тексту, загальний обсяг роботи.

[У процесі наукового пошуку дослідник звертається до великої кількості літературних джерел, в яких можна зустріти неоднакові тлумачення окремих понять. Це викликає необхідність проведен­ня теоретичної роботи з уточнення поняттєвого апарату дослідження, що передбачає вибір та осмислення тих наукових визначень, які найбільш точно характеризують поставлену про­блему. Особливого значення набуває ця вимога у роботах з педа­гогічної, зокрема художньо-педагогічної проблематики, бо вони тісно пов'язані не лише з педагогікою, а й з суміжними галузями знань. В окремих наукових дисциплінах певні поняття набувають різного змістового наповнення. Так, свою специфіку мають визна­чення художнього сприйняття в психологічній, педагогічній інтерпретації, дещо по-різному трактуються поняття ціннісних орієнтацій особистості, мистецьких інтересів тощо].

Робота над поняттєвим апаратом є дуже важливою. Слід мати на увазі, що в гуманітарних науках наукові визначення іноді ме­жують з побутовою, загальновживаною мовою, а це призводить до їх некоректного використання. Наприклад, існує кілька побуто­вих тлумачень виховання, художнього смаку, естетичної потреби, що заважає їх науковому аналізу.

Типовим недоліком є довільне вживання термінів, коли автор підганяє наукові визначення під свою особисту думку "а я так це розумію". Не можна погодитися і з досить поширеною "термінотворчістю", за якої в дослідження вводяться нові, не­звичні терміни, котрі не мають потрібної обгрунтованості та пе­реконливості.

Правильним є застосування вже апробованих, поширених, зрозумілих у педагогічному плані термінів, їх так звана "чисто­та" має суттєву ознаку високого рівня проведеного дослідження.

Цього можна досягти глибоко вивчаючи літературу, ознайомлю­ючись з різними існуючими підходами до визначення змісту певних наукових понять, вибору однієї з можливих точок зору та пояснення зробленого вибору в теоретичній частині дослідження.

В опрацюванні літератури важливо керуватися певними прави­лами роботи з книжкою. Так, треба вміти себе спрямувати на той чи інший характер опанування інформації, володіти різними ви­дами її отримання (загальне ознайомлення, гортання, читання ок­ремих фрагментів, повторення прочитаного) і використовувати той чи інший вид або всі види залежно від мети роботи з книжкою. Суттєвим є також знання існуючих способів запам'ятовування тексту: механічного, що ґрунтується на формальному повторенні та завчанні прочитаного, й смислового, який передбачає активну розумову діяльність, виділення логічних зв'язків між елементами змісту і є більш ефективним.

Варто акцентувати значення картотеки дослідника, що скла­дається у процесі накопичення інформаційних матеріалів і дає змогу контролювати та регулювати процес перегляду літератури. Поради щодо оформлення картотеки можна одержати в довідковій службі бібліотек.

Свої особливості має вивчення джерельної бази історико-педагогічних досліджень, яка охоплює величезний масив матеріалів різних епох - від перших літописів до сучасних праць, котрі зберігаються, як правило, в архівних сховищах.

Провідними архівними установами нашої країни є Центральний державний архів вищих органів влади та правління України, Цен­тральний державний архів громадських об'єднань, Центральний державний історичний архів та ін.

Архівні зберігання мають також окремі бібліотеки, музеї, науко­во-дослідні інститути, установи. Такі матеріали комплектуються за фондами, що об'єднують менші за обсягом одиниці - описи. Описи, як і фонди, нумеруються. Вони містять матеріали за неп ними ознаками: жанрами творів, що зберігаються; часовою періодизацією; ім'ям окремої особи чи групи діячів та ін.

Крім архівних джерел, історико-педагогічні дослідження ґрунтуються на інформації, отриманої з довідкових видань, зокрема:

універсальних енциклопедій;

галузевих енциклопедій;

довідників;

словників.

Універсальні енциклопедії - це багатотомні або однотомні ви­дання, в яких основні відомості з усіх галузей науки, техніки, суспільного та культурного життя викладено у вигляді статей та розміщено в алфавітному або систематичному порядку.

Систему універсальних енциклопедій доповняють енциклопедичні словники.

Галузеві енциклопедії охоплюють інформацію, об'єднану однією сферою науки чи виробництва: педагогіки, хімії, медицини, музи­ки, філософії, літератури тощо.

Довідники містять стислу інформацію наукового та прикладно­го характеру, що відрізняється різноманітністю тематики і при­значенням.

Словники - це систематизовані в певному порядку поняття, терміни з їх тлумаченням, поясненням та перекладом.

Тому для успішної роботи з літературою молодому науковцю не­обхідно знати основи бібліографії - галузі наукової та практичної діяльності, завданням якої є облік друкованої і рукописної про­дукції, а також відомостей про неї.

