Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Зміст лекції. Соціально-економічні зміни в житті сучасного українського суспільсва неминуче втягують у цей процес і загальноосвітню школу

Соціально-економічні зміни в житті сучасного українського суспільсва неминуче втягують у цей процес і загальноосвітню школу. По­шук шляхів її подальшого розвитку здійснюється в контексті ідей демократизації і гуманзації освіти, варіативності освітніх установ. Успішне здійснення цих ідей бгато в чому пов’язане з вирішенням проблеми диференціації навчання, яка покликана створити максимально сприятливі умови для розкриття і розвитку здібностей кожного учня. Одним з ефектив­них способів вирішення цієї задачі є історико-педагогічний аналіз традицій диференційованого навчання. Нові ідеї та концепції його організації можуть розраховувати на успіх за умови, що вони спираються на раніше здобуте педагогічне знання. Звернення до історії дозволить переосмислити накопиче­ний досвід диференційованого навчання з сучасних позицій, виділити найбільш суттєві його риси.

Отже, диференційоване навчання розуміють як таку його організа­ційну систему, у якій навчальні групи, класи формуються за певною спіль­ною ознакою й відповідно до цього навчання проводиться за різними навча­льними планами й програмами з максимальним урахуванням індивідуальних особливостей учнів і забезпеченням оптимальних результатів у їхньому роз­витку та у формуванні відповідних якостей.

Аналіз різних підходів до проблеми диференціації дає змогу виділити її основні особливості:

1. Диференціація передбачає обов’язкове врахування індивідуальних особливос­тей учнів.

2. Індивідуалізація в умовах класно-урочної системи здійснюється через диференціацію навчання.

3. Мета диференціації – створення оптимальних психолого-педагогічних умов для виявлення і розвитку нахилів і здібностей кожного учня.

4. Диференціація передбачає створення принципово нової педагогічної техноло­гії навчання, яка сприятиме широкому впровадженню ідей диферен­ціації в практику роботи школи.

5. Методи навчання в умовах диференційованого навчання змінюються відпові­дно до індивідуально-типологічних особливостей учнів та змісту навчання.

6. Диференціація оптимізує, гуманізує процес навчання, дає можливості для розвитку творчих здібностей учнів, забезпечує їхню максимальну пізнава­льну активність на основі самостійної роботи, постійного зворотнього зв’язку, об’єктивізації контролю та оцінки знань.

Враховуючи зазначені особливості, можна визначити диференціацію як:

1) принцип врахування індивідуально-типологічних особливостей учнів в інтересах розвитку їхніх нахилів і здібностей;

2) педагогічну технологію навчання, що забезпечує реалізацію принципу дифере­нціації.

Прийоми диференційованих завдань можна звести до таких:

ü диференціації за ступенем складності завдань;

ü диференціація за ступенем самостійності учнів;

ü диференціація за обсягом.

1) Диференціація за ступенем складності – це добір різноманітних завдань, які можна класифікувати таким чином: завдання, що потребують різної гли­бини узагальнення і висновків; завдання, розраховані на різний рівень теоре­тичного обґрунтування роботи, що виконується; завдання репродуктивного і творчого характеру.

Диференціація за ступенем складності використовується не лише як засіб систематичного і послідовного розвитку мислення учнів. А й для фор­мування позитивного ставлення до навчання, бо розв’язання посильної задачі стимулює до подальшої праці і підвищує самооцінку своїх можливостей. Для цього підбирають завдання з нарощуванням ступеня складності. Поступове ускладнення завдань дає учням можливість перейти на вищий рівень пізнавальної діяльності. Завдання пропонуються на картках чи на дошці. Легше завдання позначається синім кольором, складніше – червоним. Діти самі обирають завдання, що вчить їх оцінювати свої можливості.

2) Диференціація за ступенем самостійності – всім учням пропонуються завдання однакової складності, але при цьому диференціюється міра допо­моги різним групам школярів. Зокрема, кількість інформації про хід розв’язання допускається від найбільш повної до найстислішої.

Інформація також варіюється за характером:

ü конкретизація завдання;

ü розв’язання допоміжних завдань, що приводять до вирішення основного завдання;

ü вказівка на прийом розв’язання, навідні питання. Наочне підкріплення.

Використовуються такі способи:

Ø на етапі контролю, корекція знань – робота дворівневих, трирівневих груп;

Ø на етапі вивчення нового матеріалу – багаторазове пояснення, поєднання фронтальної, парно, індивідуальної роботи;

Ø на етапі закріплення – зменшення допомоги слабшим учням і ускладнення завдань сильнішим учням. Додаткові завдання до основного, варіативна ро­бота над задачами, конкурс на кращого консультанта, репетитора.

У завданнях першій групі учнів вказується лише мета, а шляхи її до­сягнення вони знаходять самі. Учням другої групи дається підказка. На що слід звернути увагу під час роботи над завданням. З учнями третьої групи де­тально розглядається послідовність мислитель них операцій, необхідних для пошуку рішення.

Робота над таким завданням дає змогу учням оволодіти раціональними прийомами розумової діяльності. Поступово кількість необхідної інформації для учнів 2 і 3 груп зменшується. Але зменшення залежить від сформованості в учнів певних навичок розв’язування пізнавальних завдань. Тому значну увагу слід приділяти навчанню школярів прийомів аналізу і синтезу, порівнянь, абстрагування й узагальнення.

3 ) Диференціація за обсягом передбачає завдання однакового змісту, але диференціюється або його обсяг, або час на його виконання.

Складніший і ефективніший вид диференційованого навчання – його здійснення в умовах поділу класу на групи залежно від рівня навчальних можливостей учнів.

У практиці такого поділу використовують методику Ю. Бабанського, який увів поняття реальних можливостей учнів. Їх зміст визначають такі критерії:

1) психологічні компоненти (здатність до аналізу, синтезу, порівняння, вміння виділити суттєве, робити узагальнення; раціональність, самостійність, гнуч­кість, темп мислення, спостережливість, логічність мовлення, пам’ять, увага);

2) навички навчальної праці (самоконтроль, планування, темп обчислень, письма, читання, організованість у навчальній роботі, дотримання розпо­рядку дня);

3) окремі компоненти вихованості (наполегливість у навчанні, старанність, свідома навчальна дисципліна, громадська активність, ставлення до нав­чання, учителів, однокласників);

4) позашкільний вплив сім’ї, однолітків;

5) біологічні компоненти (фізична працездатність, стан здоров’я, дефекти мовлення, слуху, зору).

З урахуванням цих критеріїв учнів за їх навчальними можливостями можна умовно поділити на учнів з дуже високими навчальними можливос­тями (швидко засвоюють матеріал, вільно вирішують завдання, з інтересом працюють, потребують завдань підвищеної складності), учнів з високим рів­нем навчальних можливостей, учнів з середніми та низькими навчальними можливостями.

Розрізняють ще такий вид диференціації (за М. М. Фіцулою):

Диференціація навчальних завдань за рівнем творчості.

Такий спосіб передбачає різноманітність в характері пізнавальної діяльності школярів, яка може бути репродуктивною або продуктивною (творчою).

До репродуктивних завдань відносяться, наприклад, розв’язання ариф­метичних задач знайомих видів, знаходження значень виразу на основі вив­чених розрахункових прийомів. Від учнів вимагається при цьому відтворення знання і його застосування в звичайній ситуації, робота за зразком, вико­нання тренувальних вправ, які відрізняються від стандартних. Учням прихо­диться застосовувати знання в зміненій або новій, незнайомій ситуації, здійснювати більш складну розумову діяльність (наприклад, пошукові, перевтілюючи), створювати новий продукт (створювати задачі, рівності і нерівності). В процесі роботи над продуктивними завданнями учні набува­ють досвід творчої діяльності.

Ми бачимо, “диференційоване навчання” не має чіткого визначення, оскільки серед вчених точаться суперечки з приводу його сутності. В різний час та різними вченими воно розглядалося по-різному.

Різні способи і прийоми диференціації, що використовуються на уро­ках природознавства можна звести до таких:

Ø диференціація за ступенем складності завдань;

Ø диференціація за ступенем самостійності учнів.

Диференціація за ступенем складності завдань – це добір різноманітних завдань, які можна класифікувати таким чином:

- завдання, які потребують різної глибини узагальнення і висновків;

- завдання, розраховані на різний рівень теоретичного обґрунтування роботи;

- завдання репродуктивного і творчого характеру.

Диференціацію за ступенем складності потрібно використовувати не лише як засіб систематичного і послідовного розвитку мислення учнів, а й для формування позитивного ставлення до навчання, бо розв’язання посиль­ної задачі стимулює до подальшої праці і підвищує самооцінку своїх можли­востей. Для цього добираються завдання з нарощуванням ступеня складності.

Диференціація за ступенем самостійності передбачає, що всім ді­тям пропонується завдання однакової складності, але при цьому диферен­ціюється міра допомоги різним групам школярів, зокрема, кількість інфор­мації про хід рішення можна дозувати від найбільш повної до найменш пов­ної. Інформацію можна варіювати і за характером:

- конкретизації завдань;

- розв’язання допоміжних завдань, що приводять до вирішення основного завдання;

- вказівка на прийом розв’язання;

- навідні питання;

- наочне підкріплення.