Вирізняють два види часової бібліографії перспективну (сучасну) та ретроспективну (спрямовану в минуле, в історію розвитку пев­ної проблеми чи питання, в літературні джерела минулих літ). Оз­найомлення з ними є винятково важливим етапом педагогічного дослідження, оскільки вони дають можливість уявити місце та значення розглядуваної проблеми в системі наукових знань.

[Довідково-бібліографічний апарат має три види каталогів: ал­фавітний, систематичний та предметний. Крім них, у кожній бібліотеці існують картотеки, довідково-бібліографічні відділи. Однак у пошуку літератури буває недостатньо ознайомитися з ка­талогами і картотеками територіальне найближчих бібліотек. Ко­рисно, а іноді навіть необхідно звернутися до бібліотек інших міст, у тому числі зарубіжних (наприклад, за допомогою Інтернету). Великі бібліотеки, як правило, видають спеціальні бібліог­рафічні посібники, довідники, показники, в яких пропонуються анотовані списки джерел за окремими темами].

Варто звернути увагу на певну етапність у роботі з літературою.

Перед тим, як розпочати діяльність в архіві, необхідно визначи­ти тему дослідження, його проблему, яка потребує розв'язання, обґрунтувати зроблений вибір, довести, що в історико-педагогічній науці ця проблема вивчена недостатньо, але є актуаль­ною, має теоретичне і практичне значення. Потім намітити орієнтовний план роботи (хоч він доповнюватиметься у процесі проведення дослідження) і ознайомитися з тими матеріалами, які є в дисертаціях, монографічній та періодичній літературі. Такий попередній екскурс певною мірою допоможе заздалегідь уточнити напрями архівного пошуку, зорієнтуватися щодо джерел, що тор­каються теми дослідження.

Важливим етапом є отримання інформації про навчально-довідковий апарат архіву, а саме: зведений довідник фондів архіву (іноді з короткою анотацією з окремих фондів); довідники і каталоги наявних в архіві матеріалів та описів справ (або "оди­ниць зберігання") - скорочено од.зб.) за фондом. Утім, дослідник має враховувати, що часом далеко не всі архівні матеріали опи­сані та оброблені, а тому доступні для роботи. З огляду на це, встановивши назву фонду (чи кількох фондів), з матеріалами яко­го треба ознайомитись (як уже зазначалося, свою назву фонд от­римує за назвою установи, що здала справи в архів, за ім'ям кон­кретної персони, папери і документи якої передали в архів після смерті та іншими ознаками), переглянувши всі описи справ, дослідник виписує на спеціальній картці архіву заявку на не­обхідні йому матеріали.

Умовою продуктивності дослідної роботи є розробка певного припущення, без якого історичній пошук втрачає цілеспрямо­ваність. У ньому дослідник передбачає, як саме він шукатиме відповідь на поставлене запитання, в яких історичних матеріалах сподівається знайти потрібну інформацію, як вона буде виявляти­ся і аналізуватися.

[Наступний крок пов'язаний з визначенням завдань дослідження та складанням плану опрацювання історичних матеріалів. У цій роботі молодого науковця слід застерегти від простого накопичен­ня розрізнених відомостей, описового переліку фактів, в якому не простежується логіка концептуального історичного аналізу. Кож­ний документ треба розглядати не ізольовано, а в системі науко­вих знань про досліджуване педагогічне явище, соціальне зумов­лені процеси його діалектичного розвитку.

Найціннішими і найвірогіднішими джерелами є оригінали. Во­ни можуть бути рукописними чи надрукованими на машинці, але обов'язково підписаними автором або керівником ор­ганізації, установи.

Копії також вважаються вірогідними тільки тоді, коли вони завірені. Якщо такий підпис відсутній, отриману інформацію не­обхідно зіставити з оригіналом або - коли це неможливо - з інши­ми копіями, що підтверджує об'єктивність історичних свідчень.

Техніку роботи з історичними архівами легко засвоїти у безпо­середньому процесі опрацювання теми].

Існує певна класифікація архівних матеріалів, що розподіляють на такі групи:

- нормативні матеріали (циркуляри, інструкції, рішення, поста­нови);

- первинні документи навчально-виховних закладів та органів освіти (класні журнали, протоколи, програми, конференції тощо);

- вторинні документи (опис, аналіз та узагальнення первинних документів);

- особові документи (анкети, нотатки, листування тощо;)

- мемуари;

- статистичні матеріали.

Кожна з цих груп архівних джерел потребує відповідних методів відбору літератури, що може бути фронтальним і вибірковим, та методів її вивчення: фронтальне, вибіркове, перехресне, науково-аналітичне, порівняльно-історичне.

[При аналізі різноманітної педагогічної діяльності за відносно короткий проміжок часу використовується фронтальний метод вивчення документів. Тоді, коли досліджується тривалий період історії розвитку освіти, доцільніше застосовувати вибірковий ме­тод вивчення архівних джерел. Як і в першому, так і в другому випадку відбір та вивчення матеріалів проводиться за хроно­логічними, географічними та тематичними ознаками.