У завданнях для першої групи зазначається лише мета, а шляхи її до­сягнення вони шукають самі. Учням другої групи дається підказка, на що слід звернути увагу, працюючи над завданням. З учнями третьої групи де­тально розбирається послідовність розумових операцій, необхідних для по­шуку розв’язання. У завданнях з вказівками використовую різноманітні пам’ятки, зразки способу дій, опорні схеми, що відтворюють правила. Вони спрямовані на розвиток першого ступеня формування самостійності (наслі­дування, копіювання, перенесення за аналогією) і разом з тим створюють умови до виконання завдань, які вимагають більш високого рівня пізнаваль­ної активності і самостійності.

Робота над такими завданнями дає можливість учням оволодівати раціо­нальними прийомами розумової діяльності. Поступово кількість необхідної інформації зменшується і учні працюють більш самостійно.

Сконструйовані диференційовані завдання використовуються на різних етапах уроку «Я у світі» з метою використання різних способів дифе­ренціації навчальної діяльності.Наприклад:

Контроль, корекція та перевірка знань учнів.

Дослідження дидактичних умов підготовки молодших школярів до вив­чення нового навчального матеріалу показало, що основною її формою є диференційовані завдання, спрямовані на ліквідацію прогалин у засвоєнні учнями опорного матеріалу або розширення чи поглиблення знань і вмінь, а також завдання, що формують і стимулюють знання і уміння учнів.

Актуалізація опорних знань учнів буде тоді вдалою, коли точно окрес­лено ті питання, які треба відновити в пам’яті дітей, проведено короткочасну перевірочну роботу і за її результатами ліквідовано прогалини за допомогою диференційованих завдань. Зрозуміло, що такий спосіб доцільний, коли формуємо вміння і навички.

Доцільна диференціація і під час опитування учнів, коли їм пропонується різний матеріал для перевірки їхньої роботи, засвоєння ними програмового матеріалу і коли вводяться різні методи перевірки знань. На­приклад, якщо учень встигає, завжди готує домашні завдання, добре володіє літературною мовою, його бажано попросити викласти в класі той матеріал, який найбільш складний для засвоєння. Тоді відповідь буде не тільки кон­тролем його знань, а й стане навчаючою для інших учнів класу. При цьому запитання може бути задане не лише за опрацьованою темою, а й за розділом програми, який був вивчений раніше, але необхідний тепер для кращого опа­нування запланованого матеріалу.

Опитування слабких учнів бажано не робити предметом обговорення всього класу, а з метою економії часу краще зайняти їх самостійною роботою чи ро­ботою на індивідуальних картках.

Широке застосування на цьому етапі може мати також використання диференційованих письмових інструкцій до завдання. Робиться це шляхом посилення або послаблення інструктивних моментів завдання, які даються з иевною в кожному разі деталізацією. Чим детальніше складається інструкція, тим простіше і легше виконувати роботу, і, навпаки, чим більші диктовані вчителем кроки пізнавального процесу, тим складніше дати відповідь, оскільки потребувати­меться творчий пошук. Відповідно до цього і призначається інструкція для учнів, які мають неоднаковий рівень успішності. Виконуючи такі рекомендації, учні стикатимуться з утрудненнями різного ступеня, адекват­ними їхній підготовленості та особливостям розумової діяльності.

Вивчення нового матеріалу

Етап уроку - вивчення нового матеріалу включає подання вчителем нової інформації та первинне її сприймання дітьми.

Організації пошукової діяльності відповідає диференціація можливостей і рівня підготовленості учнів:

1. Уміння пов’язувати нове із засвоєним матеріалом.

2. Можливість логічного структурування навчального матеріалу на чіткі елементарні завдання.

3. Вміння розв’язувати суперечності між опорними та новими знаннями.

4. Готовність школярів до участі у пошуковій діяльності.

Через диференційовану систему пізнавальних завдань за допомогою прийомів розумової діяльності діти вдосконалюють уміння аналізувати, виділяти головне, узагальнювати, доводити. Це той виконавчий інструмент без якого не здійснити жодної творчої роботи.

На даному етапі, щоб вчасно допомогти слабкому учневі зрозуміти но­вий матеріал і вже на перших уроках засвоїти необхідний мінімум знань до­цільно проводити багаторазове пояснення з використанням зразка, з пос­туповим ускладненням завдань для сильніших і зменшенням міри допомоги слабшим учням. При такій формі роботи відпадає потреба в поділі дітей на групи. Вони визначаються самі в ході пояснення. Наприклад:

1 етап. Завдання для всіх учнів, яке виконують разом з учителем.

2 етап. Ті учні, які зрозуміли пояснення, далі працюють самостійно за зраз­ком. Інші продовжують працювати з учителем.