Нерідко дослідник стикається з суперечливими твердженнями окремих документів. У цьому разі необхідно зафіксувати виявлені протиріччя і проаналізувати їх перехресним методом, пояснити можливі причини розбіжності думок, кількісних даних, мотивів оцінки педагогічних фактів тощо.

Кожне історико-педагогічне джерело відбиває печатку свого ча­су, відображає конкретні педагогічні явища, життєві позиції авто­ра документа. Тому неодмінною умовою вірного використання архівного джерела є його науковий аналіз, який передбачає виз­начення вірогідності, цінності документальних відомостей та їх інтерпретації].

У роботі над літературою минулих років оцінку історичних ідей, напрямів слід давати з урахуванням конкретних соціальних умов того періоду, а також сучасного погляду на проблеми освіти, куль­тури, мистецтва. Це дасть можливість вирізнити перспективні для нашого сьогодення підходи і водночас показати хибність окремих педагогічних теорій.

Опрацювання архівного матеріалу інколи потребує використан­ня порівняльно-історичного методу. Відбираючи історико-педагогічні джерела, що відображають явища минулого, не можна об­межуватися їх невеликою кількістю або обирати однотипні доку­менти. Це неминуче спричинить однобічність тлумачення фактів, суб'єктивність їх оцінок.

Слід попередити дослідника і щодо можливих помилок, непра­вильних висновків, узагальнень, що нерідко бувають результатом ігнорування історичної зумовленості подій, прямолінійного порівняння наукових теорій, педагогічних поглядів, притаманних різним суспільно-економічним умовам розвитку освіти.

Достатньо вивіреним має бути і ставлення дослідника до мему­арної літератури: спогадів, опису подій за згадками, характерис­тик окремих педагогів і діячів культури. Хоч ці історико-педагогічні свідчення дають вельми цінний матеріал, до них треба підходити з обережністю. Адже іноді пам'ять автора підміняється його уявленнями, він висловлює свої думки замість того, про ко­го пише, та й інтерпретація тих самих фактів буває завжди неод­наковою у людей з різними життєвими позиціями. Все це гово­рить на користь критичної оцінки дослідником мемуарних педа­гогічних джерел, необхідності їх ретельного аналізу та порівнян­ня з іншими історичними документами.

У вивченні окремих питань дослідник використовує різно­манітні статистичні матеріали, спирання на які надає історично­му дослідженню більшої обгрунтованості та доказовості. Робота з перевіреним цифровим матеріалом передбачає визначення ди­наміки досліджуваного педагогічного явища. Часом дослідник му­сить порівнювати статистичні дані за кілька років, щоб показати тенденції розвитку мережі освітніх закладів, художньої культури молоді, зміни програм з дисциплін мистецького циклу та ін. Го­тові статистичні таблиці доцільно буває доповнювати відсоткови­ми співвідношеннями між цифровими даними.

Пошук потрібного джерела і ознайомлення з ним є першим за­вданням роботи з літературою. Друге завдання полягає в тому, щоб віднайти в документі такі дані, які відображали б відповідне педагогічне явище з достатньою повнотою і об'єктивністю. Для до­сягнення цього важливу роль відіграє правильна фіксація архівних відомостей.

!!!!!! В тому випадку, коли архівне джерело є важливим, невеличким за обсягом і буде повністю наведеним у тексті, досліднику слід за­нотувати його дослівно з одночасним посиланням на назву фонду, номер опису, номер справи (одиницю зберігання). В інших випад­ках дослідник робить коротенькі витяги, нотатки фактів, цитуван­ня.

Необхідно уважно фіксувати цифровий матеріал, а також прізвища та ініціали персоналій. Недбалість дослідника, який за­був указати вихідні дані документа, перекрутив ініціали при по­силанні на історичну особу, призводить до зайвих витрат часу.

[Слід запобігати і виписувань занадто великої кількості доку­ментів, перетворюватися на "архіваріуса фактів". Адже всі ці відо­мості треба буде проаналізувати, узагальнити, дати відповідну інтерпретацію, що важко зробити не тільки тоді, коли фактів бра­кує, але і тоді, коли їх надлишок.

Коло інтересів історико-педагогічного дослідження досить широ­ке. Крім педагогів минулого, важливим є також вивчення по­глядів на освіту видатних філософів, письменників, громадських діячів, митців, які не були професіоналами у цій галузі, втім ба­гато зробили для розвитку педагогіки, окреслили перспективні цілі навчання і виховання. Причому слід акцентувати увагу на то­му новому, що було внесено ними порівняно з попередниками, на тих педагогічних ідеях, які були цінними і прогресивними для педагогічної науки і практики соціально-педагогічної роботи.

ЛЕКЦИЯ 4. Инвестиционные качества ЦБ