3 етап. Учні отримують завдання на закріплення нового матеріалу:

1в.(ті, які вже працювали за зразком) – ускладнене завдання;

2в.(хто зрозумів) – виконати завдання за зразком;

3в.(хто не зрозумів) – продовжують працювати з учителем.

4 етап. Спільне завдання.

Узагальнення та систематизація вивченого матеріалу

Найширші можливості має диференціювання навчальних завдань на етапі закріплення та застосування знань.

Тут доцільні різні способи диференціювання з урахуванням інтенсивно­сті навчального навантаження та розподілу часу.

Відібрати дітей у групи може см вчитель, враховуючи рівень підготовки кожного учня. Доцільним, з погляду мотивації вважається такий спосіб, коли дітей розподіляють на групи за результатами розв’язання серії завдань по­ступово зростаючої складності. Наприклад, пропонується розв’язати чотири завдання. З них перші два — репродуктивні, третє – на застосування в новій ситуації, четверте - на кмітливість. Учитель перед цим говорить: «Хто розв’яже завдання правильно - зараховується до екіпажу «Сонечко», якщо лише перше-третє - до екіпажу «Зірочка»; решта дітей входить до екіпажу «Промінь».

На певний час, скажімо, у межах вивчення даної теми, такий розподіл зберігається, і кожний екіпаж дістає своє завдання. Потім доцільно знову за­пропонувати нові завдання для розподілу дітей на екіпажі.

Способи диференціації навчальних завдань досить різноманітні.

1. Зміст завдань однаковий для всього класу, але для сильних учнів:

а) зменшено час на виконання;

б) збільшено обсяг завдань;

в) ускладнено способи виконання.

2. На одному етапі навчання (особливо під час закріплення) різним групам дітей пропонують різні за складністю завдання.

3. Спільне завдання для всього класу, а для невстигаючих дітей пропонуються допоміжні матеріали, шо полегшують його виконання (зразок, таблиця, відповідь, схема).

Коли діти обізнані з різними видами завдань, можна використовувати поетапну диференціацію навчальної діяльності і на етапі узагальнення та си­тематизацї знань учнів.

Задання домашнього завдання

Коли йдеться про домашні завдання, насамперед не слід забувати про багатофункціональність змісту домашніх завдань. Диференціація в цьому ви­падку слугує:

а) закріпленню, поглибленню й розширенню знань, удосконаленню вмінь і навичок;

б) підготовці до активного сприймання нового матеріалу;

в) формуванню загально навчальних умінь і навичок;

г) розвитку творчі здібностей учнів.

Особливу увагу слід приділити характеру домашньої роботи.

Як правило, молодшим школярам, особливо на уроках «Я у світі» задають додому тренувальні завдання типу: прочитати статтю, переказати її. Такі завдання потрібні, однак виконання однотипних репродуктивних зав­дань негативно позначається на розвитку пізнавальної самостійності школярів, на їх допитливості, інтересах.

Тому для домашньої роботи доцільно пропонувати також завдання про­дуктивно-диференційованого характеру, які потребують застосування знань у новій ситуації, порівняння, узагальнення, оцінювання, встановлення при­чиино-наслідкових зв’язків, доведення, визначення основної думки тощо. Учням пропонуються такі диференційовані завдання: описати свої враження, дібрати приклади, що ілюструють певну властивість, закономірність, провести тривалі спостереження, скласти характеристику явищ. Ефективні й такі способи диференціації домашніх завдань:

1. Вибір домашнього завдання за власним бажанням.

2. Широко використовувати вибір домашнього завдання серед двох-трьох варіантів.

3. У змісті роботи для одних дітей зменшити обсяг, для інших - ускладнити її творчими додатковими завданнями.

Успішне засвоєння навчального матеріалу залежить не тільки від пізнавальних можливостей і здібностей дітей, а й такої організації вчителем роботи на уроці, коли кожен учень працює з найвищим навантаженням. Для цього і потрібен диференційований підхід до учнів, який у процесі навчання дає змогу максимально ущільнити інформацію в одиницю часу і таким чином збільшити ємність уроку, пристосувати процес навчання до індивідуальних особливостей, передусім до розумових можливостей кожного. Урок ніби розширює, свої межі внаслідок вдалого впровадження диференціації. І саме тому питання диференціації навчання в сьогоднішній освіті стає дедалі актуальнішим.

Уміння вчителя диференціювати навчальний процес дає йому змогу творчо підходити до організації навчально-пізнавальної діяльності учнів на урокaх «Я у світі», що якнайкраще забезпечить засвоєння знань, фор­мування умінь і навичок за мінімальних затрат зусиль і часу